Українська Еллада

Реальні факти свідчать, що насправді еллінська цивілізація є дочірньою по відношенню до глобальної української цивілізації.

Автор праці «Про походження готів» Йордан (VI ст. н.е.), посилаючись на античного історика Аблабія, писав, що слово еллін походить від грецького слова «ele» — болото, луг. Так їх називали тому, що згаданий етнос на початку проживав (і проживає нині) на болотистих землях Меотіди (сучасного Азовського моря!) [61].

Згодом елліни/лужичі розселилися не тільки на територію сучасної Туреччини, Греції, Італії і т. ін., а й дійшли до Німеччини, Австрії та Франції.

Як стверджує дослідник середньовіччя Ф. Дворнік, до складу Священної Римської імперії, зокрема входило Лужицьке королівство. Та й нині на території Німеччини проживають лужичі/лугани, мова яких дуже схожа з праукраїнською [22]. традицію розписування писанок на Великдень

Разом із еллінами/лужичами переселялись до Середземномор’я й інші орійські племена, зокрема лелеги/пеласги.

Філолог С. Губерначук довів, що культ лелеки розвинувся у нас ще Трипільської доби, а нині «...в деяких районах Полтавщини лелеку називають лелега, тобто так, як називали себе пелазги» [15].

Окрім того, варто взяти до уваги свідчення єгипетських та єврейських джерел (у т.ч. Біблії), що до об’єднання так званих «морських народів» входили: ахейці, лелеги, іонійці, еольці, д ор ійці, греки, міносці з о. Крит та грецькі мікенці.

Грецький історик Геродот стверджуав, що греки – ахейці або іонійці «спочатку були пеласгійського походження» і що «до свого об’єднання з пеласгами елліни були нечисленними".

З ним погоджувалася і З. Рагозіна, яка на початку ХХ ст. писала, що елліни «походили від найдавнішого кореня — пелазгів» і поділялися на ахейців, іонійців і дорійців — «геніальних майстрів військової справи» [50].

Археологи підтвердили виділення еллінів з лелезько – пеласгійського масива приблизно у ІІ тис. до н.е. (розкопки могил інгульської культури, що в Херсонській області) [60].

Більше того, порівняльний аналіз даних археологічних досліджень, проведених в Україні, Анатолії (Троя), Сирії (Уг ар ит), на Кипрі, С ар динії (Італія), на острівній (Крит, Родос, Карпати) і материковій Греції та в Єгипті (Лукс ор), привів до фантастичних висновків!

Як свідчить археолог В. Клочко, характер знайденої та викарбуваної на рельєфах будинків та гробниць у вказаних країнах зразків зброї (круглі щити, списи і короткі, заточені з обох боків мечі) однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор’я (сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н. е.) [27].

Отже, археологи довели, що наші предки трипільці – ор ії ще 4 тисячі років тому залюднили території Марокко, Алжиру, Лівії (столиця — Триполі!), Єгипту, Ізраїлю, Палестини, Греції, Кіпру та Туреччини!

І ще одне. Філолог А. Поправко довів, що мова лелегів/пеласгів, яка є на даний момент найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, дуже наближена до сучасної української мови. Вас це не переконує?

Як стверджує дослідник з Одещини П. Гарачук у своїй книзі «Еллада Стародавньої України» (Ананьїв, 2008) справжня Еллада, швидше за все, була розташована в Україні. І його аргументація, посилена наведеними вище фактами, дедалі більше стає схожою на істину [9; 10].

Погляньмо лише на елінські назви українських населених пунктів і сумніви розтануть як травневі хмаринки.

Сучасний донбаський Іловайськ, напевно й не підозрює, що в ту давнину він був пов’язаний із діяльністю грозового бога Іла і дав, очевидно, назву країні, що стала епохальним цивілізаційно-культурним явищем під назвою Еллада.

Херсонські Сірогози у Греції стали — Сіракузами. Івано-франківська Косівщина у Греції проявилася у назві острова Кос. Українські гори Карпати і кримське селище Курпати, вірогідно, дали ім’я грецькому острову Карпатос.

Кримський Партеніт, напевно, вплинув на ім’я славетного грецького міста Спарта. А Приазовська Лакедомонівка (яка розташована біля «стародавнього українського міста Таганрога» — за Антоном Чеховим), дала назву державі Лакедомон (столицею якої стане м. Спарта).

- Грецька Еллада

Фукідід і Діонісій Галікарнаський писали, що пеласги («лелеги» — грецькою) з’явилися у Греції (як і в Єгипті) у IV–III тис. до н.е. Автор «Одісеї» Гомер теж свідчив, що на Криті разом із етеокритянами, кидонами, ахейцями і д ор ійцями в місті Кноссі проживали й пеласги [13; 14].

До аналогічних висновків дійшов і болгарський учений М. Будимир, який переконаний, що пеласги або племена, споріднені з ними у мовному відношенні, займали райони Фінікії, Палестини, Криту, Кіпру, Еллади і Малої Азії. А афінський Акрополь, за даними дослідження С. Наливайка, був створений на місці фортеці пеласгів Пелістикон, яка була побудована за тисячу років до поселення там греків [40; 41].

З книги З. Рагозіної «Історія Мідії, другого Вавилонського царства та виникнення Перської держави» (1903р.) ми можемо дізнатися, що римляни називали ар ейців «грецьким плем’ям пеласгійського походження» [50].

Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Єфрона (1893р.) нам засвідчить, що д ор ійці проживали у Малій Азії (Карії) та островах Кос, Родос, Калімна і Карпатах! І що, за даними німецького історика О. Мюллера (1844р.): «Найрізкіше виразився характер дорійського племені в Спарті» [63].

Що ж стосується власне найменувань лелегів/пеласгів та греків, існує кілька версій. Наприклад, російський історик А. Чертков (1855р.) стверджував, що лелеги називали греків українською: «граки» (чорні, чорняві), а останні називали лелегів «сонячними еллінами» (за русяве волосся та сині очі) [61; 62].

Є й версії Ю. Шилова: греки називали лелегів/лелек через білі паруси на кораблях, або за трипільську традицію переселення [60].

До речі, вас не дивує, що греки, самоназвою яких є слово еллін, називають цим самим словом представників, начебто, «чужого» етносу?..

Загалом слід зауважити, що ці міфічно-філологічні перенесення назв населених пунктів із українських земель у Грецію повністю археологічно (поховання, зразки зброї, побутові артефакти) підтверджуються переможною ходою давніх українських — д ор ійських племен, котрі й зробили у ІІ тис. до н. е. Грецію ант ичною Елладою.

Мал. 1. Саме на таких колісницях дорійці / спартанці підкорили спочатку Грецію (яка у ІІ тис. до н. е. не знала «ні коня, ні металу»), а потім і практично весь відомий тоді античний світ.

Тим більше, що скіфо/арійський філософ Аристокл/Платон брав його за взірець при описуванні характеристик своєї ідеальної держави.

Загалом, місто Спарта було столицею країни, яка звалася Лакедомон. І в науковій літературі ми зустрічаємо синонімічне іменування жителів цієї скіфо/еллінської країни (яка розташована у ІІ – І тис. до н.е. на території сучасної Греції): спартанці-спартіати- лакедомоняни.

Проте, в даний момент нашу увагу найбільше привертає філологічний аспект у назві міста Сп ар та та скіфо-еллінських іменах царів Боспорського царства та героя антиримського повстання — Сп ар такідів. У цих топонімах та іменах явно простежується корінь імені головного бога і скіфів/аріїв, і спартанців/дорійців — бога війни Ар еса.

Окрім того, звернувши увагу на родове ім’я царської династії Евріпонтидів, варто згадати, що саме в ті часи Чорне море називалося Понтом Евксінським. Відтак, дуже правдоподібною є версія причорноморського походження, принаймні, одного із двох лакедомонських племен — засновників Спарти.

- Про Панів та міф про грецьку колонізацію Причорномор’я

Досліджуючи цивілізаційний зв’язок між Українською та Грецькою Елладами, не можна не торкнутися причин різкої експансії скіфів/аріїв або спартанців/дорійців з українського Причорномор’я до захопленого греками (після пеласків/лелегів) Середземномор’я.

Праукраїнський вплив на грецько-еллінську культуру проглядається і в таких фактах. У Греції у ІІ – І тис. до н.е. був популярним культ Лікейського («Вовчого») Пана — лісового бога пастухів. Аналогічний культ Пана був вельми поширеним, наприклад, у Феодосії (VI ст. до н.е.). У тамтешніх еллінів він був богом стад, лісів і полів. Проте нас найбільше цікавить ім’я бога — Пан. Надто вже воно українське, чи не так? До речі, за свідченням античних авторів, одне із праукраїнських племен так і називалося — пани. А філологи підтвердять, що це слово, принесене у ІІІ-ІІ тис. до н.е. із Праукраїни в Індію, було дуже поширеним в їхньому лексиконі. Пани, зокрема, згадуються в індійських «Ведах» — священних книгах аріїв [40]... Коло замкнулось, чи не так?.. Таким чином, відштовхуючись від таких собі «випадковостей» як: назви племен (доряни/дорійці, арейці), спорідненість релігійних культів (Артеміди, Лікейського Пана), «дивні» співпадіння імен богів (Пан) та царів (Орест), географічних назв (Доріда, Карія, Карпати,) однотипності зброї — наводять нас на думку, що українська Еллада (Причорномор’я та Приазов’я) є «малою цивілізаційною батьківщиною» грецької Еллади!