Анна Ахматова

23 червня 1889 в передмісті Одеси Великий Фонтан народилася Анна Ахматова в сім'ї відставного інженер-капітана 2-го рангу Андрія Антоновича Горенко та Інни Еразмівною. Через рік після народження Ганни сім'я переїздить до Царського Села, де вона росла до шістнадцяти років, кожне літо проводячи під Севастополем. Дитячі літні спогади стали основою для її першої поеми «У самого моря» в 1914 році, а мотиви Царського села і Пушкіна були творчої основою, а часто і опорою протягом усього життя.
У Царському Селі в святвечір 1903 Аня Горенко познайомилася з гімназистом Миколою Гумільовим, і стала постійним адресатом його віршів.
Після розлучення батьків у 1905 Ахматова разом з матір'ю переїжджає до Євпаторії, а пізніше до Києва.
У 1907 році в Парижі, в журналі «Сіріус» поетеса опублікувала перший вірш «На руці його багато блискучих кілець» під ініціалами «А. Г.».
Навесні 1910 року після кількох відмов Ахматова погодилася стати дружиною М. С. Гумільова..
Восени 1910 Ахматова робить спробу надрукуватися самостійно і посилає вірші в журнал «Руська думка». У тому ж році відбулося її перший виступ зі своїми віршами і вона вперше отримала від чоловіка схвалення своєї творчості.
1912 року вийшов перший збірник віршів «Вечір», незважаючи на скромний наклад у триста примірників, приніс Ахматової миттєву славу. Збірник був випущений «Цехом поетів» - об'єднанням поетів-акмеїстів, секретарем якого обрали Ахматову.
1 жовтня 1912 року в подружжя народжується син Лев, майбутній історик і географ, автор етнологічної теорії.
Восени 1914 року Микола Гумільов йде на фронт добровольцем. Ганна Андріївна в цей час лікується від туберкульозу у Фінляндії, пізніше в Севастополі.

В 1918 році Ахматова виходить заміж за ассириологи і поета В. К. Шилейко.
У вересні 1917 року виходить збірка «Біла зграя»..
1921 рік пройшов важкою ходою по життю поетеси. Ще в лютому вона головує на вечорі пам'яті Пушкіна, де виступає Блок з промовою «Про призначення поета» і на якому присутній М. С. Гумільов. У ніч з третього на четверте серпня Гумільова заарештовують, трьома днями пізніше помирає Блок, ще через два тижні Гумільова розстрілюють..

У січні 1922 Ахматова знайомиться з Пастернаком, трохи пізніше - з Булгаковим.
У 1924 нові вірші Ахматової публікуються в останній раз перед п'ятнадцятирічним перервою. Її виключають зі Спілки письменників. Новий спалах туберкульозу привела її в санаторій Царського Села, де вона лікується разом з дружиною Мандельштама.
В кінці 1922 на півтора десятиліття Ахматова з'єднує свою долю з мистецтвознавцем Н. М. Пуніна.

В 1926 році переселяється в в садовий флігель Шереметьєвського палацу.
У 1935 були арештовані син Ахматової Лев Гумільов і Пунін, а незадовго до цього - її хороший друг поет Мандельштам. Після письмового звернення Ахматової до Сталіна сина і Пуніна звільнили, але в 1938 році Лева знову заарештували і засудили до страти. Тільки подальше репресування самих катів врятувало його від виконання вироку

У 1939р. після полузаінтересованной репліки Сталіна вирішуються видати її збірка «З шести книг».

У 1965 видано підсумковий збірник «Біг часу».

В 1964 -Ахматовоій було дозволено прийняти італійську літературну премію Етна-Таорміна.

В 1965 -Ахматова отримала звання почесного доктора Оксфордського університету

5 березня 1966 в Домодєдово Ганна Андріївна Ахматова померла. Її відспівували в Морському соборі.

Футуризм (майбутнє) - авангардистська течія початку XX ст. (1910-ті роки).

У Росії футуристський рух (який, до речі, не був «запозиченням» з італійської культури) набув широкого розмаху. І це не дивно, адже саме він найсучаснішою художньою мовою увиразнював утопічні настрої, що поширилися в російському суспільстві напередодні революції 1917 р.

У російському футуризмі співіснували декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. «Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: " Гілея", або кубофутуристи, -В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, 0. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; " Асоціація егофутуристів" - І. Северянин, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; " Мезонін поезії" - B. Шершневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; " Центрифуга" - C. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.
Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи -найбільш радикальна й продуктивна група».

Разом зі старим світом і старою культурою поети-футуристи відкидали і стару поетичну мову з її традиційними художніми засобами, усталеним синтаксисом, правописом та пунктуацією. У пошуках нової мови вони вдавалися до «словотворчості та словоновацій» без обмежень, розробки нових типів рим та ритму, створення оригінальних зразків візуальної поезії та фігурних віршів. Невичерпні можливості подібних експериментів продемонструвала лірика Велимира Хлєбникова (1885-1922; справжнє ім'я поета - Віктор), якого видатний літературознавець Ю. Тинянов називав «Лобачевським слова». Прагнучи охопити час у єдності минулого, теперішнього та майбутнього (у такий спосіб, щоб пересуватися у часі так само вільно, як у просторі), Хлєбников спробував винайти відповідну оновлену мову шляхом сполучення її найдавніших пластів із власними новоствореними конструкціями

Основні ознаки футуризму:

- бунтарство, анархічність світосприйняття, вираження масових настроїв натовпу;

- заперечення культурних традицій, спроба створити мистецтво, спрямоване в майбутнє;

- бунт проти звичайних норм віршованої мови, експерименти в царині ритміки, рими, орієнтація на виголошуваний вірш, лозунг, плакат;

- пошуки «розкріпаченого», «самовитого» слова, експерименти щодо створення «заумної» мови.

Кубофутуристи (від «кубізм» -напрям в зображувальному мистецтві), чи «будетляни» (В. Хлєбніков) Д. Бурлюк, М. Бурлюк, В. Хлєбніков, В. Каменський, О. Кручених, В. Маяковський, Є. Гуро.

Егофутуризм (лат- я) - І. Севєрянін.

«Новоселянська поезія» 1910-х років: М. Клюєв, С. Єсенін.

Представниками «срібної доби» також можна назвати в живопису - І. Рєпіна, М. Врубеля, М. Нестерова, К. Петрова-Водкіна, В. Комісаржевську, М. Чехова, В. Мейєрхольда, К. Станіславського, В. Качалова; музиці - О. Скрябіна, С. Рахманінова, І. Стравінського.

.

Володимир Володимирович Маяковський - народився 19 липня 1893 р. у грузинському селищі Багдаді в родині лісника. Мати була родом з херсонських селян. Це і дало привід поетові згодом писати про своє походження.

З 1902 р. навчався в місцевій гімназії, а потім у Москві (переїхали після смерті батька).

1911 р. навчався в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Водночас пристав до футуристів.

1912р. -перший твір " Ніч" було надруковано в збірці " Зневага громадських смаків".

З 1922 р. він 9 разів перетинав кордон. Німеччина, Франція, Мексика, Америка викликали у поета антагоністичні почуття: він засуджував експлуатацію, расизм.

1915 р - Маяковський познайомився з Лілією Брік. На той час Брік була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації знайшли незвичний: погодилися на " любовний трикутник" і створили нову родину. Йосип Брік, який дуже кохав дружину, обрав собі роль друга і порадника.

У 1918 році Маяковський написав сценарій для фільму «Не для грошей народжений» за мотивами роману Джека Лондона «Мартін Іден». Не збереглося жодної копії цього фільму.
1918 рік - «Панночка і хуліган». Режисери фільму Володимир Маяковський та Євген Славинський. В основі сюжету оповідання Едмонда д'Амічіса «Вчителька робітників». Сценарій Володимира Маяковського, в заголовних ролях - він і Олександра Ребікова.
1928 рік - «Октябрюхов і Декабрюхов». Сценарій цієї ексцентричної комедії був написаний Володимиром Маяковським до десятиріччя Жовтневої Революції.

14 квітня 1930р. -поет застрелився коли Бріків не було в Москві, і мати Маяковського повторювала: " Якби була Ліля, цього не сталося б..." Куля, що обірвала його життя - ще одна загадка. Чому поет, який засуджував самогубство С.Єсеніна. Версій існує багато, але зрозуміло одне: він поступово втрачав упевненість у своїх ідеалах (творчість останніх років переважно сатирична); крім того, самогубство було одним із головним мотивів у житті Маяковського. За словами Л.Брік, це було ніби хронічною хворобою Він кілька разів намагався піти з життя... і одного разу це закінчилося трагічно.

1958 рік - «Маяковський починався так». Фільм-біографія за мотивами автобіографічної повісті Маяковського «Я сам». У ролі Маяковського - Родів Челідзе. Грузія-фільм.
1962 рік - «Літаючий пролетар», мультфільм за мотивами однойменної поеми.
1970 рік - «Панночка і хуліган», телефільм-балет на основі сценарію 1918 режисера Аполлінарія Дудко.
1975 рік - «Маяковський сміється, або Клоп-75». Фільм-колаж режисера Сергія Юткевича знятий за п'єсою «Клоп» і сценарієм «Забудь про камін» Володимира Маяковського.

Отже, «срібна доба» - унікальне явище російської культури, її духовний злет, духовний прорив. В символічному сенсі її можна назвати золотою добою, адже такою кількістю талантів, яскравих і несхожих між собою особистостей не відрізнявся в Росії навіть пушкінський період.

Список використаних джерел:

https://www.testsoch.net/sribne-stolittya-rosijs-poez/

https://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/biography/blok.htm

https://ua-referat.com

https://studentu.ucoz.ua/index/0-46