Характеристика і сфера застосування попередільного методу обліку витрат і калькулювання.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних ма­теріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м’ясна, молочна тощо. Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).
У зв’язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попереділь­ний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв’язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфаб­рикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продук­ції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бух­галтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, витрати в незавершеному виробництві відображуються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продук­ції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулюван-
ня собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це, в основ­ному, стосується виробництв, де напівфабрикати використову­ються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових вироб­ництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектростанції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо.

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не поділяти витрати на прямі та непрямі, оскільки всі вони пов’язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний, або однопередільний.

30. Характеристика і сфера застосування попередільного і нормативного методів обліку і калькулювання.

Див+27

Основними елементами нормативного методу є:

· попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;

· поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції й окремими видами продукції за чинними нормами та відхиленнями від норм;

· поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих видів продукції;

· калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити конт­рольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Нормативний метод не має обмежень щодо сфери його застосування, тому з метою поліпшення оперативного контролю за процесом формування собівартості продукції необхідно впроваджувати його основні елементи в практику обліку витрат на тих підприємствах, де традиційно користуються позамовним або попередільним методами. Поєднання традиційних методів обліку з елементами нормативного методу перетворює їх відповідно в позамовно-нормативний, попередільно-нормативний, попроцесно-нормативний тощо.

При нормативному методі по всіх складових цього балансу наводяться витрати за нормами, відхилення від норм і зміна норм. Крім того, з метою забезпечення принципу рівності норм у зведеній відомості передбачається наведення даних про переоцінку залишків незавершеного виробництва на початок місяця у зв’язку зі зміною норм.

33. Основні риси методу „стандарт-косту”

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рі-шень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витра-ти, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Система «стандарт-Кост» є інструментом, використовуваним управ-лінням для планування витрат і контролю над ними. Вона не є системою обліку витрат сама по собі і може використовуватися у методах калькулювання собівартості як по замовленнях, так і по процесах, або в будь-яких їх комбінаціях. Коли компанія застосовує систему «стандарт-Кост» у повному обсязі, то всі витрати, що впливають на рахунок запасів і собівартість реалізованої продукції, показуються у вигляді стандартних (нормативних) або визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце. Разом із відносинами поведінки витрат і аналізом «витрати — обсяг — прибуток» уведення нормативних витрат в облікову систему забезпечує основу для процесу контролю за бюджетами.

Переваги системи " стандарт-кост" полягають у наступному: система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами витрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах витрат на робочу силу; на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. За цієї системи керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень щодо усунення відхилень. Техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції менш складна, оскільки заздалегідь відомі нормативні величини виробничих витрат. Система " стандарт-кост" використовується для оцінки виконання встановленого замовлення. У разі правильної організації стандарт-косту облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів, тобто бухгалтерський облік стає менш трудомістким.

Дослідження показали, що система має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною карткою виробництва. Зміна цін ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. У разі виконання підприємством різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно.

35, Вітчизняні методи визначення і обліку відхилень від норм витрат

Відхилення від норм — різниця між величиною фактичних і нормативних витрат.

Аналіз відхилень — з’ясування причин і винуватців відхилень від норм витрат.

Базою для розрахунку відхилень є норми витрат, тобто заздалегідь задані, технологічно зафіксовані і попередньо скалькульовані величини витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, затрат робочого часу тощо, розраховані на підставі єдиних цін і тарифів.

Слід також зауважити, що у зарубіжній практиці, на відміну від вітчизняної, облік відхилень від нормативних витрат ведеться на спеціальних рахунках типу «Відхилення по матеріалах», «Відхилення по оплаті праці» тощо. Несприятливі відхилення ві­дображаються по дебету цих рахунків, а сприятливі — по кредиту.

В кінці звітного періоду всі сальдо по рахунках відхилень переносяться на рахунки запасів і витрат залежно від ситуації, яка склалася на кінець місяця. Однак, якщо вся продукція була пов­ністю завершена виробництвом і продана, то всі відхилення переносяться на рахунок «Собівартість реалізованої продукції». Треба звернути увагу, що П(С)БО 16 передбачено щось подібне у п. 11, яким регламентовано включати безпосередньо у собівартість реалізованої продукції наднормативні виробничі витрати.

У зарубіжній практиці заведено розрізняти сприятливі й несприятливі відхилення. Відповідно, якщо фактичні витрати вище за нормативні, то таке відхилення вважається несприятливим, а якщо нижчі — відхилення будуть сприятливими.

В цілому, сприятливим вважається відхилення, яке справляє позитивний ефект на операційний прибуток, тобто збільшує прибуток, і навпаки. Практика, коли вивчаються тільки незвично погані чи гарні результати діяльності, називається управлінням за відхиленнями. Згідно з цією системою аналізуються тільки відхилення, які перевищують установлений керівництвом рівень, наприклад, ± 5 %, або ± 10 % тощо.

У зв’язку з тим, що в зарубіжній практиці нормують в основному витрати матеріальні, на оплату праці та накладні, аналіз відхилень від норм за цими витратами здійснюється з певною їх деталізацією.

В залежності від суттєвості виявлені відхилення поділяють на суттєві (звичайно більше 1000 грн) і несуттєві (менше 1000 грн). В подальшому його аналізують в розрізі факторів впливу. Такими факторами є: кількісний (норми використання ресурсів) та якісний (ціна на ресурси).

Вплив фактора норм на загальне відхилення визначається так: зміна норм = (факт використання ресурсів – нормативне використання ресурсів)*нормативна ціна од-ці.

Зміна ціни = (факт ціна ресурсу – норм ціна ресурсу)* факт використання норм.

40 Порядок розрахунку собівартості готової та реалізованої продукції.

Відповідно до П(С)БО 16 Витрати:

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)
складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що
змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на
кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи
з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються
незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт
витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній
потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та
нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Виробничі витрати протягом періоду накопичються на рахунку 23, загальновиробничі-на рах.91;

Піся здійснення розподілу загальновиробничих витрат змінні та постійні розподілені заг-вир.витрати віднос. На рах 23, а нерозподілені постійні заг-вир.витрати-до собівартості реаліз.прод. (рах.90).

Синтетичний облік наявності і руху готової продукції за фактичною собівартістю ведеться на активному рахунку 26 «Готова продукція». Оприбуткування випущеної з виробництва продукції відображається по дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво»

41 Характеристика і сфера застосування простого (однопередільного) методу обліку витрат.