Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 8 страница

- Значить, багатим бути погано, - зробив якийсь свій висновок Славко.

- Ні, багата людина – це добре, це чудово. А ось те, що у нас досі є бідні – це погано, це прикро. А що багаті люди – це прекрасно, у них є час для себе, для свого розвитку, якщо вони, звичайно, правильно його використовують.

- Скажіть, будь ласка, - знову долучився до розмови Микола Андрійович, - повертаючись до «Квітки лотоса», я хотів би знати, чи всі люди сприймають ці фібри Любові позитивно?

- Переважна більшість. Але є індивіди, які сприймають ці вібрації Любові вкрай негативно. Це їх насторожує, відштовхує. Це свідчить про ущербність їхньої свідомості. Тобто, для того, щоб не прокинулася їхня душа від дотику з випромінюваннями цієї людини, розум починає активуватися і в ньому спливає весь негатив. Значить, цей індивід дуже поганий, гидкий, хоча він може думати про себе, що він чудовий, хороший, його може розхвалювати цілий натовп. А насправді він лайно. Чому? Тому що він реагує на все це вкрай негативно. У нього переважає в розумі тваринне начало над душею.

Ми трохи помовчали.

- Ви знаєте, я тут нещодавно у літературі випадково знайшов, що Олена Блаватська згадувала у своїх рукописах про якусь особливу духовну практику, названу нею «Трояндою світу», яка дуже віддалено нагадує «Квітку лотоса», - похвалився своєю знахідкою Костик.

- Так. Це відголос духовної практики «Квітки лотоса». Тільки Блаватська дуже багато наплутала там всього. Та це й не дивно, адже вона писала зі слів того, що їй розповідали різні лами, а не з істинного джерела.

- А ще я прочитав, що пробудження «лотоса» є найвищим досягненням у буддизмі. Тільки там перед цим треба пройти стільки посвячень, стільки щаблів і випробувань…

- Та все це дурниці. Все це лушпиння вже потім придумали люди, щоб створити собі безкоштовну кормушку – релігію. А спочатку Будда давав у чистому вигляді для більшості людей саме цю просту, доступну всім духовну практику «Квітки лотоса» на пробудження душі. Все було дуже просто.

- І для своїх адептів?

- І для своїх адептів теж спочатку давав цю духовну практику. А потім, по мірі їхнього пробудження, вже більш тонкі знання.

- Ви говорили ще минулого разу, що знання Будди були частково втрачені, - ніяк не міг заспокоїтися Костик, - частково спотворені, а я прочитав, що ними володіє і дає своїм учням Далай-лама, котрий у ламаїзмі, одній з основних течій буддизму, є вищою особою серед «перенароджених», земне втілення високоповажного Бодхісатви… Аволокашевари… Ні, не так. Аволокітешвари, - ледве вимовив Костик, - тобто живий Бог, як вони говорять. Там також пишеться, що смерть цього живого бога стає початком його нового земного втілення. І якась спеціальна комісія з вищих лам «відшукує» його серед немовлят, що народилися протягом року після смерті Далай-лами. Так от, я і думаю, якщо цей Бодхісатва постійно перероджується, хіба знання можуть бути втрачені?

- Хто?! Далай-лама Бодхісатва?! Та це навіть не пародія на Бодхісатву. Бо хто такий Далай-лама по сутності своїй… А втім, щоб ви дійсно зрозуміли, я розповім вам передісторію. Вчення Будди початково було усним. Однак воно мало великий резонанс серед людей через простоту і доступність духовних практик, особливо «Квітки лотоса». Його філософське вчення, зі слів його послідовників, через, вдумайтеся лишень, майже 600 років по його смерті, було вперше записане на пальмових листках (Трипітака) у 29 році до нашої ери. Це найстародавніший ранньобуддійський збірник літератури, який вже писався у спотвореному варіанті, відносно справжнього вчення Будди. Оскільки писали його люди, що переслідували свої особисті цілі збагачення на цих знаннях, а саме створення на цьому ґрунті релігії. Окрім того, після смерті Будди між його учнями відбувся розкол. Частина їх притримувалася традиційних поглядів, так званого напрямку хінаяна, що на санскриті означає «мала колісниця», або «вузький шлях» спасіння. Цей напрямок у первісній формі більш-менш був ближчий до істини, оскільки основне значення надавалося особистим зусиллям того, хто прагнув звільнитися з пут сансари (перехід душі з однієї тілесної оболонки в іншу) шляхом сходження до остаточного спасіння (нірвани). І то воно з часом було сильно спотворене людьми, які перетворили його на складний, пишний культ.

А от якраз інший напрямок, махаяна, що на санскриті означає «велика колісниця», «широкий шлях спасіння», і є початком нашої історії про Далай-ламу. Напрямок махаяни реформував усі сторони буддійського вчення, перетворивши Будду із мудреця-Учителя на типове божество, а «Бодхісатв» - у його еманації. За їхнім розумінням, Бодхісатвою міг стати будь-який бажаючий, хто дістався правлячої верхівки цієї релігії. Хоча у саме слово Бодхісатва вкладено абсолютно інший зміст. Це слово походить із Шамбали.

«Бодхісатва», у точному перекладі з санскриту, означає: «той, чия сутність - знання». Будда ввів це поняття серед людей з огляду на тодішній духовний рівень розвитку. Та навіть у його визначенні розшифрування цього слова звучало так: «Бодхісатва – це істота Шамбали, яка досягла вищої Досконалості і вийшла з нірвани, яка має волю знову поринути в неї, але відмовляється від цього через Любов та співчуття до живих істот, прагнучи допомогти їм у вдосконаленні». Так от, що зробили ці липові «бодхісатви». Вони прибрали лише декілька слів із визначення Будди: «Шамбали», «ті, що вийшли з нірвани», «ті, хто має волю», а також «допомогти у вдосконаленні» і замінили своїм трактуванням, завдяки чому змінили весь зміст слова, перекрутивши його так, як було вигідно їм. Вони сподівалися, що світ все одно ніколи про це не дізнається. Та цей факт вказує на їхню безмірну дурість, що стосується істинних знань. Істинні духовні знання, як би їх не спотворювали, як би не ховали, як би не знищували, все одно у потрібну годину будуть доведені Шамбалою до відома людей у чистому вигляді, бо це є єдине кришталеве джерело духовних знань на Землі, з якого черпають усі Вчення світу.

Стати Бодхісатвою людям неможливо. Правда, в історії людства було декілька унікальних особистостей, котрі змогли дорости своєю душею до рівня Бодхісатви. Але цих людей-унікумів можна перелічити на пальцях однієї руки, причому за всю історію існування людства, а не того малесенького проміжку часу, в який ви вкладаєте зміст відомої вам історії. Так от, найвище, що можуть зробити люди в духовному плані, працюючи над собою, я ще раз підкреслюю, працюючи над собою – це розвинути свою душу через Любов до такої міри, коли смерть не зможе над ними панувати, тобто звільнитися від низки перероджень і з’єднатися з божественною Любов’ю, з нірваною, як хочете це називайте.

Вам зараз важко зрозуміти навіть зміст цього слова «нірвана». Та ніякі земні радощі не зрівняються навіть з тисячною часткою цього вищого стану.

- Так Бодхісатви – це дійсно істоти з Шамбали? – запитав Андрій.

- Так. Вони створили там свій маленький світ, відомий людям як Обитель. Саме звідти світу даються знання, будь то наукові чи духовні, для того, щоб люди зріли духовно і розвивали свою душу.

- А от Месії – це теж Бодхісатви? – поцікавився Стас.

- Буває, що й Бодхісатви, даючи основне вчення, змушені бути Месіями. Але вкрай рідко. Найчастіше, як правило, Месією є їхні учні, виховані з простих людей.

- Тобто?

- Та, колись, я вам про це розкажу. А то ми надто віддалилися від розпочатої теми… Так от, Бодхісатва нікому не буде доводити, хто він такий, і тим більше не створюватиме релігію. Бодхісатва може дати Вчення про духовну сутність людини, про те, як її розвивати. Але ні в якому разі не релігію… За фактом, будь-яка релігія – це всього лише величезний шоу-бізнес, породжений манією величі купки людей, що його очолює, і створений для того, щоб вибивати гроші з натовпу тупих віслюків.

- Ну чому ж одразу тупих, - ображено промовив Руслан.

- Та тому, що ці люди стають досить обмеженими у своїх пізнаннях. Їм же постійно втокмачують, щоб вони слухали тільки їхніх релігійних керівників, читали тільки їхню літературу і трималися тільки їхнього стада, бо всі інші релігії неправильні. Ось, наприклад, не будемо далеко ходити, повернемося до теми нашої розмови, що зробили ці «шоумени» з Вченням Будди. По-перше, вони задля своєї зручності, щоби поменше з боку натовпу було запитань, із самого Будди зробили бога. По-друге, запровадили складні релігійні обряди, поклоніння, молитви, вказавши масам «широкий і легкий шлях спасіння», завдяки своєму шоу-культу «бодхісатв-наставників». Звичайний мирянин не тільки повинен виконувати ними вигадані ритуали, заклинання, обітниці та усе їхнє багатошарове безглуздя, але й обдаровувати їх за те, що ті, простіше кажучи, навішують йому «лапші на вуха», та ще й беззастережно їм коритися. Коротше, цими липовими «бодхісатвами», а за фактом просто хитрими й розумними людьми, була створена чергова кормушка – релігія.

А тепер ми повернемось до питання про Далай-ламу. Так от, заварив усю цю кашу з реформування буддизму Наґарджуна, який жив у II сторіччі. Це був досить-таки розумний, але хитрий чоловік з користолюбними помислами. Він був індійським філософом, теологом, поетом, заснував школу шуньявада (мадх’яміка). Тепер найголовніше. За те, що Наґарджуна зробив із простого складне, за те, що він сильно спотворив і частково привласнив собі знання, призначені Буддою для мас, за те, що він перекрутив суть самого Вчення, Наґарджуна був жорстоко покараний Ріґден Джаппо на вічне усвідомлене переродження.

- А хто такий Ріґден Джаппо? – спитав Костя.

- Ріґден Джаппо очолює общину Бодхісатв у Шамбалі… Так от, потім в історії особистість Наґарджуни була відома під різними іменами. Згодом, у 1391 році саме його сутність переродилася в Ґендундуба, котрий і став першим Далай-ламою. Йому колись хотілося, щоб йому поклонялися, ним захоплювалися, що він ось такий великий ставленик… Його вабило багатство, розкіш і поклоніння. Тепер у Далай-лами повно багатства, тепер у нього повно розкоші, йому поклоняється чверть світу. Але з іншого боку, у нього немає щастя і не буде. Він приречений на вічне усвідомлене народження і вічне внутрішнє страждання. Він не може піти в нірвану, не може вирватися з постійного замкненого для нього кола усвідомлених перероджень. Просто його з цього земного життя ніхто не відпустить. Кожного разу, коли у черговій низці життя йому виповнюється 13 років, тобто в період статевого дозрівання, коли йде пробудження життєвої енергії та зв’язку людини з Космосом, просто кажучи, коли він починає прокидатися як особистість і усвідомлює, хто він такий, - для нього це великий біль на все життя.

- Ні фіга собі біль! – вирвалося у Костика. – Це ж Далай-лама, у нього є все! Та це ж щастя мати все і постійно перероджуватися. Як таке життя може набриднути?!

Учитель втомлено подивився на хлопця:

- Ну, як тобі пояснити… Ти дивився, наприклад, фільм «Біле сонце пустелі»?

- Так.

- Пам’ятаєш, як митник Верещагін сів їсти, а дружина поставила перед ним цілу миску чорної ікри. І він глянув, і сказав: «Знову ця ікра! Ну не можу я її, кляту, вже їсти. Пішла би хліба виміняла, чи що». Тобто все набридає і дуже швидко. А життя набридає потрійно. Якби ти пам’ятав хоча б частину того, що пережив у інших тілах, тебе би просто знудило від цієї одноманітності тілесної оболонки. Усвідомлено перероджуватися і знати, що це твій вічний уділ – це страшно, і ти собі не уявляєш, наскільки це страшно. Не даремно Ісус покарав вічного Жида безсмертям. Пам’ятаєш цю історію?

Костик розгублено покачав головою:

- Ні.

- Коли Ісуса гнали на Голгофу, Йому було дуже погано, важко, Його мучила спрага. І коли Він зупинився на порозі дому одного з євреїв на і’мя Агасфер і попросив води, той грубо прогнав Його, перелякавшись за своє життя, що його покарають за це. А Ісус йому сказав: «Ти боїшся за своє життя, так будеш жити вічно!» З тих пір Агасфер не може померти, поневіряючись по світу, як би йому це не набридло.

- І що, йому ніколи-ніколи не буде пробачено? – запитала зі співчуттям Тетяна.

- Поки не буде загального прощення, поки не покається весь світ. Та це вже інша історія.

Сенсей поглянув на годинника.

- Добре, хлопці, час робити медитацію, а то наша бесіда може затягтися надовго. Сьогодні ми для декого повторимо, а для декого спробуємо пропрацювати чакрани ніг і чакран «Хара».

- А де вони знаходяться? – запитав Славко.

- Чакрани ніг розташовані у центрі стоп, а чакран «Хара» на три пальці нижче пупка у точці «Дан-Тьянь»… «Хара» у перекладі з японської означає живіт. Це є центр людини, що практично співпадає з центром тяжіння, у тому числі у фізичному й геометричному сенсі. Ця медитація, так само, як і попередня, на зосередження і концентрацію уваги… А зараз станьте, розслабтеся, ноги поставте на ширині плечей…

Ми стали зручніше, розслабившись і зосередившись на виконанні медитації.

- Зараз ми будемо робити вдих як звичайно, тобто довільно, а видих у чашеподібну «Хару», ніби наповнюючи її енергією «Ци» до відчуття легкої важкості. Коли «Хара» наповниться, ви повинні пропустити цю енергію «Ци» з «Хара» у ноги, через центр стоп і в землю…

Деякий час я «проганяла» цю енергію тільки своєю думкою. Але потім моя уява переключилася на явне реальне почуття розпирання живота, начебто в мене дійсно налили води. У цей час Сенсей нагадав:

- Коли «Хара» наповниться, ви повинні «вилити» цю енергію через ноги, через центр стоп у землю.

Я знову спробувала зробити це у своїй уяві, подумки працюючи над своїм тілом. Поступово відчулося якесь тепло, струмуюче тонкою цівкою. Та воно було не цілісним, а частковим і добре відчувалося в районі гомілки і особливо ступні. Хоча на вулиці було доволі прохолодно, ноги у мене в чоботях стали потроху розігріватися. Коли я це помітила, то переключилася на обдумування того, як же це в мене так вийшло. Відчуття якось непомітно зникли пропорційно поглибленню мого розуму в логіку. Та тільки-но я знову спробувала зосередитись, Сенсей сповістив уже про кінець медитації.

- Зробіть два глибоких вдихи – видихи. Різко стисніть кулаки, відкрийте очі.

Я глянула на годинник, минуло всього біля десяти хвилин. А мені здалося набагато більше. Тут хтось помітив, що під нами розтанув сніг. Ми з подивом озирнулися. І дійсно, під декотрими із старших хлопців проталини були біля 40 сантиметрів у радіусі, а під нами звичайні. Женька, поглянувши на Стаса, промовив:

- От бачиш, а ти обурювався: холодно, холодно, зараз би до Африки. Тобі й до Африки нема чого їхати. Он, уже пальми з-під ніг починають рости.

І звертаючись до Сенсея, додав:

- Я давно підозрював, що з його походженням щось нечисто, вічно до папуасів тягне.

Після чергової серії жартів, коли всі трохи заспокоїлися, Сенсей сказав, що над цією медитацією ми можемо самостійно працювати вдома.

- А над «Квіткою лотоса» теж? – запитав Костик.

- Звичайно. Над ним особливо і бажано у будь-яку вільну хвилину.

- А коли будуть результати?

- Не турбуйся, якщо ти не будеш лінуватися, результати не забаряться.

- Пробачте, я хотів би трохи повернутися до нашої розмови перед медитацією. От ви сказали, що всі наукові знання даються світу Шамбалою. Я щось не зовсім зрозумів, як вони даються? – з ноткою зверхності в голосі промовив Микола Андрійович. – Я до цих пір вважав, що людина досить розумна істота, щоб додуматися до усього самій, в тому числі і до наукових відкриттів.

- Ну як вам сказати, за великим рахунком, людина, безумовно, коли-небудь стане досконалою істотою… Але допоки у її розумі панує тваринне начало, вона навіть елементарний стілець придумати не може, якщо їй не розкажуть, як його зробити.

- Тобто як це?

- Та звичайно. Це зараз люди такі розумні, тому що користуються знаннями пращурів. А як про це дізналися їхні пращури, ви задумувалися? Навіть у найдавніших легендах Шумерської цивілізації, написаних на глиняних табличках є згадка про те, що саме «люди з неба» розповідали їм, як налагоджувати побут, як треба будувати будинки, ловити рибу, вирощувати для себе рослинну їжу і тому подібне. А до цього люди жили як будь-яке стадо тварин… Взяти хоча б сучасний світ. Як вчені отримують відкриття?

- Посилено працюючи над даною темою.

- Безумовно, зовні це виглядає саме так. Але сама мить відкриття, мить осяяння?

Микола Андрійович знизав плечима.

- Пригадайте історію великих відкриттів, - вів далі Сенсей. – Візьміть хоча б усім відому періодичну систему Дмитра Івановича Менделєєва, яка наснилася йому в готовому вигляді, до того ж не повністю, а лише та її частина, яку може сприйняти людство на даному етапі. Та ж історія зі структурою атома Нільса Бора, з формулою Фрідріха Августа Кукле, з відкриттями Ніколи Тесла і багато-багато інших. Практично всі наукові ідеї і теорії людства з’явилися в результаті осяяння, інтуїції, а частіше за все «одкровення звище». Тобто ці відкриття були видобуті вченими з надр підсвідомості.

А надра підсвідомості – це той же чакран, «двері», «врата» - називайте це як хочете, - які можуть відкриватися хоч з одного, хоч з іншого боку. Це всього лише перехід у цілком іншу сферу, інший вимір, інше інформаційне поле, як вам буде завгодно це іменувати. Так от, за певної необхідності у мозок вченого може вкладатися готова відповідь з того боку.

- А хто її вкладає? – поцікавився Костя.

- Той, хто знаходиться з того боку. Кожна людина сприймає Його по-своєму: хтось приймає за Абсолют, хтось за Колективний Розум, або Шамбалу, чи Бога…

- А цікаво, Шамбала і Бог – це одне й теж? – думаючи про щось своє, запитав Руслан.

- Ні. Бог є Бог. А Шамбала – це всього лише одне з Його творінь.

- А що представляє Шамбала відносно людства? – спитав Микола Андрійович.

- Це просто джерело знань. Висловлюючись сучасною мовою – це своєрідний «банк» інформації, вхід до якого існує у надрах підсвідомості кожної людини.

- Значить, до Шамбали можна потрапити, не виходячи з кімнати? – здивувався своїй здогадці Стас.

- Абсолютно вірно…

Ми ще трохи поговорили про хвилюючі нас питання, поки Сенсей не подивився черговий раз на годинник.

- Гаразд, хлопці, пізно вже, час розходитися.

Чесно кажучи, мені, мабуть, як і іншим, не дуже-то й хотілося йти. Як згодом точно висловив нашу загальну думку Женька: «Душа вимагала продовження банкету». Але, на жаль, треба було їхати додому, аби не хвилювати своїх близьких довгою відсутністю наших тіл.

Наступні дні пролетіли непомітно. На наступному черговому тренуванні все було як завжди: розминка, база, новий матеріал. За новим матеріалом ми вже добралися до вивчення стилю «Мавпа». І щоб нанести обманний удар або провести нехитрий прийом, намагалися копіювати повадки цієї тварини. Це виглядало досить-таки кумедно. Женька як завжди не забув висловитися про те, що більшості тут присутніх навіть копіювати мавпу не треба, тому що багато хто по життю своїми повадками явно перевершує оригінал. Коротше кажучи, тренування пройшло достатньо емоційно та весело.

На додаткових заняттях, коли майже весь натовп розійшовся, ми продовжили відпрацьовувати комплекси вправ, які Сенсей показував нам для індивідуальної роботи. Вже у самому кінці тренування до спортзалу зайшов солідний показний чоловік років шістдесяти на вигляд. Сенсей, побачивши його, посміхнувся:

- Які люди у наших краях! Як добралися, Жорж Іванович?

- Та який там добралися, - злегка обурився той. – Я вас уже дві години шукаю, пів-міста об’їздив.

Сенсей усміхнувся:

- Вибачайте-с, пане академіку, зайнятий був, не зміг вас зустріти біля трапу.

По-свійськи привітавшись, вони пройшли вглиб спортзалу і, всівшись на спортивні лави, стали про щось розмовляти.

Моя цікавість при слові «академік» полізла з мене через край. Щоправда, інші оточуючі на гостя ніяк не відреагували. Старші хлопці продовжували відпрацьовувати удари, наче нічого й не було, зосередившись на роботі. Та й наші парубки від них не відставали. Ми з Тетяною теж старалися не осоромитися. Але з приходом цієї людини вся моя увага переключилася на співрозмовників. А коли я побачила, що Сенсей, розвернувшись до гостя, почав жестикулювати, щось кажучи доволі-таки у жорсткій формі, тут я не витримала. Ухиляючись від ударів Тетяни, моя особа почала потроху наближатися до них у цьому імпровізованому спарингу. І я почула наступні слова Сенсея, що звертався до прибулого:

- Коли двадцять з гаком років тому ти мріяв лише про світову славу і визнання як видатного вченого, ти ж сам запропонував нам свої послуги в обмін на конкретні знання, які виведуть тебе у лідери науки…

Нічого собі! – приголомшено подумала я. – Сенсей на “ти” його називає! І кому це “нам”? І які послуги?»

Тим часом Сенсей продовжував:

- Зі свого боку ми повністю виконали умови нашої угоди. Ти отримав від нас детальну інформацію, починаючи від напівпровідникового гетеролазера і закінчуючи перетворювачами сонячної енергії. Хіба тобі цього мало?! Ти і так все життя байдики бив, користуючись нашими знаннями. А до наступного ювілею ще й Нобелевську відхопиш. Що, погано?! Я не зрозумів, які проблеми?

Весь цей час чоловік сидів, похиливши голову. І коли Сенсей закінчив, той підняв на нього очі. Обличчя його розчервонілося, напевно від сильного хвилювання.

- Які проблеми, кажете? Ви що, мене за дурня маєте?!

І вже більш м’яко додав:

- Я все чудово пам’ятаю і від своїх слів ніколи не відмовлявся… Але поясніть мені, будь ласка, де я візьму джерело енергії необхідної потужності?! Для того, щоб запустити вашу установку, креслення якої ви мені передали, мені потрібно буде знеструмити як мінімум всю Ленінградську область. А ви просите, щоб ця установка працювала з початку серпня і аж до грудня. Це що, всі ці місяці і Ленінград, і всі інші сидітимуть без світла?

- За джерело енергії можете не турбуватися, шановний Жорж Іванович, цим ми вас забезпечимо.

- Ви що, хочете притягти у мій інститут ядерний генератор, чи що?! Як ви собі це уявляєте? І чому саме на території нашого інституту? Що, не можна це зробити десь в іншому місці, у Москві, наприклад?

- Можемо, звичайно. Але ми вважаємо, що ваш інститут буде більш зручною позицією… А джерелом живлення ми вас забезпечимо. Можете не турбуватися, він дуже малих габаритів, не більше чемодана, так що багато місця не займе. Енергії у ньому цілком достатньо, щоб установка могла працювати потрібний час.

- Вибачте, але ви говорили про мільйони кіловат. Що, це все буде в чемодані? І не ядерна енергія?! – здивувався академік.

Сенсей посміхнувся:

- Не забивайте собі голову дрібницями. Можу частково задовольнити вашу цікавість і сказати одразу, що це вакуумний випромінювач енергії. Окрім того, ми дамо вам, як і обіцяли, частотний перетворювач до цієї установки. Але попереджаю одразу, лізти туди і розбирати ці прилади не раджу, інакше це буде гірше, ніж у Хіросімі, в мільйони разів. Хоча зовні вони абсолютно безпечні. І запам’ятайте, установка повинна почати працювати у постійному режимі не пізніше 15 серпня.

- Добре. А коли ви мені їх привезете?

- Я думаю, одразу після Різдва вам їх привезуть.

- Добро… тільки…

Академік дещо знітився.

- Що?

- Мене цікавить одне питання. От ви говорите про невтручання у наші справи, а ця установка свідчить про протилежне.

- Ми і не втручаємося. Якби втручалися, то запобігли би тим подіям, що грядуть. Але ми не маємо права, це ваша воля, робіть, що хочете. Та єдине, ми не зацікавлені у тому, щоб тут спалахнула як мінімум третя світова із застосуванням ядерного. Тому ми хочемо всього лише згладити наслідки цих подій.

- А де гарантія, що ці хвилі нікому не зашкодять?

- Ми гарантуємо – це абсолютно безпечно. Просто люди стануть більш спокійними та розсудливими. Тому їхні відповідні реакції будуть пом’якшені, і це не переросте у якийсь глобальний конфлікт… Але повторюю, запобігти цим подіям не маємо права. Хочете, відвертайте це самі, це ваша справа.

Академік важко підійнявся з лавочки і почав прощатися. Сенсей провів його до дверей, ще раз нагадуючи про дату. І, потиснувши один одному руки, вони розійшлися. Я почула, як Сенсей, повертаючись від дверей, із посмішкою пробурмотів собі під ніс:

- Хм, всякий дурень вважає себе розумним, та тільки розумний може назвати себе дурнем.

Я була просто приголомшена всією незвичайністю цієї розмови. «Хто ж такий Сенсей? Він що, фізик? – подумала я. – Напевно працює в якомусь науково-дослідницькому інституті. Сенсей і нам розповідав про якусь поглиблену фізику. В такому випадку це багато чого пояснює з величезного кругозору його знань». Ця єдина версія, що прийшла мені в голову, була більш-менш прийнятною, оскільки у безлічі інших «тисяч питань» я просто заплуталась, не знайшовши їм прозорого пояснення. Але в моїх очах Сенсей виріс як вчений авторитет, адже до нього прислухався навіть академік. Хоча сам Сенсей нічим не хотів вирізняти себе з натовпу. Дорогою додому він так само, як звичайно, жартував разом з усіма, підтримуючи наш веселий настрій після «мавпячого» тренування. Однак удома я все ж записала цю незвичайну розмову до свого щоденника з великою приміткою в кінці: «Виявляється, Він – фізик!»

Через кілька днів, коли ми з мамою ходили по магазинах за черговими покупками, я якраз складала плани на вечір, обдумуючи запитання, які збиралася сьогодні поставити Сенсею на занятті. На вулиці, після вчорашнього дощу та нічного морозу, випав пухнастий сніг. Варто сказати, що зима тут була доволі тепла в порівнянні з тими регіонами Союзу, де ми жили раніше. «Шахтарський» сніг був схожий на сніг лиш тільки у перший день, бо на другий він уже ставав сірим від вугільного пилу, а на третій і зовсім танув, перетворюючись на мокру, слизьку грязюку. І навіть Новий рік тут ми весь час зустрічали з одним і тим же прогнозом погоди: «Дощ із мокрим снігом». Так що я була рада побачити хоча б цей пухнастий сніг і відчувати довгожданий морозець. Це давало маленьку надію на те, що прийдешній Новий рік, до якого лишалося всього три тижні, може вдасться зустріти по-справжньому, по-зимовому і повеселитися від душі.

Так, мріючи про хороше майбутнє, ми йшли до чергового магазину. І тут мама несподівано послизнулась і впала назад, та так сильно, що в неї аж ноги підлетіли. Все це сталося у якісь долі секунди, я не встигла навіть второпати, не те щоб утримати. Якісь чоловіки, що саме проходили поряд, кинулися її піднімати. Я теж намагалася якось допомогти, перелякавшись не на жарт. Подякувавши людям, мама встала, спираючись на мене:

- Мам, ти як, іти зможеш?

- Ой, зачекай, біль такий у спині, прямо щось хруснуло.

- Може, до лікарні?

- Та почекай, зараз пройде.

Ми трохи постояли, а потім повільно пішли додому. Мама злегка шкутильгала. Вдома їй стало ще гірше. Не хотіли турбувати батька на роботі, все думали, що пройде. Але біль все посилювався, і жодні таблетки не допомагали. Що ми тільки не робили: розтирали різними мазями, робили компреси і навіть просто гріли. Але від останньої процедури їй стало ще гірше. На медитаційне заняття я, звичайно, не пішла. А коли пізно ввечері прийшов батько, ми вже випробували все, що можна, щоб вгамувати біль. Рішення було однозначне – треба звертатися до лікарні. Батько зробив пару дзвінків і домовився, щоб маму подивився доцент в обласній нейрохірургії.

Під ранок її стан різко погіршився. Ниючий біль перейшов і на ногу. І найменший рух викликав сильний приступ. Її навіть до лікарні відвезли у напівлежачому стані. У неврології, після серії рентгенів і комп’ютерної томографії, доцент встановив, що у неї давно вже був остеохондроз хребта, а через падіння лопнуло фіброзне кільце і утворилася грижа диску 7 мм. Внаслідок цього був затиснутий сідничний нерв, що віддавало сильним болем у ногу. Після уважного огляду лікар відправив на консультацію до нейрохірурга. Батько знову ж-таки знайшов хорошого нейрохірурга, який, ознайомившись з результатами обстеження, зробив висновок, що операція неминуча.

Це була катастрофа для нашої сім’ї. Мало того, що ми надивилися на прикутих до ліжка хворих, поки шукали кабінет нейрохірурга, так іще мама наслухалася всіляких жахів від своєї, як потім виявилося, майбутньої сусідки по палаті в неврології, яка потребувала повторної операції. Мати була так налякана запланованою операцією, що ми після консультації в повному значенні слова втекли з нею з нейрохірургічного відділення, якщо так можна назвати наше посилене шкутильгання. Ось так, неочікувано для нас усіх, майбутнє постало у найчорніших тонах. Ми вирішили спробувати медикаментозне лікування, проколотися, як то кажуть, боротися до останнього.

З того дня, як маму поклали до лікарні у неврологічне відділення, моє життя круто змінилося. Вранці я йшла до школи, а потім їхала в обласну неврологію. Я весь час знаходилася біля мами, щоб підтримати її моральний дух. Це, як мені здавалося, було дуже важливим для неї. Щоправда, лікарі обурювалися «присутністю сторонніх», та батько швидко владнав це питання. Лікарня стала для мене основним місцем мого перебування.

Мама була більш ніж засмучена, що на нашу сім’ю одне за одним звалювалися такі нещастя. Та ще й до того ж прийшло повідомлення з Москви про те, що усі строки вже обговорено і мене чекають на операцію після новорічних свят. Мама дуже переймалася, що плюс до всього я закинула свої улюблені гуртки й заняття, і навіть намагалася наполягти, щоб я повернулася до свого звичного життя. Та про це моя особа навіть слухати не хотіла. Мені здавалося, що ніхто не буде тут доглядати за нею так, як я, і що без мене вона просто зачахне від своїх поганих думок і від гнітючої атмосфери палати, де всі сусідки тільки й розповідали про свої болячки.