Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.

VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації. Одним з її напрямів було освоєнняя Північного Причорномор’я.

Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія – її залишки знаходяться біля с. Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес – на околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – сучасна Керч, Кафа – сучасна Феодосія в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – на Дону, Керкінітіда – сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на Керченському й Таманському півостровах. За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці, економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті.

Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Ввнаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Історія античних культурних осередків у Північному Причорномор’ї починається з другої половини VII ст. до н.е. і завершується 70-ми роками IV ст. н.е. Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північого Причорномор’я відповіддали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Апполон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. Віра в силу божеств і поклоніння їм, відправлення певних обрядів взаємозв’язку з їх культами, а також різними віруваннями, в яких особливе значення надавалося поховальному ритуалу, становило невід’ємну складову життя кожної людини.

Північно-причорноморський світ, незважаючи на близьке сусідство з різноманітними варварськими племенами, знаходячись на периферії античної культури, в цілому зміг зберегти в собі більшість того, що назавжди втратили греки через їх бажання пошуків нового. Протягом віків релігія і культ як складова частина суспільно-культурного життя та основи моралі залишилися найважливішим елемнтом ідеології населення античних держав-полісів.

Античні держави Північного Причорномор’я приділяти чималу увагу вихованню та освіті. Упродовж усієї історії існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Відносини античних міст-полісів з місцевими племенами і Римькою імперією створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, римськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.

Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної епіграфіки – написів, вирізьбених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам’яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення цього регіону.

Діти вільних громадян одержували початкову освіту. Їх навчали читати, писати, лічити. Відомо, що досить задовільну освіту здобув син представника нижчих верств суспільства (вільновідпущеника) Біон Борисфеніт (ІІІ ст. до н.е), згодом відомий філософ. Гімнасії давали грунтовнішу освіту, ніж початкові школи. Там вивчали риторику, філософію, геометрію, географію тощо. Залишки такої гімнасії, збудованої в IV – на початку ІІІ ст. до н.е., знайдено в Ольвії. Найзаможніші громадяни давали нащадкам вищу освіту, яку можна було отримати в Афінах, Александрії тощо.

Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним теоретичним мисленням та літературною творчістю. В античних державах Північного Причорномор’я набули слави вчені – історики, філософи, хроністи. Можна говорити також і про розвиток медицини.

Інтерес до історії й філософії не затухав протягом усього розвитку античних держав. У своїх натурфілософських поглядах вчені того часу поєднували логічну аргументацію, абстрактно-математичне мислення з художньо-інтуїтивним осягненням світу як космосу.

Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки (пінчети, гачки, зонди, голки, ложечки) знайдено при розкопках міст і некрополів регіону. Їх малювали також на надмогильних стелах лікарів.

Уже в період колонізації північно-причорноморські греки добре знали епос Гомера й архаїчну лірику. Однак про місцевих поетів залишилося дуже мало свідчень. Якщо аналізувати їхню літературну спадщину, то необхідно виділити віршовані почесно-вотивні метричні епіграми, епітафії, а також ділову прозу. Почесно-вотивні епіграми висікалися на кам’яних стелах або на постаментах для статуй на честь того чи іншого божества або героя. Так, у перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх обожнених героїв, зокрема Ахіла. У Борисфені, наприклад. Знайдено мармурову плиту (ІІ ст.н.е.) з восьмирядковим гімном на честь Ахілла.

В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле тисячоліття і особливо знайшла свій вияв у ранньосередньовічних містах Криму. Надбання античного будівництва стала розробка прямокутного планування міст. Житлові будинки об’єднувалися в квартали, вулиці перетинались під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж доріг прокладали водостокию. Однією з найважливіших особливостей містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення – стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто функціональних споруд – міські брами, водорозбірні фонтани тощо.

Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та громадського призначення – гімнасії, театри, будинки різних магістратур тощо. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє місто біля гавані та схили, що з’єднували їх. Однак верхнє місто могло не мати акрополя. Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм у Пантикапеї та Мермікеї були добре укріпленні акрополі з двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях.

У V – IV ст. до н.е. набуває поширення будівництво культових споруд, зокрема храмів та олтарів. В античних містах-державах та найбільш визначних святилищах цього регіону існувало не менш як півтора-два десятки храмів. Серед них слід назвати залишки двох із них – Апполона Дельфінія в Ольвії (V ст. до н..е.) та храм у Пантікапеї (друга половина V – IV ст. до н.е.). Храм Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа – 800-1000 кв.м. Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на пагорбі (тепер – гора Митрадат) на багатостуепневому цоколі, таким чином він панував над навколишньою місцевістю.

Пластичне мистецтво також відіграло важливу роль у житті північно-причорноморських держав. Скульптури прикрашали зрами, палаци і житло, їх встановлювали на могилах. Спочатку багато скульптур були привізні – першокласні копії творів таких видатних давньогрецьких скульпторів, як Пакситель і Скопас. Зокрема, в Ольвії знайдено постамент статуї з підписом Праксителя.

Основним матеріалом для скульптур був привезений мармур, місцевий вапняк. Трапляються статутї, виконані з різних матеріалів. Скульптуру завжди фарбували. Розписували брови, очі, губи, волосся і одяг. Фарбу брали воскову і мінеральну. Але вона, як правило, була нестійка.

Великі за розміром статуї встановлювали як у храмах, так і просто неба, найчастіше – на культових ділянках або в спорудах культового призначення. Відомі, наприклад, великі статуї левів з Ольвії (кінець IV – початок ІІІ ст. до н.е.), статуя Діоніса з Пантікая (початок IV ст. до н.е.) тощо. Та до нас в основному дійшли скульптури. Призначені для невеликих закритих примізень: Діоніса з Тірітаки (кінець I ст. до н.е.), Геракла (І-ІІ ст.н.е.) та інші з Пантікапеї.

Мистецько-естетичне начало відігравало значну роль у духовному світогляді населення північнл-причорноморських міст. Якщо за художнім рівнем виконання вони і поступалися мистецтву великих культурних центрів Еллади, то в ідейному продовжували грецькі традиції звеличення людини. Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва належало живопису. Пов’язаний з архітектурою, він найчастіше був декоративним.

Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора. Серед знахідок, що підтверджують любов греків до театральних вистав, слід назвати численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до н.е. Згадки про театр вміщені в декількох ольвійських декретах.

Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст. до н.е. до VI ст. н.е. Цей театр уміщував близько трьох тисяч глядачів. Напис перших століть знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі літературно-музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична драма.

Імена акторів майже невідомі. Як і в інших полісах, тут ставили твори уславлених грецьких драматургів і місцевих авторів. Але найбільшою популярністю користувалися п’єси, дія яких відбувалася на північних берегах. З них збереглася лише одна- трагедія Евріпіда “Іфігенія з Ан»ифану". Про існування місцевих драматургів згадується в херсонеському написі вже римського часу, де серед учасників музичних змагань названі комедіографи.

Великого значення в грецькому суспільстві надавалося музиці. Вона звучала під час усіх більш-менш значних моментів життя людини. З дитячих років еллін не лише слухав музику й співи, а й сам навчався грати на лірі й флейті, тому що це входило до шкільної програми. Сольний і хоровий спів був обов’язковим під час багатьох релігійних свят, пісня звучала у весільному обряді, вдома, у колі друзів. У Північному Причорномор’ї набули поширення ліра (карбувалася на ольвійських та пантікапейських монетах), кіфара, арфа, аулос (флейта), орган, сурма, труба. Орган відомий лише з однієї боспорської фрески І ст. н.е. На ній зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мисстецтві: тріо з двох флейт і ручного органа.

Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор’ї безслідно не минула. Спочатку чужі для навколишнього середовища античні міста і поселення в ході свого розвитку стали органічною складовою всього північнопричорноморського свііту. Завдяки постійній взаємодії античних міст із місцевими племенами. Їх взаємовпливу утворився своєрідний варіант античної культури.

Прогресивна роль античних держав-полісів полягала насамперед у тому, що вони вплинули на прискорення економічного, політичного, культурного розвитку місцевих племен. Шляхом тісних контактів з античними містами місцеве населення було втягнуте в постійні взаємовідносини з найпередовішою на той час античною культурою. Цей процес торкнувся скіфо-сарматських та зарубинецьких племен, багатоетнічної черняхівської культури. Багато реей античного походження (амфори, червонолаковий і скляний посуд, прикраси тощо) знайдено під час розкопок поселень предків слов’ян. Модифіковані під впливом візантійської культури античні традиції дійшли і до Київської Русі.