Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Пізнання методами духовного інсайта






У духовному пізнанні, як і в діалектико-матеріалістичному, діють ті самі вихідні принципи. Це принцип всезагального зв'язку і принцип розвитку. Вони однаковою мірою визначають як діалектику природи («дух-об'єкт»), так і діалектику духу («дух-суб'єкт»).

Як відомо, природа духовного начала трактується по-різному:

а) як ідеальне утворення, що виникає внаслідок психічної діяльності як якась психічна якість у вигляді «цілісної свідомості», «універсальної свідомості» (підключеного до вселенського універсуму свідомостей); «психічного кристала», який універсально відображає і перетворює вселенські процеси; як психо-синергетична цілісність все­ленського організму (як метасистеми, сииерго-системи) в мегамасш-табах буття аналогічно людському в макромасштабі психопред'явлення і т.п.;

б) як плазмово-актичне утворення світлової природи, але яке функціонує не у квантово-імпульсному режимі польових взаємодій, а в голограмно-векторному, неквантованих «стоячих» хвиль матерії; мо­ва, очевидно, йде про концепцію психоенергетизму свідомості, вису­нуту в кінці XIX ст., але в сучасній експлікації;

в) універсальна суперреальність (але не «надреальність»), «ду­ховний космос», «духовний Всесвіт», яка об'єднує в єдине ціле всі існуючі реальності і таким шляхом дає їм можливість спілкуватися і взаємодіяти, підтримуючи в гармонійному стані світобудову;

г) як вихідний код світового буття, який містить ентелехію космічного життя, шифр усіх типів і видів буття, що гарантує світобудову від руйнування і робить її незнищуваною, вічною.

У всіх концепціях є своє раціональне зерно, свої сильні і слабкі сторони, і це відкриває великі можливості для наукового дослідження на методологічній основі духовного пізнання, духовно-креативних припущень і висновків. Найважливіше припущення те, що саме знан­ня має духовну природу («само-знання»), як і ментальна діяльність людини.

У контексті ментальної діяльності людини принципи духовного пізнання в тому чи іншому вигляді формулювались багатьма філософами:

принцип сугпнісного розрізнення, тобто відрізнення своєї духов­ної сутності від природної самості;

принцип психогенпості свідомості, тобто посилення психічної діяльності до рівня духовного «просвітлення» і залишення рівня «смер-ковості» і «потокової» свідомості;

принцип духовної індивідуалізації, тобто розрізнення у собі «своєрідної» духовної сутності (за Гегелем, Фейєрбахом), духовної своєрідності як духовної індивідуальності;

принцип неподільності духовної індивідуальності, неподільності індивідуальної духовної сутності.

В кінцевому підсумку це веде до формування духовної свідомості. здатної до концентрованої ментальної діяльності і знаходження духов­ного знання (як єдино істинного знання). Головною ознакою духовної свідомості є те, що вона здатна «відключати» інтелект, зводити ак­тивність ментальності до нуля (що залишається поза увагою багатьох дослідників), а потім вирівнювати його за психорівнем буття, що спо­глядається, і тим входити з ним у відношення «принципіальної тотож­ності» (за Шеллінгом) або «принципіальної координації» (за Аве-наріусом). Таку психічну якість духовної свідомості можна обумовити принципом ментальної оборотності або ментальності зі зворотним зв'язком. Це і дозволяє Духу бути універсальним відображальним інструментом, вступати у відображальні взаємодії з реальностями різних типів. Тут можна побачити дію ще двох принципів духовної свідомості, які звичайно не фіксуються:

принцип духовної реалізації:

а) внутрішньої -духовної сутності як для-себе-буття;

б) зовнішньої алізація в інших реальнісних вимірах;

як розгортання • як духовна ре-

Принцип духовної відкритості: якщо будь-яке матеріально-фізичне утворення завжди має межі і є закритою системою (наприк­лад, для інших фізичних чи нефізичних систем), то духовні утворення — завжди відкрита система.

Ось чому з точки зору «психіки духу» прояв духовності — це не надактивізація свідомості, не її надрозширення, проникнення або над-об'єднання, а лише «психічне підключення» до існуючих відображаль- них систем буття з «точною наводкою» на психобаланс даної конкрет­ної реальності. Тут принцип додатковості носить універсальний ха­рактер, він діє у відношенні до всіх існуючих реальностей, дозволяючи їм взаєморезервувати одне одного, взаємогарантувати своє буття буттям інших реальностей, ставлячи себе в таке саме відношення «екзистенціального гаранта».

У цьому суть дії принципу духовної свободи як свободи не «від» (чогось), а як свободи «для» — у даному випадку «для вищої доціль­ності» буття, світобудови. Генетичне він пов'язаний з принципом ду­ховної відкритості і останнім передбачається (не буде першого, не буде і другого). Дія принципу духовної свободи в модусі принципу гаран­тованої екзистенціальності. універсальної взаєморезервованості буття і дає підставу говорити про «первинність духу».

Про що йде мова? Здатність матеріального світу до духовно-психічних взаємовідносин з іншими матеріальними світами на рівні «онтологічних цілісностей» (тобто як єдиної «матеріал ьі і о'і цивілізації» даної буттсво-реальнісної природи) може створювати сигуації в світобудові, коли один тип світового буття е більш старшим у відношенні до іншого «буттєвого типу», більш «древньої» матеріальної цивілізації. Тоді духовні принципи, які визначають взаємовідносини «древнього» світу з «молодими» світами, можуть бути «первинними» у відношенні до «молодої матеріальності» (хоча для даного «молодого світу» матерія с первинною за своїм зародженням). Таке розуміння цілком прийнятне з наукової точки зору, бо ми самі живемо в світі уявлень про «відкриті системи» (як більш досконалих у відношенні до «закритих систем») і свою матеріально-фізичну систему буття вже знаходимо в ролі системи, що неперервно розширюється. Таким шля­хом «психіка духу» стає цілком матеріальною «фізикою духу», а саме питання про «первинність» з партійно-філософського стає в площину наукових досліджень, позитивного пошуку на методології духовного пізнання. Одним з них є методологія «духовного інсайта», яка ба­зується на передумові, що духовно-психічна взаємодія світів відбувається шляхом «світлової трансляції» інформації («духовного знання»).

У релігії це носить форму трансляції «благих вісток» особливими «істотами, що світяться» (ангелами і архангелами), в космогнозії — форму персоніфікованого «космічного розуму, або позбавленого індивідуальності «космонооса» — накопичувана і передавача космічної інформації для всіх «користувачів», здатних «підключитися» до «космічного інформаторію».

Духовний інсайт — з області фізичної природи духу. Він не є «інсайт» у тій психологічній якості, як це має місце в Інтуїтивному пізнанні («осяяння» внутрішнім світлом)» він, скоріше, — «екс-сайт». Зв'язаний з утворенням не внутрішньої «світлової системи» знання (локалізованої у підкірці надзбудженої області нейронів як «закритої психічної системи», що моментно відкрилась у зовнішній універсум), але зовнішньо-відкритої «світлової системи» з входженням у неї всієї психосистемилюдини.Подібнуможливість досить легко проілюструвати на такому прикладі: екзистенціальне гарантування незнищуваності нашого фізичного буття світовим випромінюванням Сонця. Це можна побачити в тому, що частотний діапазон світлового сонячного випромінювання (приблизно 1 млрд. герц) синхронізований за частотою з тим обсягом «абсолютного космічного знання», яке пе­редається з швидкістю світла (300 тис. км/с). Тому швидкість світла не може бути ні більшою (нема більшого обсягу інформації, що пере­дається), ні меншою — тоді передається неповний обсяг інформації і принцип екзистенціальної гарантії не забезпечується. Цей «принцип достатності», який у всіх варіантах зараз обігрується в науці: «нульо­вий ріст» виробництва, розумна достатність самооборони, екологічна достатність використання природи, достатній мінімум народжуваності — відтворення населення, достатній мінімум соціального виживання, достатня затратність на задоволення розумних потреб людини і т.д. Принцип актичної трансляції духовного знання не дозволяє змінити одночасно всі взаємопов'язані параметри трансляції: частоти передачі, швидкості і обсягу передачі, бо на них «зав'язані» всі параметри даної фізичної реальності — за часом, простором, психолокалізованості приймачів інформації (антропний принцип самої людини), за енерге­тикою реальності, за її пред'явленістю для інших видів буття і зв'яз­ки-взаємодії з ними, тоді руйнується вся система світобудови! Через зміну одного-єдиного духовного параметра (але який є універсальним «для всіх систем буття). Обсяг знання, що передається, цілком конеч­ний для даної системи буття і нормального функціонування реаль­ності даного континуально-темпорального виміру —і в цьому відношенні воно «абсолютне знання», «абсолютна істина».

Але якщо навіть допустити, що все ж у фундаментальних прин­ципах буття даного типу щось змінилось, «спрацьовує» принцип ду­ховної взаєморезервованості реальностей і її даний тип перейде в інший вимір, тобто конкретно «спрацьовує» принцип духовної додат- ковості для даного тилу реальності, вона перейде з однієї системи буття в іншу систему, не порушуючи загальної гармонії світобудови. Чи ко­нечне число вимірів реальностей у такому разі? Воно може бути цілком конечним. Бо можливе віртуальне буття часових «транс-реаль­ностей» («екзіреальностей»), які об'єктивуються ментальністю «транс­цендентного суб'єкта», що знаходиться в стані «трансцендентальної медитації».

Подібне «духовне резервування» світобудови може бути прин-ципіально багатократним, багатокроковим і утворювати свою систему динамічних резервів — і в цьому полягає великий смисл принципу духовності як такого, що передбачає об'єктивну необхідність духу: вже не в якості «вищого начала», а робочого інструмента, без функціонування якого взагалі нічого не працює («працюючий дух», «дух-трудівник», за Гегелем). Принцип духовності в такій же мірі обу­мовлений «буттєвою необхідністю», як і «принцип матеріальності». Він забезпечує «тонке» регулювання вхідних сигналів (інформації, що знімається з «актичного носія» духовного знання) на матеріально-фізичні природні системи, а також одночасно регулювання вихідних сигналів — інформації про якість «розгорнутої екзистенціальності» (з прийнятого раніше на вході («духовного сигналу»). Подібним чином працює і сам «принцип світла» (актичний принцип буття), розгорта­ючи ту чи іншу світлову реальність. Сам світ існує як світло («світ як світло»). Тому представлена тут «інформаційна модель духу», мо­дель актичного функціонування духовного знання у науковому відношенні є цілком переконливою і онтологічне цілком можливою. Її навіть можна довести до рівня принципу і механізмів духоано-актчч-ного кодирування реальностей за типами буття. Так, дослідження квантової структури мікрочастинок виявили наявність «тех ні кольору» як найважливішої світло-енергетичної характеристики реальності, що розгортається, тобто спектральний склад світла може бути цілком відмінним від нашого на ступінь розрізнення частотних характеристик і характеру «згортання» кольорів спектра у «сукупне світло». Звичай­но, мова йде про кодирування резервних можливостей чи іншої реаль­ності, її гарантованої збереженості при тих чи інших космічних ка-таклізмах. Це здійснюється шляхом взаємодії з іншими реальностями та їх взаємопідтримання, що є генетичне самокодирування всієї сис­теми світобудови. Тут вбачається дія принципу духовного самопрог-рамування світобудови (принцип артефакта).

Параметри актичної трансляції духовного знання (частота пере­дачі інформації, швидкість передачі, обсяг інформації і план ре-альнісного виміру) тісно пов'язані з принципом фізичної конечності її споживача — людини. Вік у 60—70 років повинен стати цілком достатнім (і оптимізованим з енергетичного боку процесів життя), щоб людина змогла сприйняти і зрозуміти суть передаваної інформації як істинного знання, і зробити свій духовний вибір. Він є реалізація прин­ципу свободи духовного вибору, принципу свобідної волі. Даний прин­цип пов'язаний з можливостями наступної еволюції духовної сутності. а саме: вибір характеру екзистенціальності, реальнісної мірності, " фор-мності буття, які вже виходять за межі конечних параметрів існування у більш широкі континуальні і темпоральні можливості, про які мі можемо тільки гадати. І якщо це так, то тоді доречно вести мову про принцип духовної доцільностілюдського буття, наприклад, як мікрокосму, як синтезатора матеріального та ідеального, як провідника принципу розвигку в «фазному» (конечному) існуванні сутності те ін.

З позитивістської точки зору подібна духовна доцільність людсь­кого буття вбачається в принципі духовної рерифікації через ма­теріальне буття вихідних духовно-сутнісних основ цього буття з чо-зицій його надійності, якості, резервованості, сталості, можливостей, збереженості, незнищуваності, міцності генетичного зв'язку (невтрата коду і відсутність його «псування»), адекватності Істинносутності, адекватності матеріального втілення, активності форм («морфоактив-ності»), здатності до прогресу, регенерації, репродуктивності, утворен­ню нових композицій і т.п.

Метод духовного інсайта («екс-сайта») також відіграє цілком виз­начену методологічну роль в духовному пізнанні — це «світлорезонан-сна перевірка» (метод резонансно-актичної верифікації) всіх названих вище можливостей на:

а) доцільність їх екзистенціонального розгортанняяк буття, б) доцільність їх вітального розвитку як. процесів життя і в) до­цільність їхпсихогенного вдосконаленнядо рівня «живого мікрокосму», «живої мікрореальності», в т.ч. і в формах антропобуття (як і інших неантропних форм).

Методологія духовного пізнання, таким чином, у найближчій перспективі може стати однією з провідних у контексті наукового пе­редбачення «революції освіти», «моральної революції», «духовної ре­волюції» людства. Екологічні резерви природи практично вичерпані, а людському соціуму потрібні все більш потужні джерела енергії, і їх пошук рано чи пізно перетворюється в «світло-духовне дослідження» нашої реальності і в сферу її духовно-актичних перетворень. Перші репрезентації духовно-актичної сутності людини в станах клінічної смерті і «дослідів поза тілом» підтверджують реальність подібних мож­ливостей. На методологічних підставах духовного пізнання філософської гносеології, а за нею і наука, р змозі будуть вирішити пізнавальні задачі якісно більш вісокого рівня, а саме:

1) виконати трансформативну функцію людського інтелекту, тобто перетворення психічних основ людського мислення і його пере­творення в «психодуховне мислення», розвитку з духовної свідомості духовного мислення (які звичайно є не релігійними); таким чином інтелект зі свого звичайного раціонального рівня сходить до «Духовно­го інсайт-телекту» — всередину спрямованому духовному мисленню, і до «духовного ексайт-телекту» — зовніспрямованому духовному мис­ленню; трансформація людського інтелекту при цьому йде в напрямі набуття здатності до духовно-трансцендентального способу мислення і розвитку «духовного транс-телекту» в змінених станах свідомості трансцендетальної медитації-споглядання;

2) виконати деміургічну функцію духовного посередництва («ур» — дух) між пізнавальними системами різних порядків, наприклад мікрокосм, ', макрокосму І мегакосму, знаходження між ними свого ро­ду «духовного інтерфейси»', таким шляхом продуктивно суміщується знання з різними методологічними основами і «точками відліку»: зна­ходження духовно-інформаційних основ природного буття людини як спосіб порятунку від екологічної катастрофи шляхом об'єднання різнопланових рівней земнобуття, програма пошуку інопланетних цивілізацій і контакту з інопланетним розумом (програма СЕТІ), виз­начення методологічної основи «космічної мови» — космолінга та ін.;

3) виконати культурологічну функцію «духовного вирощування» (культура як «шанування духу», за М.К, Реріхом), тобто налагоджу­вання унівсрсально-актичного «світлозв'язку» реальностей і реаль-нісного «світлорозвитку» світобудови як єдиної реальнісно-світлової синергосистеми («актичної синергосистеми»); тим самим універсаль­но проводиться принцип «гносеологічної реальності» як принцип-праг­нення різнорідних реальностей до «абсолютного знання» (духовного знання) через їх об'єктно-суб'єктне об'єднання в єдину актичну синергосистему; духовне пізнання тоді стає «космічною культурною цінністю» і основою для культурно-пізнавального контакту всіх космо цивілізацій.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал