Наукова парадигма та її сутність

Парадигма (від грец. Π α ρ ά δ ε ι γ μ α, «приклад, модель, зразок»; грец. Paradeiknunai, «порівнювати») у філософії науки - означає сукупність явних і неявних (і часто не усвідомлюваних) передумов, що визначають наукові дослідження і визнаних на даному етапі розвитку науки, а також універсальний метод прийняття еволюційних рішень, гносеологічна модель еволюційної діяльності.

З кінця ж 60-х років XX-го століття цей термін став переважно використовуватись у філософії науки та соціології науки для позначення системи ідей, поглядів і понять, вихідною концептуальної схеми, моделі постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, пануючих впродовж певного історичного періоду в науковому співтоваристві.
Поняття «наукова парадигма», в сучасному сенсі слова, введено американським фізиком і істориком науки Томасом Куном, який виділяв різні етапи у розвитку наукової дисципліни:

- допарадигмальний (попередній встановленню парадигми);
панування парадигми (т. зв. «нормальна наука»);

- криза нормальної науки;

- наукової революції, що полягає у зміні парадигми, перехід від однієї до іншої.

Згідно з Куном парадигма - це те, що об'єднує членів наукового співтовариства і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну парадигму. Як правило, парадигма фіксується в підручниках, працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх рішення в тій чи іншій галузі науки, науковій школі. До парадигмі можна віднести, наприклад, погляди Аристотеля, ньютонівську механіку і тому подібні речі.
Під парадигмами я маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень наукової спільноти. (Т. Кун).

Можна виділити, щонайменше, три аспекти парадигми:

1. Парадигма - це найбільш загальна картина раціонального устрою природи, світогляд;

2. Парадигма - це дисциплінарна матриця, що характеризує сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і т. д., які об'єднують фахівців в даний наукове співтовариство;

3. Парадигма - це загальновизнаний зразок, шаблон для вирішення задач-головоломок. (Пізніше, у зв'язку з тим, що це поняття парадигми викликало тлумачення, неадекватне того, яке йому надавав Кун, він замінив його терміном «дисциплінарна матриця» і тим самим ще більше віддалив це поняття за змістом від поняття теорії й тісніше зв'язав його з механічною роботою вченого відповідно до певних правил.)

Творець Теорії рішення винахідницьких задач Г. С. Альтшуллер вважав парадигмою передумову про принципову некерованості творчого процесу.

Зміна парадигм (англ. paradigm shift) - термін, вперше введений істориком науки Томасом Куном у книзі «Структура наукових революцій» (1962) для опису зміни базових посилок у рамках провідної теорії науки (парадигми). Згодом термін став широко застосовуватися і щодо інших сфер людського досвіду.

Цикли розвитку науки (за Т. Куном):

1. Нормальна наука - кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій панівної теорії.

2. Екстраординарна наука. Криза в науці. Поява аномалій - непояснених фактів. Збільшення кількості аномалій призводить до появи альтернативних теорій. У науці співіснує безліч протиборчих наукових шкіл.

3. Наукова революція - формування нової парадигми.

За визначенням Томаса Куна, даному в «Структурі наукових революцій», наукова революція - епістемологічна зміна парадигми.

Згідно з Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. З точки зору Куна, парадигму слід розглядати не просто як поточної теорії, але в якості цілого світогляду, в якому вона існує разом з усіма висновками, що здійснюються завдяки їй.

Конфлікт парадигм, що виникає в періоди наукових революцій, - це, насамперед, конфлікт різних систем цінностей, різних способів вирішення задач-головоломок, різних способів вимірювання та спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу.

Для будь-яких парадигм можна знайти аномалії, на думку Куна, які відкидаються у вигляді допустимої помилки або ж просто ігноруються і замовчуються (принциповий аргумент, який використовує Кун для відмови від моделі фальсифікації Карла Поппера як головного чинника наукового досягнення). Кун вважає, що аномалії скоріше мають різний рівень значимості для вчених в окремо взяте час. Наприклад, в контексті фізики початку XX століття, деякі вчені зіткнулися з тим, що завдання підрахувати апсиду Меркурія сприймалася ними як більш складна, ніж результати експерименту Міхелсона-Морлі, а інші бачили картину аж до протилежної. Кунівська модель наукового зміни в даному випадку (і в багатьох інших) відрізняється від моделі неопозітівістов в тому, що акцентує значну увагу на індивідуальності вчених, а не на абстрагуванні науки в чисто логічну або філософську діяльність.

Коли накопичується достатньо даних про значущі аномаліях, що суперечать поточної парадигмі, згідно теорії наукових революцій, наукова дисципліна переживає кризу. Протягом цієї кризи випробовуються нові ідеї, які, можливо, до цього не приймалися до уваги чи навіть були відмінені. Зрештою, формується нова парадигма, яка набуває власних прихильників, і починається інтелектуальна «битва» між прихильниками нової парадигми і прихильниками старої.

Збільшення конкуруючих варіантів, готовність випробувати що-небудь ще, вираз явного невдоволення, звернення за допомогою до філософії та обговорення фундаментальних положень - все це симптоми переходу від нормального дослідження до екстраординарної.