Показники економічної глобалізації у 2006-2008 роки

Загалом оцінити масштаб та рівень інтеграції країни у світовий простір дозволяє індекс глобалізації. Набільш відомими є дві системи кількісного та якісного виміру глобалізації. Перша розроблена Швейцарським Інс­ти­тутом (KOF Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich), друга – між­на­родною організацією Carnegie Endowment for International Peace (CEIP).

Нагадаємо, що за системою CEIP при складанні рейтингу врахо­вуються 4 основних параметри з рівними ваговими коефіцієнтами: економічна ін­теграція − обсяг міжнародної торгівлі, міжнародних інвестицій і різних платежів, які “перетинають” кордони; персональні контакти − міжнародні поїздки й туризм, обсяги міжнародних пере­говорів, поштових відправлень і переказів тощо; технологія – кіль­кість користувачів мережі Інтернет, кількість безпечних інтернет-сер­верів; залучення до міжнародної політики − членство в міжнародних організаціях, кількість посольств.

За системою KOF індекс глобалізації розраховується на основі таких складових:

1) економічна глобалізація, яка визначає торговельні та інвести­ційні потоки (прямі та портфельні інвестиції й обмеження, до яких належать приховані імпортні бар'єри, загальна тарифна ставка, подат­ки на міжнародну торгівлю);

2) соціальна глобалізація, у параметри якої входять особисті кон­такти (міжнародний туризм та подорожі, міжнародні перекази й лис­тування); інформаційні потоки (кількість користувачів Інтернету, дос­туп населення до кабельного телебачення й радіомовлення та ін.; культурна близькість);

3) політична глобалізація, факторами якої є кількість посольств в окре­мій країні, членство в міжнародних організаціях, доля в місіях Ради безпеки ООН.

Індекси глобалізації свідчать, що найбільш глобалізовані країни пе­ре­важно є невеликими за розміром і чисельністю населення. До най­більш глобалізованих країн належать Бельгія, Ірландія, Нідер­лан­ди, Швейцарія, Швеція, Данія, Люксембург. Для України індекс гло­балізації за системою KOF в 2010 році та 2012 році відповідно склав 67, 78% та 67, 48%, за яким у рейтингу серед 207 (2010 р.) та 208 (2012 р.) країн Україна зайняла 47 та 44 місце відповідно. Тобто Україна має рівень залучення в глобальне середовище вище від середнього.

При цьому серед складових індексу глобалізації найнижчий рі­вень Україна має за індексом соціальної глобалізації – 57, 78% (2010 р.). Середнім є індекс економічної глобалізації – 64, 84% (2010 р.), що відображає взає­мозв'язок між потребами людей та можливостями ви­робництва та розповсюд­ження товарів і послуг завдяки міжнародній торгівлі, надходженню інозем­них інвестицій. Високим є рівень полі­тичної глобалізації - 86, 07% (2010 р.), що відображає політичну вагу та вплив країни на світові процеси, масштаби розширення її участі в цих процесах. Могутні за розміром ВВП країни зберігають низькі рівні співвідношення «зовнішня торгівля й ВВП». Країни з високими рівнями такого співвідношення, у тому числі Україна, є більш ураз­ливими до викликів розвитку світового господарства.

Різноманітність підходів до природи та тенденцій розвитку еко­но­мічної глобалізації обумовлює й множинність рейтингів, які виз­начають рівень участі країни в цьому процесі.

Загальновизнаними рейтингами у світової науці є:

ü рейтинг глобалізації, що охоплює найбільш істотні показники рівня участі країни у світогосподарських процесах і суспільних від­носинах;

ü рейтинг глобалізації конкурентоспроможності, що характери­зує ступінь пристосованості тієї чи іншої країни до світових ін­теграційних процесів;

ü індекс конкурентоспроможності бізнесу, який характеризує мік­ро­еко­номічні аспекти такого пристосування, досліджуючи розви­ток конку­рентоспроможності на рівні компаній.

Вказані методи можуть бути використані для аналізу характеру впливу процесу економічної глобалізації на міжнародну та націонал­ь­ну економіку.

2. Оцінка рівня глобалізації національної економіки на трьох її рівнях

***

Для оцінки процесу та рівня глобалізації національної економіки на усіх трьох її рівнях (національному, галузевому і рівні компанії) слід використовувати такі показники:

1. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступе­нем взаємо­зв’язку (інтеграції) її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зрос­тання глобалізації світової економіки, не всі краї­ни однаковою мірою інтегровані до неї.

Ступінь інтегрованості економіки країни у глобальну еконо­мі­ку можна визначити за допомогою таких показників:

1) співвідношення експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) до ВВП країни:

k₁ = (EХР/ВВП) х 100%. (4)

Якщо k₁ < 25%, то це свідчить про низький рівень глобалізації економіки країни у світове господарство, якщо 25% < k₁ < 50%, – про середній рівень глобалізації і якщо k₁ > 50%, – про високий рівень глобалізації країни та її залежності від світових ринків.

2) відношення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) до валових внутрішніх капіталовкладень (ВВК):

k₂ = (ПІІ/ВВК) х 100%. (5)

Якщо k₂ < 5% – це низький рівень глобалізації країни у міжна­род­ний ринок інвестицій, якщо 5% < k₂ < 20%, тоді це свідчить про середній рівень, і якщо k₂ > 20%, це є свідченням того, що країна дуже тісно інтегрована у світовий ринок капіталів. Для характерис­ти­ки участі країни у міжнародних інвестиційних потоках слід про­ана­лізувати співвідношення прямих інозем­них інвестицій, вкладених та вивезених із країни.

3) потік платежів роялті, що спрямовуються в або з країни і які ха­рактеризують рівень інтеграції країни у світовий ринок технологій.

2. Глобалізація на рівні окремої галузі, – характеризується мірою участі підприємств галузі в різноманітних формах міжнародних еко­но­мічних відносин. Рівень глобалізації окремої галузі можна визна­чити за допомогою таких показників:

1) співвідношення обсягів внутрішньогалузевої торгівлі до світо­вого виробництва галузі:

k₃ = (ВВПгал.кр./ВВПгал.св.) х 100%, (6)

де ВВПгал.кр. – валовий внутрішній продукт, що створюється певною галуззю окремої країни;

ВВПгал.св. – світовий обсяг виробництва даної галузі.

2) коефіцієнта спеціалізації галузі, а саме: співвідношення екс­портних до національних продажів галузі:

k₄ = (ЕХРгал. / ВВПгал.) х 100%, (7)

3. Глобалізація на рівні окремої компанії – визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розділила свої активи у різних краї­нах, а також тим, на­скільки вона залучена до експорту капіталу, то­варів та ноу-хау через структури, що залежать від неї. Рівень глоба­лі­зації окремої компанії можна визначити за допомогою таких показ­ників:

1) частки активів поза межами країни розміщення материнської компанії. В найбільш глобалізованих компаніях світу (Coca-cola, Pepsi, Макдональдс) частка активів за кордоном складає понад 90%;

2) частка експортних продажів у загальному виробництві ком­па­нії, або частка доходів, отримана за межами країни розміщення мате­ринської ком­панії;

3) внутрішньофірмові потоки технологій.

Для комплексної оцінки залучення тієї чи іншої компанії у виробництво то­варів і послуг за кордоном використовується індекс транснаціо­налі­зації, який дозволяє зіставляти розміри господарської діяльності в межах національних кордонів і за їх межами, тобто він допомагає оцінити ступінь активності зв’язків материнської компанії з внут­рішньою і зовнішньою діяльністю. Він ґрунтується на зіставленні роз­мірів господарської діяльності компанії у себе на батьківщині і за кордоном. ЮНКТАД розраховує цей індекс як се­редньоарифметичне значення трьох показників:

1) частки активів за кордоном у загальному обсязі активів компа­нії;

2) частки продажів за кордоном;

3) частки персоналу, зайнятого на закордонних підприємствах, у загаль­ній чисельності персоналу компанії.

Розрахунок індексу транснаціоналізації (TNI або I_TN) здійснюють за формулою:

I_TN = 1/3 (A _I /A + R _I /R + S _I /S) x 100 %, (9)

де I _TN – індекс транснаціонализації, %; A _I – зарубіжні активи; A – загальні активи; R _I – обсяг продаж товарів та послуг зарубіж­ни­ми філіями; R – загальний обсяг продаж товарів та послуг; S _I – зару­біж­ний штат працівників; S – загальний штат працівників компанії.

Середній індекс транснаціоналізації для ТНК з усіх регіонів світу протягом останніх двох десятиліть XX ст. і на початку XXI ст. пос­тупо­во підвищується. Наприклад, для 100 найбільших нефінансових ТНК світу він зріс приблизно з 51% у 1990 р. до 59% в 2007 р.

Завдяки цьому індексу було пораховано, що найбільш транс­на­ціо­налізо­ваними компаніями є ТНК Гонконгу (індекс – 86%), Ірландії (64%), Сін­гапуру (59%).

Однак індекс (TNI) не включено ще один аспект транснаціональ­ної діяль­ності компаній, а саме: інтенсивність її закордонних опера­цій відпо­відно до кількості її зарубіжних філій. Цей аспект обчис­люється за допо­могою індексу інтернаціоналізації (II) − співвідно­шення приналежних ТНК закордонних філій до їх загальної кількості.

На зміну індексу траснаціоналізації ТНК в розвинених країнах істотний вплив чинить процес злиття і поглинань компаній (ЗіП). При цьому даний процес автоматично призводить до зростання інтерна­ціоналізації компанії.

3. Аналіз та оцінки стану зовнішньоекономічної заборговано­сті країни

***

Для аналізу та оцінки стану зовнішньоекономічної заборговано­сті країни застосовують такі показники:

Ø коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу − відношення плате­жів із обслуговування зовнішньоекономічної заборгованості до доходу від експорту товарів та послуг. Декілька років тому ситуація при коефіцієнті 0, 2 вважалася критичною, але у зв’язку з появою великої групи країн з коефіцієнтом, більшим за 1 (в основному країни Латинської Америки), цей стандарт підвищився до 0, 5;

Ø відношення зовнішнього боргу до ВВП країни. Критичний рівень цього показника − 0, 5 (50 %);

Ø відношення зовнішнього боргу до брутто-екс­порту товарів та пос­луг. Значення 1, 5 свідчить про кризу зовнішньоекономічної за­боргованості;

Ø відношення щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чис­то­му експорті. Критичний рівень − 0, 3.

Країнами з середнім рівнем зовнішньої заборгованості виз­нають­ся ті, в яких 2 показники з 4 перевищили критичну межу, з висо­ким рівнем заборгованості − 3 із 4.

4. Прямі іноземні інвестиції та портфельні іноземні інвестиції

***

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) − вкладення капіталу з метою отри­мання підприємницькою прибутку (доходу), зумовлені довго­строковим економічним інтересом, які забезпечують конт­роль інвестора над об’єктом інвестування.

З огляду на платіжний баланс пряме іноземне інвестування (ПІІ) − це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підпри­ємс­тва, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

ПІІ мають три основні компоненти:

ü АК − купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

ü реінвестовані доходи − пряма частка доходів інвестора (про­порційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

ü внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції − це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їх філіями).

Також класифікують і неакційні форми інвестування. Інвес­то­ри можуть отримувати частку в управлінні іншим суб’єктом під­при­єм­ницької діяльності не тільки шляхом придбання певної частки акцій, а й шляхом таких дій, як: а) субпідрядництво; б) управлінські контракти; в) франчайзинг; г) ліцензування тощо.

На ПІІ базуються як міжнародне виробництво, так і міжнародна торгівля. Обидва пов’язані з вивозом вартості за кордон. Відтак, між ними існує певна взаємодія: міжнародне виробництво при входженні на зарубіж­ний ринок може і заміщати торгівлю (ефект заміщення), і творити торгівлю (ефект експансії). Який із ефектів домінує, зале­жить від специфіки конкрет­ної ситуації та інвестиційного ризику тієї чи іншої угоди. Зазвичай вход­ження на зарубіжний ринок відбуваєть­ся за такою схемою: експортування, ліцензування, інвестування.

У міжнародній практиці підприємством із іноземними інвестиціями вважається акціонерне чи не­акціонерне підприємство, в якому прямому інвестору – резиденту іншої країни належить понад 10% звичайних (простих) акцій й голосів (в акціонерному товаристві) або їх еквівалент у статутному фонді (для інших форм власності). Філія - підприємство, що повністю належить прямому інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє більш як 50 % капіталу, а в асоційованій − менш як 50 %.

Портфельні інвестиції (ПІ) − це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об’єктом інвес­тування і метою якого є виключно отримання доходу в формі дивідендів чи відсотків. Можливі об’єкти портфельного інвес­тування та їх характеристика представлені у табл. Б

Таблиця Б