Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ЛЯПІНА Олена Валеріївна






Журжа Ірина Валеріївна

 

 

УДК 230.2(367)" 1834/1919": 378.4(477-25)

 

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА

В УНІВЕРСИТЕТІ СВ. ВОЛОДИМИРА

(1834 – 1919 рр.)

 

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

 

Київ – 2006

 

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ЯРОВИЙ Валерій Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії слов’ян

 

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

СРІБНЯК Ігор Володимирович,

Інститут східних мов

Київського національного

лінгвістичного університету,

директор

 

кандидат історичних наук

ЛЯПІНА Олена Валеріївна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри історії Росії

 

 

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ української історіографії та

спеціальних історичних дисциплін

 

 

Захист відбудеться 18 жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

 

Автореферат розіслано «15» вересня 2006 р.

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук С.Л. Зворський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

 

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки актуальним стає вивчення, критичне осмислення та узагальнення попереднього наукового досвіду. В контексті цієї проблеми важливого значення набуває об’єктивна оцінка ролі попередніх поколінь істориків, які працювали на ниві розвитку історичної науки протягом минулих століть. Для сучасних істориків, що займаються дослідженнями слов’янознавчої проблематики, особливого сенсу набуває засвоєння здобутків вчених-славістів ХІХ – поч. ХХ ст. та їх об’єктивне оцінювання.

Дослідження слов’янознавчої проблематики є важливою складовою сучасної історичної науки. У дожовтневий період слов’янознавчі студії також займали провідні позиції. В цьому контексті Університет св. Володимира, як один з провідних центрів розвитку слов’янознавства в Правобережній Україні, заслуговує на особливу увагу, адже в умовах відродження втрачених традицій національної вищої школи необхідність наукових досліджень і об’єктивного аналізу витоків вітчизняної історичної науки та освіти набувають важливого значення.

Історія розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира досі не була предметом спеціального дослідження. Доцільність такого вивчення зумовлена необхідністю заповнення наукової прогалини, переосмислення ролі Університету св. Володимира серед інших центрів розвитку слов’янознавства, встановлення основних етапів його розвитку. Критерії періодизації розвитку дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії пов’язані, з одного боку, із внутрішніми закономірностями цієї науки, а з іншого – з суспільними умовами, що стимулювали ту чи іншу тематику, визначали ті завдання, які на відповідних етапах вирішувало слов’янознавство в цілому і окремі його галузі. Виходячи з цих критеріїв, в історії дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії традиційно виділяють два великих етапи, рубежем між якими були 60–70-і рр. ХІХ ст. Розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира відбувався в контексті загального розвитку вітчизняної славістики, і зазначена межа цілком прийнятна для його періодизації. Однак, специфічні особливості цього процесу потребують виокремлення конкретних періодів, уточнення хронологічних меж між ними та визначення їх особливостей.

З метою чіткішої систематизації викладеного матеріалу вважаємо за необхідне акцентувати увагу на поняттєвому апараті досліджуваної теми. Насамперед, йдеться про визначення терміну “слов’янознавство”. Це поняття має різне значення та обсяг, – в залежності від того, де і хто ним послуговується. Для слов’янських країн у поняття “слов’янознавство” не включається вивчення рідної мови відповідного слов’ян­ського народу, вітчизняної історії, літератури, етнографії тощо. Традиційно склалося так, що для східно-слов’янських країн дослідження східних слов’ян не є “слов’яно­знавством”. Дискусії про зміст поняття “слов’янознавство” розпочалися в ХІХ ст. і тривають й досі. Поступово викристалізувалося визначення предмету “слов’янознавства”, яке найбільше відповідає дослідницькій практиці учених, як у дожовтневий період, так і в теперішній час. Згідно з ним, під слов’янознавством розуміють комплекс наукових дисциплін, що мають внутрішню єдність і вивчають історію (в тому числі історію культури), лінгвістику, літературознавство, етнографію та інші науки про суспіль­не життя південних та західних слов’янських народів, їхні політичні, економічні, військо- во-дипломатичні і культурні взаємозв’язки, а також матеріальну та духовну культуру стародавніх слов’ян. Саме таке трактування поняття “слов’янознавство” прийняте нами і в даному дослідженні.

Актуальність теми дисертації зумовлена також потребою всебічного та об’єктивного аналізу наукового доробку вчених-славістів, визначення їх ролі у розвитку вітчизняної історичної науки, спробою усунути упереджені підходи та фальсифікації щодо їх вчених-славістів минулого, шляхом виявлення та залучення до наукового обігу невідомого досі комплексу джерел, зокрема, з колишніх спецсховищ архівів.

Вивчення становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира має важливе значення для поступу вітчизняної історіографії та джерелознавства.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася за напрямом наукових досліджень кафедри історії слов’ян та історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української державності”, яка є складовою комп­лекс­ної програми “Наукові проблеми державотворення в Україні” (№ 01 БФ 046 – 01).

Об’єктом дослідження є слов’янознавство в Університеті св. Володимира в 1834 – 1919 рр. та його представники.

Предметом дослідження є процесзародження, становлення та розвитку слов’я­но­знавствавУніверситеті св. Володимира в 1834–1919 рр., розроблення слов’яно­знавчої проблематики його вченими, формування наукових течій і напрямів, визначення основних тенденцій та специфіки цього процесу в зазначений період.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1834 до 1919 р., тобто від часу відкриття Університету св. Володимира і до фактичної його реорганізації в 1919 р., пов’язаної зі становленням радянської влади на теренах України.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням стану наукової розробки проблеми та актуальності даної роботи. Дисертантка ставить за мету з’ясування цілісної картини становлення і розвитку славістичної науки та освіти в Університеті св. Володимира в 1834–1919 рр., дослідження наукової славістичної спадщини вчених університету.

Реалізація вказаної мети досягається шляхом розв’язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки проблеми, залучити до наукового обігу нові матеріали, що стосуються проблеми становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира;

- визначити основні етапи формування слов’янознавства в Університеті св. Володимира, їх зміст та особливості;

- розглянути процес запровадження та еволюції викладання славістичних дисциплін в стінах університету;

- дослідити життєвий шлях та наукову спадщину вчених-славістів Університету, значення цієї спадщини для розвитку вітчизняного та зарубіжного слов’янознавства;

- визначити місце Університету св. Володимира, як провідного осередку славістичної науки на українських землях, на тлі загального розвитку слов’янознавства в Російській імперії.

Медологічну основу дисертації становлять принципи науковості, історизму, об’єк­тивності і всебічності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Вирішення поставлених завдань ґрунтувалося на основі застосування проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, аналітичного, ретроспективного, статистичного та біографічного методів наукового дослідження. Вдисертації використано методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, що дало змогу виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої і латентної, потенційної та актуалізованої інформації, виконати атрибуцію джерел.

Наукова новизна роботи зумовлена актуальністю теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Історія розвитку слов’янознав­ства в Університеті св. Володимира вперше в українській історіографії вивчається комплексно, як самостійна наукова проблема. Автором обґрунтована періодизація розвитку слов’янознавства в університеті, детально досліджено виділені етапи. В ро­боті здійснено огляд викладання славістичних курсів, проаналізовано зміни в їх пере­ліку та змісті. Значну увагу приділено дослідженню персоналій вчених-славістів, постаті яких не дістали ґрунтовного вивчення в науковій літературі. Всебічно проаналі­зо­вано наявні історіографічні джерела зі слов’янознавства: монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Окрему увагу приділено впливу по­літичних та ідеологічних чинників на формування та еволюцію слов’янознавства в Університеті св. Володимира, який тривалий час мав особливий статус і специфічні зав­дання порівняно з іншими навчальними закладами Російської імперії.

У дослідженні залучено значне коло джерел, частина архівних документів уперше вводиться до наукового обігу. Детально розглянуто науковий доробок вчених-славістів, проведено його історичний та джерельний аналіз, дано оцінки внеску вчених у розвиток слов’янознавства.

Теоретичне і практичне значення дослідження зумовлене тим, що одержані і викладені в ньому результати та положення збагачують знання зі становлення вітчизняного слов’янознавства, розкривають його специфічні ознаки та особливості, теоре­тичні засади та характерні тенденції розвитку.

Фактографічні матеріали, теоретичні узагальнення, оцінки і висновки за підсумками дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки питання розвитку вітчизняної історичної науки в дожовтневий період, укладання біографічних та бібліографічних довідників, дослідження біографістики, вивчення історії, літературознавства, етнографії слов’ян, формування вищої освіти в Україні. У навчально-педагогічній роботі результати дослідження доцільно використати при підготовці навчальних посібників, лекційних та спеціальних курсів з іс­торії слов’ян, слов’янознавчої історіографії, історії Київського університету.

Наукова апробація дисертаційного дослідження. Основні результати та висновки за підсумками дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов’ян і кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного фа­культету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Частина ма­теріалів та наукових положень дисертації були також представлені у формі доповідей на наукових конференціях: Четвертих архівознавчих читаннях “Особові архівні фон­ди: актуальні проблеми дослідження та використання” (м. Київ, 19 грудня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні”(до 10-річчя незалежності України) (Київ, 17–18 травня 2001 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій 168-річчю Київського університету (Київ, 2002 р.). Основні результати дослідження висвітлено в 4-х авторських працях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Обсяг дисертації – 202 сторінки. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (35 сторінок, 370 позицій).

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, з’ясовано предмет та об’єкт дослідження, його хронологічні межі, визначено мету та завдання дослідження, його методологічне підґрунтя, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, визначено її практичне значення та наукову новизну, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Джерельна база та історіографія дослідження” характеризується та аналізується стан наукової розробки проблеми та джерельна база дисертації.

Джерельну базу дисертації склали різноманітні за походженням, ступенем інформативності, видовими ознаками та змістом опубліковані та неопубліковані документальні матеріали, а також історіографічні джерела. Сукупність використаних джерел можна поділити на кілька груп: 1) документальні джерела, що є незамінним матеріалом для вивчення історії Університету св. Володимира. При їх аналізі виокремлено документи, що відтворюють становлення та розвиток історичної освіти і, зокрема, навчальний та педагогічний процес на слов’янознавчій кафедрі1[1]; 2) біографічні документи та матеріали службової діяльності вчених-славістів Університету св. Володимира; 3) наукові праці та підготовчі матеріали до них вчених-славістів Університету св. Володимира.

В першій групі джерел містяться державні законодавчі акти, що стосуються питань освіти, організаційно-розпорядча документація, оперативні звітні документи Університету св. Володимира та оперативне листування. Важливі документи відклалися у Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі – ЦДІАК України): фонд Канцелярії попечителя Київського учбового округа (Ф. 707), фонд Канцелярії Київського, Волинського, Подільського генерал-губернатора (Ф. 442), фонд Канцелярії Київського окремого цензора (Ф. 294). Серед них необхідно відзначити такі документальні джерела, що висвітлюють етап становлення слов’янознавчої кафедри: “Про необхідність усталення існування кафедр російської словесності та слов’янських наріч в Університеті св. Володимира”[2], “Пропозиції міністра народної ос віти про погляди на слов’янство та про основи, якими мають керуватися викладачі при вивченні та обробці джерел та пам’яток слов’янських”[3].

Відомості про перебіг стану справ на історико-філологічному факультеті надають щорічні звіти університету, протоколи засідань Ради університету, справи Ради і Правління університету, навчальні плани, огляди викладання. Ці документи знаходяться також у Державному архіві м. Києва (далі – ДАК), у фонді Київського університету (Ф. 16), в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІРНБУВ) – фонд Київського університету (Ф. VІІІ) та в першій офіційній частині чисел “Университетских известий” (далі КУИ), що починають виходити з 1861 р.

Зокрема, в ДАК відклалися документи, що висвітлюють організаційне становлення кафедри слов’янської філології, насамперед, відзначимо рапорти викладачів, адресовані декану факультету про заплановані на навчальний рік курси[4]. З початку 1850-х рр. інформація про перелік славістичних курсів та кількість навчальних годин друкувалася в окремих брошурах[5] і супроводжувалася переліком літератури, необхідної для опрацювання студентами. Окремі матеріали до практичних занять з історії слов’ян останнього етапу існування Університету св. Володимира зберігаються в ІР НБУВ: зокрема, на перший та другий семестри 1918/1919 н. р.[6]

Аналіз зазначених документальних джерел дозволив прослідкувати зміни, що відбувалися в переліку славістичних курсів протягом досліджуваного періоду.

Визначною подією для розвитку славістичної освіти в Університеті св. Володимира стало прийняття постанови історико-філологічного факультету, датованої вереснем 1919 р., – “Про запровадження кафедри педагогіки та історії слов’ян”. Введення її в дію означало на практиці розмежування філологічних та історичних слов’я­но­знавчих дисциплін[7].

Великий блок опублікованих джерел складають законодавчі та нормативні акти, видані з другої половини ХІХ ст. у збірниках документів[8]. Дотичними до обраної теми є університетські статути та штатні розклади від 1833 р., 1842 р.[9], 1863 р.[10] та 1884 р[11].

Насичена інформативність залученого масиву джерел дозволила відтворити цілісну картину процесу запровадження слов’янознавчих курсів до кола навчальних дисциплін, становлення окремої славістичної кафедри та її подальший розвиток і функ­ціонування.

У другій групі джерел об’єднано біографічні документи та матеріали службової діяльності вчених-славістів Університету св. Володимира. Важливе місце посідають документи з особових архівних фондів. Зокрема, в ЦДІАК України відклалися особові фонди О. О. Котляревського (Ф. 2223) та М. Ф. Владимирського-Буданова (Ф. 840). В ІР НБУВ знаходяться особові фонди Т. Д. Флоринського (Ф. 219), А. І. Сте­повича (Ф. 179), Ю. А. Яворського (Ф. 21), документи з яких відображають їх службову діяльність, висвітлюють різні біографічні відомості.

З особових фондів А. М. Лободи (Ф. 37), М. П. Дашкевича (Ф. 65), М. І. Костомарова (Ф. 22), О. В. Романовича-Славатинського (Ф. 144) залучені епістолярії. Важливе значення мають автобіографічні документи А. І. Степовича[12] з фонду архіву ВУАН (Ф. 10) та О. М. Лук’яненка[13] з фонду Ф. І. Титова (Ф. 175).

До дисертаційної роботи також залучено окремі документи з фонду загально-історичного (Ф. 1) та загально-історичного і листування (Ф. 2 та Ф. 3). Зокрема, у Ф. 1 зберігаються особисті папери О. О. Котляревського[14], офіційні матеріали Т. Д. Флоринського[15], важливу інформацію містять чернетки до вступних лекцій і тексти лекцій Т. Д. Флоринського та О. О. Котляревського[16].

Документи до біографії та службової діяльності викладачів Університету св. Володимира відклалися також в ДАК у фонді Київського університету (Ф. 16) та в ЦДІАК України у фонді Канцелярії попечителя Київського учбового округу (Ф. 707). Це, зокрема, формулярні та послужні списки викладачів, накази та клопотання про їх обрання, призначення, підвищення в посаді, звільнення та переведення в інші нав­чальні заклади Російської імперії, відомості про захист дисертацій та присудження наукових ступенів, матеріали про участь у наукових з’їздах та надання наукових відряджень тощо. Зокрема, до наукового обігу введено послужний список приват-доцента Університету св. Володимира Є. А. Рихліка[17], формулярний список про службу вчителя грецької мови Другої Київської гімназії К. Ф. Страшкевича[18].

Важливу інформацію містять документи про наукові відрядження професорсько-викладацького складу Університету св. Володимира. Вони були обов’язковими для тих, хто хотів викладати по кафедрі слов’янської філології (К. Ф. Страшкевич)[19], надавалися для написання дисертацій (К.Ф. Радченко)[20] та для участі у наукових з’їздах (Попередній з’їзд спеціалістів зі слов’янської філології та історії для обговорення актуальних питань слов’янознавства)[21]. Звіти про наукові відрядження публікувалися в “Университетских известиях”. Вони дозволяють зробити висновки про коло наукових інтересів вчених та містять інформацію про методологію підготовки наукових досліджень[22].

Для відтворення цілісного сприйняття постатей провідних вчених-славістів в ди­сертаційному дослідженні використано спогади про них, що належать перу їхніх сучасників[23]. Безумовно, мемуари містять суб’єктивну оцінку подій та характеристику осіб, що передбачає їх критичний аналіз і співставлення з документальними джерелами.

У роботі використані судово-слідчі документи у справі Т. Д. Флоринського, які відклалися в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України)[24] і висвітлюють останні дні життя видатного вченого. Аналізуючи інформацію, викладену у справі, доходимо висновку, що об’єктивні докази вини вченого відсутні.

Остання група джерел – наукові праці вчених-славістів Університету св. Володимира та підготовчі матеріали до них. Зокрема, це монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Аналіз цих праць міститься безпосередньо у розділах дисертації.

Таким чином, наявність різноманітного масиву джерел, частина яких автором уперше залучена до наукового обігу, є підґрунтям комплексного наукового дослідження становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира в 1834–1919 рр.

Історіографія проблеми. Слід зазначити, що у вітчизняній історіографії відсутня праця, спеціально присвячена питанню становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира. Однак окремі аспекти цієї проблеми знайшли своє висвітлення в працях дослідників різних років. Хронологічно існуючу літературу з да­ного питання умовно можна поділити на три періоди: І період – друга половина ХІХ – початок ХХ ст.; ІІ період – радянська історіографія; ІІІ період – українська історіо­графія доби незалежності. Опрацьовану літературу, за проблемним спрямуванням, нами поділено на кілька груп: загальні роботи, присвячені розвитку слов’янознавства у ХІХ – на початку ХХ ст.; дослідження, які стосуються персоналій вчених-славістів та їхньої наукової спадщини; монографії, які висвітлюють історію Київського університету і побіжно торкаються окремих аспектів розвитку слов’янознавчої освіти та науки.

Дослідження дореволюційного вітчизняного слов’янознавства розпочалося в дру­гій половині ХІХ ст. Зокрема, О. О. Котляревський в серії статей[25] розглядав генезис порівняльно-історичного мовознавства в Російській імперії від М. В. Ломоносова до Ф. І. Буслаєва. Одна з перших спроб класифікації і узагальнення наукового доробку то­гочасних вчених-славістів зроблена у праці І. В. Ягіча4[26]. Проблемам розвитку і функ­ці­онування слов’янознавства як комплексу навчальних дисциплін присвятив свою статтю О. І. Соболєвський. В ній він докладно зупинився на історії становлення слов’янознавства у вищій школі, підбив підсумки сучасного йому стану розвитку науки та вказав на необхідність реформ в цій галузі[27].

В історіографії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. помітне місце займають монографії, присвячені історії Університету св. Володимира[28], в яких у хронологічній послідовності висвітлювалася історія навчального закладу, розповідалося про професорсько-викладацький склад, містилися статистичні відомості різного характеру. Необхідно виділити роботу, присвячену особовому складу університету за перші п’ятдесят років його існування[29], що вміщує інформацію про життєвий шлях та наукову діяльність професорів та викладачів різних кафедр університету. Матеріали про вчених-славістів Університету св. Володимира містяться у ювілейних збірниках інших науково-навчальних закладів, з якими був пов’язаний їхній творчий шлях[30].

Важливу роль мають статті, присвячені пам’яті окремих вчених-славістів. В них висвітлюється їхній життєвий та творчий шлях, подається побіжний огляд наукової спадщини, характеризуються людські і професійні якості. Враховуючи специфіку цих публікацій, маємо констатувати відсутність в них критично-аналітичного підходу у викладенні матеріалу[31].

В радянській історичній науці історія дореволюційного вітчизняного слов’яно­знавства знайшла висвітлення в низці робіт. Відзначимо, насамперед, дослідження С. Б. Бернштейна, М. Г. Булахова, О. М. Горяїнова, В. О. Дьякова, А. Є. Москаленка, А. С. Мильникова[32]. На особливу увагу заслуговують змістовні дослідження Л. П. Лаптєвої, яка є одним з провідних спеціалістів у галузі вивчення дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії[33].

Певною мірою підсумували вже накопичений фактичний матеріал та продовжили дослідження історії славістики автори біобібліографічного словника “Слов’янознав­ство в дореволюційній Росії”[34]. Робота має довідковий характер, тому містить досить стислу інфор­мацію про кожного з широкого кола представників славістичної науки. Провідне місце серед праць, присвячених історії слов’янознавства в Російській імперії, належить колектив­ній праці радянських вчених-славістів “Слов’янознавство в дореволюційній Ро­сії. Дослідження південних та західних слов’ян”[35]. В роботі основна увага зосереджена на висвітленні умов, що мали визначальний вплив на становлення і розвиток слов’янознавства, організацію підготовки кадрів і дослідницької роботи в галузі слов’янознавства, на аналізі найважливіших наукових результатів тих досліджень, що бу­ли присвячені історії, культурі, мовам південних та західних слов’ян.

Певний матеріал про становлення славістичної науки в Університеті св. Володимира міститься в низці робіт, присвячених історії Київського університету[36]. Основний акцент у розділах, присвячених діяльності Університету св. Володимира, зроблений на історії становлення навчального закладу, його структурі та змінам, що відбувалися з впровадженням нових університетських статутів.

В радянській історіографії варто виокремити низку робіт, присвячених дослідженню процесу перетворень, що мали місце у вищих навчальних закладах Російської імперії із запровадженням статутів різних років[37].

У наступну групу досліджень радянської доби нами виділено праці, присвячені постатям окремих вчених-славістів, життя і наукова діяльність яких пов’язані з Університетом св. Володимира, їх творчому доробку та науковим зв’язкам. Зокрема, окремим сторінкам життя та творчості О. О. Котляревського присвятили роботи З. І. Вла­сова[38], Б. В. Правдін[39]; Л. П. Лаптєва[40], Вивченням постаті А. М. Ясинського займалися А. Є. Москаленко1[41] та М. О. Казакова[42], низка праць, присвячена життєвому та творчому шляху М. І. Костомарова[43].

В останній групі об’єднані дослідження сучасних українських істориків, написані після здобуття Україною незалежності. Українська історіографія характеризується появою низки праць, присвячених як розвитку історичної науки в цілому, так і окремим її представникам. Проблемі становлення теорії та методології історії в Україні в ХІХ – ХХ ст., аналізу теоретичних праць з питань історії, написаних провідними вітчизняними науковцями присвячені дослідження С. П. Стельмаха[44]. Однією з перших робіт, в якій висвітлено окремий розділ історичної науки – медієвістики, стало дослідження С. І. Лимана[45]. Ґрунтовністю дослідження, залученням широкого кола нових архівних та історіографічних джерел характеризується монографія І. Н. Войцехівської, присвячена В. С. Іконникову[46].

Від першої половини 1990-х рр. з’являються праці з історії Київського університету та розвитку в ньому історичної науки. Питання становлення історичної науки та освіти в Університеті св. Володимира в перші 50 років його існування висвітлила у своїй монографії О. О. Тарасенко[47]. Історії історичного факультету присвячена стаття Г. Д. Казьмирчука, вміщена у виданні з нагоди 170-ї річниці Київського національного університету імені Тараса Шевченка[48]. В іншому ювілейному виданні[49] вміщена біографічна інформація про професорів-славістів, певною мірою відображено дожовтневий етап розвитку славістичної кафедри. Глибше висвітлено питання функціонування кафедри в Університеті св. Володимира в статті В. І. Ярового[50]. Окреме місце серед новітньої літератури, присвяченої історії Університету св. Володимира, посідають праці В. А. Короткого та В. І. Ульяновського. В їх двохтомній роботі, крім архівних документів, вміщено нарис історії Університету св. Володимира, подано відомості про його професорсько- викладацький склад[51]. Останнім рокам існування Університету присвячена наступна праця вчених[52]. що увібрала низку важливих документів, віднайдених у вітчизняних та закордонних архівах, авторські коментарі та статті про викладачів університету, що передують документам, присвячених їх діяльності.

Чільне місце в українській історіографії посідають праці, присвячені окремим дослідникам. Насамперед, необхідно відзначити монографії, що висвітлюють життя та наукову діяльність М. Д. Іванішева[53], М. І. Костомарова[54], дисертаційні дослідження присвячені М. Ф. Владимирському-Буданову”[55], Ф. І. Леонтовичу[56], які всебічно характеризують діяльність вчених, однак, на наш погляд, місце славістичної проблематики висвітлено в них недостатньо повно. Значний інтерес представляє стаття С. А. Ко­пилова[57] – перша у вітчизняній історичній науці робота, присвячена постаті Т. Д. Фло­ринського. Аналіз доробку вченого в галузі болгаристики здійснено у статті В. І. Яро­вого[58]. Розвитку іншої галузі слов’янознавства – богемістики та її представникам в Ки­їв­ському університеті присвячена стаття С. М. Мотрук[59]. Висвітленню життєвого шляху одного з фундаторів медієвістичної школи Університету св. Володимира Ф. Я. Фор­тинського, дослідженню його внеску у вивчення долі полабсько-прибалтій­ського слов’янства та слов’яно-німецьких відносин у середні віки присвячена стаття М. О. Рудя[60]. Ще одне дослідження автора присвячене видатному славісту О. О. Котляревському[61]. Л. П. Польовий та Ю. І. Шаповал звернулися до трагічної долі вченого-славіста Є. А. Рихліка[62]. Спираючись на матеріали архіву СБУ по Чернігівській області, автори вперше висвітлили обставини арешту вченого, його ув’язнення та смерті.

Таким чином, історіографічний аналіз вказує на існування значної кількості праць, присвячених окремим аспектам розвитку слов’янознавства в Київському університеті, однак вони мають фрагментарний характер і не дають можливості відтворити цілісну картину цього процесу.

У другому розділі “Організаційні та науково-методичні засади формування слов’янознавства (середина 30-х – перша половина 70-х рр. ХІХ ст.)” висвітлюється перший етап розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира, розглядаються основні моменти запровадження вивчення південних та західних слов’ян в систему вищої освіти та наукові роботи зі славістичної тематики вчених Київського університету.

Університет св. Володимира в Києві був заснований 8 листопада 1833 р. Його створення як навчального закладу здійснювалося відповідно до статуту від 25 грудня 1833 р., який не передбачав існування кафедри історії і літератури слов’янських наріч. Натомість, запроваджувалася кафедра польської мови та посада лектора, яку обійняв Й. Й. Мікульський. Після його виходу на пенсію, розпочався тривалий процес заміщення вакантної кафедри, під час якого вперше з’являється офіційна пропозиція про створення кафедри історії літератури слов’янських наріч. Її юридичне втілення у життя відбулося у 1842 р., коли було затверджено новий статут Університету св. Володимира, у відповідності з яким на першому відділенні філософського факультету запроваджувалася кафедра історії і літератури слов’янських наріч з включенням слов’ян­ських старожитностей. Однак її фактичний початок роботи припадає на 1847 р., коли відбулося призначення ад’юнкта по кафедрі – магістра грецької філософії В. Я. Яро­ць­кого. У роботі він мав керуватися не лише навчальними програмами та планами, а й дослухатися до офіційних пропозицій міністерства народної освіти, щодо принципів викладання славістичних дисциплін в стінах вищих навчальних закладів, відображених у конфіденційному листі.

У переліку курсів, що їх викладав В. Я. Яроцький в цей період, фігурували: загальний філологічний огляд слов’ян, граматика старослов’янської церковної мови, слов’янські старожитності, старослов’янська граматика, пам’ятки російської писемності, історія і література слов’янських наріч.

Запровадження слов’янознавства в систему вищої освіти спричинило низку змін науково-організаційного характеру. Зокрема, було запроваджено два наукових ступеня: магістра слов’янської словесності і доктора слов’яно-руської філології. Для допуску до захисту дисертацій на здобуття цих ступенів, вимагалося скласти відповідно магістерський чи докторський іспити, питання на яких визначалися шляхом жеребкування. Від здобувачів інших наукових ступенів також вимагалися ґрунтовні знання слов’янознавчої проблематики.

Наукова розробка слов’янознавчої проблематики відбувалася завдяки працям М. О. Максимовича (досліджував російську мову у порівнянні з іншими слов’янськими мовами), І. М. Даниловича (студіював та публікував юридичні пам’ятки Польщі та Великого князівства Литовського), К. Ф. Страшкевича (займався дослідженням чеської мови), М. Д. Іванішева (вивчав історію слов’янських законодавств), М. І. Кос­томарова (розглядав слов’янську міфологію).

На початку 1860-х рр. слов’янознавство в Російській імперії вступає у новий етап свого розвитку. Зміни в суспільно-політичних умовах життя сприяли розширенню інтересу до слов’янства. Реформи 1860-х рр. торкнулися системи освіти і були пов’язані з розробкою та введенням в дію нового університетського статуту. Згідно з ним, за кафедрою закріплювалася назва слов’янської філології, розширювалося коло славістичних предметів, було запроваджено систему закордонних відряджень для майбутніх професорів тощо. В цей період з’являються нові посібники та підручники. І хоча у викладанні слов’янознавчих предметів все ще переважає філологія, вже постає розуміння необхідності відокремлення історії, чи, принаймні, звернення на історичні сюжети дедалі більшої уваги. Вагомий внесок у розвиток вітчизняного слов’янознавства в цей період зробили викладачі університету – Ф. І. Леонтович, М. П. Дра­гоманов, В. О. Більбасов.

Таким чином, у досліджуваний період в Університеті св. Володимира відбувся процес зародження і становлення вивчення південних і західних слов’ян. І все ж вирішення головних питань слов’янознавства залишалося ще попереду.

В третьому розділі “Становлення слов’янознавства в Університеті св. Володимира (друга половина 70-х рр. – початок 80-х рр. ХІХ ст.)” досліджується другий етап формування історичного слов’янознавства в Університеті св. Володимира, аналізуються зрушення, що відбулися в цій царині, тогочасні тенденції та напрями слов’янознавчої проблематики.

В 1860-х – 1870-х рр. в Російській імперії відбувається процес зміни поколінь вчених-славістів. В науково-навчальних закладах починають свою діяльність молоді дослідники, учні прославлених вчених П. І. Прейса, О. М. Бодянського, І. І. Срезнев­ського, В. І. Григоровича. Вони сформували власні, відмінні від попередників, погляди на слов’янство, що ґрунтувалися на інших філософських засадах. Молодше покоління славістів під впливом нових історичних умов більш реалістично оцінювало слов’ян­ські старожитності, критикувало концепції та погляди знаних зарубіжних слов’ян­ських дослідників першої половини ХІХ ст. В Університеті св. Володимира цей процес припадає на середину 70-х рр. ХІХ ст. і пов’язаний з ім’ям доктора слов’янської філології О. О. Котляревського З 1875 р. він розпочав викладання по кафедрі слов’ян­ської філологія на посаді ординарного професора.

За роки праці в Університеті О. О. Котляревський прочитав наступні лекційні курси: історико-філологічний огляд слов’янського племені, історія слов’янознавства, слов’янські наріччя, слов’янські старожитності, пам’ятки старочеського наріччя, давньоруська писемність, старожитності російської мови, історія болгарської та серб­ської літератур, огляд давньоруської писемності, енциклопедія слов’янознавства, загальне слов’янознавство, історія польської літератури. Аналіз деяких з цих курсів дозволяє зробити висновок про високий професійний рівень вченого. Наукові праці О. О. Котляревського, присвячені вивченню балтійських слов’ян, в яких уперше був застосований порівняльно-історичний метод, поповнили скарбницю вітчизняних праць зі слов’янознавства.

Важливе місце серед славістичних досліджень посідали праці Ф. Я. Фортинсько­го, присвячені дослідженню прибалтійських слов’ян. Кілька цінних робіт з історії сло­в’янського права були написані М. Ф. Владимирським-Будановим.

В кінці 1870-х – на початку 1880-х рр. в Університеті св. Володимира розпочинають роботу молоді науковці, що розробили низку важливих слов’янознавчих проблем. Так, А. В. Стороженко дослідив Зеленогорський та Краледворський рукописи, а його праця, присвячена польському поету С. Ф. Кльоновичу, стала першою у вітчизняній науці. І. А. Лінниченко написав ґрунтовне дослідження, що висвітлювало відносини Польщі та Київської Русі у середні віки. М. М. Любович розробляв питання історії польської реформації та контрреформації, його роботи з цієї тематики й до­сі залишаються актуальними.

Таким чином, зазначений період був важливим етапом у процесі розвитку слов’я­нознавства в Університеті св. Володимира, з огляду на позитивні зміни у викладанні славістичних предметів і наукову розробку нових слов’янознавчих питань.

В четвертому розділі “Розвиток слов’янознавства: традиції та специфіка (середина 80-х рр. – кінець ХІХ ст.)” аналізується третій етап розвитку слов’янознавства, досліджуються зміни у викладанні славістичних дисциплін, висвітлюється розуміння вузлових питань історії слов’ян, окреслено концепції етапів їх суспільно-політичного розвитку в працях викладачів Університету св. Володимира.

До середини 80-х рр. ХІХ ст. вітчизняне слов’янознавство вже досягло значних успіхів. За попередні періоди був накопичений значний обсяг джерел, вийшли у світ наукові дослідження, що стали не тільки відправними пунктами для подальшої розробки різноманітних проблем, але й значними досягненнями світової славістики. Безумовно, зазначені явища позитивно вплинули на рівень університетського слов’янознавства.

Після запровадження нового університетського статуту 1884 р. історію слов’ян було включено до числа обов’язкових предметів історичних відділень історико-філологічних факультетів. Цей захід, хоча і корисний, не був, однак, достатнім, адже спеці­алізація кадрів в окремих галузях славістики вимагала окремої кафедри слов’ян­ської історії, яка затверджена не була. І хоча дана проблема на цьому етапі не була вирішена, певні позитивні зміни все ж відбувалися. Зокрема, з середини 90-х рр. ХІХ ст. викладання слов’янознавчих дисциплін на кафедрі слов’янської філології Університету св. Володимира покладалося вже на двох викладачів, а не на одного, як раніше. Крім того, значно збільшується кількість курсів та годин, призначених для вивчення слов’янознавчих дисциплін, розширюється їхня тематика.

Значний внесок в розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира зробив Т. Д. Флоринський – славіст широкого профілю, вчений зі світовим ім’ям, праці якого увійшли до анналів вітчизняної науки. Його колега А. І. Степович був спеціаліс­том зі слов’янських літератур, його роботи мали на меті ознайомлення вітчизняних читачів з кращими зразками літератур західних та південних слов’ян. Учень Т. Д. Фло­ринського А. М. Ясинський був провідним фахівцем з середньовічної історії Чехії. Його праці та висунуті в них нові концепції мали неабиякий резонанс серед науковців.

Таким чином, зазначений період став часом розквіту слов’янознавства в Університеті св. Володимира, вивчення історії та культури слов’ян посідає чільне місце серед інших предметів історико-філологічних факультетів, створюється значний масив наукових праць, що стали важливим кроком уперед для розвитку вітчизняної славістики.

В п’ятому розділі “Слов’янознавство в Університеті Св. Володимира (початок ХХ ст. – 1919 р.)” висвітлюються основні напрями педагогічної роботи та наукових студій викладачів Університету св. Володимира, аналізуються новітні тенденції у тогочасній славістичній науці, висвітлюється місце Університету як провідного осе редку славістичної науки на українських землях, на тлі загального розвитку слов’янознавства в Російській імперії та за її межами.

Суттєві зрушення відбулися у викладанні славістичних предметів. Лекції зі славістичних дисциплін викладалися досвідченими вченими. Майбутні спеціалісти-славісти отримували відмінну мовну підготовку зі слов’янських мов. Кафедра слов’янської філології в достатній мірі була забезпечена викладачами, що мали різноманітні наукові інтереси. Таким чином, зокрема, викладання історичних курсів було покладене на Т. Д. Флоринського, дослідженням історії мов та практичними заняттями зі студентами займався О. М. Лук’яненко, історію літератур читав А. І. Степович. У друге десятиліття ХХ ст. кафедра слов’янської філології поповнюється новими викладачами, які перебрали на себе викладання частини старих дисциплін та запропонували нові спеціалізовані курси.

Вчені-славісти Університету св. Володимира брали активну участь у роботі по вирішенню нагальних питань вітчизняного слов’янознавства, зокрема, відігравали помітну роль під час “Підготовчого з’їзду російських філологів та істориків-славістів” 1903 р. Наукові роботи, написані викладачами Університету, привертали увагу як серед вітчизняних, так і зарубіжних дослідників-славістів. Однак починаючи з другого десятиліття ХХ ст., значних досягнень в галузі наукової розробки історико-славістичної проблематики не спостерігаємо. Натомість, створено низку праць зі слов’янської філології. Так, О. М. Лук’яненко дослідив кайкавське наріччя та історію розвитку хорватської літератури та літературної мови; Є. А. Рихлік присвятив своє дослідження чеському поету Л. Челаковському; Л. Й. Косоногова вивчала середньовічну далматинсько-дубровницьку літературу; увагу М. Л. Туницького привернула діяльність слов’янського просвітника, одного з основоположників стародавньої болгарської літератури Климента Охридського; Ю. А. Яворський займався польською літературою. Відсутність в Університеті св. Володимира яскраво вираженої історико-славістичної школи пояснюється, насамперед, тим, що не існувало кафедри історії слов’ян, а відповідно і спеціалізації по даній дисципліні. Ця проблема могла бути вирішена наприкінці 1919 р., коли було запроваджено кафедру історії слов’ян, яка, однак, так і не розпочала свою роботу через реорганізацію університету.

В цілому, слов’янознавство в Київському університеті в означений період знаходилося на піднесенні. Університет св. Володимира в цей час, поряд з іншими університетами Російської імперії, стає одним з центрів розвитку славістичної науки.

За підсумками дослідження на захист виносяться такі основні висновки:

1. На основі критичного аналізу історіографії проблеми та джерельної бази показано, що у вітчизняній історичній науці зазначена тема не знайшла комплексного самостійного висвітлення, стан її наукової розробки є фрагментарним, а низка важливих аспектів досліджена епізодично та побіжно. Виявлення та залучення до наукового обігу нових архівних та історіографічних джерел свідчить про недостатність опанування попередніми дослідниками джерельної бази, а відтак висвітлення ними лише окремих аспектів процесу становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира в зазначений період.

2. Процес становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира пройшов чотири етапи.

– Перший етап (середина 30-х – перша половина 70-х рр. ХІХ ст.) – зародження слов’янознавства в університеті. Він характеризується процесом перетворення накопичених знань про слов’ян у науку, заснуванням спеціальної славістичної кафедри та початком її наукової та педагогічної роботи, що сприяло виокремленню сла­вістичної тематики із кола споріднених дисциплін, насамперед з вітчизняної історії та філології. Слов’янознавча тематика в ці роки представлена працями М. О. Максимовича, І. М. Даниловича, М. Д. Іванішева, М. І. Костомарова. Пізніше вагомий внесок у розвиток вітчизняного слов’янознавства зробили Ф. І. Леонтович, В. О. Більбасов та ін.

– Другий етап охоплює період з другої половини 70-х – початку 80-х рр. ХІХ ст. і нерозривно пов’язаний з новими прогресивними тенденціями в тогочасному слов’я­нознавстві. Доведено, що найбільший внесок у розвиток цієї науки в Університеті св. Володимира у зазначений період зробив талановитий вчений і блискучий викладач – О. О. Котляревський. З його приходом в Університет св. Володимира в 1875 р. фактично розпочалося викладання славістичних дисциплін на рівні найбільших досягнень тогочасної науки. Праці вченого, присвячені вивченню балтійських слов’ян, в яких уперше був застосований порівняльно-історичний метод, стали найбільш значним досягненням вітчизняної науки в цій галузі. Славістична проблематика розроблялася і представниками інших кафедр та факультетів Університету св. Володимира. Завдяки працям Ф. Я. Фортинського, М. Ф. Владимирського-Буданова, А. В. Стороженка, І. А. Лінниченка, М. М. Любовича сталися позитивні зміни у викладанні славістичних предметів і науковій розробці слов’янознавчих проблем. Цей етап став періодом становлення слов’янознавства в Університеті св. Володимира.

– На третьому етапі (середина 80-х рр. – кінець ХІХ ст.) процес розвитку слов’я­но­знавства в Університеті св. Володимира помітно активізувався. Розкрито, що усвідомлення необхідності розширення та диференціації славістичних дисциплін у сфері університетського викладання сприяло розмежуванню славістичних курсів між викладачами та розширенню їх тематики. Значний внесок в еволюціонування славістики в Університеті св. Володимира зробив Т.Д. Флоринський – славіст широкого профі­лю, вчений зі світовим ім’ям, праці якого з середньовічної історії південних слов’ян увійшли до анналів вітчизняної науки. Його сподвижник А. І. Степович був відомим спеціалістом зі слов’янських літератур, А.М. Ясинський – дослідником середньовічної історії Чехії Зазначений період став часом поглибленого розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира, предметні курси стали посідати чільне місце серед інших дисциплін історико-філологічного факультету, було створено значний масив наукових праць, що стали важливим кроком на шляху розвитку вітчизняної сла­вістики.

– Четвертий етап (початок ХХ ст. – 1919 р) припадає на перше десятиліття ХХ ст., до періоду реорганізації і створення на його базі Київського інституту народної осві­ти. Обґрунтовано, що він характеризується посиленням уваги до розробки і викладання славістичних дисциплін, кадрового забезпечення фахівцями зі слов’янознавства, запровадженням нових лекційних курсів тощо. Разом з тим, спостерігалося певною мірою, зміщення акцентів у бік філологічного спрямування і зниження інтересу до історії розвитку слов’ян. Лекційне навантаження в ці роки більше спрямовувалося на мовну підготовку, ніж на історичну. Підтвердженням цьому слугують наукові та педагогічні уподобання О. М. Лук’яненка, Є. А. Рихліка, Л. Й. Косоногової. В цілому ж, слов’янознавство в Університеті св. Володимира в зазначений період знаходилося на достатньо високому рівні розвитку.

3. Перелік курсів, які читалися викладачами слов’янознавчої кафедри в різні роки, та кількість відведених на них годин регламентувалися університетськими статутами, навчальними планами і програмами історико-філологічного факультету. Якісні показники та різноманітність дисциплін були нерозривно пов’язані зі ступенем наукового розвитку слов’янознавства та професійним рівнем викладачів. Аналіз курсів, що забезпечувала кафедра слов’янських наріч за статутом 1842 р. свідчить про їх переважно лінгвістичну спрямованість. Згідно з новим університетським статутом 1863 р. при історико-філологічних факультетах університетів Російської імперії було передбачено значне розширення кола дисциплін, що офіційно включалися в поняття “слов’янознавство”. Від середини 70-х рр. ХІХ ст. славістична освіта в Університеті св. Володимира зазнала якісно позитивних змін, пов’язаних з діяльністю О. О. Котляревського. Протягом наступних етапів славістична освіта в Університеті св. Володимира дедалі прогресує. Помітну роль в цьому процесі відіграв Т. Д. Флоринський, який з 1882 р. очолив кафедру історії та літератури слов’янських наріч. Значні зміни в університетській освіті відбулися із запровадженням статуту 1884 р. Запроваджені з 1888/1889 н. р. нові правила викладання зумовили низку позитивних нововведень. Особливо відчутних змін зазнало викладання історичних слов’янознавчих дисциплін: майже вдвічі збільшилася кількість їх годин, курс історії слов’ян був введений до числа обов’язкових предметів історичних відділень історико-філологічних факультетів, почали читатися курси з історії окремих слов’янських народів, більша увага стала приділятися новій добі їх історії. Помітні зрушення відбуваються і в забезпеченні науковою та навчальною літературою. Значний прогрес в розвитку славістичної освіти підтверджує збільшення кількості курсів, що читалися викладачами слов’ян­ської кафедри на різних етапах: перший період – 6 дисциплін, другий – 12, третій етап – 25 курсів, четвертий етап – 36 дисциплін.

4. Основним критерієм оцінки розвитку науки та її еволюційного поступу є актуалізація наукових здобутків вчених, оприлюднених у монографічних працях та навчальних посібниках. Визначено, що пріоритетними в наукових уподобаннях викладачів Університету св. Володимира були два напрями: історичне слов’янознавство та філологічне слов’янознавство. Серед праць, присвячених слов’янознавчій історичній проблематиці, найбільш значущими були наукові дослідження В. О. Більбасова (Кирило-Мефодіївське питання), О. О. Котляревського та Ф. Я. Фортинського, (історія полабо-прибалтійських слов’ян), М. М. Любовича (праці з історії реформації та контрреформації в Польщі), А. Н. Ясинського (досліди з соціально-економічної історії середньовічної Чехії), Т. Д. Флоринського (монографії з історії середньовічної Сербської держави), О. М. Лук’яненка (праця з історії політичного, культурного і економічного життя хорватів у ХVII ст.), К. Ф. Радченка (вивчення богомильства, суспільного та літературного життя болгар у ХІV ст.) Вивченням історії літератури та дослід­женням літературних здобутків західнослов’янських та південнослов’янських народів займався А. І. Степович. Низка лінгвістичних робіт була написана М. О. Максимовичем (дослідження з історії російської мови), К. Ф. Страшкевичем (граматика та сти­лістика чеської мови), О. М. Лук’яненком (кайкавське наріччя), Т. Д. Флоринським (лекційний курс зі слов’янського мовознавства).

5. Роль Університету св. Володимира як осередку вітчизняної славістичної науки на різних етапах його існування була неоднозначною. Так, на першому етапі, у порівнянні з іншими навчальними закладами Російської імперії, тут спостерігалося помітне відставання у розвитку слов’янознавства. У наступні роки, завдяки плідній науковій праці викладачів Університету св. Володимира це відставання поступово нівелювалося. В результаті багатолітніх зусиль з виявлення, публікування та наукової інтерпретації історичних і філологічних текстів, вони створили десятки фундаментальних монографій і сотні інших праць, в яких запровадили до наукового обігу значний фактичний матеріал, сприяли розширенню джерелознавчої бази, запропонували ряд обґрунтованих висновків та узагальнень, що й до сьогодні не втратили свого наукового значення. Розширювалися міжнародні зв’язки і зростав вплив київських вчених-славістів, що підтверджує їх активна участь у роботі Попереднього з’їзду російських славістів (1903 р.).

Незважаючи на перешкоди об’єктивного та суб’єктивного характерів, що гальмували розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира, загальні тенденції цього процесу до 1919 р. мали прогресивний характер, представники Університету посідали чільне місце серед інших провідних вітчизняних славістів.

 

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження:

 

1. Історик – славіст О. О. Котляревський // Вісн. Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 6. – С. 82–86;

2. Наукова, педагогічна та громадська діяльність професора Університету св. Во­лодимира Т. Д. Флоринського // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. – Серія: Історія. – 2003. – Вип. 65–66. – С.72–75;

3. Слов’янознавство в Університеті св. Володимира на початку ХХ ст. // Вісн. Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. – 2003. – № 4. – С. 89–94;

4. Становлення та розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира (сер. 30-х – перша пол. 70-х рр. ХІХ ст.) // Вісн. Київ. славіст. ун-ту. – 2003. – Вип. 15. – С. 77–85.

 

АНОТАЦІЯ

 

Журжа І. В. Становлення та розвиток слов’янознавства в Університеті св. Во­лодимира (1834–1919 рр.). – Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спе­ціальністю 07.00.06 – історіографія джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню процесу становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира: визначенню основних етапів формування слов’янознавства, їх змісту та особливостей, розгляду процесу запровадження та еволюції викладання славістичних дисциплін в межах Університету, дослідженню життєвого шляху та наукової спадщини вчених-славістів та оцінці значення цієї спадщини для розвитку вітчизняного та зарубіжного слов’янознавства, висвітленню місця Університету св. Володимира, як провідного осередку славістичної науки на україн­ських землях, на тлі загального розвитку слов’янознавства в Російській імперії. В роботі здійснено огляд викладання славістичних курсів, проаналізовано зміни в їх переліку та змісті. Значну увагу приділено дослідженню персоналій вчених-славістів, постаті яких не дістали ґрунтовного вивчення в попередній літературі. Всебічно проаналізовано наявні історіографічні джерела зі слов’янознавства: монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Окрему увагу приділено впливу політичних та ідеологічних чинників на формування та еволюцію слов’яно­­з­нав­ства в Університеті св. Володимира, який тривалий час мав особливий статус і специфічні завдання у порівнянні з іншими навчальними закладами Російської імперії.

Ключові слова: слов’янознавство, Університет св. Володимира, історія науки, історіографія, кафедра слов’янської філології, історія слов’ян, слов’янська філологія, вчені-славісти.

 

АННОТАЦИЯ

 

Журжа И. В. Становление и развитие славяноведения в Университете св. Вла­димира (1834–1919 рр.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. – Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена изучению процесса становления и развития славяноведения в Университете св. Владимира: определению основных этапов формирования славяноведения, их содержания и особенностей, рассмотрению процесса введения и эволюции преподавания славистических дисциплин в Университете, изучению жизненного пути и научного наследия ученых-славистов, оценке значения этого наследия для развития отечественного и зарубежного славяноведения, освещению места Университета св. Владимира, как ведущего центра славистической науки на украинских землях, в контексте общего развития славяноведения в Российской империи.

История формирования славяноведения в Университете св. Владимира впервые в украинской историографии изучается комплексно, как самостоятельная научная проблема на основе анализа историографии проблемы, выявленных в архивах Украины документов по теме, анализа творческого наследия славистов. Диссертационное исследование состоит из пяти разделов, структура которых определена в соответствии с поставленной автором целью.

В работе осуществлен обзор преподавания славистических курсов, проанализированы изменения в их перечне и содержании. Значительное внимание уделено изучению персоналий тех ученых-славистов, которые не были основательно изучены в предыдущей литературе, в частности Т. Д. Флоринского, А. И. Степовича, В. Я. Яроц­кого, А. А. Котляревского, Ф. Я. Фортинского, К. Ф. Радченко, Е. А. Рыхлика, А. М. Лукьяненко, И. А. Линниченко и др. Всесторонне проанализированы имеющиеся историографические источники по славяноведению: монографии, рецензии, критические обозрения, статьи, научные доклады, диссертации, рассмотрен персональный вклад ученых-славистов Университета св. Владимира в разработку конкретно-исторических проблем прошлого славянских народов и теоретико-методологических проблем исторической науки. Отдельное внимание уделено влиянию политиче­ских и идеологических факторов на формирование и эволюцию славяноведения в Университет св. Владимира, который долгое время имел отдельный статус и специфиче­ские задания по сравнению с другими учебными заведениями Российской империи.

Диссертация содержит ряд выводов и рекомендаций, ориентированных на дальнейшее использование результатов исследования в научных разработках и учебной литературе.

Ключевые слова: славяноведение, Университет св. Владимира, история науки, историография, кафедра славянской филологии, история славян, славянская филология, ученые-слависты.

 

ANNOTATION

 

Zhurzha I. V. Becoming and development of Slavic philology in University of Sainted Vladimir (1834–1919). – Manuscript.

Dissertation for a degree of Candidate of Historical Sciences on specialty 07.00.06 – Historiography, Sources Study and Special Historical Disciplines. – Ukrainian Research Institute for Archives and Record Studies, State Committee on Archives of Ukraine. – Kyiv, 2006.

Dissertation is devoted research of becoming and development of Slavic philology in University of Sainted Vladimir: to determination of the basic stages of forming of Slavic philology, their maintenance and features, consideration of process of introduction and evolution of teaching of disciplines of Slavic studies within the limits of University, to research of vital way and scientific inheritance of Slavic’s scientists and estimation of value of this inheritance for development of domestic and foreign Slavic philology, to lighting the place of University of Sainted Vladimir, as a leading cell of science of Slavic studies on Ukrainian earths, on a background common development of Slavic philology in the Russian empire. The review of teaching of courses of Slavic studies is conducted in work; changes are analyzed in their list and maintenance. Considerable attention is spared research of person of Slavic’s scientists the figures of which did not get the accomplished study is in previous literature. Present historiography sources are comprehensively analyzed from Slavic philology: monographs, reviews, critical reviews, articles, scientific lectures, dissertations and others like that. Separate attention is spared influence of political and ideological factors on forming and evolution of Slavic philology in University of Sainted Vladimir which long time had the special status and specific tasks among other educational establishments of the Russian empire.

Key words: Slavic philology, University of St. Vladimir, science history, historiography, department of Slavonic philology, history of Slavs, Slavonic philology, Slavic’s scientists.


[1] 1За статутом імператорського Університету св. Володимира від 1842 р. новостворена кафедра отримала назву “Історії та літератури слов’янських наріч і слов’янських старожитностей”. В 1863 р. було запроваджено новий загальний статут імператорських Російських університетів, яким керувався і Університет св. Володимира. Згідно з ним, кафедра отримала назву “Слов’янської філології”, яка залишилася незмінною і після введення в дію наступного статуту в 1884 р.

[2] ЦДІАК України, ф. 707, оп. 10, спр. 220-а, арк. 2.

[3] Там само, оп. 261, спр. 12, арк. 1–16.

[4] ДАК, ф. 16, оп. 288, спр. 88; оп. 465, спр. 86, арк. 5–7 зв.; оп. 469, спр. 81, арк. 1–4.

[5] Див., зокрема: Обозрение преподавания в Университете св. Владимира 1849–1850 у.г. – К., 1850; 1896–1897 у.г. – К., 1896; 1906–1907 у.г. – К., 1906; 1908–1909 у.г. – К., 1908; 1916–1917 у.г. – К., 1916.

[6] ІР НБУВ, ф. І, спр. 5141, арк. 1–5; спр. 5142, арк. 1–6.

[7] Там само. – Спр. 379, арк. 23–26 зв.

[8] Клопотовский В. И. Сборник постановлений и распоряжений начальства по Университету святого Владимира и другим русским Университетам с 1878 по 1891 гг. – К., 1893; Воловенко П. Сборник постановлений и распоряжений начальства по Университету св. Владимира и других русских университетах с 1899 по 1911 гг. – К., 1912.

[9] Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. Т. 2. – СПб., 1864. – С. 227–240.

[10] Там само. – Т. 3. – СПб., 1865. – С. 923–991.

[11] Там само. – Т. 9. – СПб., 1893. – С. 980–1030.

[12] ІР НБУВ, ф. 10, спр. 6428–6429, арк. 1–12.

[13] Там само. – Ф. 175, спр. 1693, арк. 1–5.

[14] ІР НБУВ, ф. 1, спр. 12258, арк. 1–7.

[15] Там само, спр. 5149, арк. 1–3.

[16] Там само, спр. 59, арк. 1–9; спр. 5144, арк. 1–6.

[17] ДАК, ф. 16, оп. 479, спр. 157, арк. 1–30.

[18] Там само, оп. 279, спр. 249, арк. 1–4.

[19] ЦДІАК України, ф. 707, оп. 11, спр. 242-б, арк. 3 зв.

[20] ДАК, ф. 16, оп. 333, спр. 88, арк. 12.

[21] Там само, оп. 342, спр. 10, арк. 1–19.

[22] Яроцкий В. Я. Отчет и. д. экстраординарного профессора Яроцкого по случаю командировки в славянские земли с ученой целью с 15 июня 1862 г. по 15 декабря 1863 г. // КУИ. – 1864. – № 2; Отчет о занятиях в архивах стипендиата Николая Любовича // КУИ. – 1879. – № 11; Отчет о годич ной командировке 1880–1881 года профессора М. Ф. Владимирского-Буданова // КУИ. – 1881. – № 11; Отчет о занятиях рукописями в библиотеках и других ученых учреждениях Москвы и Санкт-Петербурга стипендиата К. Радченко // КУИ. – 1898. – № 4, № 9.

[23] А. А. Котляревский как преподаватель. Из старых воспоминаний // Рус. старина. – 1893. – № 6. – С. 611–632; Веселовский А. Воспоминания об А. А. Котляревском // Киев. старина. – 1888. – № 9. – С. 395–415; Стороженко А. А. А. Котляревский. Очерк // Вест. Европы. – 1890. – № 7. – С. 168–181; Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885) / Упоряд.: Шандра В. С., Бутич М. І., Глизь І. І., Франко О. О. – К., 1994. – Т. І. – 646 с.; Т. ІІ. – К., 1995. – 583 с.

[24] ЦДАГО України, ф. 263, оп.1, спр. 68588, арк. 37–38, 41–51, 76.

[25] Котляревский А. А. Опоздалые листки из истории языка и литературы: Из филологических записок 1863 – 1864 гг. – Воронеж, 1870. – 23 с.

[26] Ягич И. В. Энциклопедия славянской филологии. – Вып. 1. История славянской филологии. – СПб., 1910. – 961 с.

[27] Соболевский А. Славяноведение в русской высшей школе // Славянские известия. – 1909. – № 5. – С. 636–642.

[28] Киев и Университет св. Владимира при императоре Николае. 1825–1855. – К., 1896; Владимирский-Буданов М. Ф. История императорского Университета св. Владимира. – К., 1884; Университет св. Владимира в царствование императора Александра ІІІ. 1881–1894. – К., 1900; Шульгин В. История Университета св. Владимира (1834–1839). – СПб. 1860.

[29] Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета св. Владимира / Под ред. В. С. Иконникова. – К., 1884. – 816 с.

[30] Столетие Киевской Первой гимназии (1809–1811–1911). Т. 1 Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. – К., 1911 – 911 с.; 25-летие Коллегии Павла Галагана в Киеве, 1 октября 1871 – 1 октября 1896. С портретами, рисунками, планами. – К., 1896. – 403 с.; Биографический словарь профессоров и преподавателей Юрьевского, бывшего Дерптского университета за сто лет его существования (1802 - 1902) / Под ред. Левицкого Г. В. – Юрьев, 1903.– Т.1. – 666 с.; Т. 2. – 654 с.

[31] Сперанский М. Профессор Тимофей Дмитриевич Флоринский // А


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.045 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал