Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Ізомерія комплексних сполук.Стр 1 из 2Следующая ⇒
Велике поширення в хімії комплексних сполук має ізомерія - існування декількох сполук з однаковими складом і молекулярною масою, але молекули яких відрізняються за будовою, фізичними і хімічними властивостями. Для комплексних сполук особливо характерні наступні види ізомерії: сольватна (у водних середовищах - гідратна), іонізаційна, координаційна, геометрична і оптична (дзеркальна). Сольватна (гідратна) ізомерія полягає в різному розподілі молекул розчинника (води) між внутрішніми і зовнішньою координаційними сферами комплексу. Так, наприклад, гексагідрат хлориду Хрому (III) СгС13-ЗН2О існує у вигляді трьох ізомерів: [Сг(Н2О)6]С13 [СгС1(Н2О)5]С12-Н2О [СгС12(Н2О)4]С1-2Н2О трихлорид гексааква моногідрат дихлорида дигідрат монохлорида хрому(ІII) пентааквахлор тетрааквадихлоро хрому(ІII) хрому(ІII) Іонізаційна ізомерія обумовлена різним розподілом неоднакових за своєю природою іонів між внутрішніми і зовнішньою координаційними сферами комплексної сполуки, у зв'язку з чим змінюється характер дисоціації цієї сполуки, наприклад: (РtBr2(NHз)4]С12 [РtС12(NН3)4]Вг2 дихлорид тетраамінди- дибромід тетраамін- бромоплатини (IV) дихлороплатини (IV)
Координаційна ізомерія обумовлена тим, що в сполуці шо складається з комплексного катіона і комплексного аніона, ліганди можуть бути розподілені різним чином між цими двома комплексними іонами, наприклад:
гексаціанохромат (III) гексаціанокобальтат (III) гексаамінокобальта (III) гексаамінхрома (III)
Суть геометричної ізомерії (цис-, транс -ізомерія) полягає у різному просторовому розташуванні адендів біля центрального іона і виявляється тільки в комплексних сполуках, які мають октаедричну або площинну будову, наприклад комплекс кобальту СоA4Ва2 існує у вигляді таких ізомерних форм:
Сполуки II і IV називаються цис -ізомерами, а І і III — транс -ізомерами. Чим складніший хімічний склад молекули, тим більше можливостей для прояву ізомерії. Так, для комплексних сполук, що містять у внутрішній сфері 6 різних адендів, можуть існувати 15 геометрично ізомерних форм. У багатоядерних сполуках можливості прояву геометричної ізомерії особливо широкі. У більшості випадків геометричні ізомери розрізняються між собою хімічними властивостями, розчинністю, магнітним сприйняттям, дипольними моментами. У випадку менш стійких сполук, наприклад похідних Со(ІІІ), Сг (II) та ін., в процесі хімічної взаємодії утворюється суміш двох або декількох ізомерів, які можна розділити перекристалізацією. Оптична (дзеркальна) ізомерія спостерігається у комплексних сполуках, молекули яких не мають ні центру симетрії, ні площинну симетрію. Причиною появи оптичної активності може служити асиметрія центрального іона, наприклад іона Рt (IV) у сполуці
де еn відповідає NН2-СН2-СН2-NН2. При синтезі оптично активних комплексних сполук у більшості випадків одержують їхні рацемати (суміш оптичних ізомерів), які можна розділити на окремі оптичні ізомери наступними способами: 1) кристалізацією; 2) додаванням до розчину рацемата затравки речовини тієї ж конфігурації, що і виділювана сполука; 3) одержанням діастереоізомерних форм, які можна далі розділити перекристалізацією; для поділу оптичних ізомерів, що містять оптично активний комплексний аніон, застосовують оптично активні основи (стрихнін, бруцин, цинхонін), а для поділу комплексних сполук катіонного типу - оптично активні кислоти (винну кислоту, камфорсульфонову кислоту і т.п.); 4) на основі різної адсорбуємості оптичних ізомерів на поверхні оптично активного кварцу; 5) користуючись різною реакційною здатністю ізомерів та ін. Особливе місце серед інших комплексних сполук займають так звані внутрішньокомплексні сполуки. За типом цих сполук побудовані чисельні металопротеїди, білкова частина яких міцно зв'язана з іонами металів, їх значення для життєдіяльності людини, тварин і рослин настільки велике, що вони стали предметом особливої науки, виділеної з біохімії - біонеорганічної хімії. Внутрішньокомплексні сполуки є одним із різновидів циклічних або так званих хелатних (від " хеле" - клішня), комплексних сполук, які відрізняються тим, що один з кінцевих атомів полідентатного ліганду зв'язаний з центральним атомом-комплексоутворювачем за рахунок неспареного електрона звичайним ковалентним або іонним зв'язком, а інший -за рахунок донорно-акцепторної взаємодії. Таким чином, іон металу за допомогою цих двох зв'язків виявляється як би затиснутим клішнею, а іноді і декількома такими клішнями і при переході такої комплексної сполуки в розчин він не виявляє своїх звичайних властивостей.
|