Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії.

Швидкий промисловий розвиток Німеччини на зламі XIX–XX ст. і поява нових галузей індустрії вели до збільшення чисельності найманих робітників у країні. Водночас важкі умови праці і низька заробітна плата, характерна для початкового етапу індустріалізації, соціальна незахищеність викликали різні форми протесту робітників, сприяли поширенню в їхньому середовищі соціалістичних ідей.

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) виникла у 1875 р. Теоретичною основою її діяльності служила Ґотська, а з 1891 р. – Ерфуртська програма, зміст яких загалом відповідав революційному марксизмові. Соціал-демократія націлювалася на боротьбу за завоювання робітничим класом політичної влади і створення соціалістичного суспільства шляхом революційного перетворення приватної власності на громадську.

Наприкінці XIX ст. СДПН перетворилася на досить впливову політичну силу. На виборах 1912 р. вона зібрала 4, 5 млн голосів (у сім разів більше, ніж соціалісти Франції) і сформувала найбільшу фракцію у рейхстазі. Соціал-демократи мали 110 депутатських місць у парламенті, 244 – у ландтагах і 2, 5 тис. – у муніципалітетах. Не менш впливовими були також німецькі профспілки, що об’єднували у своїх лавах майже 4 млн чоловік. Характерною рисою ідейно-політичного розвитку німецької соціал-демократії на зламі XIX–XX ст. став поступовий відхід від революційного марксизму і перехід партії на позиції парламентського реформізму. У 1896 р. у СДПН виникла сильна реформістська течія на чолі з Е. Берн штейном, послідовників якого незабаром стали називати ревізіоністами або правими соціал-демократами. З огляду на зміни, що сталися в німецькому суспільстві по смерті Маркса, Бернштейн закликав до ревізії (перегляду) його революційного вчення, використання легальних парламентських форм діяльності і критикував тих соціалістів, які визнавали тільки революційні методи боротьби.

У 1899 р. на Ганноверському з’їзді СДПН погляди Бернштейна було засуджено більшістю соціалістів. Однак ідеї реформізму завойовували дедалі більшу популярність серед робітників, рядових членів партії, і вже в 1910–1911 рр. праві соціал-демократи посідали керівні пости в центральних органах СДПН та її парламентській фракції. Ліві соціал-демократи на чолі з К. Лібкнехтом і Р. Люксембург – прихильники революційних поглядів – залишилися в меншості.

Особливу, «центристську» позицію у боротьбі лівих і правих соціалістів займав один з найвизначніших теоретиків партії К. Каутський. Пропонуючи соціал-демократам використовувати у своїх інтересах парламент і діяти в ньому в якості самостійної політичної сили, Каутський водночас критикував правих за прагнення співробітничати з буржуазним урядом.

1. Визначте основні риси економічного розвитку Німеччини на зламі ХІ– ХХ ст.

2. Охарактеризуйте особливості політичної системи Німецької імперії. У чому полягала прогресивність імперської конституції 1871 р. порівняно з попередніми конституційними документами німецьких держав?

3. Що стало причиною різкої активізації і зміни спрямованості зовнішньої політики Німеччини на зламі ХІХ–ХХ ст.? Чому правляча верхівка країни стала на шлях згуртовування юнкерів і підприємців?

4. Охарактеризуйте суть і спрямованість внутрішньої політики канцлерів Б. фон Бюлова і Т. фон Бетман-Гольвега. Розкажіть про підготовку Німеччини до світової війни.

5. Розкажіть про розвиток німецької соціал-демократичної партії. Які зміни відбулися в ній наприкінці XІX – на початку XX ст.?

6. Назвіть і охарактеризуйте основні течії в німецькій соціал-демократії.