![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Система розвивального навчання у досвіді роботи В.О. Сухомлинського
В.О.Сухомлинський увійшов в історію вітчизняної і світової педагогіки як видатний педагог-гуманіст, який утверджував самоцінність дитячої особистості, необхідність зосередження педагогічного процесу на потребах розвитку творчих сил кожної дитини у різних видах діяльності, виховання на засадах загальнолюдських і національних цінностей. Ця благородна і дуже складна місія гуманної педагогіки реалізована у спадщині, Василя Олександровича багатопланово і водночас цілісно. Однією з найважливіших складових педагогічної системи Сухомлинського є теоретичне обґрунтування і практичне втілення шляхів розвитку дитини у навчально-виховному процесі. Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки Ж.-Ж.Руссо, Й.Т.Песталоцці, К.Ушинського, Я.Корчака, психологів Ж.Піаже, Л.Виготського, він творчо синтезував і збагатив психологічні і педагогічні знання про сутність і рушійні сили розвитку дитини, розкрив шляхи і засоби взаємозв'язку навчання і розвитку. У спадщині В.О.Сухомлинського проблема розумового розвитку постає як категорія педагогіки, психології, філософії. У працях " Виховання особистості в радянській школі", " Сто порад вчителеві", " Павлиська середня школа", " Розмова з молодим директором школи", у статтях " На трьох-китах", " Гармонія трьох начал", " Розумова праця в процесі навчання",, " Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів", " Вчити вчитися", " Урок і знання" та інших В.О.Сухомлинський з різних точок зору розглядає проблему розумового розвитку учнів. Василь Олександрович попереджав: "...завжди треба пам'ятати, що розумова вихованість не рівнозначна обсягу набутих знань: вся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини" (Сухомлинський В.О. Вибрані твори). В.О.Сухомлинський утверджував необхідність всебічного розвитку дитини: інтелектуального, духовного, фізичного, трудового, естетичного в активній діяльності, різних видах співпраці дитини і дорослого, окремої індивідуальності і колективу. Тому у. повноцінному навчальному процесі, на думку педагога, " учні повинні не лише здобувати знання, а й формувати свою натуру". Особливе значення мають ідеї Сухомлинського для початкової школи, яка нині розпочинає перехід до нового змісту і структури освіти. У процесі реформування школи маємо зберегти і розвинути всі ті надбання, які залишив нам видатний педагог. Звертаючись до праць Сухомлинського, коротко охарактеризуємо основні. шляхи і засоби розвитку особистості молодших школярів. Повноцінне навчання, у якому цілеспрямовано розвивається особистість учня, за В.О.Сухомлинським передбачає: 1) врахування вчителем психофізіологічних особливостей дітей даного віку; 2) визначення вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей кожного учня;:. 3) турботу про фізичне й емоційне здоров'я вихованців; 4) досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів; 5) проведення уроків мислення в природі; 6) систему творчих робіт з розвитку мовлення; 7) стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів дитини. " Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань". Ми вважаємо, що В.Сухомлинський, створюючи свою педагогічну систему, враховував положення теорії Л.С.Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей. Досвід Павлиської школи підтвердив стратегічну правильність ідей розвитку особистості, висловлених іменитими попередниками. В.О.Сухомлинський виходив з того що вчителям слід не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а за допомогою відповідного розвивального середовища, змісту і методики навчання прискорювати їх розвиток. І водночас дуже вдумливо враховувати готовність дитини до навчання. Спостерігаючи за дітьми, педагог помічав і надалі враховував психофізіологічні особливості їх розвитку. Він писав, що необхідно зважати на функціональну асиметрію півкуль головного мозку дитини. У лівій півкулі відображаються дотики і рухи правої руки, усне мовлення, здійснюються обчислення, проектується праве зорове поле, відчуття смакових рецепторів правої половини язика, нюхові відчуття правої ніздрі, слухові подразники правого вуха. Ліва півкуля діє за дискретним принципом, здійснюючи аналіз інформаційних потоків (вербального, сенсорного, структурного), вона провідна у процесах абстрактної, символічної, інтелектуальної діяльності. Структури лівої півкулі прогнозують поведінку організму в майбутньому. У правій півкулі відображаються дотики і рухи лівої руки, просторові сприймання, несловесні формулювання понять, образотворення, проектується ліве зорове поле, відчуття смакових рецепторів лівої половини язика та інших сигналів з лівого боку. Права півкуля позитивно впливає на життєдіяльність дитини, тому що регуляція функцій організму правою півкулею здійснюється еволюційно давнішніми механізмами (механізмами кільцевого типу). Структури правої півкулі виконують функції підсумкові, зіставлення, синтезу, домінують у процесі конкретно-образного мислення і активізують емоційну сферу життя людини. У " Школі радості" Сухомлинський конкретно показав, як розвивати в учнів рухові компоненти, мовлення, відчуття ритму, наголошеність або ненаголошеність, індивідуальні особливості голосу, логічні та емоційні паузи, світ звуків, барв, координацію рухів, образну пам'ять тощо. Він звертав увагу вчителів на те, як навчити дітей засвоїти мову жестів,: писемні зображення чисел, нотну азбуку, топографічні символи. Саме все це стосується конкретного, предметного, художньо-образного мислення, тобто розвитку правої півкулі дитини. Враховуючи психофізіологічні особливості дітей, Сухомлинський застерігав учителів від надмірного словесно-понятійного навантаження молодших школярів, тому що саме таким чином формується " лівопівкульна особистість з логічно-раціональним сприйманням світу". Надмірне насичення вербальною інформацією словесно-понятійного змісту діяльності лівої півкулі, де знаходяться центри усного і писемного мовлення, призводить до гальмування психічних процесів у правій (художньо-образній) півкулі мозку. Ліва і права півкулі постійно взаємодіють між собою завдяки обміну інформацією. Таким чином діє інтегративний механізм діяльності мозку, відбувається певний функціональний антагонізм: активність однієї півкулі пригнічує активність іншої і навпаки. " Дитина мислить... Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв'язку — йдуть сигнали. Нейрони " обробляютьꞌ ꞌ цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить..." (Сухомлинський В.О. Вибрані твори), – таким чином уявляв психофізіологічний механізм засвоєння нових знань В.О.Сухомлинський. Нормальна психічна діяльність передбачає спільну роботу двох півкуль. Саме об'єднання механізмів образного і абстрактного мислення забезпечує всебічний (конкретний і теоретичний) підхід до сприймання явищ навколишнього середовища. На такому психофізіологічному підґрунті працювала " Школа радості" В.О.Сухомлинського, яку він називав " перспективою радості". Така школа покликана створити педагогічне середовище, сприятливе для емоційного і фізичного благополуччя дітей, зростання творчого й енергетичного, потенціалу, розкриття сукупності здібностей та задатків. З особливою увагою сучасні педагоги мають поставитися до рекомендації Василя Олександровича щодо організації навчального спілкування, збереження емоційного, і фізичного благополуччя; дітей, розкриття можливостей " лікувальної педагогіки". " Я не боюсь ще й ще раз повторити: турбота про здоров'я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості, дітей залежить їхнє духовне здоров’я, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили" Втілення ідеї розвивального навчання педагога-практика в сучасній педагогічній науці і практиці спрямоване на те, щоб поряд із формуванням знань, умінь та навичок забезпечувалась оздоровча функція школи. У книзі В.О.Сухомлинського " Серце віддаю дітям" цій темі присвячено розділ " Школа під голубим небом". Він пропонує для дітей ходу босоніж по росі як засіб загартування, прийоми біоенергетичного підживлення організму, пригощання виноградом дітей та їх батьків, прагнення яскравими образами розвивати " ніжні і чутливі нейрони" дитячого мозку, які ще не зміцніли і потребують підживлення. Це також; і відпочинок серед природи, і " вбирання всіма фібрами душі" звуків, кольорів, пахощів, казкових розповідей з їх інтонаційним розмаїттям (музикотерапія, кольоротерапія, аромотерапія, слово терапія), – все це яскраві приклади педагогічних прийомів з метою зміцнення фізичного й духовного здоров'я дітей, турботи про їхнє тіло і душевну рівновагу. Охайність, чистота належать до вагомих компонентів особистої культури учнів. Василь Олександрович приділяв постійну увагу розвитку цих якостей з перших днів перебування дітей у школі. Він особисто перевіряв, чи зручний, охайний і підхожий до сезону одяг вони носять, чи відповідного розміру взуття. У " Школі радості" педагоги прагнули знати, що відбувається в душі кожної дитини, з яким настроєм вона прийшла до школи. Вчителі Павлиської школи виявляли причини відхилень в учнів від здорового способу життя. Нерідко це були " тепличні умови" розвитку дітей в сім'ях. Тому він говорив батькам, що в літню пору дітям можна приходити босоніж, легко вдягатися з урахуванням погодних умов, у теплі дні – здійснювати походи, екскурсії на значну відстань. Радив батькам, щоб діти їли горіхи, фрукти, овочі, багаті вітамінами. Василь Олександрович вважав, що для розвитку особистості молодшого школяра необхідно частіше враховувати, поряд із традиційними методами, ще й емоціогенний принцип навчання, відкривати перед учнями " чудесний світ" у живих барвах, яскравих і тремтливих звуках, у казці та грі, у красі. Це надихає серце у прагненні робити людям добро. Духовним знаряддям творчості і розвитку є емоційна насиченість сприймання. " Я глибоко переконаний, що без емоційного піднесення – неможливий нормальний розвиток клітин дитячого мозку в моменти напруженості, піднесення; – захоплення відбувається посилене живлення кори півкуль". В.О.Сухомлинський виняткову роль відводив впливу на розвиток дітей казок, які розкривають малюкам на доступному рівні філософію життя, сутність загальнолюдських цінностей. Дуже часто ці твори-перлинки народжувались у колективній творчості з дітьми, у взаємодії з природою. Кожна дитина має прочитати в класі або вдома разом із дорослими казки з книг " Школа під голубим небом", " Чиста криниця". Кожна казка звернена не лише до дитини, а й до дорослих. У них сотні яскравих дитячих образів і життєвих ситуацій, які змушують замислитися про добро і зло, красу і велич людини, про ставлення до рідних, природи, до краси, до мови... Ось лише деякі промовисті назви казок: " Як. же все було без мене? ", " Сяюча вершина і кам'яниста стежина", " Я хочу сказати своє слово...", " Ремісник і різець", " Блакитні журавлі" та ін. " Я тисячу разів переконувався, — писав педагог, — що, населяючи навколишній світ фантастичними образами, творячи ці образи, діти відкривають не тільки красу, а й істину. Без казки, без гри, фантазії дитина не може жити". Для розвитку уяви та фантазії учнів педагог пропонував користуватися різними прийомами: створення ситуації фантазування, згортання " Школи радості" в момент найбільшого загострення інтересу – дітей до предмета спостереження або праці, якою вони зайняті, відсутність часової регламентації у діяльності, " мандрування у хмарах" та ін. " Світ, що оточує дитину, — це передусім світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму". "... Треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи — це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму". Нагадаємо деякі найважливіші думки Сухомлинського про необхідність емоційності навчання. "...Процес пізнання навколишньої дійсності є незалежним емоційним, стимулом думки". "...Істина... одухотворюється яскравими образами, що впливають на почуття". " Не силуйте душу дитини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб". Першоджерелами повноцінного розвитку особистості молодшого школяра, на думку Василя Олександровича, є природне довкілля, предметно-розвивальне середовище, які викликають гаму емоцій і почуттів, пробуджують " дрімотні сили розвитку". При цьому він підкреслював, що дитина до 12 років мислить образами, барвами, звуками, а тому образне мислення — це обов'язковий мікровіковий етап, необхідний для переходу до мислення понятійного. Василь Олександрович, говорячи про необхідність розвитку душі дитини, ставить мету перед кожним вчителем " ввести маленьку людину в світ пізнання навколишньої дійсності", допомогти їй вчитися, полегшити її розумову працю, " пробудити й утвердити в її душі благородні почуття і переживання". Треба завжди пам'ятати, що, " діти сприймають навколишній світ не тільки розумом, а. і серцем". Педагог доходить висновку, що природне довкілля і предметно-розвивальне середовище — це педагогічні умови, які можуть забезпечити і забезпечують гармонію і взаємозв'язок емоційного стану особистості з предметним довкіллям. " Книга природи" — найпрекрасніща в світі книга. Природне довкілля є " вічним джерелом дитячого розуму", — писав Василь Олександрович. Але щоб виховати освічену, культурну, здорову особистість, яка здатна до взаємодії з довкіллям, потрібні взаємодія наукового і художнього пізнання; інтелектуальних і емоційних структур (рефлексії і емпатії); інтеграція інформаційних і емоціогенних компонентів у цілісному змісті розвивального навчання; врахування функціональної асиметрії правої (художньо-образної) і лівої (словесно-понятійної) півкуль мозку. В.О.Сухомлинський підкреслював, що дуже важливо, щоб засвоєння перших наукових істин відбувалося не за підручником, який часто гасить чуттєві враження, засушує уяву і фантазію, притуплює емоції, не завжди запалює іскорку мислення, а з Джерел природи, що найвірніше і сприяє розвитку особистості. Результативність навчання, як відомо, значною мірою залежить від вибору методів навчання та відповідності їх віковим і індивідуальним завданням розумового розвитку учнів, що, в свою чергу визначає організацію навчальної діяльності на уроці. Виходячи зі свого багаторічного досвіду, педагог робить висновок, що загальнодидактичні методи можна поділити на дві групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань і умінь учнями, і методи осмислення, розвитку, поглиблення знань. Кожна з цих груд методів має свої особливості, залежне від специфіки предмета, змісту матеріалу, цілей та завдань розвитку школярів. Основними напрямками удосконалення методики початкового навчання мають бути;, всебічний, розвиток активності,: ініціативності, самостійності учнів, розвиток їх творчого потенціалу у різних видах праці, застосування в процесі навчання елементів художнього і наукового пошуку, широке використання проблемного навчання, колективних форм у поєднанні з індивідуальним підходом до кожного учня, технічних засобів навчання, наочності, різноманітних форм роботи з книгою. В.О.Сухомлинський підкреслював, що, готуючись до уроку, досвідчений педагог продумує, як відбиватимуться повідомлювані ним знання в головах його учнів. Залежно від цього вчитель вибирає й методи навчання. Він застерігав учителів від надмірного навантаження учнів словесно-понятійною інформацією. Дитина часто не може сприймати інформацію тому, що педагог все розповідає і розповідає, тому, що потрібно думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади — все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється... Заради ефективного взаємозв'язку навчання і розвитку учнів учитель повинен поповнювати свій арсенал методів, намагатися урізноманітнювати їх використання, залучати дітей до активної співпраці. Вчений приділяв велику увагу розробці методів і. прийомів, які сприяють самореалізацїї, стимулюванню, самовихованню, самонавчанню, самопізнанню особистості учнів у співробітництві з дорослими, і ровесниками. Можна стверджувати, що саме ним була обгрунтована і методично інструментована ідея особистісно спрямованого навчально-виховного процесу в українській педагогіці. Великого значення педагог надавав розвивальному впливу музики і образотворчого мистецтва у змісті початкової освіти. Якщо проаналізувати деякі його висловлювання, то можна переконатися у виховних і розвивальних можливостях художньої педагогіки, педагогіки образів і почуттів. " Дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках відчує багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий щабель культури,, якого не можна досягти ніякими іншими засобами". Всебічний гармонійний розвиток особистості молодших школярів в процесі конструктивно-технічної і конструктивно-художньої діяльності на заняттях з праці — це особливий, аспект, педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського. Він підкреслював важливість поєднання суспільної значущості дитячої праці з її естетичними і суспільно корисними цілями. Характер праці має відповідати віковим і пізнавальним можливостям молодших школярів. Якщо діти будуть здійснювати цікавий задум в ході тривалого часу, а не виконувати короткочасні розрізнені операції, то їхні здібності до творчості значно зростуть. Кожна праця повинна приносити дитині радість. Найважливішою умовою реалізації ідей розвивального навчання є співробітництво учнів, батьків, педагогів. Сухомлинський розглядає розвивальний вплив школи і сім'ї не ізольовано, а в органічній єдності. Свідченням нього є зміст його праць: " Як готувати матір і батька до шкільно-сімейного виховання своїх дітей: " Як поглиблювати виховну роботу з. батьками в міру росту й розвитку дитини", " Як виховувати повагу до жінки — дівчини, матері". Узагальнюючи аналіз, педагогічної спадщині, В.О.Сухомлинського, доходимо висновків, що умовами організації, розвивального навчання є емоціогенний, особистісно значущий для дітей зміст, естетичне предметно-розвивальне середовище, багатство життя шкільного колективу, творча, гуманна особистість учителя; взаємозв'язок школи із сім'єю, різноманітні організаційні форми реалізації змісту (спілкування, навчання, праця, гра). Методичними засобами реалізації розвивального навчання є; подорожі до джерел рідного слова, години творчості й улюбленої праці, емоційно-естетичне освоєння змісту фольклорних творів; складання самобутніх творів учнями і вчителями; піднесення розвивальної і виховної ролі пісні матері і бабусиної казки та розповіді про минуле (аспект родинної педагогіки); споглядання картин рідної природи та ін. В.О.Сухомлинський зробив вагомий внесок у найскладнішу галузь дидактики — теорію і практику розвивального навчання, зінтегрував психологічні й педагогічні знання про взаємозв'язок навчання і розвитку, пов'язав пізнавальну і трудову активність дітей із-культурним оточенням. Педагогічна творчість вченого спрямована на проектування особистості дитини, на перспективу її розвитку і є цілісною педагогічною системою розвивального навчання, яка витримала випробовування часом.
|