Репродуктивна поведінка, шлюбні церемонії та піклування про потомство

Репродуктивна поведінка. Біологічне пристосування визначається не тільки здатністю особини вижити, але й її внеском у генофонд наступних поколінь. Повний цикл розмноження складається із залицяння (шлюбних церемоній), парування та піклування про потомство.

Функція залицяння полягає в тому, щоб звести разом дві тварини різної статі в умовах, які забезпечують найбільшу вірогідність успішного парування. Самиця не може безпосередньо оцінити пристосованість самця до репродуктивності та його майбутні дії. Перед нею є лише зовнішній вигляд самця та його поведінка на даний момент. Тому самиця повинна примусити самця виявити свою справжню вдачу і для цього намагаеться продовжити період залицяння. Крім того, вона мусить впевнитися, що її потенційний партнер — самець того ж виду, що й вона, тому природний добір сприяє особинам з виразними статевими ознаками і відповідною поведінкою, які дозволяють ідентифікувати їх як представників конкретних видів.

Під час церемоній залицяння тварини демонструють партне­ру частини тіла чи строкаті плями, характерні для даної статі, при чому іноді це нагадує справжній танець. Ритуал, пов'язаний з цією демонстрацією, складається з послідовних елементів, порядок яких незмінний. Кожна реакція самця викликає відповідну реакцію самиці і навпаки.

Показовою є також реакція самців тварин один на одного у шлюбний період. Наприклад, самець колюшки пізнає свого суперника по двох сигналах-релізерах: червоному забарвленню черевця і агресивній позі (головою вниз). Така агресивність спостерігається лише у період розмноження, причому самець реагуе на червоний колір тим сильніше, чим вище у нього статеве збудження.

Способи розпізнавання шлюбних партнерів незчисленні. Існує величезна кількість релізерів, які залежно від ситуації викликають або зближення статевих партнерів, або бійку суперників. Але не завжди у різних тварин на один і той же релізер виникає однакова реакція.

У птахів самця стримує від нападу на самицю різниця в oneренні. Але якщо оперення в обох статей однакове, самець може напасти на самку, яка в такому разі приймає позу пташеняти, котре просить їжу, це гальмує агресивні наміри самця.

У комах, наприклад, у тарганів, самець піднімає надкрилля, під якими розташовані спеціальні залози. Запах приваблюе самиць, які злизують пахучий секрет, що й сприяе паруванню.

Релізерами такої поведінки є також звукові сигнали, вони надзвичайно різноманітні у різних тварин. На початку минулого століття К. Реген транслював через динамік любовну пісню самця цвіркуна, і до цього динаміка збиралися всі самиці. Аналогічний експеримент був проведений за допомогою теле­фонного зв’язку, коли біля мікрофона був самець, а самиці збиралися біля телефонної трубки, з якої линула його " любов­на пісня”.

У птахів особливо інтенсивно співають самці, які не підібрали собі пару. У багатьох видів птахів спів припиняється, коли партнери знайшли одне одного.

Отже, ритуалізація поведінкових реакцій надзвичайно важлива для продовження роду. Проте не менше значения мае й статевий добір. У природі існують два механізми статевої вибірковості: дистанційно-пізнавальний, коли, власне кажучи, і вибирається статевий партнер, та імунний, коли відбір спермато-зоїдів відбувається у статевому тракті самиці.

Як вже було сказано, дистанційно-пізнавальна вибірковість у природі дуже різноманітна і максимально розвинута у моногамних видів, які чітко розрізняються за вторинними статевими ознаками. При повній несумісності гамет виникає так звана імунна неплідність, наприклад, абсолютна стерильність самиць при заплідненні їх спермою самця іншого виду. У тваринництві статева імунна вибірковість є бар'єром на шляху гібридизацїї.

Щоб в певних умовах існування одержати гармонійне і повноцінне потомство, необхідне для прогресивної еволюції тварин, слід мати такий природний механізм, який повинен забезпечувати: а) вибір шлюбних партнерів, причому не випадковий, а цілеспрямований, тобто підбір такої батьківської пари, яка дала б найбільш життєздате потомство; б) здатність тварин за зовнішніми, фенотиповими ознаками партнера вгадувати й оцінювати певні властивості його генотипу, важливі для майбутнього потомства.

Отже, тваринам треба зробити не випадковий вибір, а оптимальний вибір на рівні генотипу. На перший погляд, це завдання здається фантастичним.

Багато років тому Л. Томас висловив припущення, що соба­ки здатні за допомогою нюху розрізняти людей, у яких існує різний набір генів гістосумісності. Інакше кажучи, кожний варіант цього генного комплексу має, з погляду собаки, свій власний запах. Наступні експерименти показали, що й миші прак­тично безпомилково справляються з цим завданням — вони можуть за запахом визначити гени 17-ї пари хромосом. Спостереження за мишами показали, що у популяціях, що складаються з різних ліній, котрі відрізняються за одним яким-небудь геном гістосумісності, ці тварини явно віддають перевагу особинам протилежної статі з набором генів, що відрізняються від їх власного.

Експериментально встановлено, що тварини здатні визначати важливі властивості генотипу іншої особини з точністю до окремого гена. Цією здатністю вони керуються під час вибору шлюбного партнера. Значения такого механізму не викликае сумніву: він сприяє збагаченню генофонду популяції, перешкоджає близькородинному схрещуванню і виродженню.

А чим керується людина при виборі шлюбного партнера? Для людей також властивий закон вибору, який деякі автори називають “законом кохання”. Не в змозі повністю знехтувати закон вибору шлюбних партнерів, людина все ж змогла послабити, загальмувати його дію. Проте підбір пар у людей не є випадковим стосовно цілої низки ознак. Наприклад, коефіцієнт кореляції за ростом становить приблизно 0, 3, за розумовим розвитком — 0, 4, оскільки люди намагаються вибирати партнерів приблизно однакового росту і розумового розвитку. Щоправда, на такі кореляції можуть впливати і соціальні чинники, оскільки між цими ознаками і соціально-економічним становищем також існує позитивна кореляція.

Аналізуючи процес еволюції тваринних білків, М. Гудмен визначив, що на етапі становления людини швидкість цієї еволюції знизилася у сім разів. Прийнято вважати, що протягом останніх 40-100 тис. років людина не змінювалася. Причин цьому достатньо, однією з них е та, що припинив діяти закон вибору шлюбних партнерів. Але протягом останніх трьох десятиріч досягнуто певного прогресу: за даними соціологічних опитувань у США, 80 % чоловіків і жінок вважають кохання однією з найважливіших умов для людей, які вирішили побратися. В інших цивілізованих країнах цей відсоток також е до-сить високим.