Еволюція англо-американських відносин у біполярну добу.????

Прагнення бути найближчим союзником США не означало, що Великобританію не турбував спрощений підхід американської адміністрації до міжнародних справ, схильність до односторонніх дій. Проте плюси, на думку Лондона, набагато переважували мінуси. Такий курс дозволив Британії отримати великомасштабну допомогу США у Фолклендському конфлікті, забезпечити модернізацію власних ядерних сил. Тетчер вдалося в ряді випадків, в умовах відсутності єдиної позиції Пентагону і Держдепартаменту, вплинути на рішення американського президента. Зокрема, в 1984 р. було підписано Кемп-Девідську угоду, яка поставила програму «зоряних воєн» у певні рамки. Саме за допомогою М.Тетчер Держдепартаменту вдалося наполягти на тому, щоб Білий дім не переривав діалог із СРСР з питання контролю над озброєннями, а також відмовився від намірів вимагати негайної сплати боргу Польщею західним країнам після введення там воєнного стану. Зв’язував політичні амбіції і статус Великобританії в Європі та світі. Тетчер гостро реагувала на радянсько-американську домовленість в 1986 р. в Рейк’явіку про ліквідацію в 10-річний термін стратегічних наступальних озброєнь. Будучи прийнятим, таке рішення поставило б під удар програму модернізації британських ядерних сил шляхом закупівлі в США ракетних систем «Трайдент», та й саму стратегію стримування. На переговорах із Рейганом, що відбулися невдовзі після Рейк’явіка, Тетчер вдалося переконати його відмовитися від наміру ліквідувати СНО, домогтися твердих гарантій доведення до кінця програми модернізації британських ядерних сил, а також врахування інтересів Великобританії на радянсько-американських переговорах. Незважаючи на потужну протидію ірландського лобі в США, британському прем’єру також вдалося схилити Рейгана на свій бік щодо шляхів врегулювання становища в Північній Ірландії. Після тримісячних переговорів у червні 1985 р. було підписано вигідну для Лондона англо-американську угоду про екстрадицію осіб, підозрюваних в організації актів насильства. Американський президент обіцяв сприяти британській стороні в припиненні поставок зброї Ірландської республіканської армії зі США. В царині взаємовідносин Схід-Захід та відносин з Радянським Союзом Вашингтон дозволив Великобританії взяти на себе роль лідера в англо-американському тандемі.

Одні суперечності між Лондоном і Вашингтоном випливали з об’єктивної невідповідності їх позицій, інші – із зіткнення конкретних інтересів. У першій половині 80-х років ці суперечності вилилися у відкриті розбіжності з низки питань. Найбільше роздратування британської сторони викликали односторонні дії США, що наочно виявилося у зв’язку зі збройною інтервенцією в жовтні 1983 р. проти Гренади, члена Співдружності. Ця акція, яка поставила під удар престиж Великобританії серед членів Співдружності, викликала напруженість в англо-американських відносинах. У зв’язку з подіями навколо Гренади в Британії заговорили про необхідність проведення більш самостійної і незалежної від США зовнішньої політики. Разом з тим, висловлюючи жаль з приводу односторонніх дій США, Тетчер не забувала повторювати, що англо-американські розбіжності носять «сімейний характер». Акція США щодо Гренади, з’явившись яскравим прикладом асиметрії «особливих відносин», порушила питання про ефективність механізму англо-американських консультацій. Британська сторона не раз робила спроби підключити інших членів НАТО до того, щоб спонукати США враховувати інтереси Європи. Лондон активізував процес зовнішньополітичної координації в рамках ЄЕС для більш успішного відстоювання інтересів європейців з питань, що викликають розбіжності зі Сполученими Штатами. Так, на переговорах Тетчер із президентом Франції Франсуа Міттераном, що відбулися в Лондоні в жовтні 1986 р., було висловлено спільну думку про неприпустимість знищення ядерної зброї в Європі. Незважаючи на «особливі відносини», 80-і роки виявили серйозні розбіжності між Великобританією і США, включаючи валютно-фінансову політику, торгово-економічні відносини з Радянським Союзом, ситуацію на Близькому Сході. У цих питаннях Лондон, як правило, опинявся на боці Західної Європи. Влітку 1982 р. він не пішов на поступки США у зв’язку із запровадженням ними ембарго на поставки обладнання для будівництва газопроводу Сибір – Західна Європа. Тетчер не побажала заради США жертвувати інтересами британських компаній. У результаті жорсткої позиції британського уряду та інших країн – членів ЄЕС Вашингтон був змушений відмовитися від ембарго. Прихід у 1988 р. до влади у Вашингтоні адміністрації Дж. Буша позначився на відносинах між двома країнами: вони втратили колишню довірливість. На західноєвропейському напрямку на перше місце у відносинах зі США стала висуватися Німеччина. Британська сторона зіткнулася з «наполегливими спробами списати англійців і замінити їх німцями».

Погіршення англо-американських відносин до середини 90-х років.