Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Пізнання методами духовного інсайта
|
|
У духовному пізнанні, як і в діалектико-матеріалістичному, діють ті самі вихідні принципи. Це принцип всезагального зв'язку і принцип розвитку. Вони однаковою мірою визначають як діалектику природи («дух-об'єкт»), так і діалектику духу («дух-суб'єкт»).
Як відомо, природа духовного начала трактується по-різному:
а) як ідеальне утворення, що виникає внаслідок психічної діяльності як якась психічна якість у вигляді «цілісної свідомості», «універсальної свідомості» (підключеного до вселенського універсуму свідомостей); «психічного кристала», який універсально відображає і перетворює вселенські процеси; як психо-синергетична цілісність вселенського організму (як метасистеми, сииерго-системи) в мегамасш-табах буття аналогічно людському в макромасштабі психопред'явлення і т.п.;
б) як плазмово-актичне утворення світлової природи, але яке функціонує не у квантово-імпульсному режимі польових взаємодій, а в голограмно-векторному, неквантованих «стоячих» хвиль матерії; мова, очевидно, йде про концепцію психоенергетизму свідомості, висунуту в кінці XIX ст., але в сучасній експлікації;
в) універсальна суперреальність (але не «надреальність»), «духовний космос», «духовний Всесвіт», яка об'єднує в єдине ціле всі існуючі реальності і таким шляхом дає їм можливість спілкуватися і взаємодіяти, підтримуючи в гармонійному стані світобудову;
г) як вихідний код світового буття, який містить ентелехію космічного життя, шифр усіх типів і видів буття, що гарантує світобудову від руйнування і робить її незнищуваною, вічною.
У всіх концепціях є своє раціональне зерно, свої сильні і слабкі сторони, і це відкриває великі можливості для наукового дослідження на методологічній основі духовного пізнання, духовно-креативних припущень і висновків. Найважливіше припущення те, що саме знання має духовну природу («само-знання»), як і ментальна діяльність людини.
У контексті ментальної діяльності людини принципи духовного пізнання в тому чи іншому вигляді формулювались багатьма філософами:
принцип сугпнісного розрізнення, тобто відрізнення своєї духовної сутності від природної самості;
принцип психогенпості свідомості, тобто посилення психічної діяльності до рівня духовного «просвітлення» і залишення рівня «смер-ковості» і «потокової» свідомості;
принцип духовної індивідуалізації, тобто розрізнення у собі «своєрідної» духовної сутності (за Гегелем, Фейєрбахом), духовної своєрідності як духовної індивідуальності;
принцип неподільності духовної індивідуальності, неподільності індивідуальної духовної сутності.
В кінцевому підсумку це веде до формування духовної свідомості. здатної до концентрованої ментальної діяльності і знаходження духовного знання (як єдино істинного знання). Головною ознакою духовної свідомості є те, що вона здатна «відключати» інтелект, зводити активність ментальності до нуля (що залишається поза увагою багатьох дослідників), а потім вирівнювати його за психорівнем буття, що споглядається, і тим входити з ним у відношення «принципіальної тотожності» (за Шеллінгом) або «принципіальної координації» (за Аве-наріусом). Таку психічну якість духовної свідомості можна обумовити принципом ментальної оборотності або ментальності зі зворотним зв'язком. Це і дозволяє Духу бути універсальним відображальним інструментом, вступати у відображальні взаємодії з реальностями різних типів. Тут можна побачити дію ще двох принципів духовної свідомості, які звичайно не фіксуються:
принцип духовної реалізації:
а) внутрішньої -духовної сутності як для-себе-буття;
б) зовнішньої алізація в інших реальнісних вимірах;
як розгортання • як духовна ре-
Принцип духовної відкритості: якщо будь-яке матеріально-фізичне утворення завжди має межі і є закритою системою (наприклад, для інших фізичних чи нефізичних систем), то духовні утворення — завжди відкрита система.
Ось чому з точки зору «психіки духу» прояв духовності — це не надактивізація свідомості, не її надрозширення, проникнення або над-об'єднання, а лише «психічне підключення» до існуючих відображаль- них систем буття з «точною наводкою» на психобаланс даної конкретної реальності. Тут принцип додатковості носить універсальний характер, він діє у відношенні до всіх існуючих реальностей, дозволяючи їм взаєморезервувати одне одного, взаємогарантувати своє буття буттям інших реальностей, ставлячи себе в таке саме відношення «екзистенціального гаранта».
У цьому суть дії принципу духовної свободи як свободи не «від» (чогось), а як свободи «для» — у даному випадку «для вищої доцільності» буття, світобудови. Генетичне він пов'язаний з принципом духовної відкритості і останнім передбачається (не буде першого, не буде і другого). Дія принципу духовної свободи в модусі принципу гарантованої екзистенціальності. універсальної взаєморезервованості буття і дає підставу говорити про «первинність духу».
Про що йде мова? Здатність матеріального світу до духовно-психічних взаємовідносин з іншими матеріальними світами на рівні «онтологічних цілісностей» (тобто як єдиної «матеріал ьі і о'і цивілізації» даної буттсво-реальнісної природи) може створювати сигуації в світобудові, коли один тип світового буття е більш старшим у відношенні до іншого «буттєвого типу», більш «древньої» матеріальної цивілізації. Тоді духовні принципи, які визначають взаємовідносини «древнього» світу з «молодими» світами, можуть бути «первинними» у відношенні до «молодої матеріальності» (хоча для даного «молодого світу» матерія с первинною за своїм зародженням). Таке розуміння цілком прийнятне з наукової точки зору, бо ми самі живемо в світі уявлень про «відкриті системи» (як більш досконалих у відношенні до «закритих систем») і свою матеріально-фізичну систему буття вже знаходимо в ролі системи, що неперервно розширюється. Таким шляхом «психіка духу» стає цілком матеріальною «фізикою духу», а саме питання про «первинність» з партійно-філософського стає в площину наукових досліджень, позитивного пошуку на методології духовного пізнання. Одним з них є методологія «духовного інсайта», яка базується на передумові, що духовно-психічна взаємодія світів відбувається шляхом «світлової трансляції» інформації («духовного знання»).
У релігії це носить форму трансляції «благих вісток» особливими «істотами, що світяться» (ангелами і архангелами), в космогнозії — форму персоніфікованого «космічного розуму, або позбавленого індивідуальності «космонооса» — накопичувана і передавача космічної інформації для всіх «користувачів», здатних «підключитися» до «космічного інформаторію».
Духовний інсайт — з області фізичної природи духу. Він не є «інсайт» у тій психологічній якості, як це має місце в Інтуїтивному пізнанні («осяяння» внутрішнім світлом)» він, скоріше, — «екс-сайт». Зв'язаний з утворенням не внутрішньої «світлової системи» знання (локалізованої у підкірці надзбудженої області нейронів як «закритої психічної системи», що моментно відкрилась у зовнішній універсум), але зовнішньо-відкритої «світлової системи» з входженням у неї всієї психосистемилюдини.Подібнуможливість досить легко проілюструвати на такому прикладі: екзистенціальне гарантування незнищуваності нашого фізичного буття світовим випромінюванням Сонця. Це можна побачити в тому, що частотний діапазон світлового сонячного випромінювання (приблизно 1 млрд. герц) синхронізований за частотою з тим обсягом «абсолютного космічного знання», яке передається з швидкістю світла (300 тис. км/с). Тому швидкість світла не може бути ні більшою (нема більшого обсягу інформації, що передається), ні меншою — тоді передається неповний обсяг інформації і принцип екзистенціальної гарантії не забезпечується. Цей «принцип достатності», який у всіх варіантах зараз обігрується в науці: «нульовий ріст» виробництва, розумна достатність самооборони, екологічна достатність використання природи, достатній мінімум народжуваності — відтворення населення, достатній мінімум соціального виживання, достатня затратність на задоволення розумних потреб людини і т.д. Принцип актичної трансляції духовного знання не дозволяє змінити одночасно всі взаємопов'язані параметри трансляції: частоти передачі, швидкості і обсягу передачі, бо на них «зав'язані» всі параметри даної фізичної реальності — за часом, простором, психолокалізованості приймачів інформації (антропний принцип самої людини), за енергетикою реальності, за її пред'явленістю для інших видів буття і зв'язки-взаємодії з ними, тоді руйнується вся система світобудови! Через зміну одного-єдиного духовного параметра (але який є універсальним «для всіх систем буття). Обсяг знання, що передається, цілком конечний для даної системи буття і нормального функціонування реальності даного континуально-темпорального виміру —і в цьому відношенні воно «абсолютне знання», «абсолютна істина».
Але якщо навіть допустити, що все ж у фундаментальних принципах буття даного типу щось змінилось, «спрацьовує» принцип духовної взаєморезервованості реальностей і її даний тип перейде в інший вимір, тобто конкретно «спрацьовує» принцип духовної додат- ковості для даного тилу реальності, вона перейде з однієї системи буття в іншу систему, не порушуючи загальної гармонії світобудови. Чи конечне число вимірів реальностей у такому разі? Воно може бути цілком конечним. Бо можливе віртуальне буття часових «транс-реальностей» («екзіреальностей»), які об'єктивуються ментальністю «трансцендентного суб'єкта», що знаходиться в стані «трансцендентальної медитації».
Подібне «духовне резервування» світобудови може бути прин-ципіально багатократним, багатокроковим і утворювати свою систему динамічних резервів — і в цьому полягає великий смисл принципу духовності як такого, що передбачає об'єктивну необхідність духу: вже не в якості «вищого начала», а робочого інструмента, без функціонування якого взагалі нічого не працює («працюючий дух», «дух-трудівник», за Гегелем). Принцип духовності в такій же мірі обумовлений «буттєвою необхідністю», як і «принцип матеріальності». Він забезпечує «тонке» регулювання вхідних сигналів (інформації, що знімається з «актичного носія» духовного знання) на матеріально-фізичні природні системи, а також одночасно регулювання вихідних сигналів — інформації про якість «розгорнутої екзистенціальності» (з прийнятого раніше на вході («духовного сигналу»). Подібним чином працює і сам «принцип світла» (актичний принцип буття), розгортаючи ту чи іншу світлову реальність. Сам світ існує як світло («світ як світло»). Тому представлена тут «інформаційна модель духу», модель актичного функціонування духовного знання у науковому відношенні є цілком переконливою і онтологічне цілком можливою. Її навіть можна довести до рівня принципу і механізмів духоано-актчч-ного кодирування реальностей за типами буття. Так, дослідження квантової структури мікрочастинок виявили наявність «тех ні кольору» як найважливішої світло-енергетичної характеристики реальності, що розгортається, тобто спектральний склад світла може бути цілком відмінним від нашого на ступінь розрізнення частотних характеристик і характеру «згортання» кольорів спектра у «сукупне світло». Звичайно, мова йде про кодирування резервних можливостей чи іншої реальності, її гарантованої збереженості при тих чи інших космічних ка-таклізмах. Це здійснюється шляхом взаємодії з іншими реальностями та їх взаємопідтримання, що є генетичне самокодирування всієї системи світобудови. Тут вбачається дія принципу духовного самопрог-рамування світобудови (принцип артефакта).
Параметри актичної трансляції духовного знання (частота передачі інформації, швидкість передачі, обсяг інформації і план ре-альнісного виміру) тісно пов'язані з принципом фізичної конечності її споживача — людини. Вік у 60—70 років повинен стати цілком достатнім (і оптимізованим з енергетичного боку процесів життя), щоб людина змогла сприйняти і зрозуміти суть передаваної інформації як істинного знання, і зробити свій духовний вибір. Він є реалізація принципу свободи духовного вибору, принципу свобідної волі. Даний принцип пов'язаний з можливостями наступної еволюції духовної сутності. а саме: вибір характеру екзистенціальності, реальнісної мірності, " фор-мності буття, які вже виходять за межі конечних параметрів існування у більш широкі континуальні і темпоральні можливості, про які мі можемо тільки гадати. І якщо це так, то тоді доречно вести мову про принцип духовної доцільностілюдського буття, наприклад, як мікрокосму, як синтезатора матеріального та ідеального, як провідника принципу розвигку в «фазному» (конечному) існуванні сутності те ін.
З позитивістської точки зору подібна духовна доцільність людського буття вбачається в принципі духовної рерифікації через матеріальне буття вихідних духовно-сутнісних основ цього буття з чо-зицій його надійності, якості, резервованості, сталості, можливостей, збереженості, незнищуваності, міцності генетичного зв'язку (невтрата коду і відсутність його «псування»), адекватності Істинносутності, адекватності матеріального втілення, активності форм («морфоактив-ності»), здатності до прогресу, регенерації, репродуктивності, утворенню нових композицій і т.п.
Метод духовного інсайта («екс-сайта») також відіграє цілком визначену методологічну роль в духовному пізнанні — це «світлорезонан-сна перевірка» (метод резонансно-актичної верифікації) всіх названих вище можливостей на:
а) доцільність їх екзистенціонального розгортанняяк буття, б) доцільність їх вітального розвитку як. процесів життя і в) доцільність їхпсихогенного вдосконаленнядо рівня «живого мікрокосму», «живої мікрореальності», в т.ч. і в формах антропобуття (як і інших неантропних форм).
Методологія духовного пізнання, таким чином, у найближчій перспективі може стати однією з провідних у контексті наукового передбачення «революції освіти», «моральної революції», «духовної революції» людства. Екологічні резерви природи практично вичерпані, а людському соціуму потрібні все більш потужні джерела енергії, і їх пошук рано чи пізно перетворюється в «світло-духовне дослідження» нашої реальності і в сферу її духовно-актичних перетворень. Перші репрезентації духовно-актичної сутності людини в станах клінічної смерті і «дослідів поза тілом» підтверджують реальність подібних можливостей. На методологічних підставах духовного пізнання філософської гносеології, а за нею і наука, р змозі будуть вирішити пізнавальні задачі якісно більш вісокого рівня, а саме:
1) виконати трансформативну функцію людського інтелекту, тобто перетворення психічних основ людського мислення і його перетворення в «психодуховне мислення», розвитку з духовної свідомості духовного мислення (які звичайно є не релігійними); таким чином інтелект зі свого звичайного раціонального рівня сходить до «Духовного інсайт-телекту» — всередину спрямованому духовному мисленню, і до «духовного ексайт-телекту» — зовніспрямованому духовному мисленню; трансформація людського інтелекту при цьому йде в напрямі набуття здатності до духовно-трансцендентального способу мислення і розвитку «духовного транс-телекту» в змінених станах свідомості трансцендетальної медитації-споглядання;
2) виконати деміургічну функцію духовного посередництва («ур» — дух) між пізнавальними системами різних порядків, наприклад мікрокосм, ', макрокосму І мегакосму, знаходження між ними свого роду «духовного інтерфейси»', таким шляхом продуктивно суміщується знання з різними методологічними основами і «точками відліку»: знаходження духовно-інформаційних основ природного буття людини як спосіб порятунку від екологічної катастрофи шляхом об'єднання різнопланових рівней земнобуття, програма пошуку інопланетних цивілізацій і контакту з інопланетним розумом (програма СЕТІ), визначення методологічної основи «космічної мови» — космолінга та ін.;
3) виконати культурологічну функцію «духовного вирощування» (культура як «шанування духу», за М.К, Реріхом), тобто налагоджування унівсрсально-актичного «світлозв'язку» реальностей і реаль-нісного «світлорозвитку» світобудови як єдиної реальнісно-світлової синергосистеми («актичної синергосистеми»); тим самим універсально проводиться принцип «гносеологічної реальності» як принцип-прагнення різнорідних реальностей до «абсолютного знання» (духовного знання) через їх об'єктно-суб'єктне об'єднання в єдину актичну синергосистему; духовне пізнання тоді стає «космічною культурною цінністю» і основою для культурно-пізнавального контакту всіх космо цивілізацій.