Виконання тестових завдань

Модульно-рейтингове оцінювання знань студентів із курсів „Інтелектуальна власність”, „Право інтелектуальної власності” передбачає кілька видів навчальної діяльності студентів та відповідні форми контролю до яких включено і виконання тестових завдань.

Метою виконання тестових завдань є узагальнення і закріплення вивченого навчального матеріалу, а саме: нормативно-правових актів, наукової, навчальної, довідкової літератури, судової практики, а також дослідження окремих актуальних проблем у сфері інтелектуальної власності та перевірка знань, набутих студентами в процесі вивчення відповідного матеріалу.

Тестові завдання мають велике значення для навчального процесу, оскільки вони сприяють поглибленому засвоєнню законодавства з інтелектуальної власності, аналізу та дослідженню наукової, навчальної та довідкової літератури, набуттю практичних навичок у вирішенні окремих ситуацій, а також виявленню вад та прогалин у правовому регулюванні правовідносин з інтелектуальної власності, що надасть змогу студентам розробити пропозиції та рекомендації щодо подальшого вдосконалення правового регулювання зазначених правовідносин.

У методичних рекомендація містяться тестові завдання з права промислової власності, що є частиною курсів „Інтелектуальна власність”, „Право інтелектуальної власності”.

При опрацюванні тестових завдань студент повинен вибрати вірний варіант відповіді або кілька варіантів, оскільки відповідь повинна бути повною та вичерпною, якщо пропонується власна думка, обґрунтувати її з посиланням на нормативно-правові акти та юридичну літературу.

Після тестових завдань розміщується глосарій та список рекомендованих джерел, які допоможуть студенту обрати вірну відповідь.

Тестовізавданнязправапромисловоївласності

1. Право промислової власності є:

1. Інститутом авторського права;

2. Самостійним інститутом права інтелектуальної власності;

3. Підгалуззю економічного права;

4. Матеріальними активами держави.

2. До об'єктів права промислової власності відносяться:

5. Нова техніка;

6. Твори ужиткового мистецтва;

7. Промислові підприємства;

8. Корисні моделі.

3. Винаходом визнається:

1. Нове промислове придатне конструктивне виконання пристрою;

2. Комп'ютерна програма;

3. Технологічне вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності;

4. Відкриття наукових теорій та математичних методів.

4. Службовим винаходом визнається:

1. Винахід, що створений працівником;

2. Винахід, що містить державну таємницю;

3. Винахід, що створений на підставі замовлення;

4. Конвенційний винахід.

5. Роботодавцем визнається:

1. Особа, що на підставі договору замовила розробку винаходу;

2. Особа, що працює за трудовим договором;

3. Особа, яка прийняла працівника за трудовим договором;

4. Особа, яка видає трудові книжки.

6. Патентом визнається:

1. Документ, що дає право на здійснення торговельної діяльності;

2. Охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід;

3. Документ, що видається на раціоналізаторську пропозицію;

4. Дозвіл на заняття підприємницькою діяльністю.

7. Кваліфікаційною експертизою визнається:

1. Встановлення відповідності об'єкта умовам патентоздатності;

2. Формальна експертиза;

3. Експертиза на локальну новизну;

4. Виявлення дійсного автора винаходу.

8. Ліцензією визнається:

1. Дозвіл на здійснення ліцензованої підприємницької діяльності;

2. Документ, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи;

3. Дозвіл власника патенту на використання винаходу іншими особами за певних умов;

4. Рішення суду про використання винаходу іншими особами.

9. Автором винаходу визнається:

1. Власник патенту;

2. Особа, яка подала заявку;

3. Юридична особа;

4. Особа, яка створила патентоспроможний винахід.

10. Заявкою визнається:

1. Документ, що посвідчує право власності на корисну модель;

2. Висновок формальної експертизи;

3. Сукупність документів, необхідних для видачи Відомством патенту;

4. Документ про проведений патентний пошук і необхідну кількість відмінних ознак винаходу.

11. Пріоритет заявки це:

1. Вказана у заявці дата її складання;

2. Першість у поданні заявки;

3. Першість у розробці винаходу;

4. Першість у оприлюдненні інформації про винахід.

12. Об'єктом винаходу визнається:

1. Комп'ютерні програми;

2. Методи виконання розумових операцій;

3. Конструктивне виконання пристрою;

4. Продукт.

13. Не може бути об'єктом винаходу:

1. Спосіб;

2. Застосування раніше відомого винаходу за новим призначенням;

3. Продукт;

4. Наукове відкриття.

14. Строк дії патенту України на винахід становить:

1. 6 років від дати подання заявки;

2. 20 років від дати подання заявки;

3. 30 років від дати подання заявки;

4. 10 років від дати подання заявки.

15. Строк дії патенту України на корисну модель становить:

1. 6 років від дати подання заявки;

2. 20 років від дати подання заявки;

3. 30 років від дати подання заявки;

4. 10 років від дати подання заявки.

16. Обсяг правової охорони винаходу визначається:

1. Заявкою на видачу патенту;

2. Описом винаходу;

3. Формулою винаходу;

4. Патентом.

17. Умовами патентоздатності винаходу визнаються:

1. Новизна, однорідність, стабільність, відмінність;

2. Новизна і промислова придатність;

3. Новизна, висота винаходу, промислова придатність;

4. Новизна, винахідницький рівень, промислова придатність.

18. Переважне право на отримання патенту має:

1. Винахідник;

2. Роботодавець;

3. Патентовласник;

4. Заявник.

19. Не визнаються винахідниками:

1. Фізичні особи, що спільно створили винахід чи корисну модель;

2. Фізичні особи, які не внесли творчого внеску у створення винаходу;

3. Особа, яка самостійно розробила об'єкт винаходу;

4. Фізична особа, що вказана в заявці як автор.

20. Право авторства на винахід належать:

1. Роботодавцю;

2. Винахіднику;

3. Державі у особі Відомства;

4. Уповноваженій юридичній особі.

21. Роботодавець набуває прав на винахід за умови:

1. Він інвестував роботи над винаходом;

2. Уклав із винахідником договір про використання винаходу;

3. На протязі чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подав заявку до Відомства;

4. Видав наказ про окупацію винаходу.

22. Роботодавцю належать:

1. Особисті немайнові права;

2. Права авторства;

3. Тільки майнові права;

4. Майнові і особисті немайнові права.

23. Заявка на винахід повинна:

1. Стосуватися одного або групи винаходів;

2. Подаватися після отримання патенту;

3. Подаватися тільки через представника у справах інтелектуальної власності;

4. Складатися на одній із міжнародних мов.

24. Датою подання заявки вважається:

1. Дата складання заявки;

2. Дата відправлення заявки поштою до Відомства;

3. Дата формулювання опису винаходу;

4. Дата одержання заявки Установою.

25. Право заявника вносити до заявки виправлення, уточнення можливе:

1. До моменту попередньої експертизи;

2. До винесення рішення про видачу патенту;

3. До видачі патенту;

4. До публікації рішення про видачу патенту.

26. Тимчасова правова охорона винаходу надається:

1. 3 дати пріоритету;

2. 3 дати проходження формальної експертизи;

3. 3 опублікування відомостей про заявку на патент;

4. 3 дати винесення рішення про видачу патенту.

27. Видача патенту здійснюється:

1. Після проходження експертизи по суті;

2. У місячний термін після його державної реєстрації;

3. У двомісячний термін після його державної реєстрації;

4. У місячний термін після винесення рішення про видачу патенту.

28. Права і обов'язки, що випливають з патенту, діють:

1. 3 дати пріоритету;

2. 3 дати проходження формальної експертизи;

3. 3 опублікування відомостей про заявку на патент;

4. 3 дати винесення рішення про видачу патенту.

29. Права, що випливають з патенту на секретний винахід діють:

1. 3 дати проходження формальної експертизи;

2. 3 дати внесення інформації про нього до відповідного Реєстру;

3. 3 опублікування відомостей про заявку на патент;

4. 3 дати винесення рішення про видачу патенту.

30. До обов'язків, що випливають з патенту відносяться:

1. Надати право на використання об'єкта всім зацікавленим особам;

2. Сплачувати збори на підтримання патенту у силі;

3. Укладати ліцензійні договори;

4. Запатентувати об'єкт у зарубіжних країнах.

31. Державну реєстрацію прав на винахід здійснює:

1. Укрпатент;

2. Український інститут промислової власності;

3. Міністерство освіти і науки України;

4. Державний департамент інтелектуальної власності.

32. Субєктом права на торгівельну марку є:

1. Автор;

2. Спадкоємець;

3. Юридична особа;

4. Свій варіант.

33. Визначення поняття торгівельної марки міститься:

1. В Законі України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”;

2. В Цивільному кодексі України;

3. В Господарському кодексі України;

4. Свій варіант.

34. На охорону права на торгівельну марку видається:

1. Патент;

2. Свідоцтво;

3. Договір;

4. Інший документ.

35. Основним критерієм охороноздатності географічного зазначення є:

1. Винахідницький рівень;

2. Промислова придатність;

3. Правдивість;

4. Конкретність.

36. На охорону права на комерційне найменування видається:

1. Патент;

2. Свідоцтво;

3. Договір;

4. Інший документ.

37. Об’єктом правової охорони промислового зразка визнається:

1. Корисна модель;

2. Продукт;

3. форма, малюнок, розфарбування, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу;

4. технологічне рішення в галузі художнього конструювання.

38. Комерціалізація інтелектуальної власності це:

1. Перетворення прав на інтелектуальну власність у товар;

2. Продаж інтелектуальної власності;

3. Підготовка документів для отримання патенту на інтелектуальну власність;

39. Ліцензія на об’єкти промислової власності видається:

1. Державним департаментом інтелектуальної власності;

2. Укрпатентом;

3. Власником майнових прав на об’єкт;

4. Міністерством освіти і науки України.

40. Ліцензія буває:

1. Виключна;

2. Одноразова;

3. Невиключна;

4. Одинична;

41. Платіж на базі роялті це:

1. виплата чітко фіксованої суми за використання об’єкта інтелектуальної власності одноразово або за декілька разів;

2. виплата шляхом періодичних відрахувань, що встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках) за використання об’єкта інтелектуальної власності через певні проміжки часу;

3. виплата чітко фіксованої суми за використання об’єкта інтелектуальної власності одноразово або за декілька разів та виплата шляхом періодичних відрахувань, що встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках) за використання об’єкта інтелектуальної власності через певні проміжки часу.

42. Платежі бувають:

1. Паушальні;

2. Роялті;

3. Спеціальні;

4. Комбіновані.

43. Об’єктами промислової власності є:

1. Основні фонди підприємства, організації, установи;

2. Результат творчої діяльності, який може бути використаний або використовується в промисловості;

3. Результат фізичної праці, який може бути використаний або використовується в промисловості.

44. Закінчення терміну охорони прав на промислову власність означає, що:

1. За використання об’єкта державі необхідно сплачувати відсотки;

2. Будь-хто може використати твір безкоштовно;

3. Необхідно отримати дозвіл на його використання в Державному департаменті інтелектуальної власності.

45. Оцінка прав на об’єкти промислової власності здійснюється:

1. Укрпатентом;

2. Самостійно власником таких прав;

3. Державним департаментом інтелектуальної власності;

4. Спеціальним експертом.

46. Формальна експертиза це:

1. Перевірка наявності заявленого об’єкта;

2. Перевірка робочого стану заявленого об’єкта;

3. Перевірка наявності документа про сплату збору за процедуру оформлення прав на об’єкт;

4. Перевірка на локальну новизну.

47. Кваліфікаційна експертиза здійснюється для:

1. Перевірки правильності оформлення поданих документів;

2. Встановлення відповідності заявленого об’єкта критеріям охороноздатності, які визначені законодавством;

3. Виявлення дійсного розробника об’єкта.

48. Право попереднього користування може бути передано:

1. За договором;

2. Разом з підприємством чи діловою практикою;

3. За заповітом;

4. За ліцензією.

49. Захист прав у сфері інтелектуальної власності здійснюється:

1. Господарськими судами;

2. Судами з інтелектуальної власності;

3. Антимонопольним Комітетом України;

4. Державною митною службою України.

50. Експертиза на відповідність об’єкта промислової власності вимогам закону здійснюється:

1. Державним департаментом інтелектуальної власності;

2. Укрпатентом;

3. Самостійно винахідником;

4. Антимонопольним Комітетом України.

Відповіді на тестові завдання

Глосарій

А

Автор – фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автором може бути будь-яка особа, незалежно від віку і дієздатності. Ряд країн чітко визначають у своїх законах загальновизнану презумпцію авторства, засновану на зазначенні у творі справжнього чи вигаданого (псевдонім) імені автора. Перекладач або особа, яка адаптує твір, також вважається автором, чиї правомочності не зачіпають прав на оригінальні твори. У багатьох країнах вважається, що тільки фізична особа може бути первинним володільцем прав на твір. Юридичні особи можуть тільки викупити або іншим способом придбати майнові авторські права, оскільки вони позбавлені здат­ності творити і тому не можуть вважатися авторами. Такий підхід зустрічається в країнах, що додержуються традицій римського пра­ва. Закони деяких держав визнають, що авторські права можуть на­лежати корпоративній організації (юридичній особі). Це стосується в першу чергу країн, що додержуються традицій англосаксонсько­го права. Так, у деяких країнах юридична особа визнається автором твору, створеного її службовцями у процесі трудової діяльності. Се­ред юридичних осіб – володільців авторських прав – різні законо­давчі акти називають державу, урядові установи або організації, муніципалітети, академії, університети, інститути тощо.

Авторська винагорода (гонорар) – усі види винагород або ком­пенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються у межах, встановлених авторським правом. Право на використання твору, зумовлене виплатою відповідної винагороди, є найважливішим аспектом майнових прав автора. Володілець авторського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Винагорода може здійснюватися у формі платежу (одноразова винагорода), відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або у формі змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди встановлюються в договорах, що укладаються організа­ціями колективного управління з користувачами.

Авторське право – розділ цивільного права, що регулює пра­вовідносини, які виникають у зв'язку зі створенням та використан­ням творів науки, літератури і мистецтва. Термін «авторське право» вживається у двох значеннях. Перше – назване вище. У таких відносинах беруть участь автор – творець твору та юридична або фізична особа – користувач. Це, так би мовити, авторське право в об'єктивному значенні. Термін «авторське право» часто вживається для позначення прав, що належать автору будь-якого твору. До них належать особисті немайнові права, а також майнові права. Це – ав­торське право в суб'єктивному значенні або суб'єктивне авторське право.

Авторське свідоцтво на винахід – охоронний документ на ви­нахід, передбачений законодавствами деяких країн, зокрема Алжи­ру, Куби, Монголії, В'єтнаму, колишнього СРСР тощо. Вимоги, яким повинен відповідати винахід, для видачі на нього авторсько­го свідоцтва такі самі, як і для видачі на нього патенту. Різниця по­лягає в тому, що у разі, якщо на винахід видано авторське свідоцт­во, виключне право на його використання належить державі. При цьому автору належить право авторства і він має право на винаго­роду.

Авторський договір. Будь-яке відступлення майнових прав по­винно оформлятися письмовим договором, підписаним автором і особою (правоволодільцем), якій відступаються майнові права. Відступленими вважаються тільки ті права, які чітко зазначені в дого­ворі. Авторський договір про передачу виключних майнових прав дозволяє використання твору певним способом і в установлених договором межах тільки особі, якій ці права передаються, і дають такій особі право забороняти іншим особам подібне використання твору. Така заборона може здійснюватися і автором твору, якщо особа, якій передані виключні повноваження, не захищає це право. Авторський договір про передачу невиключних майнових прав до­зволяє користувачеві використання твору нарівні з володільцем майнових прав, і (або) іншим особам, які одержали дозвіл на вико­ристання цього твору таким самим способом.

Авторські правомочності. Творці творів володіють авторським пра­вом, що складається з окремих авторських правомочностей. У сукуп­ності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право щодо твору. Авторське право може передаватися його во­лодільцем іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правонаступником. При цьому володілець авторського права залишається таким, але надає правомочність іншій особі користу­ватися всіма або частиною його прав з можливими певними обме­женнями. У разі, коли строк таких правомочностей дорівнює всьо­му строку авторського права, а дозвіл охоплює всі права (за винят­ком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ко­ристувача щодо третіх сторін дорівнює статусу володільця авторсь­кого права.

Аналог – об'єкт, близький за технічною суттю, призначенням або функціями до заявленого об'єкта винаходу і відомий з існую­чого рівня техніки. Аналог використовується при розкритті рівня техніки в описі винаходу; при цьому слід зазначити недоліки, що перешкоджають досягненню бажаного технічного результату. При виборі аналогів слід керуватися подібністю сукупності його ознак до сукупності ознак винаходу. Необхідно зауважити, що рівень ана­логії може бути більш або менш високим, але, як правило, анало­ги завжди існують. Посилання на те, що аналогів не існує, є най­частіше необґрунтованим і можливе лише за наявності так званого «піонерського винаходу», що на практиці трапляється дуже рідко. Найбільш близький аналог називається «прототипом».

Асоціативний знак – це товарний знак, що є тотожним (анало­гічним) або схожим зі знаками, вже зареєстрованими тією самою особою щодо однорідних товарів і (або) послуг. Наслідком реєстрації асоціативного знака є неможливість передачі права на такий знак іншим особам через імовірність їх змішування на підставі схожості.

Аудіовізуальний твір – це твір, що фіксується на певному мате­ріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зобра­жень) чи аналогових або дискретних сигналів, що відображають рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомо­гою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального тво­ру є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими тощо.

Б

База даних (компіляція даних) – сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі – електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини котрої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Безпосереднє приймання широкою публікою сигналів зі супутника – приймання несучих програм сигналів із супутника без посе­редництва наземної станції, що перетворює передавані сигнали в звичайні радіохвилі, які можуть бути прийняті публікою. Перетворення здійснюється самим супутником прямого мовлення. Брюссельська конвенція про розповсюдження програми сигналів, що передаються через супутники, не поширюється на випадки безпосереднього приймання сигналів широкою публікою з космосу.

Бібліографічний опис патентного документа – це сукупність бібліографічних даних про патентний документ, наведених згідно з правилами, встановленими відповідними нормативно-технічними документами, необхідними і достатніми для загальної характеристики, ідентифікації та пошуку документа.

В

Види ліцензійних платежів. У світовій практиці застосовуються різні види ліцензійних платежів, які поряд з ціною ліцензії суттєво впливають на ефективність ліцензійної угоди. Застосовуються три види платежів:

1) паушальний платіж – це виплата ліцензійної винагороди у вигляді визначеної, чітко зафіксованої суми, що встановлюється виходячи з оцінки очікуваного прибутку від використання ліцензії і виплачується одноразово або за декілька разів, наприклад, при на­бутті чинності ліцензійним договором, передачі ліцензіату технічної документації та після випуску перших зразків продукції;

2) платіж на базі роялті – це виплата ліцензійної винагороди шляхом періодичних відрахувань, що встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках) на базі розрахунку фактичного еко­номічного результату від використання ліцензії (база роялті) і ви­плачуються ліцензіатом через певні проміжки часу. Як база роялті можуть бути використані такі показники: ціна продажу продукції, виготовленої за ліцензією; поточні витрати на виробництво про­дукції за ліцензією; прибуток, отриманий внаслідок використання об'єкта ліцензії; обсяги виробництва продукції за ліцензією тощо;

3) комбіновані платежі.

Види порушень авторського права – це способи недозволеного використання. Найпоширеніші види порушень – плагіат і контрафакція. Плагіат означає подання чужого твору за власний. Контрафакція (піратство) – це порушення авторського права шляхом несанкціонованого відтворення, показу або опублікування чужого твору будь-яким способом. Піратство означає недозволене виготов­лення примірників механічних записів або друкованих видань твору і таємний їх продаж. Такі порушення прямо не зачіпають результату творчої праці, але володілець авторських прав позбавляється справедливої винагороди.

Види творів – самостійні та несамостійні. У самостійних творах форма оригінальна. Несамостійні твори бувають двох видів: похідні (переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсцені­зації, аранжування та інші переробки творів науки, літератури і ми­стецтва) і збірники (енциклопедії, антології, бази даних та інші складені твори, які за добором і розташуванням матеріалів є резуль­татом творчої праці). Похідні твори охороняються авторським пра­вом незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають.

Визнання авторських і суміжних прав – один із способів цивіль­но-правового захисту авторських прав, що виникає тоді, коли наявність в особи авторського або суміжного права викликає сумнів, заперечується або є реальна загроза таких дій. Визнання права як засобу його захисту за своєю суттю може бути реалізовано лише в юрисдикційному порядку, а не шляхом вчинення позивачем пев­них самостійних односторонніх дій. Здебільшого вимога про виз­нання авторського або суміжного права є необхідною передумовою застосування інших передбачених законом способів захисту.

Визнання особистих немайнових прав. Особисті немайнові права авторів закріплені в законодавстві багатьох країн, зокрема й Украї­ни. У деяких державах вони одержали визнання через судові рішен­ня. В англосаксонських країнах ці основні права автора охороня­ються відповідно до загальних правових принципів. Наприклад, у США, де особисті немайнові права не визнаються авторсько-пра­вовим законодавством, основні особисті права застережені в цивільному і кримінальному праві, законодавстві про недобросовіс­ну конкуренцію тощо. Нині посилилися тенденції визнання мо­ральних прав авторів, тому що поява таких могутніх засобів відтво­рення і розповсюдження творів як радіо, кінематограф, телебачен­ня, створила серйозну загрозу цим правам. Особисті немайнові пра­ва авторів поступово одержують міжнародне визнання, хоча спори щодо їх правового обґрунтування продовжуються.

Виключне право – це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використо­вувати твір, не маючи на те відповідного дозволу, за винятком ви­падків, установлених законом.

Виключне право на об'єкт промислової власності – це монополь­не право, що надається власнику об'єкта і полягає в гарантованій можливості використовувати і розпоряджатися об'єктом, якому на­дана правова охорона, на свій розсуд та забороняти третім особам використовувати цей об'єкт без їх дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з чинним законодав­ством порушенням прав власника. Право розпоряджатися об'єктом включає можливість передавати право власності іншій особі повніс­тю або частково, а також видавати дозвіл на використання об'єкта.

Виключні права автора на використання архітектурного, містобудівного і садово-паркового проектів включають також практичну ре­алізацію проектів. Автор прийнятого архітектурного проекту має право вимагати від замовника надання права на участь у реалізації свого проекту при розробці документації для будівництва і при бу­дівництві споруди, якщо інше не передбачене договором.

Виконавець – актор (театру, кіно), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом ви­конує твори літератури, мистецтва чи народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент му­зичних і музично-драматичних творів.

Використання вільне – можливість використання твору, що ви­пливає з обмежень авторського права, безоплатне використання твору в певних випадках без одержання дозволу, однак з дотриман­ням умов, установлених законодавством, які, в основному, стосу­ються використання й охорони особистих немайнових прав автора. Вільне використання мотивується переважно інформаційними ці­лями або потребами розвитку освіти, науки і культури.

Винагорода – платежі, що здійснюються особами, які використовують твори авторів, виконання творів, фонограми і радіотелепередачі, на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення та інших заінтересованих правоволодільців, у тій мірі, в якій їх права охороняються щодо відповідного використан­ня. Винагорода може складатися з одноразових платежів (так звана «повна компенсація» або«одноразова винагорода») за певні види використання. Авторська винагорода часто визначається у формі відрахувань (роялті) за кожний проданий примірник або кожне ви­користання твору з авансовим платежем або без нього.

Винахід – це вирішення утилітарних завдань у будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Винахідник – фізична особа, творчою працею якої створений винахід.

Виробник відеограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супро­водом, так і без нього).

Виробник фонограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис ви­конання або будь-яких звуків.

Відеозапис – запис зорової інформації, що передається телерадіолокаційними та іншими сигналами з метою їх зберігання і подальшого відтворення. Найпоширеніші відеозаписи – магнітний (створюється за допомогою відеомагнітофона на магнітній стрічці або магнітному барабані) і механічний (на відеодиску прорізується спе­ціальна борозенка, форма якої відповідає записуваним електрич­ним сигналам).

Відтворення – виготовлення одного або більше примірників тво­ру, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчиту­вати комп'ютер.

Відчуження прав – надання уповноваженим державним органом дозволу на використання запатентованого об'єкта інтелектуальної власності без згоди власника охоронного документа, але з випла­тою йому відповідної компенсації. Згідно з чинним законодавством України такий дозвіл надається Кабінетом Міністрів України. Доз­віл може бути надано будь-якій юридичній особі, яка має можли­вість використовувати об'єкт, якому надана правова охорона, вихо­дячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки Ук­раїни на умовах невиключної ліцензії. Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

Власник охоронного документа – особа (фізична або юридична), на ім'я якої виданий охоронний документ, чиїї правонаступник.

Володілець авторських і (або) суміжних прав – автор або виконавець, коли майновими правами наділений автор або виконавець; інша ніж автор або виконавець фізична або юридична особа у разі, коли майновими правами первинно наділена така фізична або юридична особа, якій відступлені майнові права.

Г

Географічне зазначення – це об'єкт промислової власності, що є позначенням, яке ідентифікує товар як такий, що походить з певної країни, регіону або місцевості у цій країні, а вихідні якості, ре­путація або інші характеристики товару значною мірою пов'язують­ся з його географічним походженням. У ряді країн правова охоро­на цьому об'єкту надається на підставі реєстрації, зокрема, в краї­нах, що входять до ЄС, країнах-членах Світової організації торгів­лі та ін. В Україні правова охорона географічному зазначенню на­дається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охо­рону прав на зазначення походження товарів», відповідно до якого географічне зазначення (походження товару) визначається як назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, ре­путацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людськими чинниками або поєднанням цих природних умов і людських чинників. В Україні правова охорона надається геогра­фічному зазначенню, щодо якого виконуються такі умови:

— воно є назвою географічного місця, з якого даний товар по­ходить;

— воно вживається як назва даного товару чи як складова час­тина цієї назви;

— у вказаному цією назвою географічному місці наявні харак­терні умови та (або) людські чинники, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

— позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чиінші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та (або) людськи­ми чинниками;

— хоча основна складова позначуваного цією назвою товару ви­робляється та (або) переробляється у межах зазначеного географіч­ного місця.

Гудвіл (ділова репутація) – комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення ак­тивних операцій, включаючи використання кращих управлінських якостей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Гудвіл – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового ком­плексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Д

Дата пріоритету об'єкта промислової власності – це дата, що бе­реться до уваги при визначенні першості у набутті права на об'єкт промислової власності. Дата пріоритету може бути встановлена задатою подання заявки на видачу охоронного документа до націо­нального патентного відомства чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо не заявлено конвенційний чи виставочний пріоритет.

Денонсація – це відмова однієї зі сторін міжнародного договору від його виконання, що призводить до припинення дії договору.

Депозитарій – організація-сховище (офіційно визнана колекція).

Депонування –передача на збереження до депозитарію.

Депонування рукопису – передача вузько спеціалізованих робіт, пе­реважно у вигляді машинописного оригіналу, на збереження до бібліотеки та інформаційних центрів, що інформують спеціалістів про їх наявність і видають їх копії для вивчення. Депонування ру­кописів практикується у тих випадках, коли недоцільно його роз­множувати звичайними способами друку, а також для поповнення інформаційних фондів і (або) як свідчення про авторство і про факт та дату написання.

Державна наукова-технічна експертиза – законодавчо врегульо­ваний науково-дослідницький процес, метою якого є перевірка охороноздатності заявлених об'єктів промислової власності, що здійснюється закладом експертизи – уповноваженим Установою державним закладом (підприємством, організацією) для розгляду і проведення експертизи заявок.

Джерела авторського права – це юридичні акти різних держав­них органів, у яких містяться правові норми, що регулюють відносини щодо створення і використання творів літератури, науки і ми­стецтва. Залежно від юридичної сили актів, що містять норми ав­торського права, джерела авторського права поділяються на такі групи: 1) акти державних органів; 2) акти органів місцевого само­управління; 3) міжнародні акти. До актів державних органів нале­жать: конституція країни, що володіє вищою юридичною силою і є базою поточного законодавства, закони, підзаконні акти – укази, розпорядження глави держави; постанови, розпорядження уряду; нормативні акти, накази, постанови, інструкції міністерств та ін­ших органів виконавчої влади. Акти органів місцевого самоуправ­ління – нормативні акти місцевої адміністрації, чинність яких обмежена певною територією. До таких актів належать розпоряджен­ня, рішення. До джерел авторського права належать також міжна­родні акти, норми яких мають перевагу перед внутрішнім націо­нальним законодавством, у зв'язку з чим їх роль щодо регулюван­ня авторських відносин надзвичайно висока.

Добросовісна практика – норма, що визначає допустимість віль­ного використання творів шляхом ілюстрування з освітньою метою. Відповідно до вимог Бернської конвенції добросовісна практика не повинна суперечити нормальному використанню твору і завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора.

Докази при розгляді судових справ. Якщо сторона надала достатні докази для обґрунтування її претензій і навела докази для підтвер­дження претензій, що перебувають під контролем протилежної сто­рони, судові органи мають право вимагати, щоб докази були пред­ставлені і протилежною стороною за дотримання у відповідних випадках умов, які гарантують захист конфіденційної інформації. У разі, коли сторона судового розгляду добровільно і не без достат­ніх підстав відмовляє у доступі до необхідної інформації або іншим чином не забезпечує її у прийнятний період, або встановлює значні перешкоди у здійсненні процедури, пов'язаної із заходом щодо за­хисту прав, – органи судової влади мають право застосувати попе­редні та заключні рішення, ствердні або заперечні, на основі нада­ної їм інформації, включаючи скаргу або доказ, представлений сто­роною, яка зазнала негативних наслідків через відмову удоступі до інформації, що підлягає під забезпечення сторонам можливості бути заслуханими з питань доказів або свідчень.

Е

Експертиза заявки – перевірка матеріалів заявки на відповідність вимог, установлених законом.

Експонування творів мистецтва – публічний показ творів, пере­важно оригіналів художніх творів. Показ не означає опублікування у власному розумінні слова і залежить від надання дозволу воло­дільцем авторського права на твір.

Електронна заявка – це заявка, подана до відомства в електронній формі комп'ютерними мережами з використанням інтернет-технології. Подання електронних заявок започатковано у ряді розвине­них країн, але ще потребує вирішення ряду правових організацій­них та технічних проблем. У подальшому подання електронних за­явок має стати найбільш зручною та поширеною формою надхо­дження матеріалів заявки та інших документів від заявника.

Ефірне мовлення – процес передавання абонентам радіо- або телепрограм через ефір, що здійснюється методом приймання радіохвиль на відстані за допомогою приймача.

З

Загальні вимоги до цивільних процедур. Особи, авторські чи су­міжні права яких порушені, мають право на їх захист. Такий захист надає широку можливість самостійно визначати, яким чином кра­ще відновити їх права. Суб'єктам авторських і суміжних прав нада­на можливість звертатися за захистом своїх прав до цивільних судів. Судові процедури мають бути чесними і справедливими.

Загальновідомий знак – це товарний знак, що внаслідок викори­стання став добре відомим широкому колу споживачів. Відповідно до статті 6^ої Паризької конвенції про охорону промислової влас­ності, всі країни-учасниці якої зобов'язані надавати на своїй території захист знакам, що за визначенням компетентного (адміністративного чи судового) органу країни реєстрації або країни викорис­тання, набули статусу загальновідомих знаків щодо тотожних або схожих товарів і (або) послуг.

Загальнодоступні відомості – відомості, що містяться у джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися або про зміст яких може дізнатися законним шляхом.

Зазначення походження як об'єкт промислової власності – це позначення, що використовується на товарах, які походять з певної місцевості. Правова охорона зазначення походження полягає в недопущенні використання неправдивих зазначень походження, тобто таких, що застосовуються на товарах, котрі не походять з місцевості, на яку вказує зазначення походження. Застосування неправдивих зазначень походження може бути причиною введення в оману споживачів і кваліфікується як недобросовісна конкуренція.

Закінчення строку охорони. Після закінчення встановленого строку охорони твори стають суспільним надбанням та можуть вільно і безкоштовно використовуватися будь-якою особою. Якщо твір стає суспільним надбанням, авторські права на нього втрачаються без­поворотно.

Захист авторського права і суміжних прав. За захистом свого ав­торського права або суміжних прав правоволодільці звертаються вустановленому порядку до судових та інших органів відповідно до їх компетенції. Правоволодільці мають право вимагати визнання авторського права або суміжних прав; припинення дій, що порушу­ють авторські та суміжні права чи створюють загрозу їх порушен­ню; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником унаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсації, що визначається судом, замість відшкодування збитків або стягнення доходу з урахуванням суті правопорушення; вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'я­заних із захистом авторського права і суміжних прав.

Захист інформації – це сукупність організаційно-технічних заходів та правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованої системи та осіб, які користуються інформацією, зокрема внаслідок несанкціонованого використання або псування інформації. У зв'язку зі створенням електронних бібліотек інтелектуальної власності у рамках Постійного комітету ВОІВ з інформаційних технологій створено робочу групу з інформаційної безпеки, яка розглядатиме питання безпеки інформації в автоматизованих системах за умови доступу до них че­рез всесвітню інформаційну мережу Інтернет.

Захист права власності – це застосування правових засобів для усунення або запобігання порушенню цього права. Забезпечується нормами різноманітних галузей права – цивільного, трудового, ад­міністративного, патентного. Будь-яке несанкціоноване використання об'єкта, що охороняється, є порушенням прав власника прав на об'єкт промислової власності. На вимогу власника таке пору­шення має бути припинене, а порушник повинен відшкодувати власнику заподіяні збитки, включаючи неодержані доходи. Вимага­ти відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачене ліцензійним договором. Захист порушених прав здійснюється в установленому законодавством ад­міністративному або судовому порядку. У разі встановлення факту порушення порушник може бути притягнутий до дисциплінарної, цивільної, адміністративної або навіть кримінальної відповідаль­ності.

Заявка – це сукупність документів, складених відповідно до ви­мог чинного законодавства, що подаються до Установи на видачу охоронного документа.

Заявник – це фізична або юридична особа, що подає заявку на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності.

Здійснення передачі прав. Передача авторських прав у різних країнах регулюється різними галузями права: цивільного, торго­вельного тощо. Свобода договору породжує всілякі проблеми і від­повідну різноманітність їх вирішення. Фактично в багатьох країнах свобода договору в тій або іншій мірі обмежується певними прави­лами, що встановлюються авторськими товариствами. Як правило, договір про передачу прав укладається в довільній формі за бажан­ням сторін. Він може бути усним, але в ряді країн неодмінно вима­гається письмова форма. За деякими законами необхідна реєстрація договорів. Деякі авторсько-правові закони містять спеціальні положення про права і обов'язки сторін за договорами на різні види використання.

Знак для товарів і послуг (товарний знак) – позначення для розрізнення товарів та послуг, вироблених і наданих одними виробниками від однорідних товарів і послуг, вироблених та наданих інши­ми виробниками.

Знак охорони авторського права. Володілець виключних автор­ських прав для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному примірнику і складається з трьох елементів:

— латинської літери «С», обведеної колом – ©;

— імені (найменування) володільця виключних авторських прав;

— року першого опублікування твору.

Знак охорони суміжних прав. Виробник фонограми і виконавець для сповіщення просвої права можуть використовувати знак охорони суміжних прав, що вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) її упаковці та складається з трьох елементів:

— латинської літери «Р», обведеної колом;

— імені (найменування) володільця виключних суміжних прав;

— року першого опублікування твору.

І

Інжиніринг – здійснення за контрактом з іноземним замовни­ком ряду робіт і надання послуг, включаючи укладання технічних завдань, проведення передпроектних робіт, проведення наукових досліджень, укладання проектних пропозицій і техніко-економічних обґрунтувань будівництва промислових та інших об'єктів, розробку технічної документації, проектування і конструкторську розробку об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажу, пусконалагоджувальних робіт, консультації економічного, фінансового або іншого характеру.

Інновація (нововведення) – як процес - вкладення коштів в економіку, що забезпечує модернізацію техніки і технології; як об'єкт – нова техніка, технологія, що є результатом досягнень на­уково-технічного прогресу.

Інтелектуальна власність у самому широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності людини у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Ці права належать не до матеріального об'єкта, а до відображеної в ньому інформації. Як на власність у вигляді рухомого і нерухомого майна, так і на інтелектуальну власність існують деякі обмеження, наприклад, обмеження строку дії авторського права й охоронних документів (патентів, свідоцтв). Інтелектуальна влас­ність об'єднує промислову власність ітвори, що охороняються ав­торським правом. Поняття інтелектуальної власності вперше введе­но конвенцією у 1967 р., відповідно до якої було засновано ВОІВ, і передбачає, що інтелектуальна власність містить права, які належать до:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- ітелеві­зійних передач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових від­криттів;

- промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;

- захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Інформація про управління правами – це інформація, у тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об'єкт авторсько­го права та (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об'єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інфор­мація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома.

Інформація як товар – інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформацій­ною діяльністю; можуть бути об'єктами товарних відносин, що ре­гулюються чинним законодавством.

К

Кабельне телебачення – система колективних антен, що прийма­ють програми і розподіляють їх шляхом використання комбінова­них кабелів не тільки для одночасної передачі по проводах програм, що передаються іншими станціями, а й для наступної передачі про­грам, переданих раніше, а також для передачі власних програм. Ця система пропонує широкий вибір аудіовізуальних творів і забезпе­чує кращу якість приймання, ніж за трансляції та приймання з ви­користанням бездротових засобів. Для передачі по кабельному те­лебаченню творів, що охороняються авторським правом, необхід­ний дозвіл їх правоволодільців.

Колективний знак – це товарний знак, який слугує для позна­чення товарів (послуг), що мають єдині якісні характеристики і ви­робляються (надаються) підприємствами, пов'язаними в госпо­дарсько-правовому або організаційно-правовому відношенні.

Комп'ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, що приводять його в дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоп­лює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Конвенція – міжнародний договір (угода) з якого-небудь спеці­ального питання (наприклад, з охорони літературних і художніх творів).

Конкуренція недобросовісна – будь-які дії суб'єктів господарювання, що суперечать правилам та чесним звичаям у підприєм­ницькій діяльності.

Контрафакція – підробка; порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті відтворення і розповсюдження чужого твору, порушення виключного права патентоволодільця, несанк­ціоноване використання товарних знаків, як правило, виробів, що вже зарекомендували себе тощо. Щодо аудіовізуальних записів, фо­нограм, відеограм або їх дублікатів, то виготовлення контрафактних примірників може також бути порушенням відповідних суміжних прав. Такі копії, зазвичай, підлягають конфіскації.

Корисна модель – результат творчої діяльності людини у галузі технології, що пов'язана з конструктивним використанням прист­рою. Корисні моделі відрізняються від винаходів, головним чином, двома аспектами: по-перше, для корисної моделі не вимагається винахідницький рівень; по-друге, максимальний строк охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони вина­ходів.

Критерії охороноздатності. Необхідною умовою надання правової охорони об'єктам промислової власності є відповідність цих об'єк­тів загальновизначеним критеріям – критеріям охороноздатності. Головними критеріями охороноздатності винаходів, корисних мо­делей, промислових зразків є новизна (оригінальність), промисло­ва придатність, винахідницький рівень. Для сортів рослин, крім критерію новизни, існують критерії відмінності, однорідності та стабільності. Якщо об'єкт, котрий заявляється, відповідає цим кри­теріям, він визнається охороноздатним. Крім цього, національним законодавством можуть бути передбачені й інші умови надання правової охорони, наприклад, об'єкт не повинен належати до пе­реліку об'єктів, що не охороняються, не повинен суперечити су­спільним інтересам, принципам гуманності й моралі тощо.

Л

Ліцензіар – фізична чи юридична особа, яка є володільцем охо­ронного документа на об'єкт промислової власності, виступає сто­роною в ліцензійному договорі як сторона, що надає іншій стороні (ліцензіату) право на використання об'єкта промислової власності, що знаходиться під охороною. Ліцензіаром може бути також суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав.

Ліцензія – це дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору, адміністративного рішення компетентного державного органу чи рішення суду.

М

Майнові права – суб'єктивні права учасників правовідносин, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна й обміну. Майнові права – права власника, особи, яка здійснює право господарського відання майном, а також зобов'язальні права (наприклад, на відшкодування шкоди), права авторів на винагороду, спадкові права. Майнові права можуть ви­никати з дій та інших юридичних фактів, передбачених цивільним законодавством, а також з дій, які хоч і не передбачені законом, але на підставі загальних засад і змісту цивільного законодавства по­роджують цивільні права і обов'язки. Основним майновим правом авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій ІМС і раціоналізаторських пропозицій є право на вина­городу.

Мито – це платежі, що стягуються за здійснення патентним ві­домством юридично значущих дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки, товарні знаки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин тощо). Як правило, мито сплачується за: подання за­явки на видачу охоронного документа, експертизу заявки, видачу охоронного документа, підтримання чинності охоронного докумен­та, продовження дії охоронного документа, подання клопотань, за­перечень тощо. Розміри та порядок сплати мита визначаються на­ціональними законодавствами або відповідними міжнародними чи регіональними угодами (Договором про патентну кооперацію, Мад­ридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків, Європейсь­кою патентною конвенцією тощо).

Мовлення (телебачення і радіомовлення) – передача на відстань звукової і (або) візуальної інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються пристроями для передачі та приймаються необмеженою кількістю телерадіоприймачів.

Н

Назва місця походження товару. Відповідно до статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності назва місця поход­ження товару є об'єктом промислової власності. Назвою місця по­ходження товару може бути назва географічного місця (назва краї­ни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить із указаного географічного місця, й особливі властивості якого пов'язані з природними та людськими чинниками, прита­манними цьому географічному місцю. У багатьох країнах правова охорона цьому об'єкту надається на підставі його реєстрації. В Ук­раїні правова охорона назві місця походження товару надається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Відповідно до цього Закону назва місця походження товару визначається як назва географічного місця, яка застосовується як позначення у назві товару, що похо­дить із зазначеного географічного місця та має особливі власти­вості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерними для даного географічного місця людськими чинниками.

Народна творчість – це творіння, часто розроблені невідомими особами, що складаються з характерних елементів традиційної художньої спадщини, які розвиваються і зберігаються етнічною общиною або окремими особами і відображають традиційні творчі погляди такої общини, включаючи народні казки, народну поезію, народні танці і п'єси, художні форми народних обрядів тощо.

Невизначене коло осіб – особи, яким суть об'єкта промислової власності може стати відомою не за їх службовою діяльністю.

Невинне порушення виключних прав – це порушення, за якого порушник не знав і не мав підстав знати, що він порушує виключні права на твір, фонограму тощо. Таке порушення відбувається без його усвідомлення. Тягар доказу невинного порушення покладаєть­ся на відповідача.

Немайнові права – це суб'єктивні права учасників правовідно­син, що не мають економічного змісту, забезпечують деякі нема­теріальні інтереси особи, належать до категорії абсолютних прав. Наприклад, право автора створеного об'єкта інтелектуальної влас­ності на присвоєння цьому об'єкту його імені. Автор за своїм ба­жанням може забороняти згадувати своє ім'я в публікаціях відомо­стей щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Не­майнові права зберігаються за автором у разі відступлення виключ­них прав на використання об'єкта. Відповідно до законодавства України винахіднику, автору промислового зразка, компонування ІМС належить право авторства, що є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Нематеріальні активи – це об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Непрямий захист – це законодавчо встановлена у деяких країнах норма, згідно з якою дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо отриманий цим способом.

Новизна – критерій охороноздатності визначається за сукупністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення завдання визнають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки.

Ноу-хау – повністю або частково конфіденційні знання, що містять відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, котра їх одержала.

О

Об'єкти суміжних прав – це виконання, фонограми, відеограми та програми організацій мовлення.

Об'єкти, що не охороняються авторським правом. Не є об'єктами авторського права офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо); твори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про по­точні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для вироб­ництва певного твору, без здійснення творчої діяльності, безпосе­редньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Об'єкти, що охороняються авторським правом. Національні закони і міжнародні конвенції охороняють твори літератури, науки і мистецтва. Під охороною наукових творів розуміється захист їх «лі­тературної» або «художньої» форми, а не власне наукових ідей. Ко­ло зазначених творів дуже широке і національні закони визначають їх у надто широкій формі. Такі загальні визначення нерідко супро­воджуються приблизними переліками творів.

Обсяг прав, що передаються. У разі повного переходу (відчужен­ня) прав правонаступник може придбати всі майнові права автора на йо­го твір або твори і має право використовувати їх так, нібито сам він був їх автором. Такі договори, як правило, порушують інтереси творця твору, якщо вони стосуються всіх його наступних робіт або перед­бачають передачу всіх його прав. Тому більшість законів обмежу­ють передачу прав на майбутні твори. Якщо справа стосується ча­сткової передачі прав, правонаступник відповідно до договору зазвичай одержує одну або кілька конкретних правомочностей, обумовлених договором.

Обсяг правової охорони. Згідно з чинним законодавством Ук­раїни обсяг правової охорони визначається:

- для винаходу (корисної моделі) – формулою винаходу (корис­ної моделі);

- для промислового зразка – сукупністю ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макеті, малюнку);

- для сорту рослин – описом сорту;

- для топографії ІМС – зображенням топографії ІМС на матеріальному носії.

Оприлюднення (розкриття публіці) твору – здійснена за згодою автора ч