Сторінка 2

Наперекір диктату церкви довге, розплетене волосся на «вар­варську» манеру, крім дівчат, носили й деякі жінки. У такому разі волосся підтримували обручем. Заміжні жінки укладали во­лосся в гладеньку зачіску. При цьому коси обкручували навколо голови або закручували на потилиці. Іноді тугі пучки волосся у вигляді валика укладали вздовж потилиці. Носили зачіски з переплетених стрічками жмутів волосся, що спускалися з обох боків уздовж тіла (рис. 2.4).

Відомі зачіски, коли жінки заплітали з боків коси, а потім укла­дали їх горизонтально від скронь до потилиці. Наприкінці ранньо­феодального періоду, у зв'язку із захопленням «лицарською» модою, у жінок з'явилася зачіска під назвою «лицарська коса» (рис. 2.5). Більшої популярності ця зачіска набула в наступному, романському, періоді середньовіччя.

У IX ст. модними стали хустки, по­дібні до покривал. На візантійську ма­неру зверху на хустку жінки у вигляді прикрас надягали пов'язки, обручі, діа­деми. Знатні дами носили коропоподіб­ні головні убори, прикрашені церков­ною символікою у вигляді хрестів. Хоча багаті жінки й прикрашали головні убо­ри коштовностями, у цей період вико­ристання прикрас було обмеженим. На думку духовенства, прикрашати себе було справою не від Бога.

Новий етап середньовіччя, що увій­шов в історію як романський період, позначений зростанням міст, розквітом архітектури, торгівлі. Романська архі­тектура характеризується спорудами суворо оборонного призначення. Це замки феодалів, церкви, монастирі з товстими стінами. Основні риси сти­лю — спокійні, монументальні форми, чітка конструкція, стримане застосуван­ня декору. В XI ст. поширився вплив Франції як країни високої культури. Життя стало менш замкненим. Але мо­гутність церкви продовжувала зростати. Характерною рисою романського періо­ду стали також хрестові походи.

Особливого розвитку в цей період досягло перукарське мистецтво. Поміт­ними стали зміни в жіночому та чоло­вічому одязі. У XII ст. з'явилися цехи голярів, які об'єднали перукарів. Робо­ти було багато. Однак під час хрестових походів багато лицарів присягалися не стригти волосся. На основі професії ци­рульника з'явилася нова — фельдшер, тобто польовий перукар (feld— поле, scheren — стригти). Фельдшери йшли з лицарями на війну, але замість того, щоб стригти волосся, частіше подавали першу допомогу пораненим. Анатомічні знання дозволяли їм освоїти цю нову і потрібну професію.

Рис. 2.4. Зачіска з Рис. 2.5. Зачіска під

переплетених стрічками назвою «лицарська

жмутів волосся коса»

Оформлення борід і вусів досягло особливого розвитку в міс­тах. Вуса носили практично всі чоловіки, їхні форми були різно­манітними. Іноді вони стирчали вгору або в боки. Щоб справи­ти відповідне враження на суперника, вуса завивали, збивали, начісували на щоки, причому кінці стирчали догори (вуса «бровадо»). У Франції моду на вуса та бороди диктували, як прави­ло, королі, а придворні наслідували їх, поширюючи певні модні форми борід і вусів.

Були й особливі форми укладання (носіння) борід. У XII ст. борода, випущена зверху лат, сприймалася як виклик ворогу. Бо­роду ворога використовували і для захватів, кидків, проведення больових прийомів. У німецькому епосі «Сага про Нібелунгів» розповідається, що коли карлик Альбрих, який охороняв скарби Нібелунгів, розбив Зігфриду щит, той виконав борцівський прийом, схопивши його за бороду.

Хрестові походи внесли великі зміни в моду середньовічної Західної Європи. Воїни, які поверталися з хрестових походів, вез­ли з собою багато дивовижних речей та нових ідей. Хрестоносці бачили чоловіків, одягнених у легкий практичний одяг, і жінок. у штанях. Перший, поки ще несміливий, крок проти церковних настанов виявився в тому, що з-під одягу почали з'являтися но­ги. А потім вже нічого не могло зупинити «революцію»: «сатана моди» видерся на волю, і всю Західну Європу охопила така лихоманка моди, якої ще не знала історія.

У XII ст. чоловічі зачіски робили переважно з коротко підстри­женого волосся над чолом, часто з окремо закручених пасом, що пучками спадали донизу, формуючи своєрідний чубчик. На поти­лиці відрощували досить довге волосся, його підв'язували пов'яз­кою або шнурком. У цей період чоловіки — представники панівної верхівки — наносили на бороди віск, розділяючи волосся на окре­мі пасма (рис. 2.6). Бороди завивали в локони, заплітали у них зо­лоті нитки. Довжина борід була різноманітною, як і їхня форма. Однак борода завжди була широкою й починалася від щік.

У XIII ст., в період найвищого розвитку романтичного «куль­ту жінки», деякі франти відрощували довге волосся, завивали йо­го в локони і навіть прикріпляли до зачіски накручені штучні пасма. Серед знаті у XIII ст. поступово зникли бороди та вуса, обличчя почали голити. Бороди і вуса продовжували носити в колах найвищої знаті та серед простого народу. Волосся бороди і вусів красиво завивали, підстригали та фарбували хною.

Жіночий образ у романський період також змінився. Жінки стали сміливішими. Один із проявів сміливості — використання парфумів. Дами користувалися пудрою, помадою, туалетною водою з троянд, ефірними оліями, завезеними із східних країн, духами.

Рис. 2.6

Борода у чоловіків у XII ст.

Ще в ранньому середньовіччі викорис­тання парфумів дозволяли собі лише церковники; у побуті ж парфуми були заборонені «для уникнення спокуси». Про них в Західній Європі забули на­довго. І тільки з початком хрестових походів лицарі стали привозити додому спеції, мішечки з духмяними порошка­ми. Парфумовані олії почали викорис­товувати для змазування тіла. Грубий, схожий на монастирське вбрання, одяг поступово змінився на гарні шати, що підкреслювали фігуру. Жінки продовжували носити «лицарські коси». Вони мали багато варіан­тів. Особливо популярними «лицарські коси» були в період куль­ту Прекрасної дами. Волосся переплітали стрічками з шовку, тон­кої шкіри, смужок тканин. На скронях заплітали одну чи дві ко­си з кожного боку або формували пучки — вплітали стрічки, вставляли штучні пасма і таким чином подовжували коси майже до підлоги. Якщо плели по косі з кожного боку, то їх додатково перев'язували між собою стрічкою. Такі ж коси заплітали й на потилиці. В цьому разі вони спускались уздовж спини, підкрес­люючи красу жіночої фігури.

У середні віки, якщо жінка була невірною своєму чоловікові, то священик міг привселюдно зістригти їй волосся на голові. Модним вважався золотавий (не рудий) колір волосся у жінок. Він був символом невинності. «Золотокоса» в той період означа­ло «обрана». Разом із тим церква вважала, що неприродний ко­лір волосся — це від сатани, знак спокуси. Якщо помітили, що жінка фарбує волосся, її могли навіть спалити, звинувачуючи у чаклунстві. Але жінки, порушуючи заборону церкви, фарбували волосся відварами чи настоями з різних трав.

Зачіски і головні убори Х-ХІП ст. були досить різноманітни­ми. Проте з моди не виходили і зачіски попереднього періоду. Жінки й далі укладали заплетене в коси волосся навколо голови у вигляді обідка. Іноді на скронях укладали горизонтальні ряди, складені з кіс, джгутів або тонких валиків, підтримуваних стріч­кою. Особливої популярності набули зачіски «равлик», «бараня­чий ріг» (рис. 2.7). У першому випадку волосся поділяли прямим проділом від чола до потилиці, на скронях збирали в пучки, перекручуючи разом із стрічкою в джгут і закручуючи по колу на скронях. Жінки панівної верхівки прикрашали такі зачіски намис­том із перлів, коштовним камінням. У другому випадку замість джгутів заплітали коси І також по колу закручували на скронях.

Рис. 2.7. Зачіски «равлик» (а) і «баранячий ріг» (б)

На межі романського й готичного періодів з'явилася зачіска з «темплетами». На тім'ї до маківки робили прямий проділ, розчісували волосся на скроні. З обох боків заплітали три-чотири кіски, які обрізали на рівні підборіддя або під­гортали всередину. Це й були «темплети». На потилиці волосся зачісували догори і формували зверху невеликий вузол.

Пізніше «темплети» почали вкладати в спеціальні сітки, футляри, пенали (рис. 2.8). Таке оформлення зачіски зустрічалося серед знатних жінок. Коли закривали кіски, жінки змінювали офор­млення зачіски зверху. На тім'ї тепер робили декілька вертикальних рядів і укладали волосся джгутами.

Наприкінці романського періоду но­сили зачіску з петлями: волосся ділили на прямий проділ, з кожного боку його зачісували догори, заплітаючи кіски, які потім укладали у вигляді петель. Церква й надалі переслідувала жінок, які носили відкрите волосся. Жінки вигадують новий спосіб прикриття волосся: голову перев'язують «барбетами» — довгими, широкими смугами, що нагадують шарф (рис. 2.9). З одного боку, волосся начебто було прикрите, з другого — зачіску все ж можна було побачити. Щоб закрити шию, надягали спеціальний шарф — «горж». Він був високим, іноді вище рівня вух (рис. 2.10). У XIII ст. настає третій період серед­ньовіччя — готичний. Розвиток стилю го­тики належить до останнього періоду се­редньовіччя і пов'язаний із зростанням вільних міст, зміцненням цехових органі­зацій майстрів, розвитком торгівлі та зародженням нового класу міського насе­лення — бюргерів. У той же час панувала «велика інквізиція», лютувало аутодафе (спалювання на вогнищі людини, звинува­ченої в чаклунстві або проголошеної єретиком). У процесі боротьби різних суспільних сил зароджувалися нові форми, нове мистецтво, новий стиль.

Рис. 2.8. Зачіска з «темплетами» Рис. 2.9. Зачіска з «барбетами»

Готична мода знаменувала собою «золоту осінь» середньовіччя, яка принесла багатий урожай творчих напрямів і досяг­нень у розвитку мистецтва. Із ХІV-ХV ст. у мистецтві переважали стрімкі, загострені готичні форми, що знайшло відбиття і в моді. У чоловіків з'явилися загострені до­гори і валикоподібні капелюхи, ковпаки, драпіровані шаперони, великих розмірів циліндри, невеликі за розмірами із вилога­ми шапочки, прикрашені пір'ям; взуття стає гостроносим.

У моду ввійшли довгі загострені вуса, загострена борода (рис. 2.11).

Чоловіки носили довге волосся, закру­чуючи його кінці догори, що надавало зачісці дзвоноподібної форми. Зустрічалися зачіски з волосся помірної довжини, рівненько підстриженого на потилиці; на чоло випускали прямий короткий чубчик. У чоловічих зачісках з'яви­лися прямі проділи. Так виник новий естетичний образ людини (рис. 2.12).

У період пізньої готики можна було зустріти чоловіків, які коротко підстрига­ли волосся, а на потилиці й скронях навіть голили. Така зачіска дуже нагадує україн­ську «під горщик».

Після хрестових походів на Схід одяг, головні убори й аксесуари почали прикра­шати перлами. З'явився звичай вишивати перлами.

Жінки готичних часів намагалися виглядати слабкими, млявими, худорляви­ми. Представниці знаті носили глибоке декольте. Модними вважалися маленькі, ви­соко підняті, круглі груди, які для більшо­го ефекту прикривали легкими тканинами.

З кінця XIV і особливо в XV ст. місце зачісок у жінок займають головні убори, їхня краса і незвичайність форм захопили не одне покоління. Головні убори замож­них жінок відзначалися не тільки різнома­нітністю, а й величезними розмірами.

Рис. 2.10. Високий шарф «горж»

Рис. 2.11. Форми борід і вусів (ХІV-ХVст.)

Рогоподібні головні убори мали гори­зонтальне розташування (рис. 2.13). Щільно набиті тканиною, вони нагаду­вали роги, пришиті до спеціального ажурного капелюшка.

Такі капелюшки могли мати в своїй основі сітку, рясно прикрашену перла­ми, коштовним камінням, золотими нитками або просто вишивкою. Зверху на «роги» кріпили вуаль.

Не менш популярними були V- та серцеподібні головні убори, також багато прикрашені різними аксесуарами. V- подібні форми розходилися від центру в боки (рис. 2.13 в). Вони були спрямовані по-різному: одні стирчали горизонтально, як роги бика; другі піднімалися догори й загинались убік і назад; треті розверта­лись у боки під кутом. Відстань між кінцями «рогів» іноді сягала одного метра, а висота — п'ятдесяти сантиметрів.

На основі подібних форм з'явилася так звана «цукрова голо­ва» — головний убір, що нагадував за формою гарбуз. Він також рясно прикрашався і доповнювався вуаллю (рис. 2.13 г). Найпопулярнішим і найекстравагантнішим у період готики був «енен» — конусопо­дібний ковпак (рис. 2.13). Спочатку це були невисокі за формою ковпаки з від­різаними верхівками. Поступово їх висо­та зросла майже до шістдесяти сантимет­рів. Шили «енени» з жорсткої тканини, твердих матеріалів, які потім обтягували полегшеними тканинами. До них кріпи­ли тонкі вуалі — «омюзі», які або просто накидали на ковпакиенени, або драпі­рували, випускали на обличчя, або скла­дали у вигляді «метелика», іноді навіть подвійного. Коли носили такі головні убори, на чоло часто випускали тонке пасмо волосся чи кіску, укладаючи їх півмісяцем. Були «енени» зі стрічкою (частіше чорною), що звисала з обох боків уздовж обличчя. Довжина вуалі, яка кріпилася до головних уборів, залежала від соціального стану жінки.

Рис. 2.12. Чоловіча зачіска з прямим проділом

В народі жінки обмежувалися хустинками, які вони намагалися також драпірувати. Характерною рисою моди було високо відкрите чоло (рис. 2.13 е).

Використання прикрас та оздоблення одягу залежали від сус­пільного становища жінки. Знатні жінки прикрашали одяг хут­ром, багатою вишивкою, носили рукавички, гарні пояси. Серед ювелірних прикрас переважали ланцюжки, сережки, персні. Час­то сережки були відсутні, тому що головні убори або зачіски зак­ривали вуха.

Тільки в добу пізньої готики, на межі Відродження, під впли­вом італійської моди у заміжніх жінок з'явилися відкриті зачіски.

Час середньовіччя є унікальним, найдовшим в історії людства після Різдва Христового. Ця епоха поєднала багато народів, дала життя новим державам, стала основою для роз­витку нових політичних, економічних, куль­турних та естетичних напрямів.

Рис. 2.13. Жіночі головні убори кінця XIV ст.:

а - з об'ємами на скронях; б — рогоподібний; в — V-подібний; г — «цукрова голова»; д — конусоподібний ковпак «енен»; е — «енен» зі стрічкою