Компетенція Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади (ст.113 КУ). До його складу входять Прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр-міністр – Міністр економічного розвитку і торгівлі України, Віце-прем’єр-міністр України – Міністр соціальної політики України, Віце-прем’єр-міністр України – Міністр інфраструктури України та 13 міністрів України. Склад Кабінету Міністрів формується Президентом за участю Верховної Ради. Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його об’єктні функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки. Економічна функція уряду полягає у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; організації і забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи; управлінні об’єктами державної власності. З цим напрямком урядової діяльності тісно пов’язана бюджетна функція, в межах якої Кабінет Міністрів розробляє проект Закону про Державний бюджет, забезпечує його виконання і подає Верховної Раді України звіт про його виконання. Політична функція уряду полягає у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики держави, гуманітарна – у забезпеченні проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, науки, освіти, культури, а екологічна – у забезпеченні охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування. За формами діяльності можна виділити нормотворчу, правозастосовчу, контрольну та інтерпретаційну функції. В межах своїй компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов’язковими для виконання.

2.Історія конституційного розвитку України

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Конституціоналізм в Україні має давні традиції, а час його зародження пов'язується з Гетьманською державою (середина XVII ст.- кінець XVIII ст.). Саме в перебігу та після закінчення Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1654 pp. з'явився ряд актів, що мали велике конституційне значення та були спрямовані на побудову демократичної держави. Серед них можна, зокрема, зазначити Зборівську угоду (1649 p.), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654 p.), Гадяцький трактат (1658 p.), різного штибу «статті (конституції)» пізніших років. Період відродження національної Української держави (1917-1920 pp.) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали різні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Укра­їнської Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 p., Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 p., Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) від 29 квітня 1918р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 p., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 p., чільне місце посідає Конституція УНР від 29 квітня 1918 p., яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ. За часів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р. та Закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України від 1 серпня 1918 р. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні за збереження її унітарного державного устрою. За радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 pp.). Але ці документи під кутом зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституціями досить умовно, вони були скоріше квазі-конституціями.

3.Всеукраїнський референдум(предмет, проведення, опублікування результатів).

Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення - обов'язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер. Розрізняють імперативний та консультативний, конституційний та законодавчий, а також обов’язковий і факультативний референдуми. Питання проведення референдумів в Україні врегульовано Конституцією та Законом України “про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. Закони та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо законодавчих актів Верховної ради України, Верховної ради Автономної республіки Крим, нормативних актів президента України, Кабінету Міністрів України, ви­конавчих органів влади автономної республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Автономної республіки Крим, рішень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких він проводиться. Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;

прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання щодо реалізації права народу України на самовизначення та входження України до складу державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

На всеукраїнський референдум не виносяться питання:

віднесені законодавством України до компетенції органів суду і прокуратури;

податків та бюджету;

амністії та помилування;

про вжиття органами державної влади України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян;

пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної ради України, президента України та Кабінету Міністрів України. Всеукраїнський референдум призначається Верховною радою або президентом України. Верховна рада України проголошує проведення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України. президент України призначає всеукраїнський референдум: за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право брати участь у референдумі, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей України і не менш як по 100 000 підписів у кожній з них; на затвердження всеукраїнським референдумом рішення Верховної ради України, прийняте не менш як двома третинами від її конституційного складу, про внесення змін до розділів Конституції України “Загальні засади”, “Вибори. референдум” та “Внесення змін до Конституції України”. Закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише новим референдумом. Зміну або скасування законів та інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна рада України, Верховна Рада Автономної республіки Крим, місцева рада більшістю не менш як у дві третини від свого загального складу з обов’язковим наступним затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування. Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш як через п’ять років.

Білет №3

.1.Введення в дію законів та інших актів Верховної ради України.

2. Відповідальність в конституційному праві.

3.Гарантії місцевого самоврядування

№3.1.Введення в дію законів та інших актів Верховної ради України.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіцій­них друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верховної Ради України»; газета «Президентський вісник»; газета «Урядовий кур'єр». Якщо закон опубліковано в газеті «Президентський вісник» або газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в тій із зазначених газет, де його було опубліковано раніше в порядку, встановленому Конституцією України чи відповідним законом. В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, непередбачених у цьому Указі, є неофіційним і має інформа­ційний характер. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав та обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях. Частина 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюд­нення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Акти Верховної Ради України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються надсиланням відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність. Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності.

1. Відповідальність в конституційному праві.

Однією із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності. Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічного виду. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності. І це цілком закономірно, оскільки конституційні відно сини зв'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності. Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів правових норм, конституційна відповідальність втілюється в життя двояко: а) безпосередньо в межах конституційних правовідносин; б) через норми інших галузей права. Особливістю конституційної відповідальності є й те, що вона буває двох видів: - ретроспективною, тобто відповідальністю за минуле; позитивною: це відповідальна поведінка, відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юридична компетентність. Об'єктом правопорушення, за конституційним правом, є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, що це - найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї і практика повновладдя народу України. Ось чому об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо. Таким чином, інститут конституційної. відповідальності є одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

3.Гарантії місцевого самоврядування

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи викон влади, їх посадові особи не мають права втручатись в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Констит України та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. У разі розгляду місцевою держ адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місц самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Органи та посад особи місц самоврядування мають право звертатись до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, ін. органів місц самоврядув, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. З-н України «про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997

Білет №12

.1.Компетенція Верховної Ради України.

2.Конституційні принципи виборчого права України

3.Політичні права та свободи людини та громадянина.

№12.1.Компетенція Верховної Ради України.

Компетенція (повноваження) Верховної Ради України визначає її місце й роль у механізмі держави. За своєю сутністю і призначенням конкретні повноваження Верховної Ради можна поділити на кілька груп. Це повноваження, пов'язані:

- з внесенням змін до Конституції України; з прийняттям та внесенням змін до поточного законодавства;

- з формуванням бюджету;

- з визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку;

- із взаємовідносинами з Президентом України; з формуванням інших державних органів; з контрольною функцією;

- з організацією адміністративно-територіального поділу країни;

- зі здійсненням зовнішніх функцій держави.

Верховна Рада України має право внести зміни до Конституції України, визначити Всеукраїнський референдум про зміну території України. Найважливішим завданням Верховної Ради є прийняття законів нашої країни. Саме законами визначаються норми життя України -- права, свободи і обов’язки людини, питання громадянства, національні і мовні питання, загальні засади зовнішньополітичної діяльності, місцевого самоврядування, судоустрою, кримінального, цивільного і адміністративного законодавства. Закони України визначають порядок охорони кордону, територіальний устрій України, організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України. Тільки Верховна Рада України може впроваджувати податки, визначати порядок направлення українських військових підрозділів до інших країн чи, навпаки, перебування іноземних військ на території України. Згідно із законами України встановлюють військові і спеціальні звання (дипломатів, прокурорів, державних службовців тощо), державні нагороди, оголошують амністію, запроваджують державні символи. Крім законодавчих, Верховна Рада виконує й інші важливі функції, зокрема визначає основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України, призначає вибори Президента, затверджує чисельність і структуру Збройних Сил, дає згоду на обов’язковість для України міжнародних угод (ратифікація) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією).

Особливу увагу в Конституції приділено прийняттю державного бюджету України. Бюджет -- це документ, в якому визначено всі прибутки і видатки держави на рік. Від нього залежать стан господарства і рівень життя кожного громадянина країни. Державний бюджет України Верховна Рада затверджує щорічно. Готує бюджет Кабінет Міністрів України, він звітує перед Верховною Радою про його виконання. Для контролю за виконанням бюджету створено спеціальний орган -- Рахункову палату.

Важливим завданням, покладеним на парламент України, є участь у формуванні судової влади -- призначення третини суддів Конституційного Суду, обрання інших суддів безстроково.

2.Конституційні принципи виборчого права України

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування. Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою. Виборче право - один з найважливіших інститутів конституційного права України. Норми виборчого права встановлюються Конституцією України, законами України " Про вибори народних депутатів України", " Про вибори Президента України", " Про Центральну виборчу комісію України", " Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", " Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним процесуальним кодексом України, Положенням про статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій України та кандидатів у народні депутати на виборах народних депутатів України, рішеннями Конституційного Суду України та іншими нормативними актами. Важливим джерелом виборчого права України є постанови Центральної виборчої комісії України. Вибори є сучасною правовою цивілізованою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

3.Політичні права та свободи людини та громадянина.

До політичних прав і свобод людини традиційно відносять право на свободу обєднання в політичні партії та громадські орг.-ції(ст36), право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади(ст38), право громадян збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи та демонстрації(ст. 39), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування(ст40). Особливістю є те, що за винятком права на обєднання і права на звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб’єктності. Високий ступінь гарантованості. КУ, З-н України «Про звернення громадян», з-н України «Про політичні партії в Україні»

Білет №19.

1. Поняття та стадії законодавчого процесу.

2.Поняття, принципи та ознаки громадянства України.

3.Постійні комісії місцевих рад

№19.1. Поняття та стадії законодавчого процесу.

Особливості прийняття конституційних законів. Поняття і стадії законодавчого процесу; законодавча ініціатива; попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України; обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням; підписання та оприлюднення закону. Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу: 1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива; 2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України; 3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково); 4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії: обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).. Суб'єктами права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України є Президент України, народні депутати у кількості, зазначеній у статті 154 та частині першій статті 156 Конституції України. 2.Суб'єктами права подання до Верховної Ради пропозицій, поправок до законопроектів про внесення змін до Конституції України є Президент України, а також народні депутати у кількості, яка передбачена статтею 154, частиною першою статті 156 Конституції України для подання до Верховної Ради відповідних законопроектів. 3. Під час підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроектів про внесення змін до Конституції України пропозицій, поправок до них або питань, пов'язаних з ними, пропозиції щодо порядку і результатів їх розгляду подаються народними депутатами у загальному порядку, встановленому
Законом України " Про статус народного депутата України" та цим Регламентом.

2.Поняття, принципи та ознаки громадянства України.

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

правовий характер:

необмеженість у просторі та часі;

максимальний характер взаємних прав та обов'язків. Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є: Конституція України. Закон України «Про громадянство України». Чинні міжнародні договори України з питань громадянства. Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони становлять його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи та обов'язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України те Закон України «Про громадянство України» закріплюють принципи громадянства України:

принцип єдиного громадянства;

принцип рівності громадянства;

принцип збереження громадянства України у разі одруження та розірвання шлюбу;

принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами держави;

принцип захисту державою громадян України за кордоном;

принцип неприпустимості депортації та екстрадиції громадян України;

принцип невід'ємності громадянства;

принцип невизнання за громадянами України належності до іноземного громадянства

3.Постійні комісії місцевих рад

ст..47 Закону України «про місцеве самоврядування в Україні».Пост комісії є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішення ради, її виконавчого комітету. Обир-ся радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. До складу не може бути обраний голова, секретар ради. Їх заступники. Розглядають проекти програм соц.-економ та культ розвитку, місцевого бюджету, інші питання, які виносяться на сесіях ради. Попередньо розглядають кандидатути осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань. Організація роботи пкр покладається на голову комісії, він скликає і веде засідання комісії. Засідання скликаються в міру необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від аг складу. Рекомендації пкр підлягають обов’язковому розгляду органами, підприємствами, установами, посад особам. Яким вони адресовані. Пк є підзвітними радам та відповідними перед нню перелік, порядок організації роботи пк визначається регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії. Що затверджується радою з урахуванням вимог Закону України» Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

Білет №27.

1 Порядок формування Кабінету міністрів України та визначення його правового статусу

2.Припинення громадянства України.

3.Ради – представницькі органи місцевого самоврядування.

№27.1 Порядок формування Кабінету міністрів України та визначення його правового статусу

Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади (ст.113 КУ). До його складу входять Прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр-міністр – Міністр економічного розвитку і торгівлі України, Віце-прем’єр-міністр України – Міністр соціальної політики України, Віце-прем’єр-міністр України – Міністр інфраструктури України та 13 міністрів України. Склад Кабінету Міністрів формується Президентом за участю Верховної Ради. Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його об’єктні функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки. Питання, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України, розглядаються на його засіданнях, а також Прем’єр-міністром, Першим віце-прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністрами, урядовими комітетами та іншими утворюваними Кабінетом Міністрів органами. В межах своїй компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов’язковими для виконання.

2.Припинення громадянства України.

Поряд з питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України. Згідно зі ст. 17 громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства України;

- внаслідок втрати громадянства України;

- за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон визначає підстави і порядок виходу з громадянства України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

В Законі окремо визначено підстави виходу з громадянства України дітей.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка подала клопотання про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України. Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажанням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

3.Ради – представницькі органи місцевого самоврядування.

Ст 10 З-ну україни «Про місцеве самоврядування». Сільські, селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні інтереси громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах ф-ції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конст України та законом «Про місцеве самоврядування». Діють за принципом розподілу повноважень. Порядок формування, організація діяльності рад визначається Конституцією України, іншими законами, а також статутами територіальних громад. Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України

Білет №4

.1 Акти Кабінету Міністрів України, їх місце в системі джерел конституційного права.

2.Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.

3.Правова охорона Конституції України.

№4.1 Акти Кабінету Міністрів України, їх місце в системі джерел конституційного права.

В межах своїй компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов’язковими для виконання. Акти КМ, що мають нормативний характер видаються у формі постанов, не мають нормативний характер – у формі розпоряджень. Підписуються Премєр –Міністром України і діють з моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Ті з них, що встановлюють права та обов’язки громадян, втупають у дію не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Нормативно-парвові акти КМУ, відповідно до ст. 117 КУ підлягають реєстрації у встановленому законом порядку

2.Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.

Стаття 11 З-ну України «Про місцеве самоврядування в Україні», Конституція України. Виконавчими органами сільських, селищних, м рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Є підконтрольними та підзвітними відповідним радам. А з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади- також під контр відпов органам виконавч влади. У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної громади або сільської ради, виконавчий орган може не створюватися. У цьому випадку ф-ції виконавчого органу (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

3.Правова охорона Конституції України.

Правовий захист Конституції України здійснюють: 1. Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Так, наприклад, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102), Верховна Рада України усуває Президента України з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 10 ст. 85) та здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13 ст. 85), Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України (п. 1 ст. 116) тощо. 2. Правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади. 3. Орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. 4. Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч. 2 ст. 17 Конституції України). 5. Громадяни України. Активні форми охорони Конституції України громадянами передбачені в її тексті. Так, ст. 55 встановлює, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

.