Склад агропромислового комплексу України

16. Важливим регіональним чинником розвитку господарства Центрального регіону є його могутній трудоресурсний потенціал. На території досить висока густота населення — 83 особи на км2. Основною проблемою регіону є розвиток малих міських поселень, відродження села і сільського господарства. Більшість малих і середніх міст регіону мають сприятливі умови для соціального і культурного розвитку — вигідного розміщення промислових підприємств, наукових, освітніх і медичних установ, організацій сфери послуг, інфраструктури тощо.

Проте надмірна концентрація промисловості у високих і середніх містах у 60—80-х роках супроводжувалася постійним дефіцитом у них робочої сили, активізацією маятникової міграції, посиленим відпливом населення до міст. З початку 90-х років ці процеси набувають зворотного напряму. Залишається актуальною проблемою активізація розвитку малих і середніх міст.

Видобуток і переробка корисних копалин є основою розвитку окремих галузей промисловості. У східній частині регіону (Чернігівська область) зосереджені родовища нафти і природного газу, які використовуються як паливо і хімічна сировина. Серед інших мінеральних ресурсів у регіоні є родовища ільменітів у Житомирській області, а також великі запаси нерудної сировини з вигідними умовами розробки. Значні запаси мінеральних вод у Хмільнику (Вінницька область) і Миронівці (Київська область).

Структура господарства регіону досить складна. Сучасна виробнича спеціалізація Центрального регіону в територіальному поділі праці представлена машинобудуванням (приладобудування, верстатобудування, електроніка, радіоапаратура тощо), хімічною, харчовою, легкою промисловістю.

Серед регіонів України Центральний регіон є одним з недостатньо забезпечених паливно-енергетичними ресурсами, які він змушений завозити з інших регіонів.

Складною є проблема відновлення екологічної рівноваги, передусім території, що постраждала від аварії на ЧАЕС. Слід удосконалити інженерні мережі інфраструктурного забезпечення. Особливої актуальності набуває проблема раціонального використання меліоративних земель (зокрема невиправдано зайнятих полігонами), запобігання забрудненню річок промисловими скидами, підприємствами комунального господарства.

До складу Центрального регіону входять Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Його площа 158, 7 тис. км2. Це найбільший за площею (26, 4 відсотка від загальної площі) регіон України. Чисельність населення в цьому регіоні становить 12, 2 млн осіб, або 23, 7 відсотка від загальної чисельності населення України.

17.

18. Розміщення машинобудівної галузі на території України характеризується нерівномірністю і недостатньо ефективною територіальною структурою виробництва. Зокрема близько 53 відсотків випуску товарної продукції, 51 відсоток чисельності промислово-виробничого персоналу і 55 відсотків вартості промислово-виробничих фондів зосереджені у Донецькому та Придніпровському економічних районах.

Найбільша концентрація машинобудівних підприємств характерна для Києва, Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя. Дуже низький розвиток цієї галузі у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Структура машинобудування країни характеризується переважанням металомістких галузей і недостатнім розвитком наукомістких. Для розвитку останніх в Україні є всі необхідні умови (розвинена науково-дослідна база, виробничий і науковий потенціал, вигідне транспортно-географічне положення, що зумовлює ефективний зв'язок як з економічними районами всередині країни, так і з зарубіжними країнами, а також розвиток загальнобудівної бази).

Особливо багато проблем накопичилось у заготівельному виробництві — основі машинобудування країни. Вузьковідомчий підхід у забезпеченні заводів матеріалами і сировиною ускладнює кооперативні зв'язки, підвищує вартість перевезень напівфабрикатів і комплектуючих виробів, загострює проблему нестачі залізничних вагонів тощо. Із загальної кількості нераціональних зв'язків 71 відсоток становлять внутрішньогалузеві. Особливо багато нераціональних зв'язків на заводах сільськогосподарського машинобудування — 77 відсотків, верстатобудування — 81 відсоток, електротехнічної промисловості — 92 відсотки.

У цілому розвиток і розміщення машинобудування України супроводжується сукупністю таких загальних проблем його територіальної організації:

концентрація машинобудівного виробництва у великих містах;

недостатньо ефективна галузева й організаційна структура машинобудування, яка характеризується недостатнім розвитком наукомістких галузей, переважанням у структурі виробництва універсальних підприємств з високою матеріаломісткістю виробництва;

слабкий розвиток машинобудівної бази в середніх і малих містах, окремих регіонах;

відсутність комплексного розвитку машинобудування в багатьох машинобудівних центрах і регіонах;

територіальна несумісність підприємств ряду галузей;

недостатній розвиток внутрішньорегіональної виробничої кооперації, що призводить до виникнення надмірно дальніх, зустрічних та інших неефективних територіально-виробничих зв'язків.

Вирішення гострих проблем територіальної організації машинобудування країни визначається передусім чіткою розробкою державної та регіональних програм розвитку цієї галузі. Так, правильна орієнтація Донецького і Придніпровського регіонів має передбачати збереження (а в перспективі — розвиток) спеціалізації важкої промисловості, тракторного і сільськогосподарського, енергетичного та хімічного машинобудування.

Вести нове будівництво недоцільно. Слід зосередитися на поглибленні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. У Подільському, Поліському та Карпатському регіонах проблеми подальшого розвитку машинобудування досить специфічні. Тут існують передумови для превалювання галузей, які потребують підвищених витрат кваліфікованої праці, а також збільшення кількості робочих місць.

Структура і спеціалізація Причорноморського економічного регіону в перспективі не потребує істотних змін. Машинобудування в регіоні розвиватиметься завдяки підвищенню рівня концентрації та вдосконалення спеціалізації виробництва, реконструкції та технічного переоснащення діючих підприємств, підвищення рівня комплексності сформованих машинобудівних центрів.

Порівняно з іншими міжгалузевими комплексами машинобудування впливає на природне середовище значно менше. Проте спеціалізовані підприємства «малої» металургії через їхню чисельність забруднюють атмосферу і воду на рівні переробного металургійного комплексу. До інших забруднювачів середовища відносять відходи металообробки, зокрема ті, що виникають при хромуванні, нікелюванні виробів, виробниче сміття, мастила, пакувальні матеріали. їхні обсяги досить значні. Основні заходи запобігання забрудненню навколишнього середовища цією галуззю пов'язані з поліпшенням технологій виробництва.

19.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необхідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

Енергетичний баланс і еволюція його структури характеризують не лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

Одним з найважливіших завдань щодо вдосконалення структури енергетичного балансу є підвищення ефективності використання енергоресурсів, всіляка їх економія. Подальше підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) залишається надзвичайно актуальним. У зв’язку з цим дуже важливо по-господарськи використовувати вугілля, природний газ, нафтопродукти тощо. Це вимагає певної перебудови в усіх галузях і насамперед широкого впровадження енергозберігаючої техніки і технології, вдосконалення нормативів, використання матеріальних і моральних стимулів у досягненні економії, посилення відповідальності за перевитрати, перевищення норм та лімітів.

Численні факти свідчать про наявність значних втрат енергоресурсів на всіх стадіях — від їх видобутку і переробки до кінцевого споживання. Зараз втрачається понад половини видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні резерви їх економії.

Найбільш енергомісткими сферами є промисловість і транспорт. Промисловість споживає понад 60% усіх паливно-енергетичних ресурсів. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію виробництва і зміни в рівні споживання енергії.

В основних положеннях Програми стратегічного розвитку держави до 2010 р. передбачається здійснити докорінне вдосконалення структури енергоспоживання за рахунок економії палива і енергії в усіх сферах народного господарства; перебудови структури економіки; заміни рідкого і газоподібного палива — вугіллям; збільшення видів енергії, які виробляються на базі ядерної енергетики і використання вугілля; розширення використання вторинних та нетрадиційних відновлювальних джерел енергії.

20. Чорна металургія охоплює низку виробництв, найважливішими серед яких є видобуток (підземний і відкритий) і збагачення залізних та марганцевих руд, нерудної сировини, виплавляння чавуну, сталі, виробництво прокату, електросплавів, коксу і вогнетривів, вторинна обробка металів.
Підприємства чорної металургії зосереджуються у місцях залягання залізних руд, коксівного вугілля. Під час будівництва металургійного заводу враховують наявність родовищ сировини для виробництва вогнетривкої цегли, необхідної для роботи в умовах високотемпературних процесів, а також так званих флюсів (вапняків, доломітів), за допомогою яких очищають гарячий розплавлений метал. Галузь є водомісткою і тому орієнтується також на водні ресурси.
В Україні дуже вдало територіально розміщені всі основні ресурси, що використовуються у чорній металургії. Країна має у цьому відношенні чи не найкраще становище в світі, причому запаси всіх потрібних для металургії сировинних ресурсів у Донбасі та Придніпров'ї дуже великі, що і створює сприятливі можливості для розширення металургійного виробництва.

21.