Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Старший.






Перша дівчина.

Ой, Калита, Калита,

Із чого ти вилита?

Друга дівчина.

Ой, я з жита сповита,

Ой, я сонцем налита,

Для красного цвіту,

По білому світу.

 

Прикрашену Калиту поставили на стіл. За дверима чути стукіт.

 

Перший хлопець. Пустіть до хати!

Третя дівчина. Гарненько попросіть.

(Знову стукають).

 

Четверта дівчина. Агов, хто такий?

Другий хлопець. Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий. Пустіть до хати.

П’ята дівчина. Не пустимо в хату. Дуже вас багато.

Третій хлопець. Пустіть ліпше, бо буде гірше!

Дівчата. Ми як візьмемо рогатини, поламаємо вам спини!

Хлопці. Дівчатонька, голоб ‘ятонька, та ми прийшли не битися, а миритися. Гостинці принесли.

(Дівчата пускають хлопців).

Перший хлопець. Добрий вечір, господині!

(Кланяється).

Другий хлопець. Добрий вечір всім дівчатам!

(Кланяється).

Третій хлопець. З Калитою будьте здорові!

Четвертий хлопець. З Калитою золотою!

П”ятий хлопець. З пресвітлим святом!

(Підходять до Калити).

 

Перший хлопець. Оце так Калита! Славна та красна, на увесь світ ясна!

Перша дівчина. Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси і сили, щоб ми в світі славно жили!

Господиня. А де ж ваш старший? Хочемо на нього подивитися і перевірити чи знає свій устав?

Старший. Мене старшим обрали, а устав наш такий: гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному і поважному парубку, так як гуляли наші діди і батьки. Господиню на вечорницях шанувати, як матір, з дівчатами поводитися поважно: не забувати, що чесна дівчина – то є краса і честь усього села. Це є наш устав.

 

Господиня. Що ж гарного старшого вибрали! Вечорниці будуть добрі.

Старший.

Помагай, Боже,

Вечорниці розпочнемо

Дружно ми всі.

Ми роботи не боїмось

Ані трошки,

Навіть вмієм чисто мити

Миски й ложки.

 

Господиня. А тепер покажіть на що ви здатні! Хлопці здавна на вечорницях розказували смішні історії.

Старший. Наш народ любить жартувати, то давайте і ми пожартуємо. Я почну перший, слухайте!

Жінка розбила колись навий горщик, а чоловікові жаль стало, він і докоряє жінці:

- І як ти його розбила?

- І як ти той горщик розбила?

А жінка вхопила другий горщик, кинула їм об землю, аж на черепки розлетівся, та й каже: “Отак, отак, я його розбила! ”

 

Перший хлопець. Зустрілися два товариша.

- Як живеш, друже?

- Нерівномірно.

- Що це значить?

- Це значить: якщо хліб – то нема солі, а як сіль – то нема хліба. А як ти живеш?

- Рівномірно: нема ні хліба, ні солі.

 

Другий хлопець. Ваш собака, дядьку, вкусив мене.

- Ти, мабуть, дражнив його, або вдарив.

- Ну що ви, я тільки підняв його, щоб погладити.

- Як же ти його підняв?

- Та за хвіст.

 

Третій хлопець. Люта зима буде, куме!

- Невже!

- Страшенні морози будуть.

- Та ну?

- Так буде холодно, що аж-аж!..

- А звідки ти знаєш?

- Бо ж мене кожуха не має.

 

П’ята дівчина. А ви, кумо, чому не ставите опудала на городі?

- Та навіщо? Я і так сама весь день на городі.

(Стук у двері).

Господиня. А ось і Стецько завітав до нас на вечорниці.

Стецько.

Ішов Стецько льодом,

Свинка городом,

Подай мені, моя мила,

Свою білу ручку!

Бач де вона! А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося. А що робити не знаю. Нікого і спитати. Мати повіялась кудись, старий спить, та так здорово хропе, що аж хата труситься. А я поліз на полицю, та й намацав горіхи. Ось дивись: один, два, п’ять, десять, три – усі.

 

Олексій. Стецько, а через що тебе не прийняли у солдати?

 

Стецько. Та така біда сталася: не зумів пальців перелічити (перебирає пальці), та й до біса ж їх на руках! Станеш лічити, так один одного і попереджа. Ось бач! На якого біса так багацько пальців.

Уляна. Ох, і дурний ти, Стецько!

Стецько. Е ні, я ще не зовсім дурний, бо батько каже, що в мене не всі дома. Та дарма, хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут не розуму треба: я вже знаю!

 

(Підходить до Уляни, але вона відходить від нього).

Ми сядемо вечеряти

В сінях на порозі,

Та будемо дивитися

В кого які брови.

 

 

Уляна.

В мене думка не така,

Щоб пішла я за Стецька.

Не дурна я і не п’яна,

Щоб пішла я за Степана.

Лучче впасти мені з дубу,

Чим йти заміж за Кандзюбу.

Лучче мені з мосту в воду,

Чим достатися уроду.

 

Олексій. Чого ти в”яжешся до Уляни? Вона тебе не хоче.

Стецько. Дарма. (Їсть горіхи).

Олексій. Вона каже, що з тобою у неї не буде щастя.

Стецько. Дарма.

Олексій. Вона каже: лучче їй світ за очима піти, чим за тебе!

Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені, що хоч кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим, що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби тільки пішла за мене.

Олексій. Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: ” Павлович! Степанку! Голубчику! Не бери Уляни, я тобі спасибі скажу! ”

Стецько. Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що будеш робити з моїм батьком! Батько каже. Оженися, дурню, таки оженись, та вже аж обрид мені з цим оженінням; так оце тільки затим і женитися хочу.

Олексій. Так шукай собі другої дівчини.

Стецько. Та де їх у бісовій матері знайдеш? Вже я раз ходив із старостами, ходив по всьому Харкову і усю Заїківку і Москалівку виходили, де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не йде.

Уляна. Чому ж вони за такого парубка не йдуть.

Стецько. Без сорому казка: кажуть, щор дурний! Се вже мода, що усі за розумних хотять. Від сього і люди на світі перевидуться. За дурних не йдуть, а розумних ніде взяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей –тпру – ніде буде узяти!

Ой, не спиться, не лежиться

І сон мене не бере,

Пішов би до дівчини,

Та не знаю, де живе.

Попросив би товариша –

Нехай мене одведе,

Так товариш краще мене –

Він дівчину одіб”є.

(Стецько уходить).

Перший хлопець. Слухайте, дівчата! Я вам розкажу, що колись зі мною було, та тільки цур – не перебивати і “брешеш” не казати, а то покину розказувати. Було це ще тоді, коли мого батька на світі не було. А ми з дідом на печі удвох жили, та ще й добре жили, на каміні хліб сіяли. От раз дід дав мені здоровенний гріш, та й каже: “Піди на ярмарок, та купи там кобилу та сокиру”. Поїхав я на ярмарок, купив в’язку бубликів, поснідав, а далі купив чоботи та сокиру і поїхав додому. Моя кобила трюк, трюк, а сокира – цюк, цюк. Та й відрубала кобилі ногу. А був я собі хлопець недурний. Зараз зліз кобили, взяв сокиру, зрубав вищу вербу, прив’язав її кобилі замість ноги. Сів ото я, та й поїхав. Їхав, їхав і зачепилася моя верба, аж за самісіньке небо. Що тут його робити? Поліз я по тій вербі, аж на небо. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Випросив я половину грошей, почав плести з неї вірьовки. Сплів таку довгу, що аж до землі достає і поліз по ній. Де взялася чортова руда миша, та й перегризла мою вірьовку. І полетів я прямо у болото.

Господиня. Та ні, мабуть, прямо на наші вечорниці.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал