Передтрудова предметна діяльність мавп

Не переоцінюючи знарядійну діяльність сучасних антро-поїдів, не можна водночас не побачити в ній свідчення однієї з важливих біологічних передумов антропогенезу.

В антропоїдів — предків людини — вживання знарядь було значно краще розвинуте, ніж у сучасних людиноподібних мавп. 3 цим істотним виправленням можна за їхньою предметною діяльністю робити висновки про розвиток передтрудової діяль-ності наших тваринних предків і про ті умови, у яких зароджу-валися перші трудові дії, які виконувалися за допомогою зна­рядь праці.

У цьому зв'язку важливо згадати слова Енгельса про те, що " праця починається з виготовлення знарядь". Передумовою цього служили дії, які виконувалися антропоїдами, вони також спостерігаються у їхніх сучасних представників (видалення бічних гілочок, відщеплення скіпи від дощечки тощо). Однак виготовлені таким чином мавпами (та іншими тваринами) знаряддя є не знаряддями праці, а лише засобами біологічної адаптації до певних ситуацій.

Уже “прагнення маніпулювати будь-яким предметом, який не мае навіть віддаленої подібності до їжі, здатність помічати деталі і розчленовувати складне, — усе це, як пише Войтоніс, є першою передумовою прояву уміння користуватися річчю як знаряддям у найпримітивнішому сенсі цього слова". Але якщо ми навіть припустимо, що антропоїди мали дуже розвинуту здатність до вживания знарядь, то все ж залишаеться незрозумілим, чому ця біологічна здатність могла і мала " пере-рости” у якісно іншу діяльність — трудову, а тим самим чому на Землі з’явилася людина.

На основі своїх досліджень Фабрі зробив висновок, що справді, в звичайних своїх формах предметна, у тому числі знарядійна, діяльність ніколи не могла б вийти за межі біологічних закономірностей і безпосередньо “перерости” у трудову діяльність. Очевидно, навіть вищі прояви маніпуляційної (знарядійної) діяльності у викопних людиноподібних мавп залишилися б назавжди не більш як формами біологічної адаптації, якби в безпосередніх предків людини не відбулися б докорінні зміни в поведінці, аналоги яких Фабрі знайшов у сучасних мавп в екстремальних умовах. Йдеться про явище, яке він назвав як “компенсаторне маніпулювання”. Суть його полягае в тому, що в різко збідненому середовищі у порівнянні з природним (наприклад, у порожній клітці), у мавп відбувається докорінна перебудова маніпуляційної активності. У природних умовах (чи близьких до них умовах вольерного утримання) мавпу оточуе достатня кількість придатних для маніпулювання предметів, які розсіюють увагу тварин і стимулюють їх до швидкої зміни діяльності.

В умовах вольерного утримання, коли майже цілком від-сутні предмети для маніпулювання, нормальна різноманітна і " розсіяна" маніпуляційна діяльність мавп концентруеться на тих предметах, якими вони можуть користуватися (чи які їм дає експериментатор). Тому замість різноманітних розсіяних маніпуляцій з багатьма предметами в природі тварини роблять не менш різноманітні, але інтенсивні, зосереджені, тривалі ман-іпуляції з одним або декількома предметами. При цьому розрізнені рухові елементи концентруються, а це призводить до утворення значно складніших маніпуляційних рухів.

Таким чином, природна потреба мавп у маніпулюванні численними різноманітними предметами компенсується в різко збідненому предметними компонентами середовищі якісно новою формою маніпулювання — " компенсаторним маніпулюванням”.

Не вдаючись до подробиць цього складного процесу, необхідно, однак, відзначити, що тільки подібні нові, змінені, концентровані і заглиблені дії з предметами могли би бути підґрунтям зародження трудової діяльності. I якщо звернутися до фактичних природних умов, у яких зародилося людство, то виявляється, що вони дійсно ознаменувалися різким збіднінням середовища існування наших тваринних предків. Наприкінці міоцену, особ­ливо ж у пліоцені почалося швидке скорочення тропічних лісів, і багато їхніх мешканців, у тому числі мавпи, опинилися в напівголій чи навіть зовсім відкритій безлісній місцевості, тобто в середовищі, значно одноманітнішому і біднішому на об'єкти для маніпулювання. У числі цих мавп були і близькі до предка людини форми (рамапітеки, парантропи, плезіантропи, австра-лопітеки), а також, мабуть, і наш безпосередній верхньопліоценовий предок.

Вимушений перехід до нового середовища існування приніс мавпам великі труднощі. Переваги мали ті антропоїди, які змог-ли виробити досконалішу пряму ходу на двох ногах (прямохо-діння) на основі колишнього способу пересування по деревах — так званої “круріації". Цей тип локомоції є ходінням по товстих гілках на задніх кінцівках при більш-менш прямому положенні тулуба. Передні кінцівки лише підтримують при цьому верхню частину тіла.

Круріація найкраще підготувала мавп, які зійшли на землю, до пересування в більш або менш прямому положенні без опо­ри на передні кінцівки, що виявилося біологічно вигіднішим, бо ці кінцівки могли в результаті більше і ліпше використовуватися для знарядійної діяльності.

3 антропоїдів, які перейшли до життя на відкритих просто­рах, вижив, мабуть, один-єдиний вид, що і став безпосереднім предком людини. Серед вчених панує думка, що цей антропоїд вижив, незважаючи на різке погіршення умов життя на почат­ку плейстоцену, завдяки успішному використанню природних предметів як знаряддя, а потім вживанию штучних знарядь.

Однак, як вважає Фабрі, таку рятувальну роль, яка перетво­рила всю поведінку нашого предка і залучила його до трудової діяльності, знарядійна діяльність змогла виконати лише після того, як вона сама зазнала глибокої якісної перебудови. Необхідність такої перебудови була зумовлена тим, що маніпуля-тивна активність, яка розвивалася в умовах тропічного лісу з його різноманітними предметами, мала компенсуватися в умо­вах різко збідненого середовища відкритого простору. Очевид­но, тоді й виникли такі форми “компенсаторного маніпулювання”, які призвели до винятково сильної концентрації елементів психомоторної сфери, що підняли знарядійну діяльність нагло­го тваринного предка на якісно новий ступінь.

Таким чином, високорозвинена здатність до компенсаторної перебудови предметної діяльності забезпечила виживання нашого предка. Крім того, вона виявилася необхідною основою для зародження трудової діяльності та появи на Землі людини.

Однак у мавп, що залишилися жити в лісах, не розвивали-ся компенсаторні рухи, і для них були цілком достатніми колишні форми біологічної адаптації, у тому числі і у сфері предметної діяльності. Тому їх знарядійна діяльність залишилася лише однією з таких чисто біологічних форм пристосування і не могла перетворюватися на трудову діяльність. От чому вжи­вания знарядь у мавп не прогресувало, а лише зберігалося в деяких сучасних видів.

Знаряддя тварин і знаряддя праці людини

Знаряддям тварини може бути будь-який предмет, застосовуваний для вирішення певної проблеми в конкретній ситуації. Знаряддя праці людини спеціально виготовляється для певних трудових операцій, тому передбачає існування знания про його майбутнє застосування. Воно виготовляється про запас ще до того, як виникне можливість або необхідність його застосуван­ня. Сама по собі така діяльність біологічно безглузда і навіть шкідлива (витрата часу й енергії “вхолосту"), її можна виправдати лише передбаченням виникнення таких ситуацій, у яких без знарядь праці не обійтися.

Це означав, що виготовлення знарядь праці припускав передбачення можливих причинно-наслідкових результатів у майбутньому, а разом з тим, як показала Ладигіна-Котс, шимпан­зе нездатний осягнути такі результати навіть при підготовці знаряддя до безпосереднього його застосування в процесі вирі-шення проблеми.

1з цим пов'язана і та важлива обставина, що при діях мавп зі знаряддям зовсім не закріплюється його “робоче" значения. Поза конкретною ситуацією розв'язання задачі, наприклад, до і після експерименту, предмет, який слугував знаряддям, втрачає для мавпи будь-яке функціональне значения, після чого вона ставиться до нього так само, як і до будь-якого іншого “непотрібного" предмета. Проведена мавпою за допомогою зна­ряддя операція не фіксується як пов’язана саме з ним, і поза його безпосереднього застосування мавпа ставиться до нього байдуже, а тому і не зберігає цей предмет постійно як зна­ряддя. На противагу цього, людина більш ніж просто зберігає виготовлені нею знаряддя, адже вони є для неї предметами, які зберігають можливості усвідомленого впливу на об’єкти природи.

Більш того, навіть під час індивідуального виготовлення знаряддя відбувається виготовлення суспільного предмета, тому що цей предмет мае особливий спосіб застосування, суспільно вироблений у процесі колективної праці і закріплений за ним. Кожне знаряддя людини є матеріальним втіленням певної суспільно виробленої трудової операції.

Таким чином, виникнення праці викликає докорінну зміну всієї людської поведінки: із загальної діяльності, спрямованої на безпосереднє задоволення потреби, виділяється спеціальна дія, яка не обмежується лише біологічним мотивом, а отримує свій сенс лише у разі подалыпого використання результатів праці. У цьому полягає одна з найважливіших змін загальної структури поведінки, яка знаменує перехід від природної історії світу тварин до суспільної історії людства. У подалыпому розвитку суспільних відношень і форм виробництва такі дії займають у діяльності людини все більше місця і, нарешті, набувають вирішального значения для її поведінки.

Виготовлення знарядь праці людиною передбачає вплив на предмет не безпосередньо ефекторними органами (зубами, рука­ми), а іншим предметом, тобто обробка виготовленого знаряд­дя праці має відбуватися іншим знаряддям (наприклад, каме­ней). Археологічні знахідки саме таких продуктів діяльності (відщепи, зубило) слугують для антропологів свідченнями тру-дової діяльності в наших предків.

Разом з тим, за даними Фабрі, при маніпулюванні біологічно “нейтральними” предметами (а тільки такі могли стати знаряддями праці) мавпи хоча і впливають іноді одним пред­метом на інший, однак звертають при цьому увагу на зміни, що відбуваються з об’єктом безпосереднього впливу, тобто “знаряддям”, але не на зміни, які відбуваються з “оброблюваним" (" іншим") об'єктом, що служить субстратом, " тлом". У цьо­му плані мавпи нічим не відрізняються від інших тварин. Отже, можна дійти висновку, що ці предметні дії мавп за своею суттю прямо протилежні знарядійній трудовій діяльності людини, за якою не стільки важливі супровідні її зміни самого знаряддя праці, скільки зміни предмета праці (гомоло­га “другого об’єкта"). Очевидно, тільки у певних експериментальних умовах можливе переключения уваги мавп на “інший об’єкт”.

Однак виготовлення знаряддя праці (наприклад, обтісування одного каменя за допомогою іншого) вимагає формування таких специфічних прийомів впливу на " другий об'єкт”, таких операцій, які призвели б до абсолютно інших змін цього об'єкта. Яскравий приклад тому — виготовлення найдавнішого знаряд­дя праці первісної людини (кам’яного ручного рубала), де зусилля мал и спрямовуватися на створення загостреного кінця, тобто власне робочої частини знаряддя, і широкого, закругленого верху (нуклеуса, ядрища), пристосованого до міцного втримання знаряддя в руці. Саме на таких операціях розвилася людська свідомість.

Абсолютно природно, що від створення перших знарядь праці на зразок ручного рубала шельської епохи, а тим більше примітивного знаряддя (відщепів) синантропа з дошельської епохи, пролягав ще довгий шлях до вироблення різноманітних зна­рядь праці людини сучасного типу (неоантропа). Навіть на початковому етапі розвитку матеріальної культури неоантропа, наприклад, кроманьйонської людини, відзначається величезна розмаїтість видів знарядь, у тому числі вперше з’являються складені: наконечники дротиків, кремінні укладки, а також голки, списометальники тощо. З’являється велика кількість інструментів для вироблення знарядь, а пізніше і такі кам’яні знаряддя, як сокира та мотика.