Правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори. 8 страница

Вибрати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність постачання, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. До основних обов’язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови постачання містять: основні обов’язки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та маркування, умови транспортування, страхування та інше. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна, і помилка може дорого коштувати підприємству.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна містити найменування і характеристику матеріалів, вимоги до них. До специфікації включають всі характеристики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікації складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

Ціна матеріальних ресурсів – одна із суттєвих умов договору. Вона зазначається в угоді або у специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.

Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна має назву змінної, вона по суті є ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі “Особливі умови угоди” зазначаються точні способи визначення змінної ціни.

Змінну ціну, яка враховує інфляцію можна визначити так:

Ц = Ц_у * [У_м*()+У_зп * () + І], (6.1)

де: Ц_у – ціна одиниці продукції на момент укладання угоди;

У_м – питома вага в ціні продукції матеріальних ресурсів;

У_зп – питома вага заробітної плати в ціні продукції;

- середня ціна одиниці матеріальних ресурсів на момент постачання продукції;

-середня ціна одиниці матеріальних ресурсів на момент укладання угоди;

- середня заробітна плата у постачальника на момент поставки продукції;

- середня заробітна плата у постачальника на момент укладання угоди;

І – інші елементи ціни продукції.

Важливе значення при плануванні матеріально-технічного забезпечення має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:

· об’єктивної оцінки стану споживання ресурсів у основному та допоміжному виробництві, обсягів запасів;

· контролю величини витрат на їх придбання та збереження;

· прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального використання.

Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою показників використання матеріальних ресурсів, які можна умовно поділити на дві групи: загальні і конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріаломісткість. Ці показники визначаються у вартісних та натурально-вартісних величинах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах.

Матеріаловіддача у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матеріальних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 гривню матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:

М_В = ВП/МВ, (6.2)

де М_В – матеріаловіддача;

ВП – вартість валової продукції, тис.грн.;

МВ – вартість матеріальних витрат, тис. грн.

Матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції (роботи). Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість.

Загальна матеріаломісткість визначається на рівні народного господарства та галузі як витрат матеріальних ресурсів у вартісному виразі до виробленої продукції за формулою:

М_М = МВ/ВП, (6.3)

де М_М – матеріаломісткість.

Матеріаломісткість визначає фактичний обсяг матеріальних витрат в розрахунку на виробництво одиниці продукції. Вона характеризує один із важливіших елементів ефективності виробництва – рівень використання матеріальних ресурсів.

До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матеріалів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.

Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.

Витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання.

Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини визначає, скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.

Ці коефіцієнти характеризують рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

Методи визначення потреби в ресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби – це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (П_м) визначається за формулою:

П_м = (6.4)

де Н_ві – норма витрат матеріалу на і-ий виріб;

N_i – виробництво і-го виробу в плановому періоді;

n – кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно – обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативі визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва, прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К_вм), який визначається як відношення чистої маси виробу (m_ч) до норми витрат матеріалу (Н_в):

К_вм = (6.5)

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (П_м) визначається за формулою:

П_м = Н_вб * N_н * К, (6.6)

де Н_вб – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N_н – запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К – коефіцієнт який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу.

Як такий коефіцієнт може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При багато номенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

П_м = Н_вт * N_г, (6.7)

де Н_вт – норма витрат та типового представника;

N_г – програма випуску всіх виробів даної групи.

У галузях хімічної промисловості при розрахунку потреби вихідній сировини і матеріалах використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних витрат. Для цих цілей може бути використана наступна формула:

П_м = N_р * (М_с * К_сч *100) / М_г * К_Гч * (100-К_втр), (6.8)

де N_р – програма виробництва готової продукції в натуральних одиницях;

М_с – молекулярна маса вихідної сировини (матеріалів);

К_сч – вміст в ній чистої речовини, %;

М_г – молекулярна маса готового продукту;

К_Гч - вміст в ній чистої речовини, %;

К_втр – технологічні втрати в процесі виготовлення продукції, %.

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

П_м = В_мф * І_вп * І_н, (6.9)

де В_мф – фактичні витрати матеріалу за минулий період;

І_вп – індекс зміни виробничої програми;

І_н – індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.

У таких галузях як металургійна, харчова, виробництві будівельних матеріалів використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:

П_пр = , (6.10)

де П_пр – продукція придатна для обробки;

ВЧ_j – чорнова вага j-го виробу (деталь);

N_j – пограма виробництва j-х виробів.

Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції за формулою:

К_і = П_пр * (), (6.11)

де К_і – і-ий компонент;

П_в – питома вага конкретного компонента в шихти, %;

П_п – плановий вихід придатної продукції, %;

При визначені потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, а також моделі багатофакорного регресивного аналізу. В останньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби:

y = f (x₁, х₂, …х_n), (6.12)

де у – потреба в матеріалах на плановий період;

x₁, х₂, …х_n – фактори, що впливають на цю потребу.

Факторами аналізу є структура і величина виробництва продукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, дані про впровадження нових прогресивних матеріалів і замінників тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва (П_НЗВ) розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається:

П_НЗВ = , (6.13)

де НЗВ_к – обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВ_оч – очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

Н_в – норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

n – кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введені в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.

При наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів в незавершеному виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має – за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. В цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:

К_нзв = (НЗВ_к - НЗВ_п)/ТП_п * 100, (6.14)

де НЗВ_к - НЗВ_п – обсяг незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду;

ТП_п – програма випуску товарної продукції.

Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато-(машино)-година(для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребує в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

П_мз = Н_вз * Ч * Д_рп * К_з * Т_зм, (6.15)

де П_пз – кількість необхідних змащувальних матеріалів;

Н_вз – норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

Ч – число працюючих одиниць обладнання, од.;

Д_рп – планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

К_з – коефіцієнт змінності обладнання;

Т_зм – тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.

Річна потреба в ріжучому інструменті (П_рі) розраховується за наступною формулою:

П_рі = Т_m * N_p / (L/l+l)*T_i, (6.16)

де Т_m- машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год;

N_p – річна програма випуску продукції, шт.;

L – довжина робочої частини інструменту, мм;

l – частина інструменту, що заточується за одну заточку, мм;

Т_і – час роботи інструменту між двома заточками, год.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період розраховується за формулою:

І_р = І_n + ОФ_n – ОФ_ф, (6.17)

де І_n – витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФ_n – потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

ОФ_ф - фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт..

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити витрати його на програму оброблюваних деталей.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати І_р визначаються так:

І_р = (6.18)

де N_д – кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт..;

Н_ві – норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

N – кількість оброблюваних деталей, на які визначалась норма витрат (100, 1000).

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

І_р = (6.19)

де Т_рв – час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей; год.;

Н^’_ві – норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

Т_рн – час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (П_рем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

П_рем = , (6.20)

де - коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуговування;

Н_вк – норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;

- коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

- коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалів при малому і капітальному ремонтах.

Потреба в матеріалах на ремонт будівель (П_буд) на плановий період в натуральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

П_буд = , (6.21)

де Q_р – обсяг ремонтних робіт, грн.;

У_м – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;

R_м - питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;

Ц – планова ціна одиниці матеріалу, грн..

Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають із різної участі у виробничому процесі обладнання порівняно з матеріалами.

Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.

Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основними напрямками використання обладнання є:

ö укомплектування виробничих суб’єктів, що будуються;

ö заміна фізично та морально застарілого обладнання;

ö поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівником підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потужності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості обладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в обладнанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потребою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак, при цьому необхідно враховувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі обладнання з “широких” дільниць тощо.