Вступне слово вчителя.

То що ж таке СНІД? Що ми про нього знаємо?

СНІД - особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини. Спричинюється специфічними вірусами, через що організм втрачає природну здатність протидіяти мікробам і знищувати злоякісні клітини. ВІЛ вражає Т-лімфоцити, які відповідають за захист людського організму від дії різноманітних мікробів і розвитку пухлин. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців, років знижується і ще призводить до виникнення різних захворювань, передусім інфекційних, що уражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему тощо. Смерть настає саме від цих захворювань, а не від СНІДу.

Ви, напевно, вже бачили і, червону стрічку. А чи знаєте ви історію її появи?

У 1991 році Сполучені Штати Америки переживали втрату 79 вояків, які зникли безвісті у Перській затоці. На знак підтримки учасників бойових дій патріотично налаштовані американці пов’язували на шиї жовті хустинки.

На той час СНІД уже забрав 140 тисяч життів, але цю проблему продовжували замовчувати. На знак протесту проти скорочення асигнувань на боротьбу зі СНІДом у квітні 1991 року художник Франк Мур створив червону стрічку. У листопаді того ж року на концерті, присвяченому пам’яті легендарного співака Фредді Мерк ΄ юрі, червона стрічка з’явилася на грудях 70 тисяч його прихильників. А на церемонії нагородження «Оскар» у 1992 році понад дві третини присутніх були з червоними стрічками.

Сьогодні у всьому світі червона стрічка символізує:

· усвідомлення серйозності ВІЛ/СНІДу;

· надію нате, що буде знайдено вакцину від ВІЛ і ліки від СНІДу;

· солідарність із людьми, які живуть з ВІЛ, їхніми близькими, рідними і друзями;

· пам’ять про мільйони людей, життя яких забрала ця недуга;

· протест проти істерії і невігластва, дискримінації та суспільної ізоляції людей, що живуть з ВІЛ.

Що більше людей носитимуть червону стрічку, то гучніше лунатимуть голоси тих, хто вимагає уваги до цієї проблеми і до людей, що живуть з ВІЛ.

Назвіть дату Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом (1 грудня).

Спочатку трохи статистики.

У 1980 році ми вперше дізналися про ВІЛ. За короткий час ВІЛ поширився на весь світ, уразивши понад 60 млн. осіб. Це більше ніж все населення України. Третина з них вже померли залишивши сиротами 13 млн. дітей.

Нині у світі живуть понад 40 млн. ВІЛ інфікованих, приблизно половина з них молодь до 25 років.

Україна є лідером із захворюваності в Європі, а Донецька область і наше місто, зокрема, - в країні. Розглянемо статистичні дані по Україні та в нашому місті. Перший випадок ВІЛ в Маріуполі було виявлено в 1995 році. Зараз кількість ВІЛ-інфікованих перевищує 10 тисяч.

Які тенденції спостерігаються?

Збільшення загальної кількості інфікованих, хворих на СНІД та померлих. Ця тенденція спостерігається як серед дорослих, так і серед дітей. (Діаграми).

2. Аналіз попереднього анкетування ( Визначення рівня інформованості учнів про ВІЛ та СНІД).

З метою вивчення вихідного рівня знань учнів з проблеми ВІЛ/СНІДу було проведено анкетування „Що ми знаємо про СНІД? ”

1. Розшифруйте абревіатури ВІЛ та СНІД.

2. Звідки Ви вперше дізналися про ВІЛ/СНІД? /телебачення, від друзів, вперше чую,

від батьків, від лікаря/.

3. Чи спричиняє вірус імунодефіциту людини хворобу СНІД? /так/.

4. Чи уражає ВІЛ імунну систему організму? /так/.

5. Чи відрізняються за зовнішнім виглядом ВІЛ-інфікований та хворий на СНІД від здорової людини? /ні/.

6. Чи передається СНІД через поцілунок? /ні/.

7. Чи передається СНІД при користуванні одним посудом з хворою людиною? /ні/.

8. Чи передається СНІД через нестерильний медичний інструментарій? /так/.

9. Чи передається СНІД повітряно-крапельним шляхом? /ні/.

10. Чи можна виявити вірус відразу ж після інфікування? /ні/.

11. Чи має медицина ліки від СНІДу, вакцину, що перешкоджала б інфікуванню? /ні/

12. Чи можна вберегтися від СНІДу? /так/.

Результати анкетування.

Лише 40% опитаних змогли розшифрувати повністю абревіатури ВІЛ та СНІД.

Відповіді на питання " Звідки Ви вперше дізналися про ВІЛ/СНІД? " розподілилися наступним чином:

Телебачення – 50%;

Школа – 20%;

Друзі – 10%;

Решта – радіо та Інтернет.

10-15% помилково вважають, що існують ліки проти СНІДу, що хвора людина ззовні відрізняється від здорової. Така ж кількість вважає, що не можна вберегтися від цієї хвороби, помиляється в шляхах передачі інфекції.

90% респондентів знають, що від СНІДу можна вберегтися.

Сподіваюся, після сьогоднішнього уроку ви дізнаєтеся щось нове для себе та будете краще проінформовані і зможете використати отриману інформацію з користю для себе.

Деякі з вас отримали випереджальні завдання з теми сьогоднішнього уроку.

2. З історії виявлення СНІДу.

Перші зареєстровані випадки СНІДу мали місце влітку 1981 р. в Америці. Було повідомлено, що в кількох молодих людей з послабленим імунітетом, які були гомосексуалістами (виявлено пізніше), діагностовано саркому Капоші та пневмоцистну пневмонію.

Вірус, збудник СНІДу, що відомий тепер як ВІЛ, було від­крито у 1983 р. Барре-Сінуссі, Монтаньє та їхніми колегами в Па­рижі. Вони назвали його вірусом, асоційованим з лімфаденопатією. Згодом від людей, що мали контакти з вихідцями з Африки, було виділено різновид цього вірусу — ВІЛ-2.

Перший ефективний імунологічний тест зроблено у 1984 р., що дало змогу краще дослідити динаміку росту, розповсюдження та історію епідемії ВІЛ.

У 1985 р. тести на антиВІЛ-АТ надійшли у продаж в Аме­риці та Європі, точність їх щороку збільшується.

Дотепер невирішене питання про причини виникнення ВІЛ, невідома середня і максимальна тривалість його прихованого пе­ріоду. Чи правомірна сама назва? СНІД розшифровується як син­дром набутого імунодефіциту. Іншими словами, головна ознака хвороби — ураження імунної системи. Але з кожним роком на­копичується все більше даних, які доводять, що збудник СНІДу руйнує не тільки імунну, але й нервову систему.

Особливості СНІДу:

• перший в історії медицини набутий імунодефіцит, пов'язаний з конкретним збудником і характеризується епідемічним поширенням;

• майже «прицільна» поразка Т-хелперів;

• перше епідемічне захворювання людини, викликане ретровірусами;

• СНІД за клінічними і лабораторними особливостями не схожий ні на які інші набуті імунодефіцити.

3. Походження ВІЛ.

Походження ВІЛ є однією із проблем СНІДу, розв'язання якої значною мірою визначить діагностику, лікування і профі­лактику цієї хвороби.

У міру накопичення матеріалу виникли такі гіпотези по­ходження ВІЛ:

1. Вірус створений штучно наприкінці 70-х років XX ст. за допомогою методів генної інженерії на основі нових знань про вплив різного роду випромінювань.

2. У природних умовах вірус імунодефіциту людини може мати антропогенне походження, а саме:

• ВІЛ — типовий ретровірус, що існував у людей з дав­ніх часів і еволюціонував разом з людиною;

• тривалий час ВІЛ циркулював у глухих куточках Цен­тральної Африки і викликав ендемічні захворювання на СНІД, потім через острів Гаїті потрапив у США разом із донорською кров’ю й далі досить швидко поширився на всі континенти;

• ВІЛ — не африканського походження і до нинішньої пандемії існував у країнах помірного клімату (Пів­нічна Америка, Європа), у силу слабкої патогенності викликав окремі захворювання, які практично не діа­гностуються як СНІД.

3. Наслідок ядерних вибухів

Ще одна версія виникнення СНІДу. Доктор Стрінглас із Піттсбурзького університету висловив припущення, що переважання СНІДу в Екваторіальній Африці пов'язано зі Стронцієм-90, який випадає на зем­лю з дощами після випробувань ядерної зброї. СНІД найчастіше зустрічається в країнах, розташованих по обидва боки від екватора. Саме тут ви­падають тропічні зливи, що приносять найбільшу кількість Стронцію-90. Крім того СНІД найчастіше зустрічається на південь та схід від фран­цузького ядерного полігону в Сахарі. Стрінглас вважає, що його гіпотеза підтверджується тим, що всесвітня епідемія лейкемії почалася через п'ять років після вибуху американських бомб в Хіросимі та Нагасакі. Ця епіде­мія викликала підвищену смертність немовлят у США від грипу та запа­лення легень, яка знизилася до нормального рівня лише після того, як були припинені ядерні вибухи в тому районі. Але ця версія не підтверджується тим, що СНІД існує вже понад 20 років.

4. «Слід мавпи»

Зараз більшість учених вважають, що епідемія СНІДу почалася в 1976-1977 роках в Африці, на Гаїті та в США, і вірус має мавпяче по­ходження.

Центральна Африка є традиційним ареалом проживання зеленої мав­пи У неї протягом тисячоліть у крові живе лімфотропний вірус Т-лімфоцитів. Африканська зелена мавпа - головний резервуар вірусу імуноде­фіциту мавп (ВІМ), який є родичем ВІЛ, що спричиняє СНІД. У популяції зелених мавп ВІМ міститься у 30-70 % особин. Хоча ВІМ не викликає хво­роби у них мавп, він може бути причиною мавпячого СНІДу в інших видів. Можливо, відбулася мутація вірусу й передача його людині (під час укусів, бо цих мани часто тримають в поселеннях аборигенів).

Чому ж відбулися мутації? Вважають, що до цього призвела наявність підвищеного радіаційного фону, зумовленого покладами урану в деяких районах Африки. Аналіз вірусу ВІЛ та ВІМ показав, що геном їх відрізняється менш ніж на 1 %.

Цю гіпотезу підтримують майже всі вірусологи. У них є положення, що непатогенні для природних хазяїв віруси в результаті подолання міжвидового бар'єру часто стають високо патогенними для нових хазяїв.

4. Будова ВІЛ, його стійкість в навколишньому середовищі.

Уперше збудник СНІДу був ізольований у 1983 році в інституті Луї Пастера у Франції із Т-лімфоцитів хворого. У 1984 році Робертом Галло він був названий вірусомТ-лейкозу. Пізніше було виділено чотири види ВІЛ. Усі вони належать до групи ретровірусів. Ретровіруси отримали свою назву у зв'язку з тим, що в їх розвитку присутній етап, на якому перене­сення інформації відбувається в напрямку, зворотному тому, який вва­жається звичайним.

ВІЛ належить до ретровірусів, що має у своїй будові спадко­ву інформацію у вигляді РНК. На сьогодні існує три типи ВІЛ: ВІЛ-1, ВІЛ-2, НТЬУ-4. Із них найбільш розповсюджений ВІЛ-1. ВІЛ-2 виявлений у крові хворих Західної та Центральної Африки, кілька випадків зареє­стровано в Європі. Вірусу імунодефіциту людини властива висока мінливість.

ВІЛ — малостійкий організм, гине при дії:

• 0, 3% розчину перекису водню;

• 0, 5% розчину формальдегіду;

• 3% розчину хлораміну, ефіру, ацетону;

• 70% розчину спирту;

• при температурі 56°С впродовж ЗО хв.;

• при температурі 78°С — 10 хв.

Який же він — вірус СНІДу? Під електронним мікроскопом вірус має вигляд екзотичної квітки. Це зумовлено тим, що його зовнішня оболон­ка має своєрідні пелюстки — шилоподібні виступи, кінці яких потов­щені у вигляді булави. У незрілих, молодих вірусів — віріонів ці пелюст­ки довші, ніж у дорослих.

1— двошарова ліпідна мембрана;

2— пелюстки мембрани;

3— серцевина вірусу;

4— віроскелет;

5— білкова оболонка;

6— РНК (дві молекули);

7— зворотна транскриптаза

Біохіміки провели вивчення складу ліпідів зовнішньої оболонки ВІЛ. Виявилося, що його склад дуже схожий на склад мембрани еритроцитів людини. Чим зумовлена така схожість, незрозуміло, але вченими дове­дено, що коли такий вірус розмножується в клітині й виходить зі своєї оболонки, то в його «одежу» вбудовуються видозмінені білки клітинно­го походження, залишаючи таким чином печатку клітини. Під оболон­кою знаходиться циліндричне або конусоподібне ядро. В останньому під щільною білковою оболонкою знаходиться генетична інформація вірусу та фермент, який допомагає вбудуватися в геном інфікованої клітини.

Ретровіруси, у тому числі й ВІЛ, являють собою унікальну групу ге­нетичних паразитів, що вбудовуються в клітинну хромосому й набува­ють статусу (положення) частини клітинного геному. Таку форму гене­тичного паразитизму називають молекулярним симбіозом.

Але, щоб вбудуватися в геном клітини, вірус спочатку повинен про­никнути в неї. Нормальна здорова клітина являє собою «фортецю», во­рота якої закриті на суперсекретний замок. Як же в неї проникає ВІЛ? Раніше вважали, що ВІЛ може проникати лише в Т-лімфоцити хелпери (помічники). Але, як показали подальші дослідження, ВІЛ може роз­множуватися і в інших клітинах — макрофагах, моноцитах і клітинах нейроглії. У цих клітин на поверхні є рецептор, який відіграє роль замка у воротах клітини «фортеці». Ключем до цього замка будуть рецептори ВІЛ (пелюстки на поверхні оболонки вірусу).

Клітина, в яку проник вірус, нічого «не відчуває» і поводиться як доб­розичлива господиня: ввічливі протеази допомагають хитрому гостю роз­дягнутися. А більше йому нічого й не треба:.він уже починає диктувати свої умови, проникнувши в «штаб» клітини — ядро.

5. Як працює ВІЛ у клітині?

Після того як ВІЛ проник у клітину і «зняв» оболонку, він випускає в цитоплазму РНК та спеціальний фермент - ревертазу. Фермент вико­ристовує РНК вірусу як матрицю (шаблон) і синтезує за її подобою вірус­ну ДНК. Потім, як дзеркальне відбиття, синтезується друга нитка ДНК. З'єднавшись разом, вони утворюють ДНК-транскрипт, або ДНК-копію вірусного геному. ДНК-копія проникає в ядро клітини та приєднується до її ДНК.

Потім події можуть розвиватися двома шляхами:

1. Першим шляхом вірус, захопивши клітину, відразу може почати синтез собі подібних вірусів (віріонів). Це так званий гострий тип інфекції. Він характеризується підвищенням проникності клітинних мембран для всіх вірусів і мікроорганізмів. У зв'язку з цим різко падає імунітет організму.

2. У другому варіанті вірус може затаїтися та не проявлятися дуже тривалий час (протягом 10 і більше років). Тоді людина буде носієм ВІЛ, але сама не хворітиме. Лише піддією якихось не вивчених провокуючих факторів відбувається пробудження вірусу, і тоді починається хвороба.

Від чого залежить, яким шляхом піде хвороба? Значною мірою від внутрішніх захисних сил клітини та організму в цілому. Тому в одних людей СНІД проявляється відразу, а в інших - ні.

6. Шляхи зараження ВІЛ.

Як можна заразитися ВІЛ?

ВІЛможна виділити з усіх рідин організму: плазми крові, спинно­мозкової рідини, сльози, слини, насінної рідини, сечі та материнського молока. Але не всі ці рідини можуть переносити інфекцію, бо концен­трація ВІЛ у них різна. Реально інфікованими (а отже, здатними до по­ширенням вірусу) є рідини статевих залоз і органів. Виходячи з цього, зараження може відбутися в таких випадках:

1) статеві стосунки;

2)переливання крові;

3)трансплантація органів і клітин;

4)використання нестерильних шприців та голок;

5)від хворої матері — дитині, під час вагітності, пологів та годування молоком.