З історії містобудування Кіровограда

У Кіровограді, зокрема в історичному центрі, частково (у порівнянні з іншими обласними центрами країни доволі непогано) збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. ХІХ століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо. Особливістю Єлисаветграда/Кіровограда є застосування в архітектурі окремих стилів (доволі великого числа), а не пануючого еклектизму, як скажімо в Києві.

Так, з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму):

· палацовий корпус, ансамбль штабу, юнкерського училища та манежу (40-і рр. ХІХ ст.);

· присутствені місця (1848—51, арх. В. Верлон, добудовані 1882—1913)^[1].

Зразком українського бароко в місті є будівля, в якій зараз міститься академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького (сер. ХІХ ст.).

Є в місті і споруди т.зв. «єврейського бароко», по суті еклектичні, але з використанням деяких цікавих стилів — так, скажімо, в будівлі сучасної міської лікарні № 3 на вулиці Дворцова використано мавританський стиль. У низці будівель в стилі модерн вдало застосовано мотиви неоросійського («неоруського») стилю.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.ст. цікавою архітектурною тенденцією у Єлисаветграді стало використання стилю модерн:

· будівля Пасажу — зараз обласний художній музей, 1887;

· будинок Барського, збудований у стилі «ранній модерн» у 1885—1905 рр, зараз краєзнавчий музей;

· будинок поштової контори, зараз офіс дирекції Кіровоградської філії «Укрпошти», кін. ХІХ ст., з елементами модерну та інші.

Однак у немалому ступені архітектурне обличчя Кіровограда визначали робочі квартали, забудовані спорудами напівбарачного типу. Вулиця Кірова — одна з декількох вулиць історичного центру, що зберегла забудову робітничих кварталів.

За СРСР Кіровоград був забудований багатоповерховими (на той час) адміністративними, громадськими та житловими будинками, серед яких:

· будинок обкому Компартії України (арх. Л. Дворець, В. Сікорський, 1954);

· універмаг «Дитячий світ» (арх. А. Сидоренко, 1955);

· Будинок політосвіти (1972);

· критий ринок (1972);

· педагогічний універитет (арх. А. Сидоренко, 1978).

У 1970-х роках значним успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул^[2].

Наприкінці 1980-х рр. було розпочато будівництво, а здано в експлуатацію вже за незалежної України (1992 року) готель «Європа», на розі вулиць Велика Перспективна і Єгорова, що відтоді посідає провідне місце в готельному господарстві регіону^[3].

У 2000-х після тривалої економічної кризи в місті знову почали зводити будівлі, переважно бізнесового призначення, також житлові будинки.