Громадські звичаї.

Українські народні звичаї та обряди.

Записано від Антонюк Євгенії Олександрівни, 1942 року народження, пенсіонерка, Паламарчук Ганни Іванівни, 1925 року народження, пенсіонерка, Гринчук Ганни Яківни, 1939 року народження, пенсіонерка, Мочалюк Віри Іллівни, 1930 року народження, пенсіонерка.

Громадські звичаї.

Дівочі та парубоцькі громади в нашому селі існували до 1960 року. Тоді дівчата збиралися в одній хаті. Всьо було в хаті самої веселої і гарної дівчини, потім такою групою з піснями виходили на двір. На дворі їх здибали хлопці, ватажком був сильний, парубок. Тоді хлопці співали пісню:

По вулиці ходжу, милої чекаю

Вийди чорнобрива(2р), щось сказати маю

Свою дівчиноньку по голосу взнаю

Голос як дзвіночок, а як заспіває село розлягає.

Дівчата відспівували:

На вулицю вийшла,, і тебе зустріла

Ти як заговориш, а ще й заспіваєш

То серденько мліє…

Потім починалися веселощі, ігри. Граючись громади співали.

Звичаїв побратимства і посестринства не існувало і не існує.

Оденки в нашому селі були ше десь до 60-х років. Вони починалися після “Андрія’, тоді дівчата вишивали рушники і пряли кужіль. На “Андрія” дівчата пекли калиту і пампушки. Пампушки потім виносили на тік і годували ними собаку. Якої дівчини собака візьме пампушку раніше, то та дівчина вийде перша заміж. Але було таке, шо хлопці взнають де ми печемо пампушки, тай візьмуть і нагодують собаку, то той потом нічиєї пампушки не хоче. Часто дівчата починали плакати, шо собака не хоче їсти.

Інтересний ше вечір “Андрія” коли хлопці їдять калиту. Калиту вішали високо, коло неї ставили хлопця з сажею і помазком. Той парубок був писарем. Бажаючих вкусити калиту було багато, вони говорили: “Їду, їду калиту кусати, чи не буде писар по зубах писати? ”, писар казав “ А я впишу ”, а другий казав: “ А я вкушу ”. цей звичай зберігся і зараз існує.

В нашому селі існував звичай безкоштовної колективної допомоги, при будівництві хати, але це було давно, десь до 70 років. Це називалося толокою, або ще по-нашому кажуть “глина”. Назва пішла від того, шо хати будувалися в основному з глини.

Нову хату в нашому селі, мурували всім селом, і зазвичай вальками обкладали за один день. Перед початком “глини” господарів обмазували глиною. З початку закладали великий заміс (глина, солома, вода). Потім починали місити глину ногами. Коли заміс був готовий кликали господарів і тоді з ніг до голови обмазували їх глиною, це означає що в новій хаті буде достаток. Зара в селі мурують тільки цегляні хати. Но звичай з глиною лишився (замість глини вапно і пісок).

У нашому селі громадського пастуха не наймали, бо кожен власник худоби повинен сам відпасти за своїх корів.

На храмові свята запрошували родичів і знайомих з других сіл. Кожного року на сільський “Праздник” (день коли святилася наша сільська церква 10 листопада), свято Парасковея, відбувається колективна трапеза біля церкви. В ній беруть участь усі жителі села, вонатак і називається “Праздник”.

До сьогодні в нашому селі проводиться обхід села з молебнами, освяченням криниць, хатів жителів села. В таких обходах бере участь наш настоятель церкви Юрій і церковний староста.