Наочні методи навчання.

Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

Полтавської обласної державної адміністрації

Державний професійно – технічний навчальний заклад

«Полтавське вище професійне училище імені А. О. Чепіги»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА:

Наочність на уроках української літератури та методика її використання».

Полтава – 2013

Розробила

Викладач української мови та літератури

Кирій Лариса Василівна

Розглянуто і затверджено

На засіданні МК суспільно-філологічних дисциплін

Протокол № ____від_______________

Голова методичної комісії

ЗМІСТ

Вступ

Наочні методи навчання.

Види наочності.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Наочність у педагогіці завжди була і є одним з найважливіших принципів навчання, фундаментом для здійснення всебічного розвитку особистості. Цей принцип навчання був вперше сформульований Я. Коменським, а в подальшому розвинений Й. Песталоцці. З вітчизняних дидактів, що займалися цією проблемою, слід відзначити перш за все К. Ушинського, одного з перших розробників форм наочного навчання. Психологічні дослідження використання різноманітних засобів наочності проводились багатьма вченими, зокрема Л. Занковим, І.Соловйовим, Ж. Шиф, Б. Пінським, Г. Дульньовим, В. Петровою, М.Нудельманом, М. Феофановим та ін. Особливо слід зауважити, що наочні засоби є одним з найважливіших елементів будь-якого навчального процесу в різноманітних навчальних дисциплінах. Це чітко ілюструють дані про засвоєння навчальної інформації дітьми 14–17 річного віку. Адже ефективність засвоєння інформації учнями зростає за умови залучення до цього процесу якомога більше органів чуттів. Найефективніше діти засвоюють інформацію подану на слух та на зір з подальшим її обговоренням.

Відтак проблемою використання наочності в навчальних закладах займаються чимало українських та російських педагогів-практиків, серед них слід особливо виділити Т. Бабійчук, Ф. Габдулхакова, А. Ісмаїлову, Л. Корепіну, М. Проць та ін. Серед вчителів-новаторів цікавими є ідеї В. Едігея, Л. Кулінської, К. Халатян та ін.

Уперше теоретичне обґрунтування принципу наочності навчання ввів чеський педагог Я. Коменський (ХVІІ ст.), який в своїй праці «Велика дидактика» сформулював правило, що мало на меті безпосереднє знайомство учнів з об’єктами, які вивчаються. В своєму відомому «золотому правилі дидактики» Коменський вказував, що навчання слід починати не з обговорення об’єкту, який вивчається, а з демонстрації його. Наочність несе в собі різні функції, одна з яких – сприяти розвитку мотиваційної сфери учнів.

К. Ушинський дав глибоке психологічне обґрунтування наочного навчання. Наочні посібники за К. Ушинським, є засобом для активізації мислительної діяльності і формування чуттєвого образу. Саме чуттєвий образ, сформований на основі наочного посібника, є головним у навчанні. К. Ушинський надавав величезного значення наочному навчанню як методу, що має бути використаним найчастіше на уроках у державно-професійних технічних навчальних закладах, адже він: розвиває мовлення учнів та стимулює розумові процеси. Отже, актуальність теми дослідження продиктована необхідністю вивчення впливу наочності на розумову діяльність учнів.

Наочні методи навчання.

Застосування наочності має на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу. Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії викладача й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів – різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення тощо. До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягнення мети уроку.

Як відомо, найперша властивість сприймання – вибірковість. Завдяки запитанням викладача, попередньому досвіду учень вихоплює зором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більше значення мають конкретність і особистісна значущість установки викладача на сприймання. Не можна залишити поза увагою і вплив фону на якість сприймання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал (квіточки, замальовки, аплікації). Це відволікає увагу учнів. Адже навчальна сутність картки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовувати смисло-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного, зв’язків між елементами схеми.

Дидактичні функції схематичної наочності – педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання опори під час самостійної роботи й повторення. З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки, або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання.

Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об’єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об’єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних викладачем. Показники розвитку спостережливості - вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об’єктів, виділення й об’єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження.

Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища навчального закладу та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервом навчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В. Сухомлинський. «Природа мозку дитини, – писав він, – потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед – серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель».

З технічних засобів навчання (ТЗН) у старших класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 14–17 років легко навчаються показувати діафільми. Статичний матеріал діафільму учні сприймають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).

Вчасно використана виразна наочність – це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам’яті учнів.