У той-таки день страждання святого мученика Єрминігільда, готського царевича

Єрминігільд, син царя готського Ливігільда, був навернений від аріянської єресі до православної віри Леандром, єпископом іспалитанським. Опечалився Ливігільд, той аріянин, що його син покинув аріянське зловір'я, і намагався відвернути його від православ'я і до своєї єресі знову навернути. Ласкаво-бо його, люб'язними словами, як батько, молив і напоумлював, щоб залишив католицьку віру і з ним єдиномудрствував, як і раніше. А коли побачив його непохитним, погрозами страшив його, муками та ранами залякував. Той-бо, ніби стовп у вірі пробуваючи несхитно, ласки та погрози мав у ніщо. Роз'ятрився тож батько його вельми, спершу від царського престолу та співцарювання відставив сина свого, спадку та всіх маєтків позбавив, а коли побачив його розумом несхитного, шию, і руки, й ноги йому закував залізними вузами і вкинув до тісної й похмурої темниці. Єрминігільд же блаженний, хоча і юний був літами, одначе старий розумом, зневажив земне царство, шукаючи усіма бажаннями небесного, і лежав зв'язаний у темниці, молячись до всесильного Бога, щоб укріпив його в тому стражданні. Коли ж настало велике свято святої Пасхи, Ливігільд-цар закликав одного єпископа зі свого зловір'я і послав його вночі до сина свого в темницю, щоб Єрминігільд прийняв із рук того єпископа їхнє аріянське єретичне причастя, а коли того причаститься, знову стане повернений до давнішої батьківської любові й до давнішої честі. Святий же страстотерпець цілком збридив аріянського єпископа і, добре викривши його зловір'я, відігнав його від себе, не прийнявши їхнього єретичного причастя. Причащений був пречистих і Животворящих таїн Тіла й Крові Христової одним православним пресвітером, якого таємно до нього прислав святий Леандр, єпископ, а єпископ аріянський посоромлений повернувся до царя й оповів йому все, що від сина його чув. Тоді цар наповнився невимовної ярості і, заскреготавши зубами, знову послав від бояр нарошними мужами, повеліваючи їм Єрминігільда, сина свого, вбити в темниці. Ті ж бо, прийшовши, сокирою відсікли йому чесну голову. І чутно було над святим тілом його пресолодкі голоси святих ангелів, які співали, і запалені свічки видно було уночі. Це видячи, вірні раділи й дякували Богові, що прославив такими чудами святого правовірного раба свого після страждальницької кончини його; зловірні ж соромилися й жахалися. Дітовбивця ж батько, хоча й розкаявся у неповинно учиненім убивстві і впав у хворобу з печалі, ще й хотів відкинутися аріянства і прийняти благочестя, боячись зловірного роду свого, не сподобився стати правовірним. Коли ж наблизилася його кончина, в той час прикликав чесно до себе блаженного єпископа Леандра, його ж бо спершу вельми не любив та гонив, в той час до себе чесно закликав та й молив його, щоб Рекхадера, молодшого сина, якого наслідником свого царства учинив, наставив, як і Єрминігільда, богоодуховленим своїм ученням до православ'я. І помер Ливігільд, а Рекхадер зацарював, відтак прийняв православну віру за настановою святого Леандра, єпископа, і всю землю Готську, котра була уражена Арієвою єрессю, привів до благочестя, і тіло святого Єрминігільда, старшого брата свого, належно пошановував честю, як мученика Христового; на ньому-бо збулося євангельське слово: " Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одно зостається; як умре — плід рясний принесе". Той страстотерпець Христовий, як зерно пшеничне, один із готів за Христа помер і плід приніс — життя правовірне всьому народові тієї землі. Всі відтак почали православно вірити у Христа, Бога Отця та Святого Духа, єдиносущного та рівночесного, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день святих двох жінок-мучениць Кирієни та Юліяни. Кирієна була із Тарса — міста Киликійської єпархії, Юліянія ж від міста Россона; їх-бо в Максиміянове царство схопив Маркіян-ігемон, принуджуючи відкинутися Христа, — і не покорилися. Повелів-бо Киріяні обстригти голову із віями, голу водити по всьому Тарсійському місту на сміх та наругу, відтак із Юліянією повели їх в місто Россон, вогню їх віддали — і так померли.

І святих мучеників Кесарія, Дасія та інших п'яти, які після різних мук були посічені мечем за Христа в Дамаску.

І святих священномучеників Івана, єпископа, і Якова, пресвітера, званого Ревнителем, — постраждали в землі Персидській від царя Саворія.