Голокост

Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччини у 1933 р. після початку Другої світової війни набула ще більш жахливого виду. Почалось планомірне і систематичне знищення нацистами та їх посібниками єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву «Голокост». За роки Голокосту (1941-1945 рр.) загинуло 6 млн. євреїв.

Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, все єврейське населення було переселено у спеціально створені гетто (відокремлені від зрвнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їх власність конфісковано. Створення гетто переслідувало лише одну мету – подальше повне знищення їх мешканців.

З нападом на СРСР нацисти приступили до «остаточного вирішення» єврейського питання». Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11, 5 млн).

За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айзацгрупи (дві з них «С» і «D» діяли на Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Вже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). Але методи масових вбивст, які використовували айнзацгрупи, були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». Айнзацгрупами було знищено близько 750 тис. євреїв. У січні 1942 р. нациське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести лагерів смерті обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец).

У лагерях смерті не було бараків для ув`язнених, які існували у концентраційних таборах. Жертви, які прибували на залізничні станції під приводом приведення себе у порядок направлялися у душові. Потім у душові подавався отруйний газ “Циклон В” – і через 5 хвилин 2000 чоловік ставали мертвими. Найбільш відпрацьованою технологія знищення була в таборі Освенцим, де за добу знищувалося 12 тис. чол. У таких таборах за роки їх існування було знищено 2, 5 млн. євреїв.

Створення лагерів смерті супроводжувалось масовим винищенням населення гетто. На території СРСР протягом 1941-1942 рр. Були ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

3. Рух Опору

Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.

У результатi перемог на фронтах вiйськ антигiтлерiвської коалiцiї значно посилюється рух Опору проти окупантiв у країнах Європи. У багатьох з них створювалися партизанськi загони, підпільні організації. Рух Опору об’єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.

У Францiї з фашистською окупацією i колаборацiонiстським урядом маршала Петена боролися партизанськi загони та пiдпiльнi групи, очолюванi комунiстами й соцiалiстами. Створена де Голлем організація “Вільна Франція” в 1942-43 рр. встановила контроль над африканськими коло­ніями Франції. У листопадi 1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спiльнi дiї. У травнi наступного року була створена Нацiональна рада Опору, що об’єднала всi сили, якi боролись з окупантами. У червнi був утворений Фран­цузький комiтет нацiонального визволення, який оголосив себе урядом, на чолі з де Голлем.

У 1944 р. в рядi європейських країн вiдбулись антифашистськi повстання. Поразкою завершилось повстання, пiдняте 1 серпня у Варшавi Армiєю Крайовою (командуючий генерал Бур-Комаровський). 29 серпня почалось Словацьке нацiональне повстання за участю партизанів та словацької армiї. Цiною великих зусиль гiтлерiвцям вдалося придушити і його.

У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолi її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Бiлорусiя. Тут знаходились найбiльшi з’єднання i великi партизанськi райони. В Українi центр партизанського руху був у пiвнiчних районах. Iснував постiйний зв’язок мiж партизанськими базами i “Великою землею”, звiдкiля партизанам постачали зброю, спорядження‚ квалiфiкованих вiйськових спецiалiстiв. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. чол., у 1943 р. – 250 тис. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армiї.

Партизанська боротьба мала як вiйськове, так i полiтичне значення. Широкомасштабнi диверсiйнi операцiї партизан, винищувальнi рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значнi операцiї провели партизанськi з’єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та iн. Усього на територiї СРСР дiяло понад 6 тис. партизанських загонiв, якi знищили близько 1 млн. гiтлерiвцiв.