Спряження двох кіл

Розрізняють внутрішнє, зовнішнє та змішане спряження двох кіл між собою.

4.4.1. Зовнішнє спряження двох кіл радіусів R₁ і R₂ дугою заданого радіуса R.

З центра О₁ радіусом R+R₁, а з центра О₂ радіусом R+R₂ проводять дуги до перетину в точці О (рис. 4.5а). Точки спряження А і В лежать на лініях, що з’єднують точку О з центрами дуг О₁ та О₂. З точки О, як із центра, проводять дугу спряження радіусом R.

а	б
Рис. 4.5. Спряження двох кіл: а - зовнішнє спряження, б - внутрішнє спряження

4.4.2. Внутрішнє спряження двох кіл радіусів R₁ і R₂ дугою заданого радіуса R.

Для внутрішнього спряження двух кіл (рис. 4.5б) центр О спряження визначають як точку перетину допоміжних дуг, проведених відповідно з центрів О₁ і О₂ заданих кіл радіусами R-R₁ та R-R₂. Точки А і В спряження визначають як точки перетину дуг кіл з прямими лініями ОО₁ та ОО₂, що з’єднують центр спряження з центрами заданих кіл.

4.4.3. Змішане спряження двох кіл радіусів R₁ і R₂ дугою заданого радіуса R.

З центра О₁ радіусом R-R₁, а з центра О₂ радіусом R+R₂ проводять дуги до перетину в точці О (рис. 4.6). Точки спряження А і В лежать на

Рис. 4.6. Змішане спряження двох кіл

лініях, що з’єднують точку О з центрами кіл О₁ та О₂. З точки О, як із центра спряження, проводять дугу спряження радіусом R. Дуга спряження має з дугою кола радіуса R₁ внутрішнє спряження, а з дугою кола радіуса R₂ – зовнішнє.