Українські землі під владою Російської та Австрійської імперійу XIX ст.

План.

1. Положення українських земель у складі Росії та Австро-Угорщини в XIX ст.

2. Українське національне відродження XIX ст.

В кінці XVIII ст., в результаті трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.) територія України опинилася в складі двох імперій. 9/10 території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) - у складі Російської імперії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянської України. 1/10 території, а саме Західна Україна - у складі Австрійської імперії.

Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика гноблення збоку імперій негативно впливали на формування української нації.

1. Життя українців в межах Російської імперії у XIX ст. відзначено важливими подіями. 1812 р.- війна проти наполеонівських військ. На Україні почали формуватися козацькі

полки та народні ополчення. 8 полків прийняли участь у " битві народів" восени 1813р.- під Лейпцігом. 1825 р.- повстання декабристів. 1853-1856 р.р. - Кримська війна та поразка в ній Росії.

В середині XIX ст. в Росії склалася глибока криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило російський уряд ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій.

19 лютого 1861 року цар Олександр II підписав маніфест про скасування кріпосного права. Його відміна відбулася прусським шляхом. Селяни мусили сплатити поміщику викуп за землю. Цей викуп було розтягнено на 49 років, оскільки селяни не мали грошей щоб сплатити його відразу. До того ж, користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики не тільки захопили найкращі землі, а й скоротили селянські наділи: від 14% в Херсонській до 37% у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тисяч українських селян залишились безземельними. Більшість селянських господарств (94%) володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство. В цілому реформа носила грабіжницький характер щодо селян. Вони сплатили за неї в два рази більше її ринкової вартості. Але, не дивлячись на обмежений характер реформи, вона стала своєрідним ключем до модернізації Російської імперії.

У комплексі реформ Олександра II важливе місце належить земській, судовій та військовій.

Земська реформа (1864 р.) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління - земств, які займалися розвитком місцевої промисловості, торгівлі, соціальною опікою, охороною здоров'я, освітою тощо.

У 1870 р. проведена реформа міського самоврядування - з'являються виборні міські думи.

В ході військової реформи рекрутчина була замінена загальною військовою повинністю, термін служби - 6-7 років.

Упродовж 60-80-х років XIX ст. завершився промисловий перехід від мануфактур до заводів і фабрик. Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. Наприкінці XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. В кінці XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.

Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії.

Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць, загальна протяжність яких в Україні становила наприкінці XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

Велику роль у промисловості, особливо важкій, відіграв іноземний капітал - німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частина досягала 80-90%.

Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то в кінці XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 25% усього міського населення України.

Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація йшла двома шляхами:

прусським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичного способу господарювання; переважав на Правобережжі;

американським - утворення фермерських господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок; переважав на півдні.

Всього ж наприкінці XIX ст. сільська буржуазія становила 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. В кінці XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус " європейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж європеєць. Майже половина селян були бідняками, страждали від малоземелля. Це спричинило міграцію українців Наддніпрянщини на Далекий Схід.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих районів Російської імперії. Але при цьому тільки 15% підприємств виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість готових товарів була високою, а сировини - низькою. До того ж економіка базувалася на іноземному капіталі. Все це сприяло тому, що Україна лишалася прибутків і капіталу, по суті була колонією нового типу.

Ще важче було становище українців в Австро-Угорщині. Хоча кріпосне право було відмінено в ході революції 1848 р., яку називають " весною народів", життя більшості українців залишилось злиденним. Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% на Буковині. Промисловість хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, з надзвичайно низькими темпами розвитку. Провідними галузями були нафтодобувна (давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна та харчова. У промисловості домінував іноземний капітал. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим був Львів - 200 тис. жителів.

Навіть порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Зростання чисельності населення загострило проблему малоземелля, що спричинила масову еміграцію західноукраїнських селян до Канади, СІНА, Бразилії, Аргентини.