Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 15 страница

- Але і в нас начебто так само трактують.

- Так, але під словом стремління до Бога ваші релігійні керівники втовкмачують вам, що тільки через відвідування саме їхньої секти і вивчення їхньої програми людина обов’язково прийде до Бога. А насправді людина може прийти до Бога, якщо сама всередині зміниться, якщо в достатній мірі зростить свою внутрішню Любов і укріпить віру знаннями.

Або, наприклад, Ісус говорив: «Так будуть останні першими, а перші останніми; бо багато кликаних, а мало обраних». Життя дається для того, щоб рости духовно. Протягом нього ви можете зробити крок вперед, тобто прогресувати, або крок назад – регресувати. Ісус говорив, що якщо сьогодні Бог зробив тебе першим, тобто більш вільною людиною, дав тобі можливість більше приділяти Йому уваги, значить в минулих життях ти цього заслужив. Якщо ти використовував це життя для регресу душі, то в наступному житті він поставить тебе у більш складні умови, щоб ти усвідомив. А всередині кожна людина, якщо зосередиться на своїх глибинних відчуттях, то може відчути досвід минулих життів.

- А от ви сказали, що в Біблії збереглися згадки про реінкарнацію. А які саме?

- Наприклад в Євангелії від Іоанна, якщо пам’ятаєте, є момент, де згадується про Никодима, одного з викладачів університету, який потай прийшов уночі до Ісуса, щоб задати йому питання. Так от, Никодим запитує Ісуса: «Як може людина народитися, будучи старою? Невже може він у другий раз ввійти в лоно матері своєї і родитися?» Ісус відповідав: «Істинно, істинно кажу тобі, якщо хто не родився від води і Духа, не може увійти в Царство Боже. Рожденний від плоті є плоть, рожденний від Духа є Дух». Окрім того, збереглися і такі його слова: «В домі Отця мого обителей багато», маючи на увазі множинність існування світів.

Христос розповідав своїм учням про закон повторних народжень, які дозволяють зрозуміти, що душа перероджується для повноцінного дозрівання. Він розповідав про те, як врятувати свою душу і досягти Царства Божого, пізнати життя вічне. Він також розповідав і про те, що чим більше людина стає духовно розвинутою, тим сильніше випробування конфронтуючого тваринного начала, або диявола.

- Так, судячи з Євангелія, навіть Ісус зазнавав нападок самого диявола. Я завжди думав, чому? Адже він був Сином Божим.

- Ісус був звичайно Сином Божим, зміцнілою душею. Але він себе ще називав і Сином людським, бо Велика Душа Його втілилася у звичайне людське тіло. А людському тілу за своєю природою властиве тваринне начало, це його невід’ємна частина. Тому навіть Ісус, будучи Бодхісатвою, зазнавав «спокуси» тваринного начала, своєї плоті, своїх негативних думок. Він відчував той же біль, ті ж почуття, все те ж саме, що відчувала і звичайна людина. Тобто Ісса знаходився в таких самих рівних умовах. І Йому було важче в тисячу разів, ніж будь-кому з вас. Тому що Він знав Свободу, Він знав Бога… - Мені здалося, що ці слова Сенсей говорив з якоюсь щемливою тугою, вираз його обличчя перемінився. – А тут, виконуючи цю місію, Він потрапляє у людське тіло з усіма його проблемами, з усіма цими думками, емоціями. З усім звіриним началом, яке треба загнати у кут, в глибину своєї свідомості і яке треба тримати все життя, як собаку на прив’язку, і то ж вона, зараза, гавкає. І ваш пресвітер ще розказує, що це рай?! – ткнув він у своє тіло. – Та якщо це не пекло, то що може бути гірше за це, кінець кінцем!

Після цих слів виникла затяжна пауза. Сенсей закурив сигарету.

- Але чому у Євангелії згадується тільки один момент особистої боротьби Христа з дияволом, коли Він був у пустелі? Адже якщо Христос знаходився у рівних умовах з людьми, а диявол – це негативні думки, значить ці думки повинні бути в ньому все життя.

- Абсолютно вірно. Та тільки Христос був Великою Душею, наповненою силою Любові, тому він тримав у собі всі ці негативні думки під суворим контролем. А той момент, що згадується в Євангелії, це була його битва думок на полі свого розуму, щоб утвердити владу душі над тілом. Це був Його особистий Армагеддон, який зобов’язаний пройти кожний, народжений в тілі. І Бодхісатва теж, на жаль, не виключення… Через що Він сорок днів і ночей постився. Тому що приблизно протягом цього строку організм виснажується, слабшає і тваринне начало остаточно здається. Ісус розкривався духовно, щоб його свідомістю повністю заволоділа Душа. А тваринні думки тіла постійно спокушали Його, намагаючись відвоювати владу над розумом. Вони говорили в голодному тілі: «Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння се зробилося хлібами». Його ж думки від Душі відповідали: «…не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих», підкреслюючи тим самим величезну силу Духу, сутність справжньої людини, тобто душі. Негативні думки знову налягали на Нього: «…якщо Ти Син Божий, кинься вниз; бо написано: “Ангелам Своїм заповідає про Тебе, і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю”. І він відповідав сам собі: «…написано також: “не спокушай Господа Бога твого”», показуючи тим самим стійкість Духу і контроль над навісними думками тіла. І коли думки звіриного начала зваблювали Його володіти всіма царствами світу, намагаючись пробудити в ньому свій останній головний козир – жагу всесвітньої влади, породженої ненаситною манією величі, Ісус відкинув і їх, сказавши: «Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому одному служи». І Ісса з честю виграв цей Армагеддон, він переміг свою плоть, свої негативні думки силою свого Духу, силою величезної Любові до Бога. В ньому повністю прокинулася Душа Бодхісатви і Він віднайшов себе. З тих пір Ісус став виконувати свою місію, вже використовуючи на повну знання і силу своєї величезної божественної Любові. Тому Він і творив своєю вірою чудеса, зціляв хворих, оживлював мертвих. Бо для цієї божественної сили не існує жодних перепон ні на Землі, ні в космосі.

Загалом в подальшому у Ісуса протягом всього життя був чіткий розподіл думок душі та «осідланих» думок тіла. Візьміть хоча би слова його тіла, коли Він молився у Гефсиманському саду перед зрадою Іуди. Ісус молився, Його Душа в цей час вийшла з тіла, а тіло скрикнуло: «Господи! Якщо це можливо, нехай обійде Мене чаша сія; втім, не як Я хочу, але як Ти». І це було саме звернення тіла до Душі, бо Душа Ісуса була частиною самого Бога і мала силу Його.

Або ось інший момент, коли Ісус уже висів на хресті, Він сильно страждав, Він відчував увесь цей біль тіла Душею. І щоб не спокуситися, Ісса покинув своє тіло. Коли його Душа покинула тіло, то розум закричав: «Ілі, Ілі! лама савахфані? – тобто: Боже мій, Боже мій! Для чого ти мене залишив?» Це чітко показує, наскільки Ісса саме як Велика Душа володів не тільки своїм тілом, але й царював у своєму розумі.

Хлопець трохи помовчав, а потім промовив:

- А от скажіть, мене давно мучить це питання, чи правда, що ми від початку грішні?

- Людина від початку вільна і за нею немає гріха. Адже що таке гріх? Гріх – це те, що гнітить нас всередині, на рівні підсвідомості, це те, що відділяє нас від Бога, примушує боятися, відчувати за собою провину. Тобто це природний наслідок дії вашої психіки після порушення загальнолюдських морально-етичних законів. Це є гріх. Ці закони є кодекс вашої честі, вашої совісті. І коли ви його самі порушили, необхідно самому ставати краще й чистіше у помислах і діяннях.

А ваші релігійні керівники постійно втовкмачують вам, що ви раб божий, що ви від початку грішні. Чому? Тому що це їм вигідно, щоб людина все життя утримувала їх, відкупаючи свої «гріхи», навіть ті, які вона не скоювала. Це своєрідний психологічний трюк для натовпу. Якщо людині вселити, що вона винна, від початку грішна, у ній породжується страх. Цим штучно створеним страхом користуються ваші релігійні керівники, щоб тут же відпустити вам гріхи ваші, звичайно, до наступного разу.

Але людина за суттю своєю не раб Божий, вона син Божий. А Отець не може ненавидіти сина свого, Він може його тільки Любити. Тому що Бог є Любов. А у Любові немає і не може бути страху… Бог дав людям свободу вибору. І це є Його найцінніший дар людям як дітям своїм.

- А як же тоді легенда про Змія-спокусника, про те зло, яке він завдав людям?

- Ця інформація була сильно спотворена. А в тій легенді, котра від початку була дана людям, йшлося про наступне. Коли Бог створив Людину, тобто душу, Він милувався своїм творінням, бо воно було створене за образом та подобою Його. Людина тоді не була в тілі на Землі, як зараз стверджують деякі релігії…

- Як не була в тілі? Вона ж була створена за образом і подобою.

- Невже ви припускаєте думку про те, що Бог є незмінна особа в матерії, тобто знаходиться в тілі, як ви і я, і в той же час є всюдисущим?!

- Ну, про це кажуть і інші релігії.

- Які релігії?! Вивчіть це питання уважніше. Всі світові релігії кажуть, що Бог єдиний, Він всюдисущий… Бог – це ніби, як вам сказати.., енергетичне, магнітне чи будь-яке інше поле. Це єдине поле, в якому існує все. Бог – це могутня енергія думки, котра все творить і всюди проявляється. Але в жодному разі це не Дехто з бородою, сидячий на троні… Хоча, за бажанням, і Він може тимчасово втілитися в Особу Людську. Бог створив нас за образом і подобою своєю, але тих із нас, хто знаходиться всередині цього тіла. Частка Його – душа – є в кожному з нас… «Рай» Людини був на небесах, про це, до речі, говорив і Ісус.

Так от, Істота, яку створив Бог, складалася з божественного начала, тобто душі. Вона не знала поганого, вона знала тільки хороше, тому що у ній була божа Любов. Природно, що у цієї істоти були величезні здібності і для неї не було жодних перепон… Цих Істот, окрім Бога, возлюбив і Люцифер, ангел Світла, котрий є правою рукою Бога. І він сказав Богу: «Ці істоти не розуміють, наскільки Ти любиш їх, тому що знають тільки хороше». І Люцифер почав відстоювати індивідуальність Людини, її позицію як вільної Істоти для пізнання, аби Людина істинно возлюбила Бога, а не для того, щоб вона просто існувала перед Богом, як рослина, радуючи Його око. Бог «наказав» Люциферу: «Коли ти любиш їх так, як я, то навчи їх цьому». І Бог заселив людей на Землю, яка спеціально була створена для людини з морями, сушею, рослинністю і різними тваринками. Люцифер же створив тіло людське, в яке Бог помістив душу, породивши тим самим у ньому два начала: духовне і тваринне. І людині була дана Богом сила думки, оскільки вона є сином Божим. Розум же став полем бою думок двох начал. Саме це і підкреслює створення людини Богом і Люцифером разом. Саме це й показує, що Люцифер був і залишається правою рукою Бога, бо він брав активну участь у створенні людини і бере активну участь у вихованні її душі… Таким чином, Люцифер дав людям можливість досконально зрозуміти і пізнати, що таке хороше і погане. А Бог дав людям свободу вибору між двома цими началами. З тих пір Люцифер і опікується людьми.

- А чому Люцифер називає себе Легіоном?

- Все тому ж, що діє через думки нашого тваринного начала. А думок цих, як правило, легіони. От ви самі прослідкуйте за собою. Адже вам здається, що ви обмірковуєте тільки одну думку, яка саме ваша. А ви спробуйте втримати цю одну думку хоча б десять хвилин, проконтролювати її і ви здивуєтесь, скільки всяких різних непотрібних думок з’являється у вашій голові. Ось це і є легіон. Тому Люцифер, образно кажучи, постійно присутній в нас, перевіряючи нашу впевненість, твердість в Любові до Бога.

Сила думки, дана Богом, величезна. І ця сила називається Віра. Людина дійсно у вірі може творити дива. І свідченням цьому не тільки Ісус, але й багато його послідовників, і послідовники інших Великих, які творили і творять донині. Та заковика в тому, що сила ця, незалежно від того, у що людина вірить, може спрямовуватися як в хороший бік, так і в поганий. І от на чий бік схиляється ваша свідомість, те людина і отримує. Якщо ви думками схиляєтесь до поганого, тобто вас гризе матеріальна, звірина сутність, то у вас по життю починає з’являтися безліч проблем, причому скрізь і всюди: і на роботі, і в особистому житті, і в сім’ї, і так далі. Ці проблеми вас роз’їдають. Тому що погані думки набувають сили вашої віри і намагаються всіляко відвести вас від думок про Бога. Але якщо ви схиляєте свідомість до хороших думок, погані думки, втрачаючи цю силу, слабнуть, і ми можемо вже чітко їх контролювати. При постійній підтримці у свідомості позитивних думок і життєвий шлях стає більш згладженим. І найголовніше, сама людина духовно розвивається і пізнає силу Любові…

- А що, погані думки повністю тоді зникають?

- Ні, вони постійно у вас присутні, але не мають сили на вас вплинути. Образно кажучи, погані думки вичікують зручного моменту, коли ви послабите свій контроль, щоб спробувати знову відвоювати у вас силу віри. Цей пильний Страж тваринного начала все життя присутній в тілі як невід’ємна його частина. Тому поки душа знаходиться у тілі, ці випробування на «міцність» постійно будуть присутні. Проте коли душа повністю дозріває і виходить із циклу перероджень, Люцифер також щиро радіє за неї як суворий і мудрий Учитель за свого Учня. Бо душа пройшла з честю всі випробування і з’єдналася у своїй істинній Любові з Богом… А Бог є батько. Він завжди радий успіхам свого дитяти…

Так що, наше життя-це школа душі. Тому кожна людина, знаходячись в тілі, переживає свій особистий Армагеддон, приймаючи позицію своїх переможних хороших або поганих думок. Тому й пізнання, що даються людям, можуть привести або до Свободи, або до рабства. Але ніхто нам не заважає у нашому вільному виборі, ні Бог, ні диявол. Якщо ми обираємо Бога, ми йдемо до Бога, якщо обираємо диявола, ми йдемо до диявола. Тобто ми самі вистеляємо собі дорогу або в рай, у нірвану, або самі себе кидаємо в пекло реінкарнацій.

- Ну добре, якщо людина від початку не грішна, то чому ж смерть Христа є викупом за гріхи людські?

- Та ви самі хоч вдумайтеся у це речення. Який викуп може бути? Адже якби це було так, тобто якщо Христос взяв наші гріхи, то що б ми зараз з вами не творили, значить все нам уже пробачене. Так виходить?! Дурниці все це. Кожна людина сама відповідає за свої гріхи перед Богом.

Зі смерті Христа на сьогоднішній день зробили найбільшу таємницю, про яку сперечаються до цих пір самі церковники. Чому Він дав себе розіп’яти? Адже Ісус був Син Божий, Він міг знищити всю планету, не те що там купку якогось жалюгідного народу, бо дана була йому сила Бога. І люди хотіли цього, коли розпинали, говорили, якщо ти Син Божий, зійди з хреста. Але Христос не спокусився, Він дозволив розіп’яти своє тіло. Чому? Тому що весь сенс приходу Христа був зведений не тільки на Вченні, яке він давав людям, але найголовніше, все ґрунтувалося на виборі самих людей. Бо Ісус пішов на ці муки, аби наочно продемонструвати волю Божу, суть якої і є Свобода вибору самою людиною: або вона вирішить іти до Бога, або вирішить зостатися у темряві думок свого тваринного начала. Тобто Христос ніс людям Свободу вибору. Це грандіозне діяння, яке було приховане від більшості людей. І це є найбільшим гріхом християнства в цілому. Бо і до Нього, і після Нього люди творили чудеса і стверджували про Єдиного Бога. Але запам’яталося саме розп’яття Ісуса, хоча друга частина Його життя, де Він також проповідував, творив дива, зціляв хворих, перебуваючи на Сході, частково загубилася в часі. Лишилися тільки згадки про нього як про Пророка Іссу в різних джерелах давнього часу, наприклад, у тій же «Бхавішья Махапурані», написаній на санскриті.

- А що, хіба Ісус залишився жити на Землі? – відверто здивувався співрозмовник.

- Звичайно. Завдяки старанням Понтія Пілата, тіло Христа лишилося живим і Ісусу довелося повернутися в тіло. Тому що, як Бодхісатва, народжений в тілі, Він повинен знаходитися в ньому до останнього подиху.

- Завдяки старанням Понтія Пілата?! – ще більше здивувався хлопець.

- Так. Насправді Понтій Пілат зрозумів, Хто такий Христос, чому в подальшому і отримав Свободу від Ісуса, тобто звільнення від реінкарнації. Його ім’я було збережене в історії людства.

- Цікаво, цікаво. І коли він зрозумів, що Ісус це Бог?

- Коли зустрічався з Ісусом. Більш того, коли він усвідомив, Хто перед ним стоїть, Пілат всіляко старався врятувати Іссу, переконуючи тікати, попереджуючи, що натовп Його знищить. Але Ісус відмовився, сказавши, що коли судилося загинути тілу Його, то так воно і повинно бути, бо людям потрібно зробити свій вибір. Згодом Понтій Пілат намагався навіть переконати натовп у невинуватості Ісуса, аби вони відпустили Його, як і належало на честь великого свята. Але люди забажали саме Христа бачити розіп’ятим і вбитим. Це був їхній вибір.

Понтій Пілат, однак, все одно зробив усе по-своєму. Хоча Христу як Бодхісатві було би набагато простіше так завершити свою місію в людському тілі. Пілат же, через Любов, намагаючись за своїми поняттями услужити Богу, врятував тіло Христа, думаючи, що це і є сам Христос. Хоча Ісуса там вже не було. Він, будучи ще на хресті, покинув тіло, аби не спокуситися від тяжких мук. Тіло ж іще залишалося живим.

- Ну як же тіло могло лишатися живим, якщо в Біблії пишеться, що «один із воїнів списом пронизав Йому ребра, і в ту ж мить витекла кров і вода».

- Справа в тому, що це було навмисно розігране для «публіки» людьми Понтія Пілата. Цей удар був завданий одним із кращих воїнів Понтія Пілата. Він настільки професійно це зробив, до речі, бив він між 5 і 6 ребрами з правого боку вліво вгору під точно визначеним кутом, що виникла повна ілюзія, що він пробив серце. А насправді жодний життєво важливий орган не був зачеплений. Тіло знаходилося у несвідомому стані, хоча було ще живе. Це один із важливих моментів, що свідчить про причетність саме Пілата до врятування Ісуса, аби натовп пересвідчився, що Христос помер. Хоча двом іншим, іще живим розіп’ятим злочинцям перебили гомілки. Це робилося для того, щоб вони не змогли на них опиратися і померли мученицькою смертю від задушення.

Більш того, розіп’ятих не дозволялося у ті часи ховати в окремих могилах або віддавати для поховання родичам, їх кидали в загальну могилу. Тіло ж Ісуса, знову-таки за наказом Понтія Пілата зняли з хреста і віднесли в печеру… Майже два дні за тілом Ісуса доглядали, лікували його, постійно розтирали настоями трав, щоб воно опритомніло. Тобто, висловлюючись сучасною мовою, намагалися реанімувати його.

Та справа ще й у тому, що у пророцтві Ісуса говорилося, що Він воскресне з мертвих і явиться в сіянні на третій день. Тобто Ісус повинен був прийти на третій день не у плоті, а в Духу Божому, аби розсіяти всі сумніви про те, що Він був посланий від Бога. Але Понтій Пілат зі своїми прибічниками не дали померти тілу Христа. Тому Христос змушений був прийти в тіло…

Пілат, звичайно, врятував Христа у своєму розумінні. Тому Ісус гідно оцінив його діяння, звільнивши від ланцюгу реінкарнацій. Пілат був перший, хто розмовляв з Христом після Його «воскресіння».

- Ну, це вже точно невідомо.

- Відомо. І до наших днів збереглися згадки про це. І дехто їх старанно зберігає, аби не похитнулася влада його. А даремно. За це він ох як поплатиться. Так от, коли Ісус опритомнів, Понтій Пілат розмовляв з ним і благав, щоб Ісус залишив цю країну, аби знову не почалися гоніння на нього священників, які знаходилися при владі. Пілат попросив Його: «Пожалій мене, не виходь до людей». Ісус відповів, що виконає прохання Пілата, тільки побачиться з учнями і піде. І Він стримав своє слово. Оскільки основна місія була виконана, Ісса пішов на Схід разом із матір’ю і одним зі своїх учнів. Ісус прожив більше ста років і був похований у місті Шрінагар, столиці Кашеміра, де він оселився останні роки. Це мальовниче місце розташоване серед озер біля підніжжя Гімалаїв. Його могила знаходиться у склепі усипальниці «Розабал», що означає «могила пророка».

- Може це все так і було. Та бачте, те, що у цій могилі лежать саме останки Ісуса, це ж зараз неможливо довести.

- Чому неможливо? Можливо. Залишилися сліди від розп’яття. Зокрема, подряпини на кістках рук, ступнях ніг і навіть сліди від спису на ребрах. Окрім того, у нього є характерний погано зрослий перелом в ділянці дистальної половини діафізу великогомілкової кістки правої ноги.

- Перелом? А що, йому зламали ногу під час страти?

- Та ну, до чого тут страта. Це сталося значно пізніше, коли Христос був у досить-таки похилому віці. Чому я і акцентую увагу на тому, що перелом характерний, погано зрісся. Це є підтвердженням того, що Ісса дожив до старості…

- А як же тоді згадка про те, що Ісус вознісся на небо в тілі?

- Очевидно така вставка комусь була дуже потрібна для підсилення віри своєї пастви у силу матеріального начала… Та й взагалі, ви самі уважно почитайте Біблію: з чотирьох Євангелій тільки у двох згадується про вознесіння. У Матвія та Іоанна говориться про зустріч Ісуса з учнями на горі. А у Іоанна навіть те, що після цієї зустрічі Ісус пішов разом зі своїм улюбленим учнем. Крім того, збереглися багаточисельні згадки про перебування Ісси на Сході вже після Його розп’яття. Ці свідчення зберігаються не лише на самому Сході, але й у бібліотеці Ватикану…

- Припустимо. Але якщо тоді час був буремний, то чому ж зараз, якщо ви кажете, що є багаточисельні згадки про перебування Ісуса на Сході, чому б людям не розповісти правду так, як свідчать ці документи. Адже зараз зовсім інший час.

- Час-то інший, але жага людей до влади залишилася та ж сама, що й тисячоліття назад. Ви хоч уявіть, що означає для верхівки релігійних керівників розповісти людям правду і показати світу історичні документи, які вони так ретельно приховують. Це ж для них повна катастрофа! Це означає підірвати всі засади, ними ж колись визначені, підірвати віру своїх послушників і всієї своєї величезної пастви, а відтак і всю владу. Та на це ніхто не піде… Але людина, яка знаходиться у постійному пошуку знань, рано чи пізно обов’язково наткнеться на ці згадки.

- Взагалі-то так, можливо ви й праві, - подумавши, сказав співрозмовник. – Чесно кажучи, у мене були деякі сумніви з приводу вознесіння, але про Понтія Пілата… хто б міг подумати!

- Так, Понтій Пілат хоч і заслужив прихильність Бога своєю Любов’ю, але підставив, звичайно, Іссу міцно, - розмірковуючи про щось своє, промовив Сенсей. – Він прирік Його на вісімдесят з гаком років поневірянь у тілі. Та, очевидно, така була плата Христа за спасіння Пілата.

Запала недовга тиша, видно кожен з учасників розмови заглибився у свої думки. Ми також стояли мовчки, не відважуючись перервати таку захоплюючу бесіду.

- А от цікаво, - знову заговорив той хлопець, - чому Ісус прийшов саме до євреїв, а не до якої-небудь іншої нації. Це що, була якась домінуюча, Богом обрана нація? І в Біблії всюди, починаючи з Авраама, говориться, що Бог називає їх улюбленим народом.

- Розумієте, у Бога немає відмінностей у національностях, кольорі шкіри і так далі, бо всі люди – діти Божі, Бог однаково любить усіх. Але ж коли один з ваших дітей захворіє, то ви ж всю увагу і любов віддаєте цій хворій дитині, щоб вона швидше одужала. Так і Бог. Згадайте слова самого Ісуса: «Не здорові мають потребу у лікарі, але хворі».

- А число Його учнів – це якось пов’язано з містикою чи цифрологією. Адже їх було дванадцять, а Ісус виходить тринадцятий?

- Та ніякої містики тут немає. Він просто шукав учнів хоч з трішечки дозрілими душами серед людей. І це Йому ще пощастило, що Він серед тодішнього народу знайшов хоч дванадцятеро, і те один… продав.

Хлопець усміхнувся:

- Так, якщо спиратися на слова Ісуса в Біблії, то ви праві, лікар потрібен хворому, а не здоровому… Хоча сьогодні, мені здається, лікар потрібен усій планеті, а не тільки цій нації…

- Абсолютно вірно… Ви подивіться, що робиться навіть у нашій країні, в котрій сімдесят з гаком років зрощували матеріалізм. Тільки-но з’явилася найменша свобода вибору, і люди, наче зголоднілі, кинулися у різноманітні релігії, бо їхньому духовному началу теж властива потреба у розвитку. Ви подивіться, скільки одразу з’явилося і стало процвітати нових сект, течій, релігій.

Нехай у нашій країні, зрозуміло. Але ви погляньте, що робиться у світі. Всюди йде сплеск різних релігій. Люди кидаються від однієї до іншої. Розумом їм ніби й подобається. Всюди хороші відносини, всі їм посміхаються, ввічливо розмовляють… Але душа відкидає їхні вчення, бо їй потрібні справжні знання, бо вона хоче Свободи. А секти, релігії надто обмежені. Вони більше дають поживу для розуму, ніж для душі. А душі відчувають, що під цією мішурою, зовні «праведною» оболонкою сам плід – гнилий. Тому душа тріпоче, а людина мечеться у пошуках цільного, зрілого плода.

- Пробачте, а от ви згадали, що час починає стискатися. Що ви маєте на увазі?

- Але це ще древні передрікали, та й Ісус говорив, що: «Якби не скоротилися ті дні, то не спаслася б жодна плоть; але заради обраних скоротяться ті дні…» Тобто коли людство в цілому стоятиме перед вирішальним вибором або, як говориться в есхатології, у переддень суду Божого, то однією з головних ознак цього часу якраз і є його стиснення… в принципі, нічого зовні не зміниться. Годинник як показував 24 години на добу, так і буде показувати, календар як був, так і залишиться, у році як було 365 днів, так і буде. Але всередині душа людини почне тріпотіти. І людина почне відчувати цю нестачу часу. Вона буде помічати, що час біжить швидше; день пролітає за мить, місяць – за тиждень, роки – наче місяці. І чимдалі, тим більше буде час стискатися, ставати щільнішим. Це своєрідний сигнал, знак для душі.

- Так, - задумливо промовив співбесідник, - напевно дійсно передбачення пророків починають збуватися… Але ж це пророкування другого пришестя! Невже цей час настає?!... Цікаво, а як же пізнати, що прийшов саме Христос? Адже пам’ятаєте, коли Ісус прийшов першого разу, йому довго ніхто не вірив, що Він істинно Син Божий. А зараз, подивіться, багато людей називає себе Христом або посланим від Христа утішником. З одного боку, начебто всі вони говорять правильно, по Біблії, а з іншого боку, немає довіри до них. Як же відрізнити істинного Христа від лжеспасителя?

- Елементарно. Адже в Біблії сказано, що Ісус воскрешав із мертвих, а хворому достатньо було всього лише доторкнутися до одягу Його, щоб одужати. Виходячи з цього, я думаю, найбільш доречним було би використати практику «Дзен». Для цього достатньо взяти палицю потовще й поміцніше і гарненько стукнути того, хто називає себе Христом. І якщо після цього на палці розпуститься листя, значить це був Христос. А якщо ні, то це всього лише авантюрист. І бажано вдарити його ще, аби наступного разу не кортіло присвоювати чужу славу.

Кілька секунд ми стояли мовчки, перетравлюючи почуте. Той хлопець спочатку всерйоз це сприйняв. Та коли до нього дійшов зміст цих слів, він від душі розсміявся, разом із натовпом, що теж вибухнув сміхом.

- Напевно, це найбільш дієвий метод, - сказав він із посмішкою. – Ну а якщо серйозно?

- А якщо серйозно, то не варто чекати Ісуса як Сина Людського, бо Він прийде як Син Божий у душі людей. І буде правити тисячу років як Цар, возсідаючи на «троні» не тільки душі, але й розуму нашого… Згадайте Його слова в Євангелії від Іоанна: «Тому що Бог є дух»; «Я є шлях і істина і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»; «І Я вблагаю Отця, і дасть вам іншого Утішника, та перебуватиме з вами вовік, Духа істини, котрого світ не може прийняти, тому що не бачить Його і не знає Його; а ви знаєте Його, бо Він з вами перебуває і в вас буде»; «В той день узнаєте ви, що Я в Отці Моєму, а Ви в мені, і Я у вас».

Хлопець знову трохи помовчав, а потім спитав:

- А от цікаво, коли все ж-таки буде кінець світу? В газетах останнім часом стали з’являтися зовсім різні дати. Та й у нашій секті, як я розумію, намагаються також підігнати під передбачення різних астрологів, називаючи дату початку параду планет… Так цікаво, коли ж настане Апокаліпсис, коли ж ми все-таки постанемо перед Судом Божим?

- Знаєте, вже дві тисячі років люди чекають на Армагеддон і на друге пришестя Христа. Практично всі релігії на цьому побудовані, що ледве не завтра буде кінець світу і хто не в їхніх лавах, той одразу й загине в «геєні вогненній»… Що я вам хочу сказати з цього приводу. Кожна людина за життя переживає свій особистий Армагеддон. Але далеко не кожна виграє його. І навіть далеко не кожна розуміє, що вона зіткнулася з цим Армагеддоном. Тому не потрібно боятися того Апокаліпсиса, який настане для всіх, бо гуртом і помирати легше. Головне – виграти свій особистий Армагеддон, щоб потім не опинитися у тому натовпі.

- Це точно! Я і сам думаю, треба ж вживати якихось заходів зараз, тому що невідомо, що буде завтра… Чесно кажучи, від того, що ви сказали і на душі якось спокійніше стало… А то ця повна невідомість… просто вже нерви здають від усіх цих «страшилок»… Я не зовсім зрозумію, яку релігію сповідуєте ви?

- Я не сповідую і не належу жодній релігії. Я належу тільки Богу.

Після цього розмова перейшла на більш відверті теми стосовно особи самого хлопця. У мене склалося таке враження, що хлопець розмовляв із Сенсеєм так, ніби вони були одні у Всесвіті. Він все більше й більше розповідав йому про себе, про своє життя, начебто нашого мовчазного натовпу зовсім не було, начебто його розчинила ніч. Мені здалося, що обидва співбесідника – двоє втомлених Подорожніх, що випадково зіткнулися під зоряним безмежжям – навзаєм були поглинені цією розмовою про вічне, про сутність речей, ніби зникли кордони всіх умовностей, простору і часу.

- …Дивовижно… Знаєте, мені останнім часом чомусь не щастило на духовних наставників. Або мене не задовольняли їхні відповіді, або їх не задовольняли мої запитання. І в постійних суперечках ми, як то кажуть, переливали воду з пустого в порожнє, тільки час даремно гаяли. Але те, що кажете ви… я просто ловлю себе на думці, що не можу посперечатися з вами. Бо це узгоджується з моїм внутрішнім поняттям про світ… І я би вважав за честь мати такого Учителя, якщо, звичайно, Учитель вважатиме гідним мати такого учня.