ІІІ. Робота над новим матеріалом

1. Ознайомлення із життєвим та творчим шляхом Григорія Косинки

Вступне слово вчителя

Літературознавець Григорій Костюк згадує один із вечорів 1925 року, на якому Григорій Косинка читав своє оповідання «Політика»: «На сцену вийшов молодий, середній на зріст чоловік років 26-27, трохи присадкуватий, з русявим чубом і відкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на неї однією рукою, спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихла. Він не мав у руці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, він заговорив. Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чи святкових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису. То була жива розповідь напам’ять. Я таке побачив уперше. Я нікого з письменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читати напам’ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, в психологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публіка сиділа, як загіпностизована.»

Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Григорія Косинки (учні записують основні факти із життя письменника у зошити).

1-й учень. Народився у бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. Батько щоліта йшов на заробітки, а восени наймався до цукроварні. У пошуках кращого життя в 1908 році родина виїхала на Далекий Схід, оселившись на березі Амуру, почали будувати хату, проте невдовзі повернулися на Батьківщину, де почав працювати і Григорій. Полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні, а вільний час присвячував читанню книг, які йому купував неписемний батько. Це була переважно пригодницька література російською мовою. Першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. За словами Косинки: «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і чиї ми діти...»

Після закінчення початкової школи в селі Красному 1913 року працює писарчуком у волості. У 1914 році Григорій їде до Києва на заробітки, мріючи про навчання. Але спочатку чистить на вулицях черевики — нічого кращого не знайшлося. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити.

2-й учень. Про життя Григорія Косинки протягом визвольних змагань майже нічого не відомо. Лише в одній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».

Писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети, статті, які друкувались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбістів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодої Країни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Скоріш за все це було наслідком щирих уласних переконань автора. 4 травня 1919 року у газеті «Боротьба» з’явився перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспонденцій псевдонімом Косинка. Його Григорій Стрілець взяв за назвою скромних польових квітів — червоних косинців.

У 1919-22 навчався в Київському інституті народної освіти, у цей же час, 1920 року, стає членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили М. Терещенко, Д. Загул, Г. Шкурупій, П. Филипович, художники А. Петрицький, М. Бурачек, Г. Нарбут та ін. В однойменному альманасі друкувалися невеликі оповідання Косинки: «Мент», «За земельку», «Під брамою собору». Гронівці виступали за оновлення мистецтва через долучення всіх найліпших здобутків, та серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм та футуризм. Уже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання. У цей час друкувався і працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», був директором Харківського і Київського радіокомітетів. Належав до літературних об'єднань АСПИС(1923-24), «Ланка» і «МАРС». Листувався з Василем Стефаником.

3-й учень. У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з’являється оповідання Г. Косинки «Анархісти», у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час перебував за кордоном. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянською владою еміграцією.

Через матеріальну скруту Косинка залишив навчання в інституті, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступає на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів.

У 1924 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології та «націоналізмі». На початку 1930-х рр. видання творів Косинки було заборонено. У листопаді 1934 він був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19 жовтня 1957 посмертно.

Бесіда (перевірка засвоєння матеріалу про життєвий і творчий шлях Г.Косинки)

- До яких літературних угрупувань входив письменник?

- З ким із відомих українських письменників листувався Григорій Косинка?

- Чому письменник змушений був залишити навчання в інституті?

- З ким найбільше товаришував?

- Де друкувався письменник? Назвіть його твори.

- У чому звинувачувала Григорія Косинку радянська влада?

- Назвіть письменників, разом з якими проходив по судовій справі Григорій Косинка?

Для перевірки усвідомлення матеріалу учитель пропонує таку форму робити, як «гра чисел» (з якою подією пов’язане запропоноване число).

2. Аналіз новели Григорія Косинки «В житах»

Проза Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Косинка вважається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. Коцюбинський, С. Васильченко, В. Стефаник). У творах Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21.

- Давайте пригадаємо, що таке імпресіонізм? (тенденція в літературі й музиці, пов'язана з малярським мистецтвом; виникла наприкінці XIX - поч. ХХ ст., полягала у суб'єктивізації образу, прагненні виразити минущі відчуття вільним асоціюванням вражень (барв, звуків); представники: П. Верлен, П. Тичина, В. Чумак (лірика), Я.К. Гюйсманс, брати Ґонкури, С. Жеромський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська (проза), М. Метерлінк, О. Вайлд, С. Виспянський, С. Черкасенко (драматургія), К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравинський (музика); напрям у живописі та скульптурі останнього тридцятиліття XIX ст. і поч. XX ст., сутністю якого був суб'єктивізм, що виражався у фіксації індивідуальних відчуттів; виник у Франції (назва від картини К. Моне); гол. риси: відтворення безпосередніх чуттєвих вражень завдяки проникливому дослідженню кольору й світла, вільна живописна техніка; гол. представники: К. Моне, К. Піссарро, О. Ренуар, Е. Деґа, О. Роден, в Україні О. Мурашко, М. Бурачек.)

У творах Косинки звучать тривожні нотки, нагадування про нетривалість повнокровної краси, схопленої зором художника, але водночас усвідомлення минущості надає зображуваному ще більшої принадності, вияскравлює барви і форми. Яскрава, радісна тональність новели «В житах» твориться перш за все з допомогою багатої і вишуканої кольорової гами. Косинчині герої здебільшого не схильні до роздумів. Чи не найважливішим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність. Цю рису його творчої манери відзначали вже перші рецензенти Косинчиної прози: «Вражає вмілість Гр. Косинки підкреслити певний психологічний момент чисто фізіологічною рискою, суто натуралістичного типу», — відзначала В. Клименко.

Бесіда за змістом твору

- Якою ж є фабула новели? (герой, який дезертирував iз царської армiї, вимушений переховуватися в житах, аби не бути розстрiляним. Пiд час перебування у сховку з ним вiдбуваються двi iсторiї: вiн спостерiгає за багатiєм та зустрiчається зi своєю колишньою коханою Уляною – це, власне, i все, про що розповiв нам Косинка у новелi. А далi розпочинається розповiдь Корнiя – героя новели, яка власне не є розповiддю, а це, радше, череда спогадiв, асоцiативний ряд, вибудовуваний ним на основi протиставлення мирного i повстанського життя, це глибоке почуття ненавистi до багатiя i так само глибока закоханiсть у дiвчину).

- Хто у творі є свідком поневірянь головного героя? (Житнє поле – єдиний свiдок поневiрянь героя, єдиний друг i захисник його, житнє поле стає самим життям).

- Як ви розумієте слова «Жито, жити, любити…» (Це весь Косинка, це його поезiя. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такi цi новели насиченi образами, мелодiєю, почуттям)

- Сформулюйте проблематику новели. (Це гiмн життю, що проростає на обпаленому вiйною полi наперекiр нищiвнiй силi тваринного в людинi, це утвердження думки, що навiть, здавалося б, вкрай понiвечена людська душа може i повинна повернутися у свiй нормальний стан. А цей стан характеризується наповненiстю серця людини радiстю, людянiстю, любов’ю i закоханiстю в життя.

- Коли і де відбувається зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов’ю? (Зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов'ю, «загубленою в житах» долею-Уляною відбувається на тлі чудового ранкового пейзажу. Тут кожній спостереженій барві відповідає певний нюанс настрою, душа героя навдивовижу співзвучна з навколишнім світом. Негадане побачення — як чарівне інтермеццо в нелегкому, «дикому, вовчому» дезертирському житті)

- Які художні засоби використовує автор у творі. Навести конкретні приклади.

- Чи можна сказати, що новела «В житах» є життєлюбною новелою? («В житах» — одна з найжиттєлюбніших Косинчиних новел. Вона пронизана, як на полотнах імпресіоністів, сонцем — прозорістю, тремтлива далина степового шляху манить несподіванками).

- Чи є щось спільне у новелах Г.Косинки і М.Коцюбинсього. Думку аргументуйте.

(Новелістика Г.Косинки має багато спільного з новелістикою М.Коцюбинського. Напоєність сонячним сяйвом, яке змішує у мінливій грі відтінки барв, оповиває землю тремким заколисуючим маревом, «тліючим» мерехтінням, — риса, що надає імпресіоністичним пейзажам Косинки та Коцюбинського близького колориту й емоційного звучання).