Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Додатковий матеріал
|
|
Всесвітня історія
14.03.12
Тема: Повоєнне реформування Японії. Японське «економічне диво». Внутрішня та зовнішня політика Японії наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст.
План
1. Японське «економічне диво». Етапи економічного розвитку Японії.
2. Економічні проблеми Японії в 70-80-ті рр. XX ст.
3. Сучасне становище Японії.
Японське «економічне диво». Етапи економічного розвитку Японії.
У 1950 р. починається п'ятнадцятирічне екофеноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилася сама Японія та її значення у світі. Темпи зростання економіки були найбільш високими. У 1961—1970 рр. вони складали 11 % на рік.
Робота з підручником
Опрацювати відповідний матеріал підручника, виконати завдання.
1) Виписати причини і зміст японського «економічного дива».
2) Визначити, у чому полягала ефективність запропонованої програми японського «економічного дива». Порівняти її з програмою «економічного дива» в Німеччині та Італії.
Додатковий матеріал
Японія, переможена у 1945 р., пройшла через насильницькі перетворення окупаційної армії, відбудову економіки, створення конкурентного ринкового середовища і перетворилася з країни, зруйнованої війною, на одну з найпередовіших держав світу. Як країна з великою зовнішньоекономічною залежністю, практично без природних ресурсів, попри всі труднощі й катаклізми останніх двох десятиліть, продовжує невпинно закріпляти свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера за багатьма напрямками науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє високу ступінь адаптації до умов, які постійно змінюються, розвитку економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологічних інновацій, айв безперервній і досить складній взаємодії техніки, технології й економічних і соціально-політичних чинників.
Дослідники виділяють три основні етапи повоєнної історії Японії: 1945—1949 рр. (нарощування виробничого потенціалу і демократизація економіки); 1949—1960 рр. (зупинення інфляції, лібералізація ціноутворення, раціоналізація виробництва і створення нових галузей); та з 1960 р. — до сьогодення (зміцнення важкої та хімічної промисловості, лібералізація зовнішньої торгівлі та міграції капіталів у 80-ті рр. XX ст.).
Війна завдала величезної шкоди економіці Японії. Промислове виробництво у 1945 р. складало менше ніж третину передвоєнного рівня, виробництво сталі зменшилося на 90 %, вугілля — на 50 %, бюджетний дефіцит і грошова експансія породили гіперінфляцію. На тлі зруйнованої економіки під керівництвом штабу окупаційних військ США у перші повоєнні роки відбулося реструктурування соціально-економічної системи. Переглянуто цивільне законодавство, дозволено профспілки, проведено земельну реформу, за якої поміщики були зобов'язані продати землі орендарям за низькими цінами; розпущено «дзайбатсу» — японські концерни, проведено «чистку» серед лідерів бізнесу, конверсію виробництва, розукрупнення, введено жорсткі антитрестівські закони, було заборонено брати участь в управлінні великими компаніями членам кланів, які володіли «дзайбатсу», тощо.
У 1946 р. з метою зменшення надлишків грошових коштів було проведено грошову реформу, за якою готівку було зібрано на спеціальні рахунки з дозволом використання до 500 ієн на місяць, заморожено вклади, вищі за певний розмір. Утім, через велику кількість пом'якшень реформа не дала довгострокового ефекту, і грошова маса незабаром знову почала зростати.
У тому самому році створюється Бюро економічної стабілізації, яке починає проводити жорстку цінову політику. Встановлюються низькі ціни на товари «стабілізаційної номенклатури» — сталь, вугілля, добрива, соду, газ, електроенергію тощо. На базі вказаних цін формувалася собівартість іншої продукції. Дефіцит, викликаний фіксуванням цін, перекривався субсидіями. Ціни кілька разів переглядалися у напрямку підвищення до рівня «чорного ринку».
Одночасно здійснюється політика розвитку пропозиції за «Схемою пріоритетного виробництва», спрямованою на збільшення виробництва базових товарів — вугілля та сталі, дефіцит яких гальмував розвиток економіки. Для цього в 1947 р. було створено фінансову корпорацію з реконструкції, яка розміщувала довгострокові преференційні кредити і фінансувала на той час третину загальних індустріальних кредитів.
Коли заходи з нарощування промислового потенціалу дали свої результати (на грудень 1948 р. промислове виробництво становило 70 % від довоєнного), жорсткий контроль держави над японською економікою було скасовано введенням у 1949 р. плана Доджа. Цей план передбачав жорстку бюджетну та грошову політику з досягненням балансу бюджету, уніфікацію обмінного курсу, скорочення субсидії і зменшення номенклатури цінового контролю, заборону випуску боргових зобов'язань та видачі позик фінансової корпорації. Здійснено податкову реформу.
Політика регулювання обмінного курсу ієни передбачала обов'язковий продаж валютної виручки уповноваженому банку за фіксованим курсом і наступний щоквартальний розподіл цієї валюти згідно з державною стратегією. Така система діяла до 1963 р.
У зовнішньоекономічній політиці Японія взяла курс на орієнтацію на активну торгівлю та пошук зовнішніх ринків, що було очевидним з огляду на її географічні особливості. Але важливо зауважити, що зовнішньоторговельна політика виходила з принципу експортно-орієнтованого протекціонізму, який дав змогу перейти до лібералізації торгівлі лише після зміцнення власного виробництва. Із 1960 р. поступовій лібералізації торгівлі пріоритет мав імпорт сировини, важко заміщуваних та конкурентоспроможних товарів, а також нововведень. Застосовувалося квотування імпорту. Було встановлено низькі тарифи на вивезення первинних продуктів, виробничої, дефіцитної в країні продукції, устаткування для нових галузей або тих, що скорочуються, товари першої необхідності, високі — на товари зі значною додатковою вартістю, споживчі товари, що є в достатній кількості, продукцію галузей, нових для Японії чи тих, що скорочуються, предметів розкоші тощо.
Одночасно з активною зовнішньою, японський уряд здійснював потужну внутрішню промислову політику. У 1951 р. було створено Японський банк розвитку, а в 1952 р. — Банк довгострокового кредитування для фінансування капіталовкладень у промисловості. Засобами промислової політики були прискорені амортизація, субсидії, пільгові кредити, податкові пільги, лізинг устаткування, створення виробничої інфраструктури за державний рахунок. Значною мірою політика орієнтувалася на підтримку малих та середніх підприємств, водночас, зокрема, у 1953 р. було дозволено утворення картелів з антидепресійною або модернізаційною метою.
Для відшукання коштів на фінансування прискореного розвитку промисловості було здійснено Програму бюджетних інвестицій та позик, яка мала пов'язати соціальні заощадження із соціальними інвестиціями.
Специфічними особливостями фінансової системи періоду швидкого зростання були: стратегічні операції довгострокових державних фондів; активне використання приватних довгострокових інститутів; контроль за розподілом кредитів через грошову та відсоткову політику; непряме фінансування через перерозподіл банками вільних коштів (понад 90 % фондової пропозиції); система «перепозичок», за якої кредити комерційних банків перевищували депозити, а надлишок фінансувався позичками у Центробанку; поєднання ринкового короткострокового відсотка з жорстоко регульованим довгостроковим; сегментація ринку між короткостроковими та довгостроковими кредитними установами; обмеження міжнародних фінансових зв'язків, що спрощувало регулювання.
На думку дослідників Агентства економічного планування уряду Японії, зазначена система швидкого зростання мала успіх завдяки суворому антиінфляційному контролю, конкуренції у приватному секторі, спрямуванню позичок на стратегічну промисловість та інфраструктуру, тобто в галузі, де державні інвестиції не конкурували з приватними.
Структурні перетворення економіки поєднувалися із суто монетарними заходами. Так, у 1964 р. було проведено рестрикцію суспільних цін, що обмежило загальне зростання споживчих цін до 3, 9 %. Оскільки інфляція, що почалася після 1960 р., тривала, у 1965 р. створюється тимчасова міністерська рада цінових заходів та Друга Нарада з проблем цін як дорадчий орган при Державному міністрі з питань планування, який включав учених, бізнесменів, промисловців, споживачів, робітників. У 1966 р. було утворено Керуючий комітет з питань цін з представників міністерств. У 1967 р. Другу Нараду змінила Конференція з поліпшення цінової стабільності, у 1969 р. Тимчасова Рада отримала постійний статус, а Конференцію змінила Конференція з політики цінової стабілізації з розширеними дослідницькими підрозділами. Підвищено офіційну дисконтну ставку, здійснено рестрикції сукупного попиту.
На сучасному етапі, в умовах тривалого скорочення темпів зростання, основними напрямками економічної політики Японії є стабілізація економіки, перерозподіл доходу, надання суспільних товарів та корекція помилок ринку. З метою стабілізації економіки держава розробляє плани та прогнози, щомісяця для контролю уряд готує економічні доповіді, на базі яких Агентством економічного планування приймаються рішення щодо подальших дій. Загалом на початку 90-х рр. XX ст. у Японії діяло 453 регулюючі закони, із них 220 — у сфері економіки. Слід зауважити, що з останніх 102 було прийнято ще у 1945—1954 рр.
Керівництво проведенням промислової політики здійснює Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості (МІТІ), яке має право на певну свободу дій в управлінні галузями і якому підзвітна переважна більшість галузей економіки. До сфери дії МІТІ входять зовнішня торгівля, промисловість та торгівля, новітні технології, розміщення промислових підприємств та екологія, енергетика, питання промислової власності, підтримка малих та середніх підприємств.
На думку японських економістів, досить висока керованість економіки країни спирається на існування різноманітних об'єднань у промисловості, високий рівень спеціалізації та кооперації, існування системи субпідрядів, промислових угруповань «кейрецу» і тісний взаємозв'язок промислових підприємств з банками.
Специфічною особливістю японської економіки є існування розвинутої системи «кейрецу» — фінансово-промислових груп з еластичними зв'язками на базі взаємного володіння акціями, договорів, постійних контактів. Практика показує, що часто підтримка постійних контактів важить для членів «кейрецу» більше, ніж отримання прибутку, і норма зазвичай є нижчою за потенційну.
Приватні підприємства у структурі економіки Японії вдало поєднуються з державними.
Державні підприємства діють на принципах самоокупності, але більшість з них має акціонерний фонд, вільний від дивідендів, від уряду, а деякі отримують прямі субсидії.
Завдання
Уявіть себе українським економістом. Який досвід виходу з кризової ситуації японців ви використали б зараз в Україні?