Види суб’єктів госп. права за Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб'єкти госп. права (госп. правовідносин) – це учасники госп. відносин, що безпосередньо здійснюють госп. д-сть або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критеріями (ознаками).

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

– суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

– суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права.

До державних належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господарські міністерства та відомства.

До комунальних належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

До колективних – господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями.

До приватних – індивідуальні підприємці, приватні підприємства.

До змішаних – орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

10. Господарсько-правові норми.

Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Господарсько-правовим нормам властиві загальні та специфічні ознаки.

До загальних ознак належать:

- встановлення господарсько-правових норм компетентними органами;

- офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм;

- фіксація таких норм у спеціальних правових документах;

- адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб.

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфічною ознакою, що відрізняє їх від норм інших галузей права, як сфера застосування: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації, керівництва такою діяльністю).

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на:

1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція)

2) норми з неповною структурою.

Норми з неповною структурою поділяються на:

- норми-заборони (н/д, заборона здійснення підпр. діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

- норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 ГК У.; принцип свободи підпр. д-ті - ст. 44 ГК, принципи зовн.екон. д-сті - ст. 2 Закону “Про зовн.екон. д-сть” від p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного майна”);

- норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю “Визначення термінів”, в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі);

- компетенцію норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету - статті 7-8 Закону “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 p., Національного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. “Про Національний банк України” та ін.);

- техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

- норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірна договори тощо.