Головні тенденції. Провідні театри. Театральна архітектура. Декорації. Театральні машини. Костюми

Актори

ТОММАЗО САЛЬВІНІ (1829-1915). Італійський актор. Творчість Сальвіні – вершина сценічного мистецтва XIX століття. Серед ролей: Отелло («Отелло»), Саул («Саул»), Інгомар («Син лісів»), Коррадо («Громадянська смерть») та ін. Томмазо Чезаре Сальвіні народився 1 січня 1829 року в Мілані. Його батько Джузеппе походив з сім’ї військових. У Флоренції Томмазо відвідував школу при церкві Сан-Джованніно; крім арифметики й історії, яку він особливо любив, там викладали й латину. Улітку 1840 року Томмазо потрапив на виставу з участю прославленого актора Луїджі Вестрі. У 1842 році Джузеппе Сальвіні прийняли першим актором у трупу Бон-Берлаффа, Томмазо приєднався до батька. Одного разу в Форлі він замінив хворого виконавця ролі Паскуїно (Арлекіна) у спектаклі «Цікаві жінки». Дебют пройшов успішно, його репліки супроводжували вибухи сміху й оплески глядачів. Молодшому Сальвіні стали доручати ролі слуг, арлекінів. Аби дати синові сильного вчителя, Джузеппе Сальвіні поступив у 1843 р. як «другий ведучий» актор у трупу знаменитого Густаво Модени. У 1844 році до молодшого Сальвіні перейшли всі ролі «першого молодого актора». Але незабаром він залишився без підтримки батька, який помер після хвороби. Через 4 роки Сальвіні прийняти на амплуа «перших і других коханців» у Королівську Неаполітанську трупу театру «Фьорентіна». Перший рік у новій трупі нічого не дав йому, і Сальвіні, розірвавши трирічний контракт, переходить у трупу Кольтелліні – Доменіконі. Йому, як «першому молодому акторові» і «першому Аморозо», було відразу призначена платня в три тисячі лір. Більш того, він отримав виключне право грати Давида в «Саулі» і головну роль у «Оресті». Луїджі Доменіконі вручив Томмазо папку з тридцятьма шістьма ролями, їх треба було підготувати і зіграти протягом посту 1847 року. Томмазо справився з важким завданням. Для першого бенефісу він вбрав «Ореста».

Потім настав час роздумів. Сальвіні відчув, що йому не вистачає знання класичної літератури. Він почав читати переклади Шекспіра. Дебют у шекспірівській «Заїрі» відбувся в Болоньї, де Сальвіні затримався після карнавалу 1853 року, щоб битися з відомим більярдистом. У Болоньї з’явилася трупа Дзанноні. Антрепренер умовив Томмазо зіграти в декількох спектаклях, в тому числі і «Заїрі». Успіх актора був незабутнім. У 1856 році Сальвіні уклав договір на великий піст із королем антрепренерів Чезаре Дондіні. Він вступив до трупи як «абсолютний перший герой із правом вибору ролей». Томмазо грає Отелло й Гамлета. У 1857 році трупа Дондіні відправляється на гастролі в Париж, центр європейського театрального життя. «Заїра» і «Саул» були прийняті місцевою публікою стримано. Залишалася остання карта – «Отелло». Вистава пройшла тріумфально.

У лютому 1861 року Сальвіні збирає свою першу трупу, до якої ввійшла і його дружина Клементина. Цю трупу сучасники проголосили «обраною», тут були виконавці на будь-яке амплуа. У вересні трупа Сальвіні укладає контракт з Філіппо Монтефоскі, орендарем театру «Балі». Серед шістнадцяти нових спектаклів була драма «Громадянська смерть» («Коррадо») Джакометті. Вистава стала тріумфом актора. У Неаполі Сальвіні ставить «Короля Ліра». П’ять років він вивчав шедевр Шекспіра, вживався в образ, чекав «натхнення», щоб передати драматизм останнього акту. Томмазо добився великого успіху. Після успішних гастролей в Іспанії та Португалії (1869) Сальвіні виступає в «Нікколіні», у Флоренції. Глядачі захоплено зустрічають трагедію «Ардуіно д’Івреа» С. Мореллі. В образі гордого героїчного маркіза д’Івреа італійці бачили втілення «короля-мученика» Карла Альберта і Віктора Еммануїла II. У 1871 році Сальвіні перетинає океан. Актор завоював серця жителів столиці Уругваю, тріумфально виступив у Буенос-Айресі і Ріо-де-Жанейро. Повернувшись на батьківщину, Сальвіні отримує принадну пропозицію виступити з гастролями тепер вже в Північній Америці. Перший спектакль у США – «Отелло» – відбувся 16 вересня в «Музичній Академії». Після Нового Орлеана настала черга Куби, а потім Мексики. Потім нове відвідування Філадельфії та Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро. Десятиліття – з 1880 по 1889 рік – можна назвати «американським»: Сальвіні вісім разів перетинав океан. У 1882 році актор показав у Нью-Йорку свою нову роботу – «Короля Ліра». Гастролі осені 1885 ознаменувалися прем’єрою «Коріолана» Шекспіра. Останнє турне по Америці він починає в жовтні 1889 року і закінчує в травні 1890-го. Не менш успішними були гастролі Сальвіні в Росії, де він побував п’ять разів.

Сальвіні помер 31 грудня 1915. Він заповідав муніципалітету Флоренції весь свій архів і отримані подарунки, а також мармуровий бюст Вітторіо Альфьєрі. Заповіт закінчувалося словами: «Я вмираю з вірою у Христа, чиїм заповідям завжди намагався слідувати. Я прошу Всемогутнього про процвітання моєї батьківщини, як політичному, так і моральному, і щоб вона зразком благородства і справедливості для інших націй».

ЕЛЕОНОРА ДУЗЕ (3.10.1858, Віджевано, — 21.4.1924, Пітсбург, США), італійська актриса. Народилася в акторській сім'ї. Дузе була онукою великого актора діалектального театру, одного з реформаторів комедії дель арте, батько - Алессандро Дузе - актор невеликої мандрівної трупи. Вперше Дузе виступила на сцені в 4 роки, грала Козетту в спектаклі «Знедолені» по В.Гюго. Брала участь в спектаклях мандруючих труп. Грала ролі Дездемони, Офелії («Отелло», «Гамлет» Шекспіра), Терези Ракен («Тереза Ракен» Золя) та ін. У 1887 р. вона організувала власну трупу (під керівництвом Ф.Андо). У кінці 80-х рр. 19 ст. стала найпопулярнішою актрисою Італії, з тріумфальним успіхом виступала в більшості країн Західної Європи, а також у США, Південній Америці, Єгипті. У 1891-92 і 1908 гастролювала в Росії.

Із ролей Дузе в класичному репертуарі найзначніші: Джульєтта і Клеопатра (" Ромео і Джульєтта", " Антоній і Клеопатра" Шекспіра), Мірандоліна. Виконання ролі Клеопатри (1888) визначило схильність Дузе до тонкої психологічної характеристики, розкриття суперечностей характеру. Клеопатра-Дузе поєднувала щирість і підступність, ніжність та іронію, великодушність і жорстокість. Подальша творчість Дузе була пов'язано переважна з творами сучасної італійської і перекладної драматургії. Вона першою в Італії грала ролі в п'єсах Г. Ібсена (Нора «Ляльковий дім», Гедда Габлер — «Гедда Габлер» тощо). Велике місце в творчості Дузе займали ролі в п'єсах Р.д’Аннунціо (Ганна «Мертве місто», Франческа «Франческа та Ріміні» і ін.), М.Метерлінка (головна роль — «Монна Ванна»), О.Дюма-сина (Маргарита Готьє — «Пані з камеліями», одна з кращих ролей), В.Сарду та ін. Особливо близькі були Дузе характери нервових, бунтівних жінок, незадоволених сьогоденням. Сценічні образи, створювані Дузе, відрізнялися особливою людяністю, привабливою жіночністю. Мистецтво актриси, що розвивалося в руслі психологічного реалізму, було пройняте прагненням виразити значні думки, справжні почуття людей. У 1909 залишила сцену. Простота, людяність, жіночність – характерні риси творчості актриси. Порівняно із своїми попередниками (Г.Модена, А.Рісторі, Е.Россі, Т Сальвіні) Дузе здавалася більш нервовою, життєвий ритм її героїнь вирізнявся особливою напругою. Душевний надлом, відчуття нетривкості життя, невдоволення теперішнім і страх перед майбутнім, гостре відчуття самотності, сум, внутрішній розлад - характеризує більшість образів Дузе. Гра Дузе відрізнялася віртуозною сценічною технікою, яку актриса використовувала для глибокого і тонкого розкриття світу її героїнь. У 1916 р. вийшов фільм " Попіл" (за романом Деледди) за участю Дузе. У 1921 р. матеріальні труднощі змусили Дузе знову повернутися в театр. Краща роль цього періоду - фру Алвінг (1921). Після захоплення влади в Італії фашистами Дузе покинула батьківщину.