Галузева структура агропромислового комплексу

АПК має складну галузеву структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв. До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов'язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів, управління, науково-дослідні та проектні роботи

Кожна зі сфер відіграє певну роль в АПК. Сільське господарство є основою АП К. Воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої — виробництво рослинницької й тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення і сировини для промисловості.

Промисловість із переробки сільськогосподарської сировини об'єднує харчову та галузі легкої, що пов'язані з сільським господарством. Харчова промисловість характеризується складною структурою — понад 20 галузей із численними спеціалізованими виробництвами, загальна ознака яких — призначення продукції. Серед галузей легкої до АПК належать лляна, бавовняна, конопле-джутова, вовняна, шовкова.

Виробництво засобів виробництва в АПК Криє в собі виробництво різних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари тощо.

54. Спеціалізовані АПК та особливості їх розміщення

Агропромисловий комплекс – це міжгалузева сукупність взаємопов’язаних галузей національної економіки, зайнятих виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.

Частка землеробства (рослинництва) у сільському господарстві України становить 51, 7%. Найбільш сприятливими районами для розвитку землеробства є степова і лісостепова зони. Посівні площі на території України становлять біля 30 млн. га: під зерновими – 14, технічними – біля 4, картоплею і овочами – баштанними – 1, 1 і кормовими культурами – 11 млн. га. Площа чистих парів становить 2 млн. га. Зернові культури займають біля 45% посівних площ, серед яких кукурудза, овес, зернобобові – горох. Озима пшениця сконцентрована у степовій (половина) і лісостеповій (понад третини) зонах. Озиме жито – у Поліссі (понад 60%). Ярий ячмінь – друга за площами посівів культура в Степу і Лісостепу. Кукурудза зосереджена в Степу і південній частині Лісостепу. Просо, гречка вирощується у Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській областях. Рис висівають у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та в Криму. Технічні культури: цукровий буряк (12% посівних площ у Лісостеповій зоні – Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Чернівецька області); соняшник – олійна культура у центральному Степу; льон-довгунець – на Поліссі і передгір’ях Карпат (Житомирська, Чернігівська, Київська, Рівненська, Львівська область), тютюн (Крим, Закарпаття, Придністров’я), хміль (Житомирська, Рівненська, Сумська), картопля – (1, 5 млн. га площі) найбільше у Поліській зоні. Овочівництво і баштанництво найбільше зосереджено в Лісостепу і на Поліссі (кавуни, дині – в південних областях), виноградарство (163тис. га) в Криму, Закарпатті, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Тваринництво в основному представлено скотарством, свинарством, птахівництвом та вівчарством і все меншим бджільництвом, конярством, рибництвом та шовківництвом. Скотарство є у всіх зонах України, свинарство у Поліссі та Лісостепу, птахівництво – навколо великих міст, вівчарство – (4 млн. голів овець). У степових областях: розведене конярство (поголів’я менше 1 млн.), бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах. Тваринництво і землеробство в Україні може бути поділено по зонах: Поліська, Лісостепова, передгірські райони Карпат і Криму. Не втратила свого значення галузь конярства. Інтенсивне кліткове звіринництво найбільш поширене у лісостепових областях, зокрема у західних. Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях. Певного розвитку набуло шовківництво у степових і частково у лісостепових областях. Поголів’я великої рогатої худоби з кожним роком зменшується. Відгодівля свиней і вирощування овець також з кожним роком зменшується.

55. Територіальна організація агропромислового комплексу України

Зональні АПК або агропромислові зони – найбільший елемент ТС АПК країни. Це система агропромислових підприємств, приміських АПК і спеціалізованих районів, які сформувались на значній площі, відносно однорідній за природними та економічними умовами. Агропромислова зона характеризується за спеціалізацією виробництва, яка в Україні дещо видозмінюється із заходу на схід.
Поліська агропромислова зона займає північну частину північних областей і складає майже 20% території України. Тут помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерновопідзолисті ґрунти. Це визначило спеціалізацію сільського господарства, в якій переважають вирощування льону (90% по Україні), картоплі (40%), жита (70%), 20-25% молока та м’яса (порівняйте з площею). Зоні притаманні спеціалізовані АПК – молоко- та м’ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні. Цікаво, що спеціалізація сільського господарства тут майже не змінюється із заходу на схід: і на Волині, і на Чернігівщині це – вирощування льону, озимого жита, картоплі, молоко-м’ясне тваринництво. Рілля складає 35-40% сільськогос-подарських угідь.
Лісостепова агропромислова зона займає південну частину північних областей України, більшість її лісостепових областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмель-ницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської і північ Кіровоградської. Площа – 38% площі України. Тут вища, ніж у Поліссі сільськогос-подарська освоєність та розораність земель (рілля – 75%). Виробляється 70% цукрових буряків, майже 40% зернових, перш за все, озима пшениця та кукурудза, 46% картоплі та більше 60% фруктів, 20% соняшника. Тут на 1 га ріллі припадає максимум сільськогосподарської продукції. Виробляється більше 50% м’яса, молока, яєць. У західній частині додається льон, тютюн, а на сході – дуже важлива культура – соняшник.
Степова агропромислова зона розташована на півдні Полтавської, Кіровоградської, Хар-ківської, Дніпропетровської, Донецької, Лугансь-кої областей, а також в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях та Криму. Її площа становить 42% території України, 90% земель займають чорноземи. Дуже висока, до 85%, розораність сільськогосподарських угідь. Розвинені зернопереробний, олієжировий, плодоовочеконсервний, виноградо-виноробний, ефіроолійний комплекси. Виробляється 48% зерна (озима пшениця, кукурудза, ячмінь), 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду.

Вирощують сою, арахіс, ефіроолійні, баштанні культури. Дуже поширені садівництво та виноградарство.

Недостатньо розвинена кормова база стимулює тут розвиток тваринництва. На сході переважає м’ясо-молочний його напрям.

56. Проблеми і перспективи розвитку агропромислового комплексу.

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери села та розбудови її інфра- структури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження грунтозахисних систем землеробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

57. Будівельний комплекс, його структура та особливості розміщення.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексупросто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо.

Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.
Структура. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:
? будівництво,
? промисловість будівельних матеріалів,
? виробництво будівельних конструкцій і деталей.
У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).
Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах.
Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підряднихбудівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

58. Розкрити роль транспортного комплексу в економіці України.

Транспортний комплекс — це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних підприємств і організацій на певній території.

Транспорт — одна з галузей матеріального виробництва України. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територіального поділу праці. Територіальний поділ праці можливий лише за умови інтенсивного обміну товарами між окремими територіями. Розширення територіального поділу праці, його удосконалення і виникнення нових, ефективніших форм значною мірою залежать від рівня розвитку транспорту.

Транспорт є важливим чинником формування територіальної структури господарства. Вінможе прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових підприємств у певних господарських центрах, забезпечувати нормальне функціонування різних елементів їх територіальної організації в промислових комплексах.

Вплив транспортного чинника залежить від рівня розвитку транспортної системи. Чим розвинутіша, різноманітніша і розгалуженіша транспортна мережа, чим більше функціонує ефективних транспортних засобів, тим сприятливіше транспортне положення будь-якого об'єкта території (міста, промислового підприємства тощо). Недостатній розвиток транспортної системи обмежує можливості формування і розвитку господарств на окремих територіях.

Транспортний чинник певною мірою визначає галузеву і територіальну структури народногосподарського комплексу. Це пов'язано з тим, що на будь-яке перевезення сировини, матеріалів чи готової продукції витрачається якась кількість праці. Внаслідок цього зростає, а іноді досить істотно, вартість продукції, що перевозиться. Тому найдоцільніше розміщувати господарські об'єкти там, де найменші транспортні витрати. Звичайно, що такими місцями у більшості випадків є населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту і здійснюються перевалки вантажів. Це — транспортні вузли.

59. Охарактеризувати основні види транспорту.

Залізничний транспорт. Довжина залізничних колій загального користування 22, 8 тис. кілометрів. їх щільність складає 38 кілометрів на 1 тис. квадратних кілометрів території. Загальна довжина залізничних колій підприємств і організацій (під'їзні шляхи) більша, ніж довжина залізничних колій загального користування (магістральні шляхи).

У перевезеннях на невелику відстань головну роль відіграє автомобільний транспорт.Особливо ефективний він на відстанях до 50 кілометрів. Ним здійснюються зв'язки між містами і селами, перевозиться продукція сільського господарства до магазинів і сховищ, до залізничних станцій і пристаней. Значні перевезення цього виду транспорту становлять будівельні матеріали і продукція легкої промисловості.

Основні автомагістралі всередині країни — Київ — Львів, Київ — Харків, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Київ — Одеса, Сімферополь — Харків, Донецьк — Дніпропетровськ — Кіровоград та ін.

Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв'язках нашої країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми відстанями перевезень вантажів (близько 6000 км.) морський транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Але за відстанню перевезення пасажирів значно поступається залізничному і особливо повітряному транспорту.

Серед вантажів, які перевозяться морськими суднами, домінують руди металів, кам'яне вугілля, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали. Морськими транспортними шляхами в Україну надходять нафта, різноманітне обладнання і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо.

Повітряний транспорт має великі перспективи. Головна його перевага — швидкість. Літаками перевозять переважно пасажирів. За середньою відстанню перевезення одного пасажира повітряний транспорт в Україні посідає перше місце і перевищує залізничний транспорт більш, як у 10 разів.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин. Довжина газопроводів у межах нашої країни близько 35 тис. кілометрів, нафтопроводів — 2, 5, нафтопродуктопроводів — близько 3 тис. кілометрів.

Міський транспорт. До основних видів міського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення і метро.

60. Висвітлити проблеми розвитку транспортної системи України.

Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов’язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається налагодження виробництва спеціалізованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів.

У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:

· створення ринку транспортних послуг;

· забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;

· активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.

Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку.

91. Охарактеризувати стан та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного макрорайону.

Для регіону важливим напрямом є розвиток паливно-енергетичного комплексу. Східний економічний регіон став домінуючим у видобутку нафти й газу в Україні. Від перспективи розвитку цієї галузі залежить нормалізація функціонування паливно-енергетичного комплексу в усій країні. Імпорт в Україну енергоносіїв є сьогодні " критичним імпортом", тому розв'язання цієї проблеми - це головний напрямок розвитку всієї економіки держави.

У галузі агропромислового комплексу Україна забезпечує власні потреби в землеобробній техніці у межах 50-60 %. Тому забезпечення потреб реформованих і реорганізованих сільськогосподарських виробничих підрозділів необхідною технікою, обладнанням, а також посівним матеріалом, мінеральними добривами та фінансовими ресурсами є першочерговими завданнями.

Для соціальної сфери невідкладними заходами мають стати задоволення потреб жителів регіону в життєвоважливих послугах та у створені умов для прискореного і розширеного відтворення робочої сили шляхом докорінного покращання рівня життя населення, особливо у сільській місцевості.

Основними пріоритетами регіону в розвитку господарства, які сприятимуть прискореному відродженню економіки та її ефективному функціонуванню, повинні стати такі:

- подальша реструктуризація господарського комплексу регіону у напрямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з матеріаломістких та енергомістких сировинно-добувних у високотехнологічні й науковомісткі обробні й переробні галузі промисловості, агропромислового комплексу в цілому та виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури;

- прискорення відродження і введення в дію найважливіших конкурентоспроможних високотехнологічних виробничих потужностей: радіоелектронної промисловості, приладобудування та сільськогосподарського обробного машинобудування, розширення їх номенклатури і асортименту;

- формування міжгалузевих фінансово-промислових груп з міжнародною участю з метою акумулювання коштів на створення кінцевих видів продукції, яка б була конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це в першу чергу стосується високотехнологічних виробництв у машинобудівній галузі;

- поєднання ефективного ресурсовикористання з відповідними заходами природовідновлювання з метою збереження екологічно чистого навколишнього середовища;

- забезпечення добування і комплексної переробки сировини, впроваджуючи найбільш досконалі технології, які сприяють організації безвідходного виробництва.

Важливою передумовою економічного розвитку Східного регіону є високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки фахівців, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства. Подальше залучення кількості спеціалістів з вищою освітою в економіку народного господарства сприятиме забезпеченню сталого зростання виробництва.

Наявна власна трудоресурсна база, її високий науково-технічний рівень - основа і запорука прискореного розвитку економіки регіону. Для Східного регіону перспективним є розвиток лізингу, особливо в галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку і технологій виробництва.

92. Висвітлити структуру та розміщення природно-ресурсного потенціалу Східного економічного макрорайону.

У структурі природно-ресурсного потенціалу провідну роль відіграють земельні, мінеральні, агрокліматичні, водні ресурси. Земельні ресурси характеризуються високою родючістю, значною часткою в їх структурі сільськогосподарських угідь (75% усіх земель) та їх розораністю. Цінні чорноземи розповсюджені в усіх областях регіону - Полтавській, на півдні Сумської і Харківської. Сільськогосподарське землекористування - один з основних напрямів господарського освоєння території. Цьому сприяють також значні запаси водних ресурсів. У Лівобережному Придніпров'ї значний поверхневий стік, розгалужена гідрографічна мережа. Тут протікає понад 380 рік, довжиною більше 10 км. Понад75% річного об'єму річкового стоку припадає на річку Дніпро. До його басейну, і в меншій мірі до басейну Сіверського Дінця, належать усі ріки району. У ньому багато водоймищ: більше 4 тис. ставків, понад 80 водосховищ, є озера.

Лісові ресурси тут невеликі і зосереджені, в основному, на півночі. У Сумській області, Поліссі вони займають п'яту частину всієї території. Представлені вони, в основному, дубом і сосною. Тут розвинена лісоексплуатація. На решті території під лісом знаходиться до 8% території. Ліси тут мають природозахисне, рекреаційне значення. Вони представлені, в основному, лісозахисними смугами, рівчаково-балковими насадженнями. Основні породи: дуб, липа, клен, ясен. Природна степова рослинність не збереглася. Вона зустрічається, головним чином, у заказниках та на інших природоохоронних територіях.

Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.

Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова. Нафта, газ, залізна руда почали освоюватися вже в останні десятиліття. Вони мають велике міжрегіональне значення. Крім цих ресурсів, у районі відомі запаси кам'яної солі, фосфоритів, різноманітних будівельних матеріалів, торфу, бурого вугілля.

93. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Західного економічного макрорайону.

Макрорайон дуже неоднорідний щодо природних, економічних, соціальних, етнічних, навіть історичних і конфесійних умов. Тому проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил, трансформації структури виробництва різні в кожному економічному районі.

До спільних проблем розвитку Західного макрорайону потрібно віднести:

- посилення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку;

- модернізацію технологій, що застосовуються в усіх галузях господарства;

- перебудову структури виробництва з випереджаючим розвитком найбільш наукоємних галузей третинної і четвертинної сфери із забезпеченням її відповідності інтегральному потенціалу;

- розбудову виробничої, комунікаційно-інформаційної, соціальної інфраструктури;

- технічне переозброєння промисловості, сільського господарства, будівництва;

- розширення зовнішньої функції і частки її в експортному секторі країни;

- інтенсивний розвиток рекреаційного комплексу в усіх економічних районах;

- модернізацію транспортної системи району для її інтегрування в загальноєвропейську;

- збільшення власної бази паливно-енергетичних ресурсів;

- екологізацію господарства та розвиток екологічної інфраструктури;

- пріоритетний розвиток основних центрів просторового каркасу росту продуктивних сил району.

95. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Південного макрорайону.

96. Висвітлити основні функції Південного макрорайону в територіальному поділі праці.

Район належить до басейну Чорного моря, межує з промислово розвиненими Донбасом і Промисловим Придніпров’ям. Через р. Дунай він добре пов’язаний з країнами Центральної Європи, а через Чорне море – із країнами Середземномор’я. Приморське положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному та міжнародному поділі праці. Це, перш за все:
1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти;
2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування;
3) пов’язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.

97. Охарактеризувати стан та особливості розміщення продуктивних сил Київського економічного району.

Столичний економічний район включає Житомирську, Київську та Чернігівську області. У національному господарстві зайнято майже 15% трудових ресурсів, виробляється понад 13% товарної промислової продукції, 15% валової продукції сільського господарства, 17% товарів народного споживання. Природні ресурси району це – буре вугілля (Житомирщина-Каростишев), нафта (Чернігівщина-Прилуцьке, Леляківське), торф у поліській зоні (Замглай-Чернігівщина), титанові руди (Іршанівське родовище), фосфорити (Житомирська і Чернігівська обл.), бурштин (Київське водосховище), вапняки, крейда (Чернігівщина). Лісами вкрито 26% території. Судноплавні річки Дніпро, Десна, Прип’ять, Сож, Сейм. Курортні зони краю – Конча-Заспа, Пуща-Водиця, мінеральні джерела з радоновими водами – Біла Церква, Миронівка, Житомир, Чернігів. У різних галузях зайнято 15% населення. Частка промисловості складає 60% у сукупному господарстві. На машинобудування, легку і харчову промисловість припадає понад 90% товарної продукції. Тут виробляються: хімічне устаткування (Бердичів, Бахмач, Київ, Коростень, Фастів), екскаватори (Київ), верстати (Бердичів, Київ, Житомир), шляхові машини (Коростень), радіо-, електроприлади (Васильків, Київ, Житомир), с/г машини (Біла Церква, Ніжин, Прилуки), автозапчастини (Житомир, Чернігів), літаки, річкові судна, мотоцикли (Київ). Лісопромисловий комплекс і меблеві фабрики розташовані у Броварах, Білій Церкві, Житомирі, Києві, Ніжині, Прилуках, Фастові, паперова промисловість (Житомир, Малин), будматеріали – вапно, асфальт, цегла (Біла Церква, Бориспіль, Бердичів, Малин, Ніжин, Житомир, Прилуки, Чернігів), виробництво нафти (схід), торф (Полісся). Швейна промисловість розвинута у Києві, Житомирі, Бердичеві, Ніжині, Новоград-Волинському, Переяслав-Хмельницькому, Прилуках; харчова промисловість – найгустіша в Україні. Сільське господарство розвивається в умовах поділених зон: лісостеповій, поліській та приміській. Перша спеціалізується на молочно-м’ясному скотарстві, свинарстві, картоплярстві, зерновім господарстві; у лісостеповій зоні розвинуте буряківництво, зернове господарство, у приміській зоні – молочно-м’ясне скотарство, свинарство, ягідництво. Дуже розвинена транспортна система.

Перспективи району – покращання економічної ситуації, посилення соціальної орієнтації, прискорення авіабудування, приладобудування, вирішення еколого-економічних та соціальних проблем, міжнародне співробітництво.

98. Висвітлити стан та проблеми розвитку продуктивних сил Карпатського економічного району.

Важливою проблемою є наявна екологічна ситуація, яка пов'язана з багатьма чинниками. Незбалансованість розвитку окремих галузей економіки, неналежне ставлення до природних ресурсів та довкілля призвели до інтенсивного природокористування, погіршення природного середовища. Електроенергетичні викиди хімічної, гірничорудної промисловості, автомобільного транспорту, харчових підприємств формують основну частину забруднення в Карпатському регіоні.

Лісовідновлення і активний догляд за лісовими ресурсами є важливим заходом їх охорони в регіоні. Великої шкоди завдають залпові забруднення та викиди в атмосферне повітря Бурштинською ТЕС та Калуським концерном " Оріана" Івано-Франківської обл.

Значної шкоди Закарпаттю завдає забруднення Тиси стоками і викидами з золоторудних шахт Румунії.

Головним напрямом розвитку Карпатського економічного регіону має бути його соціальна спрямованість з одночасним дотриманням екологічної рівноваги між господарською діяльністю людини і навколишнім природним середовищем.

Цьому має сприяти розробка стратегічного плану структурної перебудови, диверсифікації виробництва, розвиток специфічних для регіону галузей, промислів.

Для Карпатського регіону пріоритетним повинен бути розвиток рекреаційного господарства як однієї із галузей, що визначає перспективу його і країни в цілому.

Для розвитку та структурної перебудови промисловості і сільського господарства регіону потрібні відповідні капіталовкладення. Кошти доцільно спрямовувати на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств, здійснювати перерозподіл коштів на користь виробництв, що забезпечують їх швидку віддачу - у сферу рекреації, в харчову та легку промисловість.

Економічно обгрунтованим і вигідним для регіону є розвиток традиційних народних промислів: ткацтво, килимарство, вишивання, виготовлення художніх виробів з лози і дерева, різьблення по дереву, гончарство та ін. Цей напрям дає можливість зайнятості працездатного населення і отримання доходів місцевими жителями та поліпшення ситуації з товарами побутового призначення.

Важливим напрямом комплексного розвитку є підвищення ефективності паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексу за рахунок пошуків і розширення ресурсної бази, модернізації потужностей з добування та переробки палива і сировини та комплексного використання багатокомпонентних ресурсів, рекультивації відпрацьованих кар'єрів.

У розвитку лісового господарства треба збалансувати переробні галузі і йти шляхом поглиблення

99. Охарактеризувати структуру та особливості розміщення ПРП Карпатського району.

Сумарний ПРП Карпатського району становить 9, 7% потенціалу ресурсів України. Район значно виділяється в Україні лісовими ресурсами. Надра Карпатського економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливно-енергетичні (нафта і газ, кам'яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної про­мисловості.

У Передкарпатській нафтогазоносній області розробляється 37 на­фтових і нафтогазоконденсатних родовищ. Найбільшими є Орів-Уличнянське й Долинське нафтові, Битків-Бабченське та Північно-Долинське нафтогазоконденсатні родовища.

Експлуату­ються 32 родовища газу і газоконденсату. Найбільшими є Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське, Хідновицьке та ін.

У новій газоносній області - Закарпатському прогині виявлено 4 родовища газу, розвідано 14 і підготовлено до глибокого буріння ще 5 ділянок.

У північній частині району розміщена частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. У межах басейну виділяються Забузьке, Сокальське, Бубнівське, Буське і Міжріченське родовища. Вугілля тут переважно гу­мусове. Наявні також довгополум'яне, газове й жирне вугілля та їх відміни. Перспективним є район з розвіданими запасами коксівного вугілля. Родовища бурого вугілля є на трьох вугленосних ділянках - Північноподільській, Передкарпатській та Закар­патській. Вони не розробляються через вичерпаність запасів (крім Ільницького).

Найбільші поклади торфу у північній частині району, серед них Великомостівське, Стоянівське, Радехівське і Львівське. Проте видобуток торфу в якості палива скорочується, що цілком закономірно, оскільки він є цінним добривом і сировиною для хімічної промисловості.

Металевими корисними копалинами район забезпечений гірше, ніж паливними. Родовища їх незначні і розробка нерентабельна. Незначними, але перспективними с поклади марганцю, виявлені в Бурштинському ро­довищі, Рахівському масиві, Покутських Карпатах.

У Рахівському масиві виявлено нікелеві та мідні руди. Перспективні площі для розвідки й подальшого видобутку ртуті відкрито в Закарпат­ті, в районі Торуня. На Закарпатті (Берегівське та Біганське) виявлено свинцево-цин­кові руди, а також запаси алунітів. Розпочато промислову розробку Мужіївського родовища золота.

Родовища самородної сірки ('Новий Роздол, Яворів) повністю забез­печують потреби України.

Нині розвідано 21 родовище і 25 проявів калійних солей. Найбільші за запасами Калуш-Голинське та Стебницьке родовища. Поклади кухонної солі представлені Солотвинським родовищем.

101. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Придніпровського економічного району.

102. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Причорноморського економічного району.

В районі сформувалися вузли з багатогалузевою структурою виробництва при вирішальній ролі машинобудування й металообробки. Це Одеський, Миколаївський, Херсонський вузли. У кожному з них розвинена легка й харчова промисловість, портове господарство.
В харчовій промисловості утворилася диспропорція між обсягом виробництва сировини й виробничими потужностями її переробки; особливо бракує потужностей по переробці винограду, соняшника.
Недостатньо розвинена виробнича база будівництва, регіон не забезпечує себе цілком будівельними матеріалами, хоча сировини для їхнього виробництва у районі достатньо.
Дефіцит палива й електроенергії перешкоджає розвиткові енергомістких виробництв, але спорудження поблизу Одеси нафтового терміналу й розробка нафтогазових родовищ на шельфі значно полегшать цю проблему.
На території Причорноморського району промисловість розміщується нерівномірно: найбільше розвинуті Одеська й Миколаївська області. Промисловість зосереджується у великих містах, а частка малих міст у виробництві продукції, чисельності промислово-виробничого персоналу, вартості основних виробничих фондів — недостатня.

За останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система Причорномор'я; особливо забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить до збитків у рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров'я мешканців. Проблема має бути вирішена за рахунок технологічного переобладнання промислових підприємств і спорудження ефективних очисних споруд.
Важливими передумовами розвитку і функціонування Причорноморського економічного району є його географічне положення, історико-, демо- і природо-географічні особливості.
Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні і різноманітні природні та, особливо, рекреаційні ресурси.

103. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Донецького економічного району.

Головною проблемою соціально-економічного розвитку Донецького економічного регіону залишається висока концентрація промислового виробництва та необхідність зниження частки у народногосподарському комплексі гірничодобувного виробництва. Загострення цієї проблеми відбувається під впливом природо-економічних та історичних передумов і чинників, а також у результаті структурної політики держави, яка проводиться в сучасних умовах господарювання. Згідно з цією політикою основні капітальні вкладення та залучені іноземні інвестиції зорієнтовані на спеціалізацію економіки регіону у важкій промисловості. Для підвищення ефективності функціонування суспільно-господарського комплексу регіону необхідно провести комплексну реструктуризацію та технічне переоснащення вугільної промисловості, технічну реконструкцію таких базових галузей, як чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, машинобудування та електроенергетика

З метою ліквідації диспропорції у розвитку промисловості необхідно нарощувати потужності легкої і харчової промисловості.

Для покращення екологічної ситуації треба впроваджувати екологічні безпечні технології, здійснювати рекультивацію земель, ліквідацію териконів, відстійників, шлакосховищ, закладання підземних відпрацьованих просторів, ефективніше використовувати вторинні ресурси та відходи виробництва.

Дуже важливим кроком має бути вдосконалення водокористування (зменшення забруднення водних джерел, організація оборотного водопостачання).

В агропромисловому комплексі регіону необхідно нарощувати обсяги виробництва, особливо м'ясомолочного тваринництва, городництва в приміських зонах.

Для зниження соціального напруження в шахтарських містах і селищах необхідно вирішувати питання створення в регіоні нових робочих місць, налагодження системи перекваліфікації кадрів, вивільнених із закритих вугільних підприємств.

Потрібно зміцнювати матеріально-технічну базу об'єктів комунального господарства, транспортних засобів, побутового обслуговування, вирішувати проблеми стабільного водопостачання.

У системі освіти, науки, охорони здоров'я, культури і спорту варто підвищувати якісні показники, створювати доступність до них, покращувати матеріально-технічну базу.

У цілому, незважаючи на проблеми, Донецький економічний регіон має значний потенціал для подолання цих кризових процесів і поступового стабільного розвитку народногосподарського комплексу.

104. Охарактеризувати проблеми раціонального використання природних ресурсів Київського економічного району.

Центральний економічний район розташований в межах недостатньо вологої, теплої та посушливої дуже теплої агро кліматичної зони. В цілому клімат території сприятливий для розвитку сільського господарства, зокрема для вирощування зернових – озимої пшениці, кукурудзи, з технічних – цукрових буряків, соняшнику.

Район характеризується одним з найкращих в Україні ґрунтовим покривом. В лісостеповій частині Кіровоградської області переважають чорноземи середньо- і малогумусні чорноземи опідзолені. Для степової частини характерні чорноземи середньо- і малогумусні. В Черкаській області переважають лісові, лучні ґрунти, а також типові малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Еродованість земель становить 48%.

Загалом у ґрунтовому покриві району до 80% території зайнято родючими чорноземами, що є найпродуктивнішими для сільськогосподарських рослин. Цей чинник є одним із вирішальних у визначенні спеціалізації району.

Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. По його території протікають річки Дніпро та Південний Буг з притоками. Тут також є Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське водосховища. На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних родонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка). Район багатий на корисні копалини. Це пов’язано в значній мірі з розташуванням території в межах Українського кристалічного щита та особливостей геологічної будови. Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Значні промислові запаси мають і розробляють родовища біля м. Олександрії та Ватутіно. Активно розробляють також Тарнавське, Козацьке родовища. Але через незначну енергетичну цінність родовища розробляються лише для забезпечення власних, місцевих потреб. Є родовища горючих сланців, найбільше в Україні (Барвисте). В долині р. Ірдинь видобувають торф.

Район має велике значення для розвитку атомної енергетики країни у зв’язку з наявним тут покладами уранових руд (Кіровогорадська область, м. Смоліне). У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, у Побужжі – хромітів та нікелевих руд. Відкриті в останні десятиріччя золоторудні родовища (Клинці, Юріївське та ін.) – основа для створення у майбутньому золотовидобувної та золотопереробної галузі. За даними геологів існує ймовірність відкриття родовищ платини, алмазів, міді, хрому, вольфраму та рідкісних металів.

В районі розвідані значні запаси нерудних корисних копалин.

Тут також розташоване одне з найбільших у світі родовищ графіту – Завалівське. Поширені різноманітні будівельні матеріали: сірий і рожевий граніт, габро, лабрадорит, кварцит, мергель.

Отже, район є посередньо забезпечений основними видами природнім ресурсів, серед яких в першу чергу виділяються ґрунтові та агрокліматичні.

105. Визначити основні складові природно-ресурсного потенціалу Південного економічного макрорайону.

Поряд із рекреаційними, провідну роль у природно-ресурсному потенціалі району відіграють земельні ресурси. Цінні чорноземи займають більшість площі району. Інші ресурси досить обмежені і суттєво не впливають на формування спеціалізації господарства. Мінеральні ресурси, за винятком нафти і газу Південноукраїнської провінції, залізної руди Керченського родовища, йодобромних солей у районі Сивашу, представлені численними, поширеними по території родовищами сировини будівельних матеріалів. Дуже обмежені ресурси прісних вод. І опади, і поверхневий стік тут незначні, тому основну роль у прісних водних ресурсах відіграє транзитний стік річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу. Особливо напружений водний баланс у Криму.
Величезне народногосподарське значення має Чорне море. Тут здійснюється промислова ловля риби. За останні роки зменшилась кількість та видова різноманітність рибних ресурсів.
Лісові ресурси зосереджені у Криму, в балках та ярах Північної і Центральної частини Причорномор’я. У Причорномор’ї, Південному районі в цілому лісистість дуже низька і становить приблизно 5%, майже всі ліси мають природоохоронне і рекреаційне значення.

121. Визначити основні ланки невиробничої сфери.

У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:
– апарат органів державного та громадського управління;
– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;
– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;
– освіта, культура, наука, мистецтво;
– сфера фінансів, кредитування, страхування.

122. Визначити поняття “міжгалузевий виробничий комплекс”.

Міжгалузевий комплекс — система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях.

123. Визначити поняття “паливно-енергетичний комплекс”.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – сукупність галузей промисловості, що забезпечують країну паливом і електроенергією. ПЕК здійснює видобуток і переробку різних видів паливних і енергетичних ресурсів — вугільних, нафтових, газових, ядерних, торфових, біологічних тощо. Основними складовими частинами комплексу є електроенергетика, нафтова, нафтопереробна, газова промисловості (див. нафтогазовий комплекс) йвугільна промисловість.

На всіх етапах розвитку цивілізації енергетика була і надалі залишається головною складовою всякого виробництва. У ХХ ст. мінеральні види палива (нафта, газ, вугілля, горючі сланці) і електроенергетика стали основою світового пром. виробництва і наук.-техн. прогресу. Ступінь енерго- і електрозабезпеченості — один з гол. чинників, що визначають рівень економіч. і техніч. розвитку кожної країни.

124. Визначити поняття “паливно-енергетичний баланс”.

Паливно-енергетичний баланс — співвідношення видобутку різних видів палива і виробленої енергії (прибуток) та їх використання в господарстві (витрати). Особливості його структури залежать від запасів паливно-енергетичних ресурсів, їх калорійності, можливостей використання, затрат на добування, які змінюються з розвитком техніки. Паливні ресурси — частина паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються тільки як паливо. Найважливішими паливними ресурсами є вугілля, нафта і газ, уран, торф. Найбільш економічні нафта і газ, бо їх добування, транспортування трубопроводами обходиться дешево. Ресурси енергетичні — сонячна енергія, космічна енергія, енергія морських припливів і відпливів, геотермальна енергія, гравітаційна енергія, енергія тиску, атмосферна електрика, земний магнетизм, біопаливо, нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, торф, атомна та ядерна енергія. Запаси енергії рік і водойм, що лежать вище рівня моря, називають гідроресурсами.

126. Визначити поняття “АПК”.

Агропромисло́ вий ко́ мплекс — складова частина економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку, матеріально-технічне обслуговування села.

Об’єднує галузі, що виготовляють засоби виробництва та обслуговування комплексу, а також галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Агропромисловий комплекс — багатогалузева виробнича система, в якій певна галузь виконує свою специфічну функцію.

127. Визначити поняття “спеціалізовані АПК”.

Під спеціалізованим АПК розуміють сукупність виробництв різних галузей народного господарства на певній території, діяльність яких пов'язана з виробництвом і переробкою конкретного виду сільськогосподарської сировини.

Спеціалізований АПК є міжгалузевим, системним утворенням, що виникло внаслідок інтеграційних процесів між однією галуззю сільського господарства (рідше двома) і відповідними галузями переробної промисловості.

Спеціалізовані АПК — це найчіткіше виражені типи комплексів за сукупністю сільськогосподарських і промислових підприємств, що входять до них, за технологічними і виробничими зв'язками у межах конкретної території (від адміністративного району до країни в цілому). Водночас «чистих» спеціалізованих комплексів немає. Тому поняття «спеціалізований» АПК вживається умовно. Оскільки процес інтеграції у сільськогосподарському підприємстві охоплює одночасно більшу частину галузей, він зумовлює участь кожного господарства в діяльності кількох спеціалізованих АПК. Інтегратором у кожному з них є переробне підприємство. Крім того. до його складу здебільшого входять обслуговуючі й допоміжні підприємства. Під час вивчення кожний спеціалізований АПК треба розглядати як самостійне і єдине ціле.

128. Визначити поняття “територіальна структура АПК”.

1) Це - сукупність взаємопов'язаних територіальних частин (утворень, елементів).

це - структура, що характеризує внутрішню організацію, розміщення на певній території виробництва сільськогосподарської сировини та її промислової перероби, а також форми їх територіального зосередження.

2) «Територіальна структура» — одне з поширених понять в економіко-ге-ографічній літературі останніх років. У його тлумаченні немає однозначності. діапазон значень, що вкладають у це поняття різні автори, досить широкий. Дуже широко використовується це поняття для позначення цілісних територіальних утворень (економічних районів, агломерацій центрів та ін.). Таке трактування добре узгоджується з часто вживаним тепер виразом «структура» у розумінні «формування», «організація».

129. Визначити поняття “територіальна структура промисловості”.

це розміщення і розподіл галузей промисловості по окремих регіонах.

130. Назвати основні види зовнішніх зв’язків.

Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Основні форми:
1) зовнішня торгівля;

2) науково – технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (так зване ноу-хау);
3)торгівля технологіями здійснення спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я.

4) надання кредитів і послуг — надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу. Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені.
5) створення спільних підприємств з іншими країнами — створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо.;
7)спеціалізація і кооперування виробництва.

8) культурні зв’язки між країнами світ; міжнародний туризм і міграції робочої сили.

131. Назвати види зовнішніх економічних зв’язків.

Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

Міжнародні економічні зв’язки – процес обміну засобами в-ва і предметами споживання, трудовими, науково-технічними та фінансовими ресурсами між країнами на базі транспортної си-стеми. Міжнародні економічні зв’язки розвиваються на основі територіального поділу праці, який проявляється в спеціаліза-цїі окремих країн на виробництві певних видів продукції. Формами зовнішньоекономічних зв‘язків є:

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

· науково-технічне співробітництво;

· взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

· надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

· створення спільних підприємств;

· спеціалізація і кооперування виробництва;

· торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

· спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

· іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

· міжнародний туризм;

· культурні зв’язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

· запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

· взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

· співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

· обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

· співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.