Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Диплом на тему Окупація німцями Чернігівщини






завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

 

Історія та історичні особистості >Диплом

Розмір: 66.28 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Гриша
26.05.2011

  • Видатні діячі Чернігівщини 32 кб.
  • Ссавці Чернігівської області 71 кб.
  • Стан захисту лісів Чернігівської області 639 кб.
  • Парки та сади Чернігівщини 58 кб.
  • Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської 29 кб.
  • Етноботанічні характеристики рідкісних видів рослин флори Чернігівщини 63 кб.
  • Україна у Другій світовій війні 59 кб.
1 2 3 4 2.3 Партизанський рух на Чернігівщині Головним джерелом партизанських формувань стали бійці винищувальних загонів. Вони повністю влилися в партизанські загони в Грем'яцькому, Корюківському, Носівському, Семенівському, Холминському і Шорському районах. Значну допомогу надало командування Південно-Західного фронту в організації в Чернігові партизанської школи для підготовки командирів і підривників. Створенню партизанських загонів в Ріпкинському, Михайло-Коцюбинському ї Олишівському районах сприяв штаб п'ятої армії. Бійці винищувальних і партизанських загонів Остерського, Холминського та інших районів спільно з червоноармійцями вели бої проти гітлерівських загарбників в прифронтовій смузі. В умовах повсюдного терору населення Чернігівщини не скорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Особливу роль у розгортанні збройної боротьби в тилу ворога відіграв обласний загін на чолі з М. М. Попудренком. Вже 26 вересня 1941 року в повідомленні Радянського ін-формбюро відмічалося, що «партизани Чернігівщини за короткий період часу розгорнули широку діяльність і нанесли відчутні удари окремим частинам фашистських військ». У Городнянському районі партизани пустили під укіс ешелон з окупантами і зброєю, підірвали дві військові грузові машини. Напади на фашистів здійснено в Корюківці, Дроздівці. В Тупичеві був спалений лісопильний завод, в Добрянці зірвана водокачка. В оперативному зведенні Радянського інформбюро від 2 жовтня підведено підсумки бойових дій партизанів Чернігівщини за другу половину вересня 1941 року. У той же час слід відмітити, що навальний наступ фашистських військ не дозволив в усіх районах завершити формування загонів, і окремі групи партизан відійшли з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспірації призвела до значних людських жертв. Віддалення лінії фронту, нестача зброї, порушення зв'язків між районами — все це ускладнювало боротьбу в тилу ворога. 19 листопада 1941 року з метою посилення боєздатності обласного загону до його складу були включені Корюківський (командир Ф.І. Коротков), Холминський (І.І. Водоп'ян), Перелюбський (О.П. Балабай) і Рейментарівський (Б.С. Туник) партизанські загони. Об'єднаний загін очолив О.Ф. Федоров, який прибув у північні райони області з району пирятинського оточення військ Південно-Західного фронту. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу в своїх руках на території Корюківського і Холминського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в районі Рейментарівських лісів. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити оточуючі села. Щоб відвернути розправу над мирним населенням, партизани перебазувалися в Єлінські ліси. Тут вони налагодили радіозв'язок з командуванням Південно-Західного фронту і до партизанів почали постійно прибувати літаки із зброєю і боєприпасами, в яких відчувалася гостра потреба. Це дозволило розгромити ворожі гарнізони в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та інших населених пунктах. Військові спеціалісти навчали партизанів володіти зброєю, організовувати диверсійні групи, що активно діяли на залізничних магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків. Високо оцінивши героїзм партизанів Чернігівщини, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено в травні 1942 року групу народних месників орденами і медалями. У ряді трофейних документів гітлерівці змушені визнати широку підтримку народом партизанів і провал неодноразових спроб покінчити з ними. Партизани постійно користувалися допомогою місцевих жителів. Цілі населені пункти стали надійною базою партизанів. Для цього створювалися озброєні групи самооборони, які контролювали значну територію. Найбільше таких груп було в північних районах. Наприклад, в Грем'яцькому (нині Новгород-Сіверському) районі колгоспники в селі Мурав'ї протягом трьох місяців разом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села Єліно Щорського району декілька місяців відбивали напади загарбників і тільки після бомбардування з повітря ворог зумів знищити непокірних його жителів. Групи самооборони діяли в ряді сіл Козелецького району. За зброю бралися чоловіки, жінки, молодь. В партизани йшли цілими сім'ями. Завдяки вмілому проведенню рейдів на території Чернігівської, а також сусідніх областей РРФСР і БРСР партизани зберігали ініціативу в своїх руках і постійно вели бойові дії та диверсійно-розвідувальну роботу. Під час рейду були створені нові загони в Новгород-Сіверському, Семенівському та інших районах. Після запеклих боїв на Чернігівщині в кінці березня 1942 року обласний загін вирвався з ворожого оточення і перебазувався в Єлинківські ліси, де спільно з російськими партизанами вів боротьбу проти фашистських окупантів. 28 липня 1942 року на території Рейментарівських лісів завершилося формування обласного партизанського з'єднання до складу якого увійшли Чернігівський об'єднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова, Новозибківський ім. Щорса і Злинківський ім. Ворошилова. Із загальної кількості 1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході з'єднання через Гомельську область в серпні відбулося об'єднання окремих місцевих партизанських груп у Світилівський і Чечерський загони, які також влилися до складу нового з'єднання. Кожний загін зберігав попередню назву, примножуючи славну історію і традиції, підтримував зв'язки з своїм районом. Полум'я всенародної боротьби, яку очолили підпільний обком і 18 райкомів КП(б)У, десятки антифашистських організацій, охопило всю територію області. Після виходу в березні 1943 р. основних сил обласного з'єднання під командуванням О.Ф. Федорова на Правобережну Україну тут було створене нове обласне з'єднання на чолі з М. М. Попудренком. Для організації загонів і встановлення єдиного керівництва партизанським рухом в райони області підпільним обкомом були направлені спеціальні групи по 15-20 осіб, налагоджено тісний зв'язок з партизанськими з'єднаннями, які діяли н її південній частині. Крім цього, влітку 1943 року на території Чернігівщини на базі десантних груп були сформовані три нових з'єднання під командуванням М. Г. Салая, М. І. Шукаєва, Я. П. Шкрябача, які вирушили в рейд на захід. У червні на основі зростаючих загонів утворилися нові з’єднання «За Батьківщину», ім. М. Коцюбинського, а в серпні — з'єднання ім. Щорса. Активну допомогу надали партизани радянським військам при звільненні Чернігівщини. 19 вересня два полки партизанського з'єднання «3а Батьківщину» захопили три переправи через Дніпро, одну через Прип'ять і, незважаючи на запеклі атаки гітлерівців, утримували їх до підходу частин 70-ї гвардійської і 322-ї стрілецької дивізій 60 армії. Партизанське з'єднання ім. М. Коцюбинського захопило також ряд переправ через Дніпро і Прип'ять. Успішно взаємодіяли з наступаючими частинами партизани з'єднання ім. Щорса, організувавши переправи біля населених пунктів Сивки, Окуніново і Навози. В межиріччі Дніпра, Десни, Прип'яті і Сожі близько 12 тисяч партизанів сприяли звільненню Чернігівської, Київської і Гомельської областей. На території Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни діяли п'ять партизанських з'єднань, до складу яких входили три полки і 41 загін. Крім цього бойові операції вели самостійні загони" Під час рейдів немало чернігівців влилося до з'єднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Більше 30 тисяч партизан нагороджені орденами і медалями, 20 удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Для багатьох з них війна не закінчилась звільненням Чернігівщини. Основні сили першого обласного з'єднання в кількості 1400 чоловік ще весною 1943 року вирушили в рейд на Правобережну Україну. Вони пройшли з боями не одну сотню кілометрів, форсували Дніпро, Прип'ять, Горинь та інші ріки. По шляху просування партизани громили фашистські гарнізони і завдали нищівних ударів на ворожих комунікаціях. Наприкінці червня 1943 р. загони з'єднання прибули на територію Волинської області, щоб вивести з ладу залізничні лінії Ковельського вузла і посилити полум'я партизанської війни проти фашистських загарбників. Навіть гітлерівський генеральний комісар Волині і Поділля був змушений визнати, що місцеве населення «в основному настроєне проти нас». За. підтримку партизанів фашисти і їх прислужники повністю знищили села Кортеліси, Вишнівка, Воля Островська та багато інших. У серпні 1943 р. окупанти направили літаки на нескорені села, закидаючи їх фугасними і термітними бомбами. Для спільних бойових дій штаб з'єднання, яке розташувалося в лісах Любешівського загону, відразу налагодив зв'язки з партизанською бригадою А. Бринського і загонами Н. Собесяка, М. Конищука, В. Карасьова, Д. Медведєва, М. Прокоп'юка. За рахунок місцевого населення лави партизанів з'єднання постійно зростали і досягли 6 тисяч чоловік, в результаті чого воно перетворилося на Чернігівсько-Волинське формування. 6 червня 1943 р. з'єднання переходить на становище військової частини 0015, бойові дії якої в тилу ворога координувалися з наступальними операціями радянських військ на фронті. Район межиріччя Стохода і Стирі був місцем довгострокового перебування з'єднання, а ріки — оборонними лініями партизанського краю. В селі Лобному розмістилися штаб, господарська частина, медична служба та батальйон її охорони. Коли раніше з'єднання весь час перебувало в рейді, то тепер передбачалося постійно діяти на Ковельському вузлі. Магістралі Ковельського вузла відігравали виключну роль в постачанні гітлерівських військ зброєю і боєприпасами. Партизанські загони знаходилися від штабу на відстані 70-80 км, контролюючи основні залізничні і шосейні магістралі на дистанції 160-200 км, вели масово-політичну роботу серед населення. Для кожного з них були визначені райони для бойових дій на комунікаціях і розгрому ворожих гарнізонів. Перший батальйон під командуванням Г. В. Балицького базувався в районі села Берестяне Цуманського району і діяв на залізничній лінії Ковель-Рівне. Третій батальйон П. А. Маркова розпочав бойові операції у Шацькому районі на, залізниці Ковель-Хелм. П'ятий батальйон, очолений М. М. Ніколаєнком, взяв під контроль лінію Ковель-Володимир-Волинський. Загони ім. Богуна, ім. Чапаєва, другий загін ім. Щорса діяли на залізниці Ковель-Брест і на лінії шосейної дороги. На магістралі Ковель-Сарни бойові операції вели перший загін ім. Щорса і частина диверсійної роти штабу з'єднання. Друга частина роти і кавалерійський ескадрон контролювали залізницю Брест-Пінськ. Для підготовки необхідної кількості кадрів при кожному загоні були організовані курси підривників, завдяки чому партизани освоїли і успішно застосували в масовій кількості міни уповільненої дії. Кожний загін посилав на закріплену дільницю кілька підривних груп, разом з якими вирушали і бойові групи. Вони не тільки прикривали підривників під час мінування, а й обстрілювали поїзди з усіх видів зброї. Коли фашисти почали водити поїзди на знижених швидкостях, від чого ефект мін зменшувався, тоді партизани перейшли до захоплення поїздів. Бойові накази, радіограми, короткі донесення, звіти, за якими постає широка панорама партизанської народної війни проти чужинців. В період Курської битви було здійснено найбільше диверсій. З 7 липня до 1 серпня 1943 р. на мінах уповільненої дії, встановлених партизанами навколо Ковельського вузла, підірвалось 65 ешелонів. Таку кількість ворожих ешелонів було знищено в минулому лише протягом 16 місяців. За період з 1 по 10 серпня 1943 р. під укіс пущено ще 58 фашистських ешелонів. Ворог почав направляти військові ешелони в обхід Ковеля по лінії Брест-Пінськ, але з допомогою білоруських партизанів і цей план був зірваний. У донесенні УШПР від 1 вересня 1943 р. вказувалося: «Залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Брест, Брест-Пінськ повністю паралізовані. Колії Ковель-Холм, Ковель-Ровно паралізовані частково». Вздовж залізниць Ковель-Сарни, Брест-Пінськ та інших напрямків були збудовані через кожні 1-3 км спеціальні укріплення з цілодобовим чергуванням, охорону в яких несли військові частини, підрозділи СС і поліцейські сили. «Ми не можемо ні виїхати, ні під'їхати до залізниці, — писав німецький офіцер К. Дорфман. — Міни завдають нам непоправної шкоди. До кінця 1943 року партизани знищили більше чотирьохсот ворожих ешелонів. За період війни вперше був завданий такий могутній удар по комунікаціях ворога. Коли в листопаді-грудні через відсутність необхідної кількості боєприпасів почала зменшуватись чисельність бойових операцій, тоді партизани пробили коридор через лінію фронту і відправили обоз із 600 саней з пораненими, а назад повернулись зі зброєю і боєприпасами. Перехід здійснювався неодноразово. Партизанські загони Чернігівсько-Волинського з'єднання спільно з бійцями з'єднання ім. Щорса під командуванням С. Ф. Малікова здійснили наступ на Ковель. Особливо запеклі бої розгорнулися за село Несухе з двома батальйонами есесівців. Штурм розпочався 23 лютого 1944 року. Населений пункт декілька разів переходив з рук в руки. Тут загинули командир батальйону С. Григоренко, командири взводів П. Асабов і С. Каменський, ряд інших ветеранів з'єднання. Одночасно головні сили розпочали наступ на місто Ковель, але через відсутність достатньої кількості боєприпасів і можливості своєчасної підтримки з боку наступаючих радянських частин було прийнято рішення припинити наступ, зосередити всі сили для продовження бойових дій на правому березі ріки Стохід, щоб забезпечити плацдарм для наступаючих частин радянських військ. Широкий розмах партизанського руху був би неможливий без всебічної підтримки населення, яке допомагало продуктами харчування, одягом, повідомляло про наявність ворожих гарнізонів та про рух окупантів на шляхах сполучення. Місцеві жителі саботували заходи фашистських органів влади, а населені пункти стали резервом зростання партизанських загонів. За період дій з'єднання на Волині виникли нові підпільні організації і бойові групи. В ряді населених пунктів утворилися групи самооборони. Коли фашистські окупанти зламали центри самооборони в селах Гута-Степанська, Березиво, Поросль, Вирки, Осове та інших населених пунктах, частина їх жителів шукала захисту в районах, що контролювалися партизанами, створивши в складі з'єднання партизанську бригаду ім. Ванди Василевської. Після зустрічі з'єднання з наступаючими частинами Радянської Армії більше трьох тисяч партизан влилися до лав діючої армії, а загони бригади ім. Банди Василевської відійшли на територію Польщі для продовження боротьби проти фашистських загарбників. Частина партизан на чолі із заступником командира з'єднання по диверсійній роботі О. С. Єгоровим була десантована в Чехословаччину і взялаучасть у Словацькому повстанні,

 





 



mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2021 год. (0.023 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал