Східні слов'яни на території сучасної України у переддержавну добу

Друга половина І тис. — це час, коли загальнослов'янська спільнота остаточно розпадається на три гілки: східну, західну та південну. В нових умовах старі назви (венеди, анти) в процесі розселення поступово зникають, а їх місце займають нові найменування.

Протягом VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Згодом, за даними літописів, вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Росії та Білорусі. Найважливішими серед них були поляни, що мешкали в Центральній Україні на берегах Дніпра (сучасні Київщина і Канівщина). До інших східнослов'янських племен України належали древляни, що жили на північному заході (Східна Волинь), сіверяни - на північному сході (північ Дніпровського Лівобережжя), уличі й тиверці - на півдні (Південне Подніпров'я, Побужжя й Подністров'я). У західній частині країни жили волиняни, або, як їх ще називали, бужани (Західна Волинь) та хорвати (Прикарпаття та Закарпаття).

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів, які в міру свого зміцнення і консолідації перетворювалися на об'єднання державного типу (" князівства", " землі").

Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Тому наші предки селилися поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками - там, де були придатні й легкі для обробітку землі. Спочатку використовувалося дерев'яне рало, а згодом з'являються і залізні наральники та плуг з череслом і лемешем. Тягловою силою були воли та коні. Переважала перелогова система, коли поле обробляли і засівали аж до виснаження землі, а потім воно відпочивало до відновлення родючості, на півночі (поліська зона) — підсічне землеробство. Наприкінці цього тисячоліття перелогова система землекористування, мабуть почала витіснятися двопіллям. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Врожай збирали серпами та косами, а зерно мололи ручними жорнами.

Поряд із землеробством традіційним для східних слов'ян було тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Значну роль у господарстві відігравали ремесла та промисли (мисливство, рибальство, бортництво, збиральництво). Із ремесел найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, котрі у великій мірі визначали рівень розвитку суспільства. Поширеними були ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри та кості, виробництво прикрас тощо. Поступово ремесла зосереджувалися у городищах, які переростали у містечка й міста, ставали центрами племінних об'єднань. Свої вироби ремісники вимінювали на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню тісніших зв'язків між ремісничими центрами й сільською округою.

Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю; роди входили до складу племені. Водночас у VШ-ІХ ст. суспільний розвиток відносин у слов’ян визначався зміцненням господарської самостійності малих сімей, які перетворювалися на головний виробничий осередок.

Суспільні відносини наших предків характеризувалися переходом від первісної демократії до військово-племінного об'єднання, де влада концентрувалася в руках сильних вождів. Спершу вони обиралися громадою, а згодом їхня влада передається по спадковості. У межах союзів плем поступово долається племінна замкнутість і в процесі подальшої консолідації вони перетворюються на окремі князівства (полян, древлян, сіверян), на основі яких формується Руська земля.

Відносно високого рівня розвитку досягли давні слов'яни в ідеологічній сфері. Вже в перших століттях нової ери вони мали язичницьку міфологію, яка являла собою цілісну систему уявлень про світ і місце людини в ньому. Боги уособлювали явища природи і космос, а з часом - і суспільні процеси. Провідне місце в язичницькому пантеоні посідали божества, пов’язані з аграрним культом: Даждьбог - бог Сонця, Перун - бог грому, Сварог - бог неба, Стрибог - бог вітру, Род - бог природи та землеробства, Велес - бог худоби та ін. Наші предки обожнювали природу в усіх її проявах, поклоняючись горам, джерелам води, деревам, тваринам. Вони вірили, що в лісах живуть лісовики, у водах і болотах — водяники і русалки, в хатах -домовики. Одних із них вважали добрими, інших злими. Щоб задобрити богів, їм приносили жертви у вигляді їжі, напоїв, тварин. Здійснювалися і людські жертвоприношення.

Відомо про існування язичницьких культових споруд - храмів, капищ, требищ, які використовувалися для молінь та жертвоприношень. Служителями тут були жерці, яких називали волхвами. Вони володіли, окрім релігійних, ще й знаннями з медицини, астрономії. Вже тоді існував календар, який складався з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні, коли пробуджувалася природа.