Розділ 4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання

Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням втрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення. Сутність витратного підходу полягає в тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці. Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показ­никами на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, оскільки форму­ється під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівартість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т. ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.

Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та складання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, приймається рівним 30—40 % від загальної вартості основних частин об’єкта.

Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасовочний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат. Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора.

Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкта оцінки до уваги береться:

по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

по-друге, класифікаційна приналежність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

Метод прямого порівняння базується на співставленні продажу об’єктів, ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, щодо яких недавно відбулися комерційні угоди, чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продажу).

У випадку аналогового порівняння продажу вартість об’єкта-аналога коригується на всі відмінності від об’єкта оцінки. При цьому для визначення відновної вартості (ВВ) машин чи одиниці обладнання використовують наступну загальну формулу

,

де ЦАН — ціна об’єкта-аналога на момент продажу; КМО — коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналога з моменту його випуску до моменту оцінки; КЗ.АН — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випуску до моменту оцінки; К1, К2, К3 … К і — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога; даний коефіцієнт розраховується:

1) при відмінності параметрів не більше 20% за формулою:

,

2) при відмінності параметрів більше ніж 20% за формулою:

,

де П і та ПА і — значення і -го параметра об’єкта оцінки та аналога; n — показник степеня, що характеризує силу впливу і -го параметра на ціну об’єкта (коефіцієнт гальмування ціни); ККП — коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів); ЦДОП — ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти; ЦТЗ — ціна товар­ного (фірмового) знака (наприклад, для комп’ютерів компаній Packard Bell вище у два рази за аналогічні комп’ютери IBM).

Метод статистичного моделювання ціни — особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкта оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знака.