Лютеранство, англіканство, кальвінізм

Ранній протестантизм був представлений трьома головними течіями: лютеранством, англіканством, кальвінізмом.
Лютеранство. Першою чітко оформленою і теоретично обґрунтованою протестантською конфесією було лютеранство. Назва цієї течії походить від імені німецького реформатора християнства Мартіна Лютера (1483—1546), професора богослов'я з Віттенберзького університету.
31 жовтня 1517 р. Лютер прибив на дверях віттенберзької церкви 95 тез, де були піддані критиці папство та католицька церква і сформульовані головні положення реформованого віровчення. Згідно з цими тезами та подальшими теоретичними роботами Лютера, Біблія проголошується єдиним джерелом християнського віровчення, а Священний Переказ (рішення Вселенських Соборів, судження римських пап з церковних та світських проблем) повинен використовуватися лише в тому разі, якщо відповідає духу Писання (лат. sola fide — тільки віра). Віра в спокутну жертву Ісуса Христа визнається головним чинником віри, що виправдовує гріховне життя християнина. Віра є незалежною від справ закону —тобто формальних культових дій та церковних настанов. Лютер посилався на текст Біблії: «Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від справ Закону» (Рим.3: 28).
Віра, що виправдовує, — це безумовна впевненість у можливості подолання гріховної людської сутності та відпущення гріхів визнанням жертовної місії Христа. Це твердження в лютеранстві підсилюється тезою solus Christus (лат. — тільки Христос). Одночасно були визнані несуттєвими такі традиційні засоби досягнення спасіння, як дотримання правил церковного життя, аскетизм, участь у релігійних обрядах тощо. Це ставило під сумнів авторитет церкви, яка традиційно вважалася вмістилищем скарбів милосердя, отриманих діяннями Ісуса, мучеників та святих, частку яких у разі необхідності вона могла передати грішнику, що покаявся. В цьому вченні католицтва наголошено на можливості заспокоєння людини, оскільки церква звільняла того, хто причастився
Святим Дарам, від докорів сумління. Одна з тез Лютера (62-а) проголошує: «Дійсно правдивим скарбом церкви є святе Євангеліє Божої слави й благодаті»(лат. solo gratia — тільки благодать). Таким чином, спасіння християнина розглядається як результат божественного втручання «даром даної благодаті», а не як підсумок накопичення заслуг перед Богом, церквою та людьми. Лютер наполягає на необхідності внутрішнього покаяння, яким повинне стати все життя християнина. До другого Пришестя Христа людина визнається духовно вільною від влади земного світу, хоча й повинна підкорятися його законам, і цю свободу віруючому дає саме віра.
Основна ідея роботи Лютера 1520 р. «Про добрі справи» полягає в такому: все, що випливає з віри, є джерелом добрих справ, все, що здійснюється без віри, — не має ніякого сенсу для спасіння, навіть якщо воно зовні відповідає тому, що заповідано Богом. Лютер постійно підкреслює думку: якщо ти віриш — ти маєш спасіння; якщо є сумніви — ти загинув. Лютеранство акцентує увагу на особистій відповідальності людини за своє життя перед Богом. Саме тягар цієї відповідальності повинен спонукати людину творити добро і кожну хвилину свого життя приймати рішення на користь Бога. Замість традиційного трикутника людина-церква-Бог у стосунках між людьми та Богом утворюється вертикаль, де християнин залишається сам на сам з Богом. Тому лютеранство характеризують ще як релігію самотньої людини, бо акт віри має завжди індивідуальний характер.
Послідовно втілюючи ці принципи, Лютер відкидає особливий статус Папи Римського і папської влади, особливу благодать священства, піддає критиці вчення про чистилище, значущість молитов за померлих, практику індульгенцій, купуючи які християнин начебто позбавлявся як гріхів минулих, так і майбутніх.
Протестантизм означав і значне спрощення обрядності. В 1519 р. Лютер остаточно відмовився вважати християнськими таїнствами шлюб, конфірмацію, посвячення в сан, соборування, а надалі й сповідь, оскільки вважав, що вони створені самими людьми. Свою значущість в лютеранстві зберігають лише два з семи християнських таїнств: хрещення та причащання. Але, за Лютером, і ці таїнства не повинні бути в компетенції священика; їх мають право здійснювати усі віруючи, оскільки кожна людина стає священиком після хрещення, приймаючи Євангеліє і християнську віру. Священик не має також сили перетворювати хліб та вино на тіло та кров Христову під час причащання, бо, за Лютером, ця сила присутня в причащанні сама по собі.
У результаті радикально змінюється розуміння церкви як інституту, в якому священик відав таїнствами, а з ним реформується і все канонічне право, структура норм і регулювання священицької ієрархії. Кожен християнин, оскільки пройшов крізь хрещення, визнається рівним за благодаттю з усіма хрещеними по вірі. Тому всі мають право обирати керівників протестантських громад та бути ними обраними. Обирають спеціальних служителів — дияконів, пресвітерів, пасторів, єпископів.
Основою богослужіння є читання Біблії та проповідь, що відбувається не латиною, а національною мовою. Супроводжується богослужіння органною музикою, співами; запалюються свічки, вшановується хрест. У лютеранських церквах немає ікон, але зберігаються розп'яття, використовуються богослужбове вбрання. Окрім Біблії, як Святого Письма, лютерани традиційно вшановують «Книгу Згоди», куди увійшли великий та малий катехізиси Лютера, а також інші богословські твори.
В сучасному світі серед приблизно 408 млн. протестантів представниками лютеранства вважають себе близько 75 млн. віруючих. Переважна більшість з них мешкає у ФРН, США, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії. З 1947 р. діє Всесвітній лютеранський союз, що поєднує більшість лютеранських громад.
Англіканство. На відміну від Німеччини та Швейцарії, в Англії реформаційний рух було розпочато зверху. Формальним приводом реформування апостольської церкви стала ситуація з особистого життя англійського монарха Генріха VIII, якого ще 1520 р. Папа Римський нагороджує за протистояння реформам Лютера почесним титулом defensor fidei (захисник віри). Оскільки від шлюбу з Катериною Арагонською король не мав нащадка чоловічої статі, а його фаворитка Анна Болейн наполягала на шлюбі з нею, Генріх VIII звернувся до Папи Римського з проханням дозволити розлучення в інтересах англійської корони. Після обґрунтованої відмови Ватикану король звинуватив католицьке священство Англії у державній зраді та підкоренні владі Риму
Англіканство як течія протестантизму було законодавчо оформлене в офіційну церкву 7 постановами англійського парламенту 1532—1534 pp., за якими розривалися офіційні стосунки християнської церкви Англії з Римом. Англійському церковному суду було заборонено апелювати до іноземного, тобто папського суду.
Після розриву стосунків з Римом спеціальним «Актом про верховенство» за королем було закріплено титул глави церкви Англії з правом «інспектувати церкви... відновлювати, реформувати, наказувати, виправляти всілякого роду помилки, єресі... неповагу до влади». «Акт церковних призначень» додатково надавав королю право призначення єпископів. Надалі було припинене шанування святих, ікон та статуй, зачинено монастирі, відбулася секуляризація церковних володінь, з'явився офіційний переклад Біблії на англійську мову. В 1549 р. було введено англійську літургію, а за правління королеви Єлізавети (1591) р. затверджено «Символ віри» англіканської церкви — так звані «39 статей». Таким чином відбулося остаточне оформлення віровчення та літургійних особливостей, а Церква Англії стала централізованою державною релігійною організацією.
В англіканській (єпископальній) церкві збережені ієрархія, єпископат, урочистість богослужінь. Англіканцями визнаються лише два християнських таїнства — хрещення та причащання.
Святе Письмо в англіканстві визнається єдиним джерелом віровчення, декларується принцип спасіння однією лише вірою, але зберігаються характерні для католицизму ідеї про рятівну силу церкви та ієрархію. Єпископи церкви Англії призначаються короною, а в інших англіканських церквах обираються синодами. Життя церков в цілому підпорядковується синодам, які утворюються єпископатом і священиками. Священнослужителі можуть брати шлюб, а останнім часом до священства допущені й жінки.
Зараз у світі до англіканства належать близько 68 млн. людей. Воно найбільш поширене в Англії, Шотландії, Ірландії, США, Канаді, Новій Зеландії. Усі англіканські церкви об'єднуються в Англіканський союз церков. Консультативним органом з середини XIX ст. є Ламбетські конференції.
Кальвінізм. Ще однією течією протестантизму став кальвінізм, догматичні основи якого були сформульовані швейцарським реформатором Жаном Кальвіном (1509-1564).
В 1536 р. вийшла книга Кальвіна «Настанови в християнській вірі», центральною ідеєю якої стало не стільки виправдання вірою (це притаманне всьому протестантизмові), а принципово нове розуміння покликання і обраності людини Богом. Вважається, що Бог наперед визначає долю та можливий життєвий шлях кожної людини. Завдяки дару віри одні люди є обраними задля спасіння у вічному блаженстві, інші ж приречені на страждання за життя та загибель душі після смерті. Згідно з цим положенням ні вірою, ні своїми справами людина не в змозі нічого змінити в своїй долі, бо обраність чи прокляття, доля людської душі після смерті — то є велична таємниця Бога.
Підкреслюється, що за кожну хвилину свого життя, за кожен вчинок людина відповідає перед Богом і перш за все це стосується великих дарів Отця Небесного: часу, здоров'я та власності. Ознаками обраності до спасіння, за Кальвіном, є спроможність християнина влаштовувати свої життєві справи, проявляти енергію та докладати зусиль задля здійснення мети; реалізувати себе в професійній діяльності, підприємництві; зосереджуватися на повсякденних справах, роботі та досягненні успіху. Життя в цілому розуміється як виконання обов'язку щодо родини, суспільства, людства. Але любов до ближнього в кальвінізмі розуміється своєрідно— як служіння Богові, а не його творінню. Сутність цього напрямку в протестантизмі багато в чому пояснюють вислови: «Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам», а також «Працювати — значить молитися». В цій конфесії відкинуті майже всі зовнішні атрибути культу: ікони, свічки, хрест. Підкреслюється, що ніякі магіко-сакральні засоби, ніякі релігійні церемонії не мають значення для особистого індивідуального спілкування з Богом. Навіть хрещення та причащання розглядаються лише як символічні обряди.
Єдиним джерелом віровчення визнається лише Біблія. Відсутній загальнообов'язковий «Символ віри», а книги самого Кальвіна та інших авторитетних теологів сприймаються як свідоцтва слова Божого в конкретній історичній ситуації. Центральним елементом спрощеного богослужіння є проповідь, характерними ознаками виступають також співання псалмів та молитви.
В сучасному світі послідовники кальвінизму мешкають переважно у Швейцарії, Голландії, ФРН, США, Англії, Шотландії, Канаді та Австралії.