![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Сторінка 2 ⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5
Наперекір диктату церкви довге, розплетене волосся на «варварську» манеру, крім дівчат, носили й деякі жінки. У такому разі волосся підтримували обручем. Заміжні жінки укладали волосся в гладеньку зачіску. При цьому коси обкручували навколо голови або закручували на потилиці. Іноді тугі пучки волосся у вигляді валика укладали вздовж потилиці. Носили зачіски з переплетених стрічками жмутів волосся, що спускалися з обох боків уздовж тіла (рис. 2.4). Відомі зачіски, коли жінки заплітали з боків коси, а потім укладали їх горизонтально від скронь до потилиці. Наприкінці ранньофеодального періоду, у зв'язку із захопленням «лицарською» модою, у жінок з'явилася зачіска під назвою «лицарська коса» (рис. 2.5). Більшої популярності ця зачіска набула в наступному, романському, періоді середньовіччя. У IX ст. модними стали хустки, подібні до покривал. На візантійську манеру зверху на хустку жінки у вигляді прикрас надягали пов'язки, обручі, діадеми. Знатні дами носили коропоподібні головні убори, прикрашені церковною символікою у вигляді хрестів. Хоча багаті жінки й прикрашали головні убори коштовностями, у цей період використання прикрас було обмеженим. На думку духовенства, прикрашати себе було справою не від Бога. Новий етап середньовіччя, що увійшов в історію як романський період, позначений зростанням міст, розквітом архітектури, торгівлі. Романська архітектура характеризується спорудами суворо оборонного призначення. Це замки феодалів, церкви, монастирі з товстими стінами. Основні риси стилю — спокійні, монументальні форми, чітка конструкція, стримане застосування декору. В XI ст. поширився вплив Франції як країни високої культури. Життя стало менш замкненим. Але могутність церкви продовжувала зростати. Характерною рисою романського періоду стали також хрестові походи. Особливого розвитку в цей період досягло перукарське мистецтво. Помітними стали зміни в жіночому та чоловічому одязі. У XII ст. з'явилися цехи голярів, які об'єднали перукарів. Роботи було багато. Однак під час хрестових походів багато лицарів присягалися не стригти волосся. На основі професії цирульника з'явилася нова — фельдшер, тобто польовий перукар (feld— поле, scheren — стригти). Фельдшери йшли з лицарями на війну, але замість того, щоб стригти волосся, частіше подавали першу допомогу пораненим. Анатомічні знання дозволяли їм освоїти цю нову і потрібну професію.
Рис. 2.4. Зачіска з Рис. 2.5. Зачіска під переплетених стрічками назвою «лицарська жмутів волосся коса» Оформлення борід і вусів досягло особливого розвитку в містах. Вуса носили практично всі чоловіки, їхні форми були різноманітними. Іноді вони стирчали вгору або в боки. Щоб справити відповідне враження на суперника, вуса завивали, збивали, начісували на щоки, причому кінці стирчали догори (вуса «бровадо»). У Франції моду на вуса та бороди диктували, як правило, королі, а придворні наслідували їх, поширюючи певні модні форми борід і вусів. Були й особливі форми укладання (носіння) борід. У XII ст. борода, випущена зверху лат, сприймалася як виклик ворогу. Бороду ворога використовували і для захватів, кидків, проведення больових прийомів. У німецькому епосі «Сага про Нібелунгів» розповідається, що коли карлик Альбрих, який охороняв скарби Нібелунгів, розбив Зігфриду щит, той виконав борцівський прийом, схопивши його за бороду. Хрестові походи внесли великі зміни в моду середньовічної Західної Європи. Воїни, які поверталися з хрестових походів, везли з собою багато дивовижних речей та нових ідей. Хрестоносці бачили чоловіків, одягнених у легкий практичний одяг, і жінок. у штанях. Перший, поки ще несміливий, крок проти церковних настанов виявився в тому, що з-під одягу почали з'являтися ноги. А потім вже нічого не могло зупинити «революцію»: «сатана моди» видерся на волю, і всю Західну Європу охопила така лихоманка моди, якої ще не знала історія. У XII ст. чоловічі зачіски робили переважно з коротко підстриженого волосся над чолом, часто з окремо закручених пасом, що пучками спадали донизу, формуючи своєрідний чубчик. На потилиці відрощували досить довге волосся, його підв'язували пов'язкою або шнурком. У цей період чоловіки — представники панівної верхівки — наносили на бороди віск, розділяючи волосся на окремі пасма (рис. 2.6). Бороди завивали в локони, заплітали у них золоті нитки. Довжина борід була різноманітною, як і їхня форма. Однак борода завжди була широкою й починалася від щік. У XIII ст., в період найвищого розвитку романтичного «культу жінки», деякі франти відрощували довге волосся, завивали його в локони і навіть прикріпляли до зачіски накручені штучні пасма. Серед знаті у XIII ст. поступово зникли бороди та вуса, обличчя почали голити. Бороди і вуса продовжували носити в колах найвищої знаті та серед простого народу. Волосся бороди і вусів красиво завивали, підстригали та фарбували хною. Жіночий образ у романський період також змінився. Жінки стали сміливішими. Один із проявів сміливості — використання парфумів. Дами користувалися пудрою, помадою, туалетною водою з троянд, ефірними оліями, завезеними із східних країн, духами. Рис. 2.6 Борода у чоловіків у XII ст. Ще в ранньому середньовіччі використання парфумів дозволяли собі лише церковники; у побуті ж парфуми були заборонені «для уникнення спокуси». Про них в Західній Європі забули надовго. І тільки з початком хрестових походів лицарі стали привозити додому спеції, мішечки з духмяними порошками. Парфумовані олії почали використовувати для змазування тіла. Грубий, схожий на монастирське вбрання, одяг поступово змінився на гарні шати, що підкреслювали фігуру. Жінки продовжували носити «лицарські коси». Вони мали багато варіантів. Особливо популярними «лицарські коси» були в період культу Прекрасної дами. Волосся переплітали стрічками з шовку, тонкої шкіри, смужок тканин. На скронях заплітали одну чи дві коси з кожного боку або формували пучки — вплітали стрічки, вставляли штучні пасма і таким чином подовжували коси майже до підлоги. Якщо плели по косі з кожного боку, то їх додатково перев'язували між собою стрічкою. Такі ж коси заплітали й на потилиці. В цьому разі вони спускались уздовж спини, підкреслюючи красу жіночої фігури. У середні віки, якщо жінка була невірною своєму чоловікові, то священик міг привселюдно зістригти їй волосся на голові. Модним вважався золотавий (не рудий) колір волосся у жінок. Він був символом невинності. «Золотокоса» в той період означало «обрана». Разом із тим церква вважала, що неприродний колір волосся — це від сатани, знак спокуси. Якщо помітили, що жінка фарбує волосся, її могли навіть спалити, звинувачуючи у чаклунстві. Але жінки, порушуючи заборону церкви, фарбували волосся відварами чи настоями з різних трав. Зачіски і головні убори Х-ХІП ст. були досить різноманітними. Проте з моди не виходили і зачіски попереднього періоду. Жінки й далі укладали заплетене в коси волосся навколо голови у вигляді обідка. Іноді на скронях укладали горизонтальні ряди, складені з кіс, джгутів або тонких валиків, підтримуваних стрічкою. Особливої популярності набули зачіски «равлик», «баранячий ріг» (рис. 2.7). У першому випадку волосся поділяли прямим проділом від чола до потилиці, на скронях збирали в пучки, перекручуючи разом із стрічкою в джгут і закручуючи по колу на скронях. Жінки панівної верхівки прикрашали такі зачіски намистом із перлів, коштовним камінням. У другому випадку замість джгутів заплітали коси І також по колу закручували на скронях.
Рис. 2.7. Зачіски «равлик» (а) і «баранячий ріг» (б) На межі романського й готичного періодів з'явилася зачіска з «темплетами». На тім'ї до маківки робили прямий проділ, розчісували волосся на скроні. З обох боків заплітали три-чотири кіски, які обрізали на рівні підборіддя або підгортали всередину. Це й були «темплети». На потилиці волосся зачісували догори і формували зверху невеликий вузол. Пізніше «темплети» почали вкладати в спеціальні сітки, футляри, пенали (рис. 2.8). Таке оформлення зачіски зустрічалося серед знатних жінок. Коли закривали кіски, жінки змінювали оформлення зачіски зверху. На тім'ї тепер робили декілька вертикальних рядів і укладали волосся джгутами. Наприкінці романського періоду носили зачіску з петлями: волосся ділили на прямий проділ, з кожного боку його зачісували догори, заплітаючи кіски, які потім укладали у вигляді петель. Церква й надалі переслідувала жінок, які носили відкрите волосся. Жінки вигадують новий спосіб прикриття волосся: голову перев'язують «барбетами» — довгими, широкими смугами, що нагадують шарф (рис. 2.9). З одного боку, волосся начебто було прикрите, з другого — зачіску все ж можна було побачити. Щоб закрити шию, надягали спеціальний шарф — «горж». Він був високим, іноді вище рівня вух (рис. 2.10). У XIII ст. настає третій період середньовіччя — готичний. Розвиток стилю готики належить до останнього періоду середньовіччя і пов'язаний із зростанням вільних міст, зміцненням цехових організацій майстрів, розвитком торгівлі та зародженням нового класу міського населення — бюргерів. У той же час панувала «велика інквізиція», лютувало аутодафе (спалювання на вогнищі людини, звинуваченої в чаклунстві або проголошеної єретиком). У процесі боротьби різних суспільних сил зароджувалися нові форми, нове мистецтво, новий стиль.
Рис. 2.8. Зачіска з «темплетами» Рис. 2.9. Зачіска з «барбетами» Готична мода знаменувала собою «золоту осінь» середньовіччя, яка принесла багатий урожай творчих напрямів і досягнень у розвитку мистецтва. Із ХІV-ХV ст. у мистецтві переважали стрімкі, загострені готичні форми, що знайшло відбиття і в моді. У чоловіків з'явилися загострені догори і валикоподібні капелюхи, ковпаки, драпіровані шаперони, великих розмірів циліндри, невеликі за розмірами із вилогами шапочки, прикрашені пір'ям; взуття стає гостроносим. У моду ввійшли довгі загострені вуса, загострена борода (рис. 2.11). Чоловіки носили довге волосся, закручуючи його кінці догори, що надавало зачісці дзвоноподібної форми. Зустрічалися зачіски з волосся помірної довжини, рівненько підстриженого на потилиці; на чоло випускали прямий короткий чубчик. У чоловічих зачісках з'явилися прямі проділи. Так виник новий естетичний образ людини (рис. 2.12). У період пізньої готики можна було зустріти чоловіків, які коротко підстригали волосся, а на потилиці й скронях навіть голили. Така зачіска дуже нагадує українську «під горщик». Після хрестових походів на Схід одяг, головні убори й аксесуари почали прикрашати перлами. З'явився звичай вишивати перлами. Жінки готичних часів намагалися виглядати слабкими, млявими, худорлявими. Представниці знаті носили глибоке декольте. Модними вважалися маленькі, високо підняті, круглі груди, які для більшого ефекту прикривали легкими тканинами. З кінця XIV і особливо в XV ст. місце зачісок у жінок займають головні убори, їхня краса і незвичайність форм захопили не одне покоління. Головні убори заможних жінок відзначалися не тільки різноманітністю, а й величезними розмірами.
Рис. 2.11. Форми борід і вусів (ХІV-ХVст.) Рогоподібні головні убори мали горизонтальне розташування (рис. 2.13). Щільно набиті тканиною, вони нагадували роги, пришиті до спеціального ажурного капелюшка. Такі капелюшки могли мати в своїй основі сітку, рясно прикрашену перлами, коштовним камінням, золотими нитками або просто вишивкою. Зверху на «роги» кріпили вуаль. Не менш популярними були V- та серцеподібні головні убори, також багато прикрашені різними аксесуарами. V- подібні форми розходилися від центру в боки (рис. 2.13 в). Вони були спрямовані по-різному: одні стирчали горизонтально, як роги бика; другі піднімалися догори й загинались убік і назад; треті розвертались у боки під кутом. Відстань між кінцями «рогів» іноді сягала одного метра, а висота — п'ятдесяти сантиметрів. На основі подібних форм з'явилася так звана «цукрова голова» — головний убір, що нагадував за формою гарбуз. Він також рясно прикрашався і доповнювався вуаллю (рис. 2.13 г). Найпопулярнішим і найекстравагантнішим у період готики був «енен» — конусоподібний ковпак (рис. 2.13). Спочатку це були невисокі за формою ковпаки з відрізаними верхівками. Поступово їх висота зросла майже до шістдесяти сантиметрів. Шили «енени» з жорсткої тканини, твердих матеріалів, які потім обтягували полегшеними тканинами. До них кріпили тонкі вуалі — «омюзі», які або просто накидали на ковпакиенени, або драпірували, випускали на обличчя, або складали у вигляді «метелика», іноді навіть подвійного. Коли носили такі головні убори, на чоло часто випускали тонке пасмо волосся чи кіску, укладаючи їх півмісяцем. Були «енени» зі стрічкою (частіше чорною), що звисала з обох боків уздовж обличчя. Довжина вуалі, яка кріпилася до головних уборів, залежала від соціального стану жінки. Рис. 2.12. Чоловіча зачіска з прямим проділом В народі жінки обмежувалися хустинками, які вони намагалися також драпірувати. Характерною рисою моди було високо відкрите чоло (рис. 2.13 е). Використання прикрас та оздоблення одягу залежали від суспільного становища жінки. Знатні жінки прикрашали одяг хутром, багатою вишивкою, носили рукавички, гарні пояси. Серед ювелірних прикрас переважали ланцюжки, сережки, персні. Часто сережки були відсутні, тому що головні убори або зачіски закривали вуха. Тільки в добу пізньої готики, на межі Відродження, під впливом італійської моди у заміжніх жінок з'явилися відкриті зачіски. Час середньовіччя є унікальним, найдовшим в історії людства після Різдва Христового. Ця епоха поєднала багато народів, дала життя новим державам, стала основою для розвитку нових політичних, економічних, культурних та естетичних напрямів. Рис. 2.13. Жіночі головні убори кінця XIV ст.: а - з об'ємами на скронях; б — рогоподібний; в — V-подібний; г — «цукрова голова»; д — конусоподібний ковпак «енен»; е — «енен» зі стрічкою
|