Казка про Осінь

Його європейська – «новембр», що походить від латинського слова «дев'ять», бо в дореформеному календарі він був дев'ятим місяцем року. На українському Поліссі довгий час зберігалася ще одна назва листопада — «братчини». Для сучасників слово це майже незнане. Хоч раніше воно віддзеркалювало глибокий зміст. Саме так називали гуртівні обрядодійства, що їх влаштовували в кінці осені. З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, спочиває примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати. Під цю пору вже справляли весілля, юнаки й дівчата сходилися на вечорниці та досвітки, влаштовуючи всілякі забави.

Листопад, падолист, напівзимник. Це місяць, для якого в знадобі і віз, і сани. Тільки ось для коней це чи не найтяжча пора року. З цього приводу Я. Головацький писав: «У листопаді, кажуть, коні найслабші, а як кобилі лист на голову паде або як вона на груді спіткнеться, то жереб'я скине. Тим і кажуть: на Симеона-Юди боїться кінь груди». З цим днем, який припадає на передостаннє число місяця, і пов'язують прихід зими, бо листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат!

Народні прикмети листопаду:

Хоч скільки б випало снігу в листопаді, але відлиги його зженуть. Пізньої осені вітри зі сходу — весна буде холодна. Якщо восени рано нанесе снігу, а над ним хмара — хорошої погоди не чекай. Хмари висять низько — чекай вітру і снігу. Якщо свійська птиця ховає голову під крило — буде холодно. Коти на піч лізуть грітися, знай: ніч буде з приморозками. Потріскалася кора на ясенах — буде холодна весна. Якщо осінь багата на гриби — зима буде тепла. Якщо листя з дерев нечисто опаде — буде сувора зима. Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене — тепла осінь. Буває і навпаки: листя опаде, а плоди аж до морозів тверді. Ранній сніг на ранню весну. Якщо в листопаді появляються комахи — зима буде теплою. Качки або гуси все частіше почали перелітати з місця на місце — на холодну зиму. Якщо кури ходять дотемна — наступного дня буде негода. Пізній листопад — до суворої і затяжної зими. Яка погода в листопаді, така і в квітні.

У народі кажуть:

В листопаді світанок з сутінками в полудень зустрічаються. Листопадовий день, що заячий хвіст. Листопад не лютий, проте спитає, чи одягнутий та взутий. В листопаді голо в саді. В листопаді зима з осінню бореться. У листопаді сонця, як у старої баби чепуріння. Листопад і колесо, і полоз любить. Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде. Листопад заспів зими і сутінок року.

КАЗКА ПРО ОСІНЬ

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною, мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.
Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Висловила вона бажання, щоб приніс Вересень весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялася до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:
— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.
Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує та й зачарував царівнуОсінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
От і настав цей день. З усіх-усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:
— Що це святкують?
— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!
Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:
— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!
Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:
— Не зможеш ти повернути назвжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді чере рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.
Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто- багряними, але сумною була їхня краса. Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм утраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.