Загальна характеристика злочинів проти довкілля (236-254).

Екологічні проблеми сьогодення набули без перебільшення глобального та системного характеру. Зміна клімату, знищення озонового шару, ерозія ґрунтів, випадіння кислотних дощів, зниження біоресурсів, зростання кількості викидів та відходів, збільшення споживання генно-модифікованих продуктів та чимало інших факторів є стійкими, поширеними і масштабними процесами, що вкрай негативно відбиваються на стані довкілля. В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затверджених Законом України від 21 грудня 2010 р., констатується, що антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники розвинутих країн світу. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років. Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища.

У чинному КК злочинні посягання на довкілля та його окремі елементи названі у статтях, зосереджених в окремому розділі VIII Особливої частини " Злочини проти довкілля" 694. Вказівка у КК на те, що кримінальне законодавство має завданням охорону, поміж інших об'єктів, довкілля (ч. 1 ст. 1 КК), підкреслює особливу значущість важелів юридичного примусу, спрямованих на протидію відповідним злочинним посяганням.

Злочини проти довкілля можуть бути визначені як передбачені кримінальним законом діяння, що посягають на довкілля та його компоненти, раціональне використання та охорона яких забезпечують життєдіяльність людини, а також на екологічну безпеку населення і територій, і полягають у безпосередньому протиправному використанні природних об'єктів або у протиправному впливі на них, що призводить до негативних змін стану та якості довкілля.

Родовим об'єктом злочинів проти довкілля варто визнавати такий стан навколишнього природного середовища та його окремих компонентів, за якого відсутня небезпека для життя і здоров'я людей, забезпечується раціональне використання і відтворення природних ресурсів, дотримується належний екологічний стан біосфери.

Злочини й інші правопорушення проти довкілля посягають передусім на конституційне право громадян на безпечне довкілля, а також на порядок охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Як предмети злочинів проти довкілля можуть виступати, зокрема: землі, поверхневий шар земель (статті 239, 239-1, 239-2, 254 КК); надра, у тому числі корисні копалини загальнодержавного значення (ст. 240 КК); атмосферне повітря (ст. 241 КК); водні об'єкти (ст. 242 КК); окремі об'єкти рослинного світу (ст. 245 КК); дерева і чагарники (ст. 246 КК); рослини та плоди рослин (ст. 247 КК); дикі звірі та птахи (ст. 248 КК); водні живі ресурси (ст. 249 КК); риби і дикі водні тварини (ст. 250 КК); тварини продукти, сировина і корми тваринного походження (ст. 251 КК).

Переважна більшість статей розділу VIII Особливої частини КК містять бланкетні диспозиції. Це означає, що для встановлення відповідних ознак складів злочинів потрібно звертатись до положень того чи іншого нормативного акта в галузі охорони довкілля.

Безпосередньо злочинне " екологічне" діяння в кримінально-правових нормах із бланкетними диспозиціями позначається за допомогою таких зворотів, як " порушення порядку проведення екологічної експертизи" (ст. 236 КК), " забруднення або псування земель... внаслідок порушення спеціальних правил" (ст. 239 КК), " порушення встановлених правил охорони надр" і " порушення встановлених правил використання надр" (ст. 240 КК), " порушення законодавства про континентальний шельф України" (ст. 244 КК), " порушення правил полювання" (ст. 248 КК), " проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких тварин" (ст. 250 КК) тощо. Цілком очевидно, що вказівка на порушення спеціальних правил або вимог законодавства під час посягання на окремі елементи довкілля є своєрідним " містком" між кримінально-правовою забороною (в частині позначення суспільно небезпечного діяння) та відповідною нормою екологічного законодавства, яка змістовно наповнює і конкретизує описання такого діяння в тексті норми КК597.

Переважна кількість злочинів проти довкілля може вчинятись шляхом як дії, так і бездіяльності. Такий підхід законодавця обумовлено передусім тим, що безпосереднє заподіяння шкоди екологічній безпеці відбувається шляхом невиконання або неналежного виконання встановлених правил (наприклад, правил проведення екологічної експертизи, правил охорони або використання надр, ветеринарних правил), вимог екологічного законодавства (зокрема, порушення законодавства про континентальний шельф України, порушення законодавства про захист рослин). Окремі злочини проти довкілля (наприклад, незаконне заволодіння землями водного фонду, незаконне полювання) можуть вчинятись лише шляхом дій. Деякі екологічні злочини можуть вчинятись лише шляхом бездіяльності (зокрема, каране за ч. 3 ст. 243 КК неповідомлення про забруднення моря).

Щодо моменту закінчення злочинів проти довкілля, то диспозиції норм розділу VIII Особливої частини КК сконструйовані по-різному, що дозволяє умовно виокремити три групи передбачених цими нормами злочинів: 1) злочини, які вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (зокрема, статті 236, 237, ч. 2 ст. 289, ч. 2, 3 ст. 239-1, ч. 3 ст. 239-2, ч. 2 ст. 242, статті 246, 247, 249, 251 КК); 2) злочини, які вважаються закінченими за умови створення небезпеки для життя чи здоров'я людей або настання інших тяжких наслідків (наприклад, частини перші статей 239, 240, 241, 244, 253, ч. 3 ст. 243 КК); 3) злочини з формально-матеріальним складом - вони вважаються закінченими як при вчиненні (або невчиненні) окремих дій, так і в разі настання вказаних у диспозиції статті (частини статті) суспільно небезпечних наслідків (зокрема, ч. 2 ст. 238, ч. 1, 2 ст. 240 КК, ст. 246, ч. 1 ст. 248 КК).

До суспільно небезпечних наслідків злочинних посягань на довкілля належать, зокрема, загибель людей (смерть хоча б однієї людини), захворювання людей, масова загибель об'єктів тваринного і рослинного світу, екологічне забруднення значних територій, інші тяжкі наслідки. Досить вдалий перелік правових орієнтирів у процесі встановлення наслідків злочинних посягань на довкілля міститься у відповідних пунктах постанови Пленуму ВСУ від 10 грудня 2004 року №17 " Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля".

Суб'єктивна сторона злочинів проти довкілля характеризується переважно необережною формою вини. Якщо винний порушує закріплені у статтях 236-254 КК кримінально-правові заборони з умислом на спричинення загибелі людей, шкоди їх здоров'ю або інших тяжких наслідків, таке діяння може утворювати склад злочину проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров'я особи, проти власності, проти громадської безпеки тощо.

Злочини, передбачені ст. 238 (крім ч. 2 цієї статті в частиш посилання на суспільно небезпечні наслідки), ч. 1, 2 ст. 239-2, ст. 240 (за умови, що діяння не спричинило передбачених у ч. 2 ст. 240 наслідків), ч. 1 ст. 243, ч. 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 252 КК, можуть вчинятись лише умисно. Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ч. 1 ст. 245, статтями 248, 249, 250 КК, може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єкт багатьох злочинів проти довкілля є спеціальним. Його ознаки можуть прямо називатись у диспозиціях відповідних статей (наприклад, вчинення злочину службовою особою (ст. 238 КК) або особою, спеціально відповідальною за інформування належних адресатів про забруднення моря (ч. 3 ст. 243 КК)) чи випливати з їх змісту (зокрема, суб'єктом злочину за ст. 236 КК може бути лише особа, зобов'язана дотримуватись правил екологічної безпеки під час виконання своєї діяльності). Інші злочини проти довкілля (зокрема, передбачені статтями 242, 246, 248 КК) можуть вчинятись будь-якою особою, наділеною ознаками загального суб'єкте злочину.

Кримінально карані посягання на навколишнє природне середовище потрібно відмежовувати від злочинів проти власності. Зокрема, предметом таких злочинів проти власності, як викрадення, вимагання, привласнення, розтрата, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини. Незаконне заволодіння такими благами кваліфікується за наявності підстав як відповідний злочин проти довкілля (зокрема, за статтями 246, 248, 249 КК). Якщо ж відповідні об'єкти довкілля вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, вчинене розглядатиметься як той чи інший злочин проти власності. До майна, що утворює предмет злочинів проти власності, можна віднести також: звірів, що розводяться у звірогосподарствах; декоративні дерева й чагарники, які вирощуються для наступного продажу, виловлену і поміщену в садок рибу тощо. Як справедливо зазначається в літературі, до обов'язкових ознак предмета викрадення належить соціальний, який означає, що лише об'єкти, упредметнені за допомогою людської праці, можуть бути предметом цього злочину. Також звертається увага на те, що вкладення людської праці в об'єкти природи не завжди виокремлює ці об'єкти з їх природного середовища. Не мають визнаватись майном, наприклад, штучні лісосмуги, дерева, висаджені у населених пунктах, цінні породи риби, молодь яких була спочатку вирощена на рибозаводах, а потім відпущена у відкриті водойми. Названі природні об'єкти є предметом саме екологічних злочинів, оскільки метою подібної діяльності є відновлення і підтримання сприятливої для людини екологічної обстановки, а не введення цих об'єктів у товарний обіг.

На підставі узагальнення існуючих у теорії кримінального права підходів до класифікації злочинів проти довкілля і залежно від безпосереднього об'єкта посягання пропонуємо такий поділ аналізованих посягань: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238, 253 КК); 2) злочини, що посягають на встановлений порядок використання землі та її надр (статті 239, 289-1, 239-2, 240, 254 КК); 3) злочини, що посягають на встановлений порядок охорони атмосферного повітря та водних ресурсів (статті 241, 242, 243, 244 КК); 4) злочини, що посягають на встановлений порядок лісокористування, використання рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251, 252 КК).

Завершуючи загальну характеристику злочинів проти довкілля, слід сказати, що деякі злочини, передбачені не розділом VIII Особливої частини КК України, пов'язані із заподіянням істотної школи навколишньому природному середовищу, однак, як вирішив законодавець, посягають насамперед на інші об'єкти кримінально-правової охорони - безпеку експлуатації транспорту, моральність, здоров'я населення тощо. До таких злочинів можна віднести, зокрема, пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК), порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами та токсинами (ст. 326 КК)