Методичні поради до розділу 3

У розділі 3 студенти повинні визначити проблемні зони господарювання, які суттєво впливають на покрашення (погіршення) якісних показників діяльності підприємства та обґрунтувати управлінські рішення та механізм їх впровадження.

Орієнтовна структура розділу 3:

РОЗДІЛ 3. Заходи по удосконаленню управління економічним потенціалом підприємства

3.1. Проблеми формування та використання потенціалу підприємства

3.2. Удосконалення структури економічного потенціалу підприємства.

3.3. Підвищення конкурентоспроможності економічного потенціалу підприємства.

При розробці структури розділу слід орієнтуватися на обрану тему (див. Додаток В) та предмет дослідження. Наприклад, за темою № 21 «Управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства (на прикладі …)» розділ 3 може мати таку структуру:

РОЗДІЛ 3. Обґрунтування стратегії забезпечення конкурентоспроможності потенціалу підприємства

3.1. Визначення кризових «точок» у діяльності підприємства та стратегічні напрямки їх подолання

3.2. Оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства для потреб стратегічного управління

3.3. Обґрунтування системи заходів та прогнозування конкурентного статусу підприємства після їх впровадження

У підрозділі 3.1. повинні бути виявлені основні проблеми, пов’язані з використанням потенціалу підприємства та його складових. Для визначення управлінського рішення щодо вдосконалення потенціалу підприємства можна скористатись графоаналітичним методом «Квадрат потенціалу»

Методика використання графоаналітичного методу «Квадрат потенциалу»

Студент самостійно формує представлені табл. 3 - 6. та визначає в них вагомість показника, але кількість показників, що аналізуються по кожній функціональній групі не повинна бути меншою за 10. Більша кількість показників дає можливість провести більш точну оцінку потенціалу підприємства.

Під еталоном слід розуміти середнє значення показника по галузі, або найкращій показник серед найближчих конкурентів, або цільові показники стратегічного плану підприємства.

Таблиця 3

Виробництво, розподіл та збут продукції

*Якість продукції оцінюється по методиці, яка прийнята на кожному окремому підприємстві.

Таблиця 4

Організаційна структура та менеджмент

Таблиця 5

Маркетинг

Таблиця 6

Фінанси*

Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу підприємства «Квадрат потенціалу»:

1. Вихідні дані подаються у вигляді матриці (аij), тобто таблиці, де по строкам записані номера показників (i = 1, 2, 3,..., n), а по стовпцях - назва підприємств, що розглядаються (j = 1, 2, 3,..., m).

2. По кожному показнику знаходиться найкраще значення при урахуванні коефіцієнта чутливості і проводиться ранжування підприємств, з визначенням зайнятого місця.

3. Для кожного підприємства знаходимо суму місць (Рj), отриманих у ході ранжування по формулі:

,

(1)

де a_ij – місце підприємства серед конкурентів, k_ч – коефіцієнт чутливості.

4. Трансформуємо отриману у ході ранжування суму місць (Рj) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (рис.1). Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно розділам (k), які застосовані у розглянутій системі показників та чотири вектори (В), що створюють його.

Рис. 1 Квадрат потенціалу підприємства

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вk), знаходимо за допомогою формули:

,

(2)

де m – кількість підприємств, що приймають участь у ранжуванні.

5. Визначивши довжину усіх векторів, створюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки

Перспективи розвитку потенціалу підприємства можна визначити також за допомогою методики оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Метод набору конкурентоспроможних елементів

Це синтезований метод визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства побудований на посилці, що конкурентоспроможність продукції підприємства є її головною складовою.

Алгоритм методу наступний:

1. Перш за все формується перелік індикаторів (IND_j, де j=1...m), які слугують базою оцінки конкурентоспроможності конкретного виду продукції, що оцінюється.

2. Експертним шляхом для кожного індикатора встановлюється його вага (Vaga_j, де j=1...m) в загальній оцінці при умові, що ∑ Vaga_j = 1.

3. Службою маркетингу підприємства-об'єкта оцінки пропонується n-вибір підприємств з аналогічною продукцією, які є найближчими конкурентами.

4. За отриманою інформацією будується матриця визначення конкурентоспроможності одиниці продукції підприємства, що слугує об'єктом оцінки (таблиця).

5. За допомоги абсолютних значень обраних індикаторів визначаються ранги одиниці продукції (R_ij).

6. Знаходиться зважений на вагу індикатора загальний ранг одиниці продукції кожного підприємства, що бере участь в масиві оцінки за формулою:

Rang_i= ∑ R_ijхVaga_j (3)

7. Після встановлення загальних рангів знаходиться підприємство-лідер (L) та підприємство-аутсайдер (A) за даною одиницею продукції, а також діапазон відстані аутсайдера від лідера (D_v) за формулою:

D_v = Rang_A - Rang_L (4)

Таблиця 7

Матриця визначення конкурентоспроможності одиниці продукції

Діапазон відстані аутсайдера від лідера дає уявлення про розмежування підприємств в конкурентному середовищі, а саме:

· Чи належить підприємство до кола лідерів чи аутсайдерів?

· Чи вигідне в нього положення в зоні очікування нападу?

· Чи правильно використовує свої можливості?

Радіус кола лідерів (аутсайдерів) дорівнює чверті від діапазону відстані аутсайдера від лідера (D_v), а саме:

0 – ¼ D_v - коло лідерів;

¼ D_v -– ½ D_v - зона очікування нападу;

½ D_v - – ¾ D_v - зона невикористаних можливостей;

¾ D_v - – D_v - коло аутсайдерів.

8. Конкурентоспроможність одиниці продукції, таким чином, знаходиться за формулою:

KSop_іа = (Rang_A – Rang_i)/ D_v (5)

9. Для визначення конкурентного статусу підприємства за всією номенклатурою продукції, що ним виготовляється необхідно провести аналогічні розрахунки для всіх видів продукції, а потім звести отримані результати в підсумкову таблицю, яка також повинна містити інформацію щодо структури виробництва продукції за проектною потужністю та фактичними обсягами продажу (табл.).

Таблиця 8

Підсумкова таблиця для визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства-об'єкта оцінки

10. Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається за формулою:

Rang_кпп = KSop_іа х (1 - RKS_іа) (6)

11. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується, як середній ранг конкурентоспроможності за всією номенклатурою продукції.

Конкурентоспроможність продукції без сумніву є головною складовою конкурентоспроможності потенціалу підприємства, але не треба забувати, що до його складу входять не менш важливі елементи: виробничий, фінансовий, управлінський потенціали і т. і., конкурентоспроможність яких треба враховувати при визначенні остаточного рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Крім викладених методик, у підрозділі 3.1 можна застосовувати також методи стратегічного аналізу, які допоможуть окреслити напрямки вдосконалення потенціалу підприємства та його структури:

- STEP - аналіз;

- SWOT - аналіз;

- SPACE - аналіз;

- GAP - аналіз;

- метод аналізу LOTS;

- PIMS - аналіз;

- вивчення профілю об'єкта;

- модель GE/McKinsey.

Останній підрозділ повинен містити обґрунтоване господарське рішення, спрямоване на поліпшення структури потенціалу або на підвищення ефективності його використання. В цьому підрозділі повинні наводитись розрахунки, пов’язані з оцінкою затрат на реалізацію рішення, та прогнозований ефект від реалізації у вигляді підвищення показників ефективності, вдосконалення структури потенціалу або підвищення його конкурентоспроможності.

ВИМОГИ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсову роботу друкують за допомогою комп'ютера на одній сторінці арку­ша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через 1, 5 міжрядкових інтервали, шрифтом 12-14пт (при друці на комп’ютері використовують як правило кириличні шрифти Тimes New Roman чи Arial).

Текст роботи необхідно оформляти, залишаючи поля зліва 25 мм, справа — 15 мм, зверху — 20 мм, знизу —- 20 мм.

Друкарські помилки, описки й графічні неточності, які виявили­ся в процесі написання курсової роботи, можна виправляти під­чищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому самому місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту ри­сунка) друкованим способом.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин курсової роботи: «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИС­НОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підроз­ділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовку не ставлять. Якщо заголовок склада­ється з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пун­ктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком та текстом має дорівнювати 3—4 інтервалам.

Кожний розділ курсової треба починати з нової сторінки. Підрозділи з нової сторінки не починають.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, ма­люнків, таблиць, формул подають арабськими числами без знака «№».

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації. На титульному аркуші но­мер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставля­ють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список вико­ристаних джерел не нумерують, але включають їх у загальну нумерацію. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», потім друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підроз­ділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера має стояти крапка, наприк­лад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за тими самими правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таб­лиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де во­ни згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках), включають до загаль­ної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщу­ють у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номеру ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назву і по­яснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповід­ним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначен­ням її номера. Номер таблиці має складатися з номера розділу і по­рядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад. «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

При переносі частини таблиці на другий аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою части­ною таблиці, над перенесеними частинами пишуть слова «Продов­ження табл.» і вказують номер, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

Формули (якщо їх більше однієї) нумеру­ють у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номер формули пишуть справа на рівні самої формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові та пояс­нювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над табли­цею і друкують симетрично до тексту. Слово «Таблиця» та її назву починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під другою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її шапку, в другому випадку — боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те са­ме», а далі — лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в певному рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба пода­вати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти в тексті вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишати не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після математичних знаків (-, +, х,:).

При написанні курсової роботи необхідно давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання дослідження. Такі посилання дають змогу відшукати документи і пере­вірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необ­хідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати зміст, мову текс­ту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є ма­теріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, огля­дових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, в поси­ланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таб­лиць, формул з джерела, на яке посилаються.

Посилання в тексті курсової на джерела слід зазнача­ти порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: «... у працях [ 1—7]...» або «у праці [7, с. 25].

Допускається посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опи­су.

Посилання на ілюстрації в роботі вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: «рис. 1.2».

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: «у формулі (2.1)».

На всі таблиці курсової роботи чи дипломного проекту мають бути посилання в тексті. При цьому слова «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «... у табл.1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказува­ти «див.табл.1.3».

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів: в порядку появи посилань у тексті чи в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; в хронологічному порядку. Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць.

Додатки оформлюють як продовження курсової роботи після тексту роботи, розміщуючи їх у порядку посилань на них у тексті. Кожний додаток слід починати з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі сторінки малими літерами тексту (з першої великої). Посередині рядка над заголовком малими літерами зпершої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає номер додатку. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Є, І, Ї, Й, И, О, Ь, наприклад, додаток А, до­даток Б і т.д. Якщо додаток один, тоді він позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи і підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, Наприклад: А.2 — другий розділ додатка А; чи В. 3.1 — підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 - другий рисунок пер­шого розділу додатка Д; формула (А. 1) — перша формула додатка А.