Олесь Гончар

Василь Симоненко - постать, яка сколихнула суспільну думку України кінця 50-х - початку 60-х років ХХ ст. Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. Симоненко прожив коротке, але яскраве життя і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності.

Народився він 8 січня 1935 року в давньому козацькому селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Його наснажувала полтавська земля, там зросив душу життєдайною водою дідівської криниці, там відчув і проніс через коротке життя глибоку синівську любов до краю, до народу, що дав крила і мудрість.

Поет зраненого серця... Двадцять вісім літ накувала йому зозуля. Всього 28. Спалахнув зорею і - згас, гнаний імперською владою. Його чорнили і залякували, переслідували й перетинали творчі шляхи. Та не згас Талант. Він, як сяйво, зоріє над нескінченною дорогою в скарбницю духу нашого народу. Творча спадщина талановитого українського поета - десятки віршів, казок, новел, об'єднаних у збірки, що лишилися навічно золотими розписами на ниві української духовності. Твори Василя Симоненка дістали всенародне визнання. Його поезія розлилася піснею по українській землі. Мірою краси для поета стала міра життєвої правди і пробудженої совісті. Сьогодні у нашій незалежній державі по-новому оцінюється творчий здобуток Василя Симоненка. Його твори побачили світ, їх читають, на них виховуються покоління громадян України. 1995 року поет був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка (посмертно) за збірки поезій та прози " Лебеді материнства", " У твоєму імені живу", " Народ мій завжди буде".