Міжнародний валютний фонд

В умовах подальшої інтернаціоналізації господарської діяльності у світі і тих змін, що відбуваються в усій сукупності товарно-грошових відносин, все значнішою стає роль різноманітних міжнародних валютно-кредитних установ. Ця роль виявляється у посиленні регулюючого характеру цих установ, а також у зростанні їх значення щодо вирішення проблем суспільного відтворення, які час від часу виникають у тій чи іншій країні. Усе більшу роль ці організації виконують в аналізі основних тенденцій розвитку світового господарства і в розробці на базі цього аналізу рекомендацій щодо найбільш суттєвих проблем в економічному житті світової спільноти.

Особливого значення міжнародні валютно-кредитні установи набувають для тих країн, економіка яких є перехідною. Серед цих країн, як відомо, знаходиться й Україна, яка з самого початку свого існування як незалежної держави плідно співпрацює з найбільш потужними світовими валютно-кредитними установами, серед яких: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Він повинен був мати третю за розмірами квоту в статутному фонді. Розмір останнього планувався у сумі 8, 8 млрд дол.. З них частка США – 2750 млн дол., Великобританії – 1300 млн дол., СРСР – 1200 млн дол., Китаю – 550 млн дол., Франції – 450 млн дол. і т. д.

Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. З позиції сьогодення така офіційна версія була не зовсім правдивою. Так, вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота, стан платіжного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору. Але разом з тим серед умов МВФ були й дійсно дискримінаційні стосовно Радянського Союзу. Так, СРСР, маючи третю, після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі його вступу до МВФ) права вето.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв’язку з розпадом СРСР. Пізніше, у 1992 р., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них – Росія, Україна, Казахстан та ін.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і, нарешті, остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачила припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Відповідно до Статуту МВФ його головними завданнями є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі і розвитку міжнародних валютних відносин;

- підтримка стабільного курсу валют;

- підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ;

- допомога в організації багатосторонньої системи платежів за поточними операціями;

- надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць;

- відміна валютних обмежень.

Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, який, як і керівник, теж призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Виконавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Директорат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяльність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту і імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядалась один раз на п’ять років, а з 1973 р. – один раз на три роки. Перегляд квоти може бути здійснено і на вимогу країни – члена МВФ. Кожна країна до 1978 р. 25% своєї квоти вносила в золоті, а останнім часом у власній валюті. Нині 25% квоти країна вносить у СДР або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а останню частку – у національній валюті.

Квота має важливе значення для участі у рішеннях МВФ, оскільки крім 250 “базисних” голосів, які має країна-учасниця, кожні 100 тис. квоти дають додатково 1 голос. Крім того, квота визначає й можливість країни у використанні ресурсів МВФ. Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20%). На країни – члени Європейського союзу припадає біля 30% голосів. Серед країн СДН найбільша кількість голосів у Росії (2, 92%), а кількість голосів України на другому (серед членів СНД) місці (0, 73%). Країна, яка має найменше голосів у МВФ (270), - це Мальдівська Республіка. Рішення з питань приймаються більшістю у 70% голосів, а з найбільш важливих вимагається кваліфікована більшість – 85%.

На початку ХХІ ст. до МВФ входило більш ніж 180 країн, а загальна сума квот склала близько 150 млрд СДР. Квота Росії становила 2876 млн СДР, України – 997, 3 млн СДР, Казахстану – 165 млн СДР.

Країна – член МВФ має перед Фондом певні зобов’язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації. Останнє проявляється в тому, що кожна країна на вимогу МВФ може надавати йому ту інформацію, яка необхідна Фонду для виконання ним своїх функцій. Найчастіше це данні, що стосуються видобутку золота, його експорту та імпорту, розмірів національного доходу, стану платіжного балансу, індексу цін та ін

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країни: Казначействами, Центральними банками, або ж стабілізаційними фондами. Кредити, які країна-учасниця може отримати у МВФ, лімітуються, і, як правило, оформляються згодою про резервний кредит, або угодою “стенд-бай”. За цією угодою країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25% квоти) і понад це у розмірі 100% квоти, у цілому – 125% своєї квоти. Заставою виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті. Підставою ж для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі і т. ін.

Крім того, країна може отримати кредит зі спеціальних фондів, створення яких практикує МВФ. До їх числа можна зарахувати, наприклад, Фонд компенсаційного кредитування, призначений для кредитування країн у разі дефіциту їх платіжного балансу, викликаного різким падінням світових цін, уведенням обмежень на торгівлю і т. ін. Важливу роль відіграє Фонд підтримки структурних перетворень, що здійснює кредитування країн, економіка яких переходить на ринкові засади. Підтримуючи функціонування цих фондів і створюючи нові, МВФ сприяє подальшому розвитку міжнародних валютно- кредитних відносин.

МВФ виконує великі регулюючі функції у світовій грошовій сфері. Головним чином, це регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, що виникають між членами цієї організації у зв’язку з дефіцитом платіжного балансу тієї чи іншої країни. Основний механізм такого регулювання зводиться до надання коротко- і середньострокових кредитів.

Механізм регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин з боку МВФ включає і його дії щодо усунення валютних обмежень. Це досягається способом регулювання режиму валютних операцій і механізму їх здійснення. Валютні обмеження можуть мати місце тільки за умови дозволу МВФ і тільки на певний період, такі обмеження ще можуть бути дозволені новим членом МВФ на певний перехідний період.

Міжнародні кредитні відносини ця організація регулює і через свої дії щодо тієї чи іншої країни. Якщо МВФ співпрацює з країною і надає їй позики, то це є певним сигналом для державних і приватних кредиторів та сприяє розширенню їх кредитної діяльності. Співпраця країни з МВФ є підтвердженням платоспроможності країни.

Свої регулюючі функції МВФ здійснює на базі величезної аналітичної роботи, яка включає збір і опрацювання величезного масиву інформації всіх країн-членів цієї організації. Така інформація стосується значної кількості макроекономічних процесів, а саме: динаміка ВВП, розвиток і співвідношення експорту й імпорту, стан платіжного балансу, зміни в золотовалютних резервах та ін.

В України у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку і трьох його філій (МФК, МАР та БАГІ). У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997, 3 млн СДР. Оскільки Україна у момент вступу до МВФ знаходилась у стані глибокої кризи і мала змоги зразу внести ці кошти, то вона скористалася Позичковим фондом при МВФ, з коштів якого країнам, що переживають певні фінансові труднощі, видають безстроковий, безвідсотковий кредит, який поступово треба погасити.

Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією. Це співробітництво, як показує досвід багатьох країн, може бути як позитивним, так і негативним. Безсумнівно, що співпраця з МВФ може сприяти структурній перебудові економіки, досягненню макроекономічної стабілізації й інших позитивних зрушень з цією організацією може призвести і до негативних наслідків. Ідеться, насамперед, про ті рекомендації, що дає МВФ і виконання яких може бути небезпечним для країни і її населення. Так, наприклад, МВФ часто наполягає на скасуванні пільг для окремих верств населення, а в умовах зубожіння основної маси громадян нашої країни це може бути дуже небезпечним. Вимоги МВФ стосуватись також видатків державного бюджету, здійснення певної монетарної політики тощо.

Зі вступом у МВФ Україна взяла на себе великі зобов’язання як країна-член фонду з валютного регулювання. Ці зобов’язання полягають у тому, що наша держава не може здійснювати будь-які маніпулювання валютним курсом для забезпечення власної переваги перед іншими країнами. Сюди ж належить і зобов’язання при здійсненні валютної політики суворо дотримуватись основних положень МВФ і не допускати таких дій, які були б руйнівними для інших країн.

У цілому співпраця України з МВФ є перспективною і нині зосереджена на таких напрямках:

- надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

- підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

- розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.

Для реалізації цих напрямів МВФ надає нашій державі кредити. Вони використовуються для покриття дефіциту державного бюджету та інших цілей. Починаючи з кінця 1994 р., Україна отримує фінансову підтримку від МВФ при вирішенні багатьох своїх економічних проблем. Спочатку це була допомога, спрямована на подолання величезних труднощів, викликаних зростанням цін на енергоносії, які Україна імпортувала з Росії. Потім у 1995-1999 рр., коли наша держава мала дефіцит рахунка поточних операцій платіжного балансу, цей дефіцит на 66, 3 % покривався за рахунок кредитів МВФ. Загальна сума такого кредитування з боку МВФ за цей період досягла 3, 3 млрд дол..

У 1998 р. між Україною і МВФ підписано угоду про надання їй кредиту розширеного фінансування загальним розміром 2 млрд 266 млн дол.. Цей кредит, розрахований на 10-річний термін з пільговим періодом 4, 5 роки, був наданий під відносно невисокий (до 7 %) відсоток. Він надався Україні певними траншами, хоч і не завжди обіцянки про надання нам позики дотримувались МВФ.

Оцінюючи в цілому значення кредитів МВФ як позитивне для України явище, що дозволило подолати досить суттєві труднощі на шляху становлення ринкової економіки, слід зазначити й певні негативні моменти. Серед останніх головне місце посідає суттєве зростання нашого боргу перед МВФ. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика і продовжує збільшуватись. Так, якщо в 1994 р. Україна заборгувала МВФ 249, 3 млн СДР, то в 1998 р.- вже близько 2 млрд СДР.

Це ставить питання про розробку стратегії наших відносин з цією організацією. Ії сформульовано у посланні Президента України до Верховної Ради: < < Концептуальні засади економічного й соціального розвитку України на 2002-2010 роки: європейський вибір> >. Згідно з цим документом центр ваги у співробітництві України з МВФ переміщується з площини суто кредитних стосунків у площину консультаційних. Мета здійснення останніх – поступове узгодження головних параметрів нашої макроекономічної політики з політикою провідних європейських країн.