проведення заняття

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник Шполянського РВ ГУ МНС

України в Черкаській області майор служби цивільного захисту

О.А.Пластун

" " ____________2009 р.

ПЛАН-КОНСПЕКТ

проведення заняття із технічної підготовки з особовим складом

чергових караулів СДПЧ-16 м.Шпола

Тема: Засоби пожежогасіння, що знаходяться на оснащені підрозділу

Навчальна мета: Ознайомити особовий склад із пожежно-технічним обладнанням, яке використовується для гасіння пожеж, розглянути його технічні характеристики.

Час: 2 години.

Місце проведення: навчальний клас СДПЧ-1.

Література:

1. Шувалов М.Г. «Основы пожарного дела» – М.: Стройиздат, 1979.

2. Тимчасовий статут дій у НС.

ПЛАН

проведення заняття

1. Організаційний момент – 5 хв.:

– перевірка присутніх;

– оголошення теми і мети заняття, питань, які мають вивчатися.

2. Контроль знань – 10 хв.:

– перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.

3. Викладення матеріалу теми – 60 хв.

Питання, які вивчатимуться:

3.1. Бойовий одяг і спорядження пожежного.

3.2. Ручний та механізований пожежний інструмент.

3.3. Пожежні ручні драбини.

3.4. Пожежні рукави та рукавне обладнання.

3.5. Пожежні стволи.

1.	2.
1. Бойовий одяг і спорядження пожежного.   Бойовий одяг пожежного складається з куртки, штанів і рукавиць із крагами. У зимовий час додатково видаються ватяні фуфайки і штани, теплі рукавиці і підшоломники. У спорядження пожежного входять каска, рятувальний пояс з карабіном і сокира в кобурі. Брезентовий костюм призначений для захисту пожежного від теплового впливу і води при виконанні робіт. Костюм складається з двобортної куртки з пелериною і штанів з лямками. Костюм підбирають по росту з таким розрахунком, щоб він не сковував рухів. Брезентовий костюм повинен бути завжди в чистому і справному виді. При виявленні дефектів у костюмі пожежний зобов’язаний усунути їх чи здати в ремонт. Після роботи на пожежі чи на практичних заняттях костюм очищають від бруду і пилу, миють і сушать. Мити одяг в агресивних розчинах і горючих розчинниках забороняється. Під час чергування брезентовий костюм і рукавиці складають у гаражі біля автомобіля на спеціальній підставці. Останнім часом випущені тепловідбивні костюми з напівлляної тканини, поверхня якої покрита тонким шаром металу сріблистого кольору. Метал, відбиваючи випромінювану полум’ям теплову енергію, дозволяє пожежним ближче підійти до вогнища горіння і більш ефективно використовувати засоби гасіння. Однак костюм не розрахований на тривале перебування біля вогню. Металізовані костюми варто обов’язково використовувати при гасінні пожеж на лісоскладах, на складах зріджених газів, а також легкозаймистих і горючих рідин, газонафтових фонтанів. Пожежний рятувальний пояс з карабіном призначений для рятування людей під час пожежі і саморятування, а також для закріплення за конструкції і щаблі драбин при роботі на висоті і для носіння пожежної сокири в кобурі. Стандартна довжина рятувального поясу 1050, 1200 і 1300 мм, ширина 75 мм, маса 0, 65-0, 75 кг. Стрічку поясу виготовляють з бавовняного чотирьохшарового ременя товщиною 4 мм. На поясі зміцнюють пряжку, півкільця для підвіски карабіна, хомутик для заправлення кінця поясу і ремінець для кріплення карабіна в похідному положенні. Карабін призначений для гальмування рятувальної мотузки при рятуванні і саморятуванні, для закріплення пожежного за конструкції і драбини при роботі на висоті. Карабін сталевої і складається з гака зі спинкою і вушком, відкидного замка з борідкою, шарніра, що з’єднує замок з вушком карабіна, і пружини. Карабін випробують разом з рятувальним поясом. Маса його 0, 4 кг. Щоразу перед заступленням на чергування, а також після роботи на пожежі чи практичному занятті рятувальний пояс і карабін ретельно оглядають. При виявленні дефектів – надривів ниток, ослабленні заклепок, деформації карабіна, заїданні замка і т.д. – пояс чи карабін негайно заміняють. Зберігати пояс у вологому стані, а карабін зі слідами іржі заборонено. Пожежна каска призначена для захисту голови від ударів. В даний час випускають пластмасові каски, що складаються з корпусу овальної форми, захисного козирка, амортизаційного пристрою (тулії) з ободком і підборідним регульованим ременем. Каски випускають двох типорозмірів (59 і 64). Маса каски не більш 1, 4 кг. Каска повинна щільно сидіти на голові, при нахилах не падати з неї, не мати механічних ушкоджень. Виявлені дефекти усуває власник каски (фарбування, дрібний ремонт тулії тощо). Рятувальна мотузка служить для рятування людей і саморятування з верхніх поверхів, а також для підйому на верхні поверхи інструменту, пожежних напірних рукавів та інших предметів. Мотузку в’ють з високоякісної пеньки чи льону. Вона складається з 4 пучків, у її кінці вплітають грушоподібні коуші. Один кінець мотузки в обв’язці петлі обшивають білою тасьмою (2- 5 см ширини) з інвентарним номером. Мотузки зберігають у непромокальних чохлах змотаними в клубок. На чохол кріплять бирку з картону із зазначенням дати останнього випробовування і з підписом особи, що його проводила. Мотузки піддають зовнішньому огляду не рідше одного разу в 10 днів, а також перед кожним використанням на заняттях і після кожного застосування на пожежі. Перед кожним використанням на пожежі (занятті, навчанні) мотузку перевіряють на міцність, підтягуючи на ній трьох пожежних.
2. Ручний та механізований пожежний інструмент.   Ручний пожежний інструмент призначений для розкриття і розбирання будівельних конструкцій, розчищення приміщень, а також для виконання інших робіт на пожежі. Він може бути немеханізованим і механізованим. До немеханізованого інструменту відносяться пожежні і теслярські сокири, ломи, багри, гаки, подовжні і поперечні пилки, совкові і штикові лопати, вили, відра, мітли, совки, набір для різання електричних дротів.     Пожежний немеханізований інструмент 1, 2 – багри; 3, 4, 5 – ломи; 6 – крюк; 7 – сокира.   Пожежні сокири служать для розкриття, розбирання легких конструкцій і страховки при пересуванні пожежних по похилих площинах. Існують два типи пожежних сокир: велика і мала. Мала сокира входить в індивідуальне спорядження пожежного і видається в особисте користування. Лезо і кирку сокири піддають спеціальній термічній обробці. Сокиру укладають у кобуру, що закріплюють на рятувальному поясі на двох петлях. Маса малої сокири 1 кг. Велика пожежна сокира входить у комплект пожежного автомобіля, його маса до 5 кг. Пожежні ломи використовують для розкриття конструкцій, прибивання отворів та інших робіт, при необхідності його застосовують як важіль. Ломи важкі, полегшені, з кульовою голівкою та універсальні виготовляють із круглої сталі діаметром 20-30 мм, довжиною стрижня 600-1200 мм. Кінці ломів піддають термічній обробці. Якість термічної обробки визначають ударами об лист м’якої сталі (10 ударів). Тріщини, викрашування сталі та інші дефекти на кінці лому вказують на непридатність його до використання. Маса ломів до 7, 5 кг. Пожежні багри призначені в основному для розбирання конструкцій. В даний час повсюдно використовують суцільнометалеві багри довжиною 3 м і масою до 6 кг. Для їхнього виготовлення застосовують прокатну сталь круглого профілю діаметром 20 мм. На одному кінці багра мається гак зі списом, на іншому – рукоятка овальної форми. Багри випробують на вигин гака навантаженням 200 кг, прикладеного уздовж осі протягом 10 хв. Пожежні гаки служать для розбирання конструкцій у важкодоступних місцях. Гаки випускають двох типів – легкий і важкий. Їх виготовляють зі сталі прямокутного перетину. Гаки мають серповидний профіль, рукоятку з круглим отвором на кінці і двогранне заточення робочого кінця. Інструменти для різання електричних дротів (набір) призначені для знеструмлення окремих ділянок електричної мережі, що знаходяться під напругою не більш 220 В. Набір складається з наступних предметів: ножиців, гумових ботів, рукавичок і килимка. Набір зберігають у спеціальній шухляді. Технічне обслуговування полягає в огляді, виявленні та усуненні дефектів ручного інструменту силами особового складу чергових варт. Щодня перевіряють наступні інструменти: - ломи і багри – на кут і стан граней заточення і вістря, розігнутість гака, прогин по довжині; - сокири – на стан заточення леза (наявність заусениць і тріщин на них), кут заточення кирки і стан сокирища; - гаки – на стан вістря леза гака і його розворот (відхилення від подовжньої осі гака), стан мотузки і якість закладення кінців; - ножівки і пилки – на цілість зубів, їх заточку і розвід, кріплення ручок і цілість полотнищ; - діелектричні боти, рукавички та інші предмети – на відсутність ушкоджень; щоб перевірити справність гумової рукавички, її надувають, а потім швидко закривають біля основи і поступово скручують; якщо в рукавичці є прокол, то повітря з неї вийде. Ломи, багри, сокири, пилки не фарбують, а начищають до блиску, щоб легше знайти дефекти (тріщини, заусениці, іржу, окалину). До механізованого інструменту відносяться дискова і ланцюгова бензомоторна пила типу «Дружба-4», портативні ранцеві установки для газового різання металів, електричні пилки і довбіжники, пневматичні відбійні молотки та інші пристрої. Найбільше поширення одержали універсальний комплект механізований УКМ-4, що складається з мотоприводу, димососу, відбійного молотка, дискової і ланцюгової пилки. Бензомоторна пилка призначена для розкриття дерев’яних конструкцій перекриттів, перегородок і дахів на пожежі. Пила складається з наступних основних частин; двигуна, муфти зчеплення, редуктора, пильного пристрою, рами з рукоятками і знімним стартером. Потужність двигуна до робочого органe (ланцюговій пилці) передається фрикційною муфтою зчеплення, що при малих оборотах і заїданні пилки роз’єднує вали двигуна і редуктора чи прослизає і не дає стихнути двигуну. Для випилювання отворів у перекриттях пилку постачають опорною стійкою, що кріплять трьома болтами до корпусу редуктора. Основні тактико-технічні показники бензомоторної пилки: потужність двигуна 3 квт (4 к.с.), місткість паливного бака 1, 5 л, швидкість обертання пильного ланцюга 4, 5 м/с, маса (без горючого) 11, 5 кг. Керує пилкою один пожежний. Технічну справність пилки перевіряють практично щоразу при заступанні на чергування. Виявлені дефекти усувають. Ранцева газорізна установка призначена для різання віконних, дверних і інших металевих ґрат на пожежі. Установка складається з наступних основних частин: кожуха, кисневого балончика з вентилем місткістю 3 л, ацетиленового балончика з вентилем місткістю 1, 3 л, кисневого та ацетиленового редукторів, різака і двох гумово-тканевих шлангів довжиною по 1200 мм. При повному заправленні установки можна розрізати сталевий лист довжиною 2 м, товщиною 12 мм. Установка працює в широких температурних межах (від -35 до +40° С), забезпечена комплектом запасних частин, у який входять по трьох ацетиленових і кисневих балончика і дві голівки різака.   Ранцева газорізна установка   Молотки відбійні пневматичні призначені для пробивання отворів у кам’яній і залізобетонній будівельній конструкціях. Основні частини відбійного молотка: ствол з циліндром, робочий орган (брухт, лопата), пусковий пристрій і рукоятка. Для пуску відбійного молотка натискають на рукоятку, що переміщається уздовж осі. При зупинці рукоятка повертається у вихідне положення під впливом пружини. При роботі з відбійним молотком його варто тримати у вертикальному положенні з легким нахилом до себе. Під час роботи ока захищають окулярами. Перед усуненням несправності чи по закінченні роботи молоток від’єднують від повітряного шланга.
3. Пожежні ручні драбини.   Пожежні драбин призначені для підйому у верхні поверхи будинків при рятувальних роботах і гасінні пожежі, коли стаціонарні драбини, інші пристрої і шляхи використовувати неможливо. Існують три типи ручних пожежних драбин; драбини-палки, штурмові драбини і висувні драбини. Драбина-палка служать для підйому на невеликі висоти як зовні, так і усередині будинку. Може також використовуватися як носилки. Вона складається з двох тятив і восьми щаблів, шарнірно з’єднаних з тятивами. На одному кінці кожної тятиви мається наділка, за яку прибирають кінець іншої тятиви при складанні драбини. Щаблі драбин прибираються в косі пази тятиви. Шарнір, що з’єднує щабель з тятивою, складається зі сталевого щабля та осі, пропущеної через тятиву і втулку. Довжина драбини у транспортному положенні 3400 мм, у робочому 3116 мм, маса 9, 5 кг. Штурмові драбини призначені для підйому пожежних у верхні поверхи будинків, в окремих випадках для рятування людей. Штурмові драбини складаються з двох тятив (дерев’яних чи металевих), з’єднаних 13 щаблями, і сталевого гака. Гак закріплюють за допомогою спеціальних металевих коробок на десятому- дванадцятому щаблі. На нижній стороні гака маються зубці для надійного зачеплення з підвіконням. Уздовж гака з двох сторін приварені ребра жорсткості. Під першим, сьомим і дванадцятим щаблями пропущені металеві стяжки. По внутрішній стороні кожної тятиви в пазах прокладені сталеві троси, що охоплюють верхній щабель зі стяжкою; унизу кінці закріплені болтами. Троси призначені для попередження нещасливих випадків при поломці тятиви. Нижні і верхні кінці тятив мають сталеве обкуття. Довжина драбин 4100 мм, ширина 400 мм, маса не більш 10 кг.     Схема штурмової драбини   Висувна триколінна драбина призначена для підйому не вище третього поверху чи на дах двоповерхового будинку, а також для рятувальних чи інших робіт; нею найбільше часто користуються при гасінні пожеж. Драбини складаються з трьох дерев’яних чи металевих колін, механізму висування і зрушування і механізму зупинки. Кожне коліно має дві тятиви і дванадцять щаблів. Тятиви кожного коліна стягнуті трьома металевими стяжками під першим, шостим і дванадцятим щаблями. Коліна з’єднані між собою металевими скобами, по дві пари скоб на стик кожної пари колін, і шипами другого і третього колін, що сковзають відповідно по подовжніх внутрішніх пазах першого і другого колін. Нижні кінці тятив першого коліна забезпечені сталевими упорними башмаками, верхні кінці третього коліна – стінними упорами. Башмаки та упори запобігають переміщенню драбин. Механізм висування (зрушення) драбин являє собою канатно-блоковий пристрій, що складається з троса (каната), ланцюга, трьох блоків в обоймах і двох кронштейнів з вушками для кріплення кінців троса.   Схема драбини-палки Схема висувної драбини   Для фіксування драбини на заданій висоті застосовують механізм зупинки, що складається з валика з важелем, двох посадкових планок і двох косинців, змонтованих унизу другого коліна. Довжина драбини у транспортному положенні 4, 4 м, у висунутому 10, 7 м, ширина 485 мм, висота 185 мм, крок між ступінями 350 мм, маса не більш 58 кг. При щоденному огляді перевіряють: - драбини-палки – стан тятив, наявність шурупів, щільність прилягання наконечників, наділок і планок-башмаків, обковок кінців щаблів, плавність ходу осей у втулках, відсутність люфту; - штурмові – стан тятив, якість запресовування тросиків у пази тятив, стан кріплення стяжок і башмаків, щаблів і гаку; - висувні триколінна – стан колін, кріплень, механізму висування та зупинкиі якість графітного мастила в пазах. Виявлені дефекти в кріпленні окремих вузлів і деталей, заусениці і т.д. усуває особовий склад чергових варт. Якщо маються подовжні тріщини в тятивах, несправності ступіней і гака, то драбини відправляють у ремонт. Ручні пожежні драбини періодично випробовують на міцність. Після іспитів драбини не повинні мати залишкової деформації, повинні легко висуватися, зрушуватися і складатися. Випробування проводять під керівництвом начальника частини чи його заступника, результати оформляють протоколом.
4. Пожежні рукави та рукавне обладнання.   Пожежні рукави поділяються на всмоктувальні і напірні. Всмоктувальні пожежні рукави призначені для з’єднання насосу з вододжерелом і транспортування води від вододжерела до насосу. Як правило, всмоктувальні рукави працюють при розрядженні, тому в конструкції передбачають спеціальний каркас твердості у вигляді спірального сталевого дроту, що охороняє рукава від сплющування і додає їм механічну міцність. Звичайно рукав складається з двох шарів гуми товщиною по 15-20 мм, між якими поміщають сталеву спіраль. Зовнішній шар покривають декількома шарами прогумованої тканини. Гумові шари рукава додають йому повітро- і водонепроникність і еластичність. На кінцях рукава маються манжети (без спіралі) для кріплення з’єднувальних голівок. Всмоктувальні рукави для пожежної охорони випускають діаметрами 16-200 мм. Рукава діаметром до 75 мм використовують при роботі від гідранта, а діаметром більш 75 для забору води з водойм. В залежності від умов розміщення рукавів на пожежному автомобілі їх довжину приймають 2 та 4 м. Найбільше широко поширені 4-метрові рукави. Всмоктувальні рукави періодично піддають гідравлічним випробуванням. Нові всмоктувальні рукави випробують перед постановкою в бойовий розрахунок, потім не менше одного разу в рік, після ремонту при виявлення дефектів. Рукава діаметром до 75 мм, що використовують для роботи від гідрантів, випробують на розрідження і тиск, а рукава, призначені для забору води із водойм, – тільки на розрідження. Величину випробувального тиску для рукавів діаметром до 75 мм приймають рівній дворазовій величині робочого тиску і витримують протягом 3 хв. При випробуванні всмоктувальних рукавів на розрідження глибина вакууму повинна бути не менше 80 кПа (600 мм рт. ст.) і витримуватися протягом 3 хв. При цьому припустиме падіння вакууму в рукаві не повинне перевищувати 13, 33 кПа (100 мм рт. ст.). Після випробування рукавів на розрідження роблять внутрішній огляд з метою виявлення можливого відшарування гуми. Найбільш характерні несправності всмоктувальних рукавів: відшаровування внутрішнього шару гуми, зминання сталевої пружини і проколи. Несправні рукави заміняють і відправляють у ремонт. При прокладці всмоктувальних рукавів варто уникати крутих поворотів, вигинів і провисань. Перед з’єднанням рукавів з’єднувальні голівки оглядають і при необхідності очищають. При заборі води з великої глибини всмоктувальну лінію розвантажують з використанням рятувальної мотузки. Для цього один кінець її закріплюють за горловину всмоктувальної сітки, другий – за будь-яку опору. Користатися для цієї мети мотузкою, якою відкривають зворотний клапан всмоктувальної сітки, не рекомендується, тому що це може привести до поломки важеля і клапана. Напірні пожежні рукави призначені для транспортування води і водяних розчинів під напором на гасіння пожежі. Напірні рукави виконують із лляних, бавовняних, синтетичних волокон чи з їхньої суміші. Для гідроізоляції внутрішню поверхню так званих прогумованих рукавів покривають шаром гуми чи латексу. Герметичність стінок непрогумованих рукавів, що виготовляють тільки з лляних волокон, досягається за рахунок набрякання волокон. Стінки рукавів складаються з основи та утка, що переплітаються під прямим кутом стосовно подовжньої осі. Для утоку беруть більш міцний матеріал, ніж для основи, оскільки при русі рідини зусилля, що розриває, по подовжній осі рукава в два рази менше, ніж у поперечному напрямку. Для вирівнювання напруг, що виникають в основі та утоці, їх іноді розташовують під кутом 45° до подовжньої осі рукава. Напірні рукави випускають діаметрами 51, 66, 77, 89 і 150 мм. Діаметр непрогумованих рукавів приймають не більш 77 мм. Для зручності експлуатації рукава розрізають на окремі частини довжиною 20 ± 1, 5 м. В залежності від тиску непрогумовані рукави підрозділяють на три групи: полегшені, нормальні і посилені. Прогумовані рукави також поділяють на чотири групи: нормальної, посиленої і підвищеної міцності та спеціальні. На рукавах нормальної міцності мається одна, посиленої – дві, підвищеної – три кольорові просновки. Аналогічним образом позначаються і непрогумовані рукави. В залежності від матеріалу і діаметра рукавів установлюють робочі та випробувальні тиски: для непрогумованих рукавів робочий тиск 0, 15-1, 5 МПа (5-15 кгс/см2), для прогумованих – 1-1, 9 МПа (10-19 кгс/см2). Випробувальний тиск збільшують приблизно на 25%. В період експлуатації в залежності від її терміну і технічного стану напірні рукави поділяють на чотири категорії: - до першої категорії відносять нові рукави, а також рукава, що знаходяться в експлуатації менше 3 років; - до другої категорії – рукава, що знаходяться в експлуатації від 3 до 6 років; - до третьої категорії – рукава, що знаходяться в експлуатації не менше 6 років; - до четвертої категорії – рукава, що не витримали норми випробувань для рукавів третьої категорії. Для переводу рукавів з однієї категорії в іншу визначальними є результати гідравлічних випробувань.   Технічне обслуговування пожежних рукавів. Оглядають, випробують, виявляють та усувають дефекти в пожежних рукавах особовий склад чергових варт і рукавний майстер. В кожній пожежній частині враховують роботу пожежних рукавів на пожежах і заняттях, створюють пристосування для їхньої мийки, сушіння і дрібного ремонту. Організують також централізоване сушіння і ремонт рукавів в гарнізонних майстернях. Рукава миють вручну щітками, а також з використанням різних пристосувань і рукавомиєчних машин. Найбільш розповсюджений баштовий спосіб сушіння рукавів. Для механізації трудомістких робіт з підйому і спуска рукавів вежі обладнають піднімальними механізмами – лебідками з електроприводом. Поточний ремонт всмоктувальних і напірних пожежних рукавів роблять у гарнізонних рукавних базах і в пожежних частинах. Розповсюджено наступний спосіб ремонту напірних рукавів. Місце розриву рукава очищають, розрив зашивають хрестоподібним швом, з нового непрогумованого рукава вирізують латку довше і ширше місця розриву на 20-30 мм. Потім із хлоринової тканини точно по розмірах латки вирізують прокладку. Місце розриву і латку рясно змочують технічним ацетоном. Прокладку накладають на місце розриву і також змочують ацетоном доти, поки хлоринова тканина не почне розчинятися, перетворюючи в студенисту масу. На розчинену прокладку накладають латку і притискають її до рукава струбцинами чи спеціальним затискачем. В такому стані рукав просушують добу при кімнатній температурі.   З’єднувальні голівки – пристрої, призначені для з’єднання пожежних рукавів між собою, приєднання до насоса та до пожежного обладнання. До них відносять з’єднувальні голівки всмоктувальних і напірних рукавів, перехідні, муфтові і цапкові, а також голівки-заглушки. З’єднувальні голівки всмоктувальних рукавів призначені для з’єднання їх між собою, з насосом і всмоктувальною сіткою. Вони складаються з двох втулок з гумовими кільцями, що ущільнюють, і з двох обійм, вільно надягнутих на втулки. Обійми мають по два ікла і похилі спіральні майданчики, за допомогою яких з’єднуються голівки. Для підтягування з’єднувальних голівок використовують спеціальні ключі. З’єднувальні голівки на напірних пожежних рукавах складаються з двох втулок із ущільнювальними гумовими кільцями і з двох обойм з іклами, вільно надягнутих на відповідні втулки. З’єднувальні голівки випускають діаметрами 50, 70, 80, 110 та 150 мм; їх відливають з алюмінієвих сплавів. Муфтові і цапкові голівки встановлюють на кінцях напірних патрубків насосів, пожежних колонках, рукавних розгалуженнях, стволах, внутрішніх пожежних кранах на різьбленні. Нав’язують з’єднувальні голівки на пожежні рукава м’яким сталевим дротом. Всмоктувальна сітка призначена для захисту насоса від потрапляння сторонніх предметів, а також для утримання стовпа води у всмоктувальній лінії при короткочасних зупинках насоса чи при заливанні всмоктувальної лінії та насосу при несправному вакуум-апараті. Сітка складається з конусоподібного корпусу з бічними прорізами біля основи і різьбовим штуцером для з’єднання з голівкою всмоктувального рукава, зворотного клапана, важільного пристрою для підняття клапану і запобіжних ґрат, прикріплених до основи корпусу сітки. Площу отворів у бічних стінках корпусу і запобіжних ґрат приймають не менше площі поперечного перерізу всмоктувальної рукавної лінії. Сітку відливають з алюмінієвих сплавів. Всмоктувальні сітки періодично, але не менше одного разу на рік, піддають гідравлічним випробуванням. Для цього в надклапанній частині сітки створюють тиск 0, 2 МПа (2 кгс/см2), що підтримують протягом 3 хв. У справній сітці не повинно бути пропусків води через з’єднання і клапан. Рукавні розгалуження призначені для поділу потоків води, що протікають по рукавних лініях, і їх регулювання. Розгалуження складається з корпусу, що має один вхідний і три-чотири вихідних штуцера, ручки для перенесення, запірних пристроїв вентильного типу і муфтових з’єднувальних голівок.     Всмоктувальна сітка   Корпус розгалуження відливають з алюмінієвих сплавів. Періодично, але не менше одного разу на рік, розгалуження піддають гідравлічним іспитам на 1, 2-1, 8 МПа (12-18 кгс/см2) протягом 3 хв. Виявлені дефекти усувають,   Розгалуження а – триходове; б – чотирьохходове
5. Пожежні стволи.   Пожежні стволи призначені для одержання суцільних чи розпилених водяних, пінних і порошкових струменів. Вони поділяються на ручні та лафетні. Комбінований ствол служить для одержання суцільного і розпиленого струменя. Ствол складається з корпусу, насадка, запірно-регулююючого пристрою, стакана, з’єднувальної голівки і переносного ременя. Ручні стволи РС-50 і РС-70 призначені для створення компактного водяного струменя. Ствол складається з конусоподібного корпусу, насадка, з’єднувальної муфтової голівки і переносного ременя. Цими стволами в основному комплектують пожежні автомобілі, внутрішні пожежні крани, а також мотопомпи і шестеренні насоси. У стволах РС-50 діаметр насадка 16 мм, у стволах РС-70 – 19 мм. При тиску в стволів 0, 3 МПа (3 кгс/см2) витрата води відповідно дорівнює 3, 5 та 7 л/с. Гідравлічні випробування ручних стволів роблять не рідше одного разу на рік і після кожного ремонту. Всі стволи випробують тиском 0, 9 МПа (9 кгс/см2). Замість насадок встановлюють заглушки. Запірні пристрої стволів випробують тиском 0, 6 МПа (6 кгс/см2) шляхом триразового перекриття струменя. Час випробування приймають не менше 2 хв. Стволи А закріплюють за міцну опору, а зі стволами Б роблять не менше двох пожежних. Під час випробування стволів-розпилювачів у режимі розпилення струменя тиск знижують до 0, 4 МПа (4 кгс/см2). Основну увагу при випробуваннях звертають на компактність струменів, кут розпилення, герметичність стволів і з’єднань.     Ручний пожежний ствола РС-70   Ствол повітряно-пінний СПП призначений для одержання повітряно-механічної піни. В залежності від способу подачі водяного розчину піноутворювача стволи роблять з ежектуючим пристроєм і без нього. Ствол складається з литого (алюмінієвого сплаву) корпусу, з’єднувальної цапкової голівки і труби з вісьма отворами. З’єднувальну цапкову головку кріплять до корпусу ствола на різьбленні, трубу – чотирма гвинтами, рівномірно розташованими по окружності. Принцип роботи ствола: водяний розчин піноутворювача, подаваний до ствола під напором, розпилюється в конусній насадці і, протікаючи по ній, створює розрідження; повітря через отвори в трубі спрямовується в зону зниженого тиску і змішується із розчином, в результаті утвориться повітряно-механічна піна, яку направляють у джерело пожежі. Повітряно-пінні стволи з ежектуючим пристроєм мають додатковий ніпель, що ввернутий в корпус ствола. На ніпель надягають гумовий шланг, по якому всмоктується піноутворювач. Підготовка водяного розчину піноутворювача відбувається в корпусі ствола. При цьому тиск води в стволі повинне бути не менше 0, 6 МПа (6 кгс/см2). Обидва стволи мають номінальну продуктивність по піні 4 м3/хв при кратності піни 10. Довжина похилого пінного струменя 15-20 м. Маса стволів коливається від 1, 7 до 2, 5 кг, довжина ствола 71 см.       Схема повітряно-пінного ствола   Генератор повітряно-механічної піни (ГПС) призначений для одержання повітряно-механічної піни середньої кратності. Існує кілька типорозмірів таких генераторів: ГПС-200, ГПС-600, ГПС-2000. Принцип роботи їх однаковий, вони відрізняються друг від друга тільки геометричними розмірами і продуктивністю від 200 і до 2000 л/с піни кратністю 100. Для одержання піни використовують 4- 6%-вий розчин піноутворювача ПУ-1 та рівноцінних йому піноутворювачів. Працює генератор у такий спосіб: водяний розчин піноутворювача через розпилювач викидається на пакет сіток, створюючи в корпусі генератора розрідження; повітря через задню відкриту частину корпусу (конфузор) спрямовується в зону зниженого тиску; на сітках відбувається інтенсивне перемішування водяного розчину піноутворювача і повітря з утворенням пухирців приблизно однакових розмірів. Отриманий струмінь піни направляють у джерело пожежі.     Схема генератора повітряно-механічної піни   Особливу увагу варто звертати на стан пакету сіток, охороняючи їх від корозії і механічних ушкоджень. Розпилювач генератора не рідше одного разу в рік випробують гідравлічним тиском 0, 9 МПа (9 кгс/см2) протягом 1 хв. Ствол лафетний переносний ПЛС-П20 призначений для отримання потужного суцільного водяного струменя із витратою 30 л/с. Ствол складається із трійника з двома приймальними патрубками, які обладнані зворотними клапанами, двохріжкового розгалуження, корпусу стола із насадкою, поворотного трійника, шарнірно з’єднаного зі стволом, важеля управління та фіксатора переміщення ствола у вертикальній площині. Всередині корпусу ствола встановлений заспокоювач. Ствол має три насадки діаметром 25, 28 та 32 мм. При тиску в насадці ствола 0, 6 МПа витрата води 19, 23 та 30 л/с, дальність польоту водяного струменя 55 м. Ствол може обертатися навколо вертикальної вісі на 360° та переміщуватися у вертикальній площині від 30 до 75°. Маса у зібраному стані 32 кг. Основні деталі ствола виготовляють із алюмінієвих сплавів.     Схеми лафетного комбінованого переносного ствола

4. Закріплення вивченого матеріалу – 10 хв.

Питання для закріплення:

4.1. Бойовий одяг і спорядження пожежного.

4.2. Ручний та механізований пожежний інструмент.

4.3. Пожежні ручні драбини.

4.4. Пожежні рукави та рукавне обладнання.

4.5. Пожежні стволи.

5. Підбиття підсумків – 5 хв.:

– вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;

– оголосити оцінки;

– відповісти на запитання.

План-конспект склав:

Начальник караулу СДПЧ-16

м. Шпола Шполянського району

капітан служби цивільного захисту В.О.Довгопол