Тема 4. Матерія і матеріальне буття світу

Питання

1. Розвиток філософських уявлень про матерію.

2. Рух як спосіб існування матерії. Фундаментальні види руху і взаємодій матеріального світу.

3. Простір і час як форми існування матерії. Вагатомірність ма­теріального буття світу.

Категорія матерії є однією з фундаментальних у будь-якій філософській системі. Ми живемо у матеріальному світі — це виз­нається всіма видами релігії, ідеалістами, агностиками — і існуємо в щільно-фізичному тілі. Інша справа, що є причиною матеріального світу, і як він пов'язаний з реальностями принципіально інших типів, включаючи нефізичні, як і те, що людина володіє також іншими структурними складовими своєї тілесності, включаючи психічну, мен­тальну і духовну. Крім ідеалістичного і власне матеріалістичного по­гляду на матерію існували і принципіально інші підходи: а) матерія як деяка наявність, що є або не є началом буття; б) є сутністю або не є нею; в) представлена або не представлена оформленим буттям, що має або не має форми; г) має або не має структури; д) має космічне цілісний або частковоподібний характер як цілісність або як частина. За історично прогресивний погляд на матерію можна визнати той, який розширював уявлення людини про світ, надавав матерії універсальний статус буття до рівня атрибута Всесвіту. Рамки ідеалізму-матеріалізму виявляються вузькими в ролі критерію оцінки правильності визначення, тому що ідеалістичні погляди часто виявля­лись більш точними, а, отже, прогресивними, ніж вульгарно-ма­теріалістичний погляд.

Погляди античних філософів на матерію. Пряме визначення ма­терії як первоначала — «архе» буття вперше зробив Анаксімандр. Це первоначало лежить в основі всього сущого, в основі буття. Він назвав його «алейрон» (безмежний, безграничний, безконечний), який бай­дужий до природних стихій і не перетворюється в жодну з них. Апейрон навіть внутрішньо невизначений, тому що внутрішньо просторово безмежний; він є не лише субстанціональне, а й генетичне начало кос­мосу. Такий погляд був, безсумнівно, ширший від тих, які існували в античній філософії. Давньогрецькі філософи звичайно за такі перво­начала брали природні стихії: земля (Ферекід), вогонь (Геракліт), вода (Фалес), повітря (Анаксімев). У кожному з цих поглядів є геніальні здогади.

Для Фалеса рода як первоначало — це Океан, з котрого пішло життя; рода у нього «розумна» і є проявом «логоса» (зовсім недавно зроблено відкриття, що вода володіє біогенною пам'яттю). Апейрон у Анаксімандра — самопричина для себе, він обертається, знаходячи внутрішні джерела для цього в суперечності. Анаксімен, будучи учнем Анаксімандра, уточнює, що «апейрос» — властивість повітря як бе-зякісність і проникненість у асі стихії (тобто щось схоже на полеефірне утворення). І дійсно, в космогонії Анаксімена знаходимо, що повітря, розріджуючись, спочатку стає вогнем, а потім — ефіром. У Геракліта вогонь не тільки основа всього сущого, але те, з чого все виникає, він оживляє весь світ як «вогнелогос» (гілозоїзм), вогонь — Вселенський вогнеобмінник у космосі. Душа людини має вогняну природу, отже, космічну. Звідси «головна особливість — вона володіє самозростаючим логосом і наближається до того, який править космосом.

Анаксагор і Демокріт матерію структурують. Але по-різному. Анаксагор надає їй якісну форму з безконечною подільністю — це «насіння всіх речей», гомеомерії (подібночасткові), тобто різнооформ-лені частини подібні цілому. Демокріт за первинне структурне утво­рення приймає атом, який прямо протилежний гомеомерії. Атом бе-зякісний, позбавлений усіх чуттєвих властивостей, він неподільний і дробитися не може, так само як і взаємоперетворюватись. Атом вияв­ляється більш універсальним, ніж гомеомерія: з них можуть склада­тися не один, а багато світів. У АнаксЯгора з гомеомерії може наро­дитися і народжується Світовий Розум («Нус»). У Демокріта свідо­мість, розум отримують існування завдяки вогневидним атомам, людина сама — мікрокосм. І в цьому розумінні людина сама Світовий Розум.

Проблема оформленості-неоформленості матерії виникає вже в античній філософії. Погляду на матерію як на пасивне аморфне начало дотримувався Арістотель. Вона не більше того, з чого річ виникає, от­римуючи активну форму. У такій невизначеній якості наповнювача речей вона є «першою матерією». З такого уявлення і народилась кон­цепція про первоматерію: речі, що позбавлені всіх форм. Якщо ж їм надати форму, то вони являють собою «останню матерію» (як свого роду артефакт «морфе»).

Але що ж лежить в основі самої матерії як несутнісного начала? І тут Арістотель розробляє концепцію про субстрат.Він — те, що ле­жить в основі матерії, як«матерія для здійсненності». Субстрат може виступати як сутність: самостійно, не проявляючись у речах (за Арістотелем, перший рід із шести родів можливих сутностей); і в речах як суті буття і субстрата (третій рід сутності).

У філософії Середньовіччя, яка носила в основному релігійно-схоластичний характер, ми не знаходимо прогресивних розробок по­глядів на матерію. Вони виникають лише у Новий час.

Парадигма оформленості-неоформленості матерії представлена в двох основних концепціях: 1) матерія як речовина, маса, хімічні еле­менти, атоми, корпускули (М.Ломоносов); 2) матерія як субстрат — те, що лежить в основі речовинності; матерія як субстанція — те, що лежить до матерії; протяжність, універсальність, незнищуваність (Ф.Бекон), щільність і твердість в їх протяжності (Дж.Локк), інерційність, проникливість-непроникливість. Для голландського філософа Б.Спінози субстанцією є вся природа. Вона причина самої себе, але саме завдяки субстанціональному началу, в якому немає нічого надприродного. Але тому ж природа перебуває наче у двох існуваннях. Як «природа творяча» («натура натуранс»), яка і є суб­станція, необумовлене буття розчиненого в природі бога. І як «природа створена» («натура натурата»), яка є буття конечних речей як су­купність модусів.Субстанція єдина і її сутність виключає всяку мно­жину, у той час як модуси існують у безконечній множині (до суб­станції вони відносяться як незліченні точки, що лежать на одній прямій).

Революція у природознавстві другої половини XIX ст. докорінно змінила погляд на матерію. Цей погляд набув власне філософський статус. Природний, фізичний, хімічний, природничонауковий погляд на матерію як на якусь виразиму- невиразиму, оформлену –не оформлену предметність (або не предметність), визначеність (або невизна­ченість) — всі вони виявились недостатніми для пояснення феноме­нальних відкриттів у науці. Знайдені «феномени матерії» стали незбагненими наукою «ноуменами» такою мірою, що виникла ситуація, коли «матерія зникла».

Відкриття Максвеллом електромагнітних хвиль дало підставу ду­мати про існування у матеріальних речах «демонів Максвелла».

Відкриття Рентгеном «х-променів» (рентгенівського вип­ромінювання) дало підставу думати про існування якогось реального невидимого світу, для котрого наш світ виявився абсолютно проникним з непередбачуваними наслідками впливу «тонкого світу» на «щільний світ».

Відкриття радіоактивності А.Беккерелем і М.Склодовською-Кюрі наводило на думку, що речовина довільно розпадається і релігійні по­передження про «кінець» матеріального світу стають цілком обгрунто­ваними (аж до розрахунків, коли «погасне Сонце»).

Відкриття структурності атома Томсоном і Резерфордом як елек­тронно-ядерного утворення показало, що він безконечно подільний, внутрішньо дробиться, не має конечної твердої основи і матеріальний світ «провалюється сам у себе».

Зміна фізичного погляду на світ у контексті «революції приро­дознавства», можливо, найбільш характерно і фінально представлена теорією А.Ейиштейна, квінтесенція якої — релятивність нашого світу. Вона описується спеціальною і загальною теорією відносності. Але й вона не відповідала, що ж таке матерія в її сучасному розумінні?

Матерія — це фізична, а філософська категорія. Вона є вся овєктивна реальність, що представлена у різних формах афективного існування. Як така об'єктивна реальність матерія існує поза суб'єктивним сприйманням людини, її відчуттів, волі і свідомості. Суть філософії матеріалізму в тому, що людина лише фіксує і відображає матерію своїм чуттям, не може поставити матерію в за­лежність від себе і безпосередньо-психічно впливати на неї, змінити її атрибути, якості і властивості свідомо-вольовими посилками. І в тако­му розумінні матерія є первинним елективним утворенням у відношенні до суб'єктивності людської свідомості. Матерія не пере­дбачає ніякої причини або умови для свого існування — вона самопри-чина і самоумова свого буття як самобуття. Свідомість таку причину і умову потребує і передбачає первісну матеріальну основу для свого існування. Але в такій первопричинній субстанціональній якості ма­терія цілком доступна відчуттю людини, вона її безпосередньо відчуває, бачить і «проживає» безконечною сукупністю людських кон­кретних існувань і, головне, в такій своїй відкритості матерія цілком доступна для свого вивчення і пізнання.

Проте тут слід підкреслити, що об'єктивно і суб'єктивно існують межі людської чуттєвості, отже, безпосередності сприйняття матерії. За цими межами йде опосередкованість сприйняття і пізнання з допо­могою приладів, тобто штучних інструментів пізнання матерії як реальності. Ця чуттєво-позамежна людині матерія чисто апріорі вик­лючається з нашого матеріального оточення, і всі прояви цієї позамеж-ності трактуються як «чудесні». Наприклад, польові здатності людини, що зараз швидко розвиваються, її здатність уловлювати або вип­ромінювати матеріально-польові еманації. Якщо у фізиці польові структури матерії визначаються і вивчаються, то польова структура людини, нашої земної природи до цього часу вважаються ледь не ок-культними, наприклад, через стереотипи своєї невидимості, невтіленості, безформності. Криза у природознавстві і була по суті викликана відкриттям нового виду матерії — поля, крім уже відомої і добре вивченої речовинної форми. Зараз відомі і інші види матерії, крім речовини і поля, і морфологія матеріального швидко розши­рюється: антиречовина і антиподе, плазма у трьох якісних мо­дифікаціях (гаряча як «плазма-1», надхолодна як «плазма-2», існуюча при кімнатній температурі; надгаряча, або «квагма» як «плазма-3»), вакуум, ефір, металеві гази, світлові рідини- («актоплазма»), рідкі кристали, кварково-глюонний субстрат, надщільна проторечовина (гіперонної фази в центрі зірок і, можливо, квазари з щільністю понад 10³⁹ частинок у см³ в протонно-нейтронному ядрі) — це сотні мільйонів тонн звичайної земної твердої речовини в см³- 3 такого ма­лого об'єму як із «нізвідки» може безперервно «творитися» величезні маси звичайної речовини; сюди ж відноситься дуже щільна речовина «нейтронних зірок».

Звичайно як головну властивість, атрибут матерії називається рух. Енергетизм (В.Оствальд) виключає такий органічний взаємозв'язок і відриває рух від матерії, а енергію від руху. Енерге­тизм як філософсько-онтологічний принцип буття об'єднує матерію і пізнання, а сама енергія не потребує матеріального носія. Пояснити матерію через саморух — однаково, що пояснити рух паровоза схова­ним в середині його конем. Інша опозиція — рух думки, який не має матеріального субстрата. Сучасна фізика знаходить матеріальних носіїв у всіх формах руху. І там, де вона упирається в «чисту енергію», виявляється просто більш «тонка форма» матеріальності І ма­теріальних взаємодій. Стосовно свідомості і мислення, то останні дослідження дають підстави припускати, що людський мозок працює як рідкий кристал, що володіє властивістю надпровідності. Схожа «ви­сокотемпературна надпровідність», що спостерігається при звичай­них температурах, нині експериментальне підтверджена і навіть ство­рені відповідні композиційні матеріали (металокераміки), які можуть без усяких технічних пристосувань «левітирувати» шляхом само-довільного випромінювання електромагнітного поля із самого компо­зита. Йдеться про позамежні для людського сприйняття властивості матерії, що використані у звичайних умовах і сприймаються як «чудо».

Рух — це матеріальна зміна взагалі, процесуальність матерії, матерія, що знаходиться в процесі (руху) і зміні. Але цей рух супер­ечливий. Він представлений як єдність стійкості і мінливості у співвідношенні «рух — спокій». У цьому слід розуміти абсолютний і відносний характер руху: в стані спокою рух матерії відносний — в одній системі відліку вона знаходиться в спокої, відносно іншої системи матерія рухається. Матерія являє собою єдність збереження і пере­творення, перетворення і розвиткув співвідношенні «рух — перетво­рення — розвиток». Перетворення матерії спостерігається при її трансформації із однієї форми руху в іншу. Розвиток — це рух матерії з проявом нової якості, коли в процесі перетворення народжуються якісно інщі форми матеріального буття.

Трансформативність матерії, її здатність до зміни, перетворення і розвитку зумовлені її саморухом. Це її самодовільие самооновлення і самостійна самоорганізація. Саморух виявляється можливим завдяки самопричинній дії матерії як взаємодії'. Взаємодія — це дія з відбиттям, тобто матеріальна дія ніколи не буває односторонньою, а двосторонньою і багатосторонньою взаємодією. Але чому матерія взаємодіє сама з собою? Тому що самопричина матерії предсгавлена внутрішньою суперечністю в будь-якій матеріальній структурі або формі матерії, тобто наявністю в організації, русі матерії протилежних сторін, різноспрямованих дій. Різниця енергопотенціалів у внутрішній структурі матерії створює між її внутрішніми компонентами той чи інший градієнт енергонапруги, що й приводить ці компоненти до взаємодії. Структурні складові матерії починають взаємодіяти, самовідбиаатися і взаємоперетворюватися при досягненні критичних величин енергонапруги. Існують чотири фундаментальні взаємодії на­шого матеріально-фізичного світу:

1) сильна взаємодія, або нейтронна, яка лежить в основі ядерних перетворень матерії; матеріальний носій — нейтрони;

2) слабка взаємодія, або нейтронна, яка є самостійною у внутрішньоядернихпроцесах, забезпечуючи енергобаланс нашого фізичного Всесвіту на рівні ледь уловлюваних величин, отже, його не-зруйнованість на дуже глибоких структурних рівнях матерії; ма-геріадьний носій — нейтрино;

3) електромагнітна взаємодія, яка носить імпульсний характер у вигляді електромагнітних квантів дії — магнетонів (експериментальне покищо не зафіксовані);

4) гравітаційна взаємодія великих мас космічних тіл і утворень, характерна для мегасвіту: вона представлена довгохвильовим вип­ромінюванням притягання-відштовхування, її матеріальним носієм здогадне є гравітони (експериментальне поки що не відкриті).

На початку XX ст. англійський фізик Т.Хевісайд здійснив спробу об'єднати чотири взаємодії в одну і побудувати єдину теорію поля. Це намагався зробити і А.Ейнштейн. Результати поки що проблематичні, але ясно одне: це відкрило б людині можливість оволодіти космічними силами, включаючи проникнення в об'єктивні реальності інших фізичних якостей і вимірів.

Форми руху матерп. Філософську систематику різних аспектів матеріальної природи намагались побудувати багато які природо­дослідники: Ньютон — «Матеріальні начала натуральної філософії», Лінней — «Філософія ботаніки», Ламарк — «Філософія зоології», Лай-ель — «філософія геології», Дальтон — «Філософія хімії», Енгельс — «Діалектика природи».

В укрупненому вигляді матерію можна розділити на три рівні її організації за типом руху:

1) нежива матерія, що характеризується рухом у неорганічному світі;

2) жива матерія (біос), що характеризується рухом органічного світу, біопроцесами;

3) соціально-організована матерія, що характеризується соціаль­ним типом руху як свідомо керованим (соціум).

Більш дрібна класифікація форми руху матерії здійснюється за двома такими критеріями: кожна наступна форма виникає з поперед­ньої і кожна наступна форма включає в себе всі попередні(принцип звідності). Таким шляхом виділяють п'ять форм руху:

1) механічна форма як рух макротіл відносно одне одного;

2) фізична форма як рух молекул і атомів у вигляді цілісних ут­ворень;

3) хімічна форма як рух структурно взаємодіючих молекул і атомів з утворенням нових елементів і речовин;

4) біологічна форма руху з матеріальним носієм у вигляді білкових молекул ДНК і РНК, геномів і білкових глобул;

5) соціальна форма руху, матеріальним носієм якрї виступає са­ма людина, група людей, суспільство.

У рамках сучасних уявлень про структуру світобудови (мікро-, макро- і мегасвіти) існує континуальна градація видів рухів:

Простір і час як форми існування матерії. Історично склалися дві концепції простору і часу: субстанціональна і релятивістська. Суб­станціональна (Ньютон) розглядає простір як безконечну пустоту, час — як чисту тривалість, і те і інше є самостійними сутностями, їх буття незалежне від матерії. Релятивістська концепція розглядає простір і час не як особливі субстанції, а як форми існування речей, тому їх власне буття відносне. Простір — лише «порядок існування», час — «порядок послідовностей» (Г.Лейбніц, Р.Декарг).

Нині простір і час найчастіше представляються як об'єктивні форми буття матерії, в яких здійснюється координація матеріальних систем І станів у їх структурних взаємовідношеннях.