Естетичні уявлення у добу середньовіччя

В історії розвитку естетики в межах загальнофілософського знання важливе значення мала естетика середньовіччя.

Особливості цієї епохи: власність феодала на землю і часткову власність на селянина, професіоналізацію населення і його жорстке соціальне розмежування, поширення та зміцнення релігійної ідеології. Доба середньовіччя по­в'язана із занепадом економічного й культурного життя Західної Європи і водночас з концентрацією духовного життя навколо представників релігійного світосприймання.

Приблизно в цей самий час починається характерне для середніх віків змішання народів, яке надало культурі середньовіччя особливого колориту.

в цей складний період формується уявлення про творчий потенціал нової релігії – християнства, про консолідуючу роль нового Бога – Христа. Поступово християнство стає основним елементом світогляду середньовічної Європи.

Християнство – одна з світових релігій, яка виникла у Ґ ст. н. е. Має три напрями: православ'я, католицизм і протестантизм. Головне джерело віровчення – Біблія.

Естетика раннього середньовіччя пов'язана передусім з поглядами АВРЕЛІЯ АВГУСТИНА – одного з перших теоретиків середньо­віччя, який пройшов складний шлях формування власної теоретичної позиції.

Важливе місце в естетиці Августина посідають проблеми видової специфіки мистецтва, передусім художні можливості видовищних мис­тецтв. Особливу увагу Августин приділяє театру й аналізує його роль у римській культурі, в житті пересічних римлян. Він особливо не­гативно оцінює театр і вважає, що драматурги й актори сприяли фор­муванню аморальної поведінки, «гріховності» громадян Риму. У праці «Про град Божий» філософ намагається створити образ ідеального, «морального» міста, в якому немає театру – символу гріховності.

Важливе місце в естетиці середньовіччя займають теоретичні роботи домініканського монаха, філософа і богослова ФОМИ (ТОМИ) АКВІНСЬКОГО (1225 або 1226–1274). Основні твори Фоми Аквінського – «Сума теології» та «Сума проти язичництва».

Як і Августина, Аквінського передусім цікавлять такі поняття, як «прекрасне», «краса». Для визначення цих понять і пояснення стану людини, яка «переживає красу», філософ залучає поняття «задово­лення» і стверджує, що краса – це те, що «задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання» навколишнього світу, певних речей, творів мистецтва. Поштовхом до виникнення задоволення є за­вершеність форм предмета, гармонія його частин.

Так, слід високо оцінити діяльність пізньоримського філософа, теолога і поета БОЕЦІЯ (бл. 480–524), який намагався «примири­ти» язичницьку культуру, принципи античного мислення з християн­ством, велику увагу він також приділяв аналізу музичної творчості.