Микита Хрущов: політичний портрет реформатора.

Хрущо́ в Мики́ та Сергі́ йович (*17 квітня 1894, Калиновка — †11 вересня 1971) — перший секретарКПРС (1953—1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958—1964), довголітній перший секретар ЦК КП(б)У. Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці.

Народився у селі Калиновці Курської губернії (тепер Курська область); з 1908 працював робітником — слюсарем на Донбасі. З 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з поч 1920-их pоків став низовим партійним робітником, з 1926 — секретарем Петрово-Мар'їнського районового комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючись в Московській Промисловій Академії, здобув довір'я Й. Сталіна, яким користувався до смерти останнього.

З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов стояв на чолі КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПСС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СССР. У жовтні 1964 у висліді внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довір'я могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльности в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УССР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни кривавий терор на західно-українських землях, організація більшовицької партизанщини під час другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським націоналізмом.

Микита Хрущов і Йосиф Сталін, 1936 рік

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом й уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як яскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. У доповіді на XX з'їзді КПСС (червень 1956) він проголосив боротьбу проти «культу особи» Сталіна, був ініціатором освоєння цілинних земель, перебудови управління промисловістю і сільським господарством (утворення промислових районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські) тощо.

Зустріч з Джоном Кеннеді у Відні у, 1961 році.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (напр., примусові посіви кукурудзи в районах, не сприятливих для цієї культури, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або сам він не доводив їх до кінця: бувши ініціатором поборення «культу особи», сам і повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі й мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав національних республік, але сам же їх унедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя в національних республіках.

Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення населення, у висліді якого розвинувся рух опору, в національних республіках, спрямований головно проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПСС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутрішнього перевороту в Політбюрі ЦК КПСС 1964, у висліді якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

Хрущова залишив «Спогади», в яких дещо критично, але назагал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльности.