Поняття і головні ознаки Конституції України, як джерела права

В історії людства, починаючи з ХVІІІ ст., набула визнання (авторитету), поряд з іншими інституціями, створеними для позначення структурних, політичних, економічних та юридичних змін, і конституціяяк фундаментальний закон будь-якої держави. Вона стала у підвалин держави, яку природно-правова школа права іменувала «громадянським суспільством».

За формою конституція – завжди документ держави, тобто це правовий акт, основний закон країни, який приймається парламентом, спеціальною конституційною асамблеєю, безпосередньо голосуванням народу, що має, отже, державно-обов’язкову, причому вищу силу, тобто конституція стоїть на першому місці у законодавстві країни і містить вихідні засади національної системи права. Саме у такому аспекті відомий вітчизняний правознавець М.І. Козюбра визначає конституцією як «систему загальнообов’язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою – з іншого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством» [5, с.83].

За твердженням вітчизняного науковця Кравчука М. В.: «Конституція - Основний Закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів» [9, с. 166].

Більш ніж знаменно, що і на сучасному етапі законодавець визначає Конституцію як: «основний закон Республіки» (Конституція Італії 1947 р.), «верховний закон» (Конституція Японії 1946 р.), «основний закон» (Конституція ФРН 1949 р. та ін). По такому ж шляху пішли і розробники чинної Конституції України.

Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Україн­ський народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, меха­нізми реалізації державно-владних повноважень, основи право­вого статусу особи, територіальний устрій держави [20, с. 51].

Виділяють два значення поняття «конституція»:

1) матеріальне значення, відповідно до якого конституція являє собою писаний акт або сукупність актів чи конституцій­них звичаїв, які перш за все проголошують та гарантують права та свободи людини і громадянина та визначають основи суспіль­ного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних та місцевих органів влади, їх компетен­цію та стосунки, державну символіку та столицю;

2) формальне значення, за яким конституція — це закон або група законів, що мають вищу юридичну силу щодо всіх інших законів та інших актів. Конституція в цьому розумінні — закон для законів, що виражається в її особливому порядку прийняття та внесення до неї змін, у верховенстві в правовій системі держави [20, с. 50].

Конституція України, подібно до конституцій інших країн, є єдиним національним правовим актом, який сам визначає свою особливу юридичну силу. Жоден закон не може бути поставлений в один ряд із Конституцією, а тим більше змінювати або скасувати її положення. Вища юридична сила чинного Основного Закону України прямо і чітко відображена в таких його нормах, як ч. 2 і ч. 3 ст. 8, ч. 2 ст. 9, ст.ст. 152, 156, 157.

Можна погодитись з аргументом, який наводиться в літературі: будь-яка конституція, визначаючи і Конституцію України, володіє низкою специфічних ознак, які відрізняють її від звичайних законів. Більшість дослідників відносить до їх числа, насамперед: нормативність, юридичне верховенство, особливий порядок прийняття та внесення змін до неї [1, с. 64].

Однак, це не вичерпний перелік її ознак. Серед усіх джерел права Конституція України посідає особливе, тільки їй притаманне місце. Вона, звичайно, має власний предмет регулювання, багато в чому схожий з предметом провідної галузі права, і є джерелом не тільки конституційного, а і всіх галузей національного права. Однак тільки у конституційному праві її приписи вивчаються як єдине цілісне, як норми акта, що регулюють у системному вигляді політичні відносини [1, с. 64].

Формально-юридичні властивостіКонституції — це її озна­ки як основного нормативно-правового акта держави. До цих властивостей належать такі ознаки.

1) Конституція України є Основним Законом держави. Це означає, що Конституція посідає найвищу сходинку в ієрархії нормативно-правових актів.

2) Вона має найвищу юридичну силу. Необхідно відмежо­вувати поняття «найвища юридична сила» від «верховенства Конституції», оскільки останнє визначає місце Конституції не тільки в правовій системі, а й у суспільстві та державі. Термін «найвища юридична сила Конституції» визначає її місце лише в системі нормативно-правових актів. Найвища юридична сила Конституції закріплена у ч. 2 ст. 8 Конституції України та про­являється у двох аспектах:

а) усі нормативно-правові акти приймаються органами, пе­редбаченими Конституцією та в установленому нею порядку;

б) норми Конституції мають пріоритет над нормами законів
та інших нормативно-правових актів, тобто жоден нормативно
правовий акт держави не може суперечити положенням Кон­ституції. Хоча у ч. 2 ст. 8 Конституції України йдеться про не­обхідність відповідності, а не несуперечності нормативно-пра­вових актів Конституції.

Питання про юридичне верховенство Конституції є одним із найяскравіших проблем у конституційному праві. В літературі вірно зазначається, що верховенство Конституції зовсім не означає, що вона володіє надзаконним характером. Будучи вищою за юридичною силою актом, Конституція разом із тим сама є елементом (складовою частиною) системи нормативно-правових актів. Конституція не винесена за межі чинного права, вона є його органічною складовою частиною [15, с. 372].

3) Конституція є юридичною базою законодавства. Це про­являється у тому, що:

а) Конституція визначає зміст усіх нормативно-правових актів, що приймаються у державі;

б) Конституція визначає види нормативно-правових актів, що приймаються в розвиток її положень;

в) Конституція визначає ієрархію нормативно-правових актів.

4) Конституція характеризується особливим порядком прий­няття та внесення змін до неї. Чинна Конституція за характером її прийняття є дійсно демо­кратичною. Бона приймалася парламентом України. Порядок вне­сення змін до Конституції України спрямований на забезпечення її стабільності. Він є диференційованим залежно від важливих розділів Конституції і має здійснюватися поступово — протягом кількох сесій парламенту або за участю як парламенту, так і народу шляхом всеукраїнського референдуму (розділи I, III, XIII Конституції України).

Конституція України, її норми є найбільш гарантованим, порівняно з іншими правовими актами і нормами, конституційним актом. Гарантованість Конституції забезпечується системою усіх національних і міжнародних загальних та спеціальних (юридичних) умов і засобів, Що сприяють ефективній реалізації її нормативних положень [15, с. 373].

5) Конституція має особливий зміст та структуру.

6) Конституція характеризується прямою дією норм, тобто для реалізації конституційних норм не потрібні спеціальні ак­ти, які б їх конкретизували. Крім того, відповідно до ч. З ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується [20, с. 53-54].

Безпосередня дія прямих норм гарантується й існуючим в Україні механізмом правового захисту Конституції України. Оскільки нормативно-правові акти, що приймаються з метою розвитку і деталізації положень Конституції України, можуть порушувати ці положення або неадекватно відтворювати їх, то Конституційний Суд України згідно з ч. 2 ст. 147 Конституції України, має право вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції Ук­раїни і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів Ук­раїни. Цим гарантується пряма дія норм конституційного права, реалізація яких не вимагає обов’язкового прийняття відповідного зако­ну України або іншого правового акта[15, с. 374].

Згідно Орленка В. І. найважливішими ознаками конституції є такі:

- засадничий характер-предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, що визначають основні риси суспільства;

- народний характер - конституція має слугувати народу, створюватися ним та забезпечувати його участь в управлінні справами суспільства та держави;

- реальний характер - відповідність фактично наявним суспільним відносинам;

- органічне поєднання стабільності та динамізму Конституції.

Низка юридичних властивостей конституції характеризують її як Основний Закон держави:

- конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключного значення;

- конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила, порівняно з іншими правовими актами: жоден акт не може перевищувати конституцію. За словами К. Маркса, конституція - це закон законів;

- конституція є основою правової системи країни, її поточного законодавства;

- конституція - це закон, який має підвищений ступінь стабільності, особливий порядок прийняття, внесення змін і доповнень;

- існує досить складний механізм реалізації конституції (на трьох рівнях: нарівні реалізації конституції загалом; нарівні реалізації певних конституційних інститутів, нарівні реалізації конституційних норм) [11, с. 33].

Аналіз функцій Конституції дозволяє повніше розкрити її внутрішню природу, суть і призначення, виявити специфіку конституційного впливу на суспільні відносини; направлення, характер цього впливу; глибше уяснити особливості взаємодії структурних підрозділів системи права; практику застосування Конституції тощо. Перш за все, функції виражають соціальне призначення конституції, що являється спрямовуючим моментом її впливу і випливає із сутності основного закону.

До соціальних функцій належать [11, с. 43]:

- політична (закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства та держави, інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні, систему та структуру органів державної влади);

- економічна (фіксує основні суспільні відносини, що утворюють економічний устрій суспільства, базу, на якій будується решта інститутів, закріплює різноманітні форми власності, створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму);

- ідеологічна (акумулює найбільш суттєві моменти світогляду, в основу якого покладено ідею народного суверенітету, формує певний тип суспільної свідомості);

- стабілізаційна (Основний Закон спрямований на стабілізацію соціально-економічних процесів);

- консолідаційна (чинну Конституцію України потрібно розглядати як результат соціальної злагоди);

- інформаційна, оцінно-пізнавальна, педагогічно-виховна та ін.

До правових функцій належать[11, с. 45]:

- установча (за допомогою установчих норм законодавець здійснює первинне юридичне оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства та держави, визначає їхню динамічну спрямованість);

- регулятивна (фіксує статичні та динамічні характеристики конституції як форми і джерела права, об´ єднує воєдино всі правові функції);

- правонадільча - реалізує себе за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб´ єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів;

- правоохоронна (забезпечує належну дію інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності);

- інтегративна (Конституція України відіграє роль своєрідного інструмента, що з´ єднує всі ланки правової системи в єдине ціле);

- системотворча (забезпечує цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність, визначає принципові вимоги призначення, змісту та методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості та застосування права, законності й правопорядку, є своєрідним нормативним орієнтиром).