Тема 6. Ринок праці та його регулювання

1. Сутність ринку праці, його функції, переваги і недоліки.

2. Елементи ринку праці.

3. Механізм функціонування ринку праці.

4. Сегментація ринку праці.

1. Ринок праці є валивою складовоювсієї ринкової системи. Перед тим як виначити його соціально – економічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію «ринок». Ринок – це сукупність економічних відносин з приводу купівлі – продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб’єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноуворення в умовах конкурентного середовища.

Ринок праці визначається як інститут або механізм, в якому покупці або продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару „робоча сила”, вступаючи у відносини товарного обміну.

Першою умовою виникнення ринку праці є юридична свобода і здатність власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатись своїми здібностями до праці.

Другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування.

Третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Переваги ринку праці:

- полегшує та прискорює процес узгодження особистих, колективних та загальнодержавних інтересів;

- надає необхідну гнучкість процесу підготовки та розподілу робітників;

- сприяє підвищенню ефективності праці;

- виконує функцію зв’язуючої ланки між професійною підготовкою працівників та їх використанням;

- поліпшує вибір людьми професій згідно до їх здібностей і бажань;

- виступає сильним важелем регулювання індивідуальних доходів;

- у результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників поліпшує умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

- виступає сильним засобом оптимізації потоків розподілу та перерозподілу працівників.

Недоліки ринку праці:

- розвиток ринку праці супроводжується відродження та поглибленням товарно-грошового фетишизму;

- групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників переважають над загальнонародними цілями та завданнями;

- стихійність ринку праці.

Функції ринку праці: суспільного поділу праці; інформаційна; посередницька; ціноутворююча; стимулююча; оздоровлююча; регулююча.

Елементами ринку працівиступаютьтовар, попит, пропозиція та ціна.Співвідношення попиту, пропозиції та ціни визначає кон’юнктуру ринку праці. У разі збігу попиту та пропозиції кон’юнктура ринку праці буде врівноваженою, у разі перевищення попиту над пропозицією – трудодефіцитною, у разі перевищення пропозиції над попитом – трудонадлишковою.

Товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила, яка розглядається як сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм, жива особа і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості. Це специфічний товар, який:

- є живим товаром, купівля якого має назву найму;

- не відчужується від його власника – найманого працівника у процесі купівлі-продажу;

- передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту найму працівника аж до його звільнення;

- відіграє значну роль у створенні доходів суспільства;

- не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

- не приносить доходу, якщо його не продати і потребує додаткових життєвих благ для його підтримання;

- оплачується роботодавцем після використання його протягом певного часу, встановленого договором купівлі-продажу робочої сили;

- не знищується при використанні, а примножується й сам бере участь у створенні благ;

- не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів.

3. Механізм функціонування ринку праці створюється на основі державного та профспілкового втручання і складається з суб’єктів, об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб’єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових інтересів.

Носії – соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, за професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва(роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).

Носії господарсько-трудових інтересів об’єднуються у спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ. Такі об’єднання є виразниками господарсько-трудових інтересів.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема, Міністерство праці, Республіканська, обласні, міські та районні служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах рад та ін.

Носії та виразники господарсько-трудових інтересів використовують різні способи впливу на державну економічну політику: органи масової інформації; демонстрації; маніфестації; збір підписів; звернення в суди; кампанії громадської непокори.

В свою чергу, органи державної влади використовують свої засоби впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів:

- трудове та господарське законодавство;

- оподаткування;

- пенсійне законодавство;

- пільгове кредитування;

- санкції та штрафи.

Об’єкти державного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умови та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв’язуються автоматично, в той час як розв’язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких відносяться:

1. повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої силив поєднанні з їх економічною відповідальністю;

2. відносини агентів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами;

3. функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

4. повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

5. наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об’єднуватися у спілки, проте в одній спілці вони перебувати не можуть.

Для повноцінного функціонування ринку праці необхідна розвинена інфраструктура. Інфраструктура ринку праці – це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди тощо, які забезпечують найефективнішу взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

4. Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників за об’єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Основними сегментами ринку є дві його частини: первинний і вторинний ринок праці.

Первинний ринок праці – це та його частина, яка характеризується стабільним рівнем зайнятості працівників; високим рівнем оплати праці; можливістю професійного зростання; використання прогресивних технологій і систем управління тощо.

Вторинний ринок праці – це та його частина, якій властиві висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість; низький рівень оплати праці; відсутність можливості професійного зростання і підвищення кваліфікації; наявність відсталої техніки, примітивні трудомісткі технології тощо.

Внутрішній ринок праці – це система соціально трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, всередині якого встановлення ціни робочої сили та її розміщення здійснюється за адміністративними правилами та процедурами.

Зовнішній ринок праці – це система соціально трудових відносин між працездатними та непрацездатними працівниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він припускає первинний розподіл працівників за сферами прикладання праці та їх рух між підприємствами.

Відкритий ринок представляє все працездатне населення. Це, насамперед, офіційна частина населення, яка перебуває на обліку в держаній службі зайнятості. Друга, неофіційна частина це громадяни, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і організаціях, проте мають велику імовірність опинитись без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва.

Виділяють декілька найвідоміших моделей ринку праці.

- Японська модель;

- Шведська модель;

- Ринок праці США.